Друга світова війна була найстрашнішим та наймасштабнішим збройним конфліктом в історії людства. Її жертвами стали, за різними оцінками, від 50 до 80 млн осіб – військових та цивільних. Кінематографісти з усього світу почали звертатися до теми війни, ще коли сама війна тривала – варто лише згадати «Великого диктатора» (реж. Чарлі Чаплін, 1940) або «Бути чи не бути» (реж. Ернст Любіч, 1942).
Explainer склав власний список фільмів про війну, які необхідно подивитися кожному, хто хоче відчути та спробувати зрозуміти трагедію Другої світової війни. 12 фільмів, які ми обрали, – це лише маленька частка з незліченної кількості фільмів про війну. До списку увійшли найкращі стрічки, які нагадують нам про жахи війни та жертви, що були принесені під час руйнівного конфлікту, про те, як війна раз і назавжди змінює долю людини.
«Іди і дивись»
(реж. Елем Климов, СРСР, 1985)
Цей фільм – один із найстрашніших фільмів про війну, який буквально вивертає душу глядача. Фільм засновано на документальних фактах і книжці Олеся Адамовича, який під час окупації воював у партизанському загоні.
У центрі сюжету – абсолютно жахливий досвід білоруського хлопчика, який за два дні перетворюється на сивого старого, спостерігаючи за жахіттями нацистської каральної акції.
«Список Шиндлера»
(реж. Стівен Спілберг, США, 1993)
Один із найзворушливіших фільмів про війну та Голокост та глибоко особистий фільм для Стівена Спілберга. Режисер 10 років не міг наважитися взятися за його зйомки.
Фільм засновано на реальній історії бізнесмена Оскара Шиндлера, який хотів розбагатіти, експлуатуючи дешеву працю євреїв. Проте його мотивація змінюється, коли він бачить жахи Голокосту: ліквідацію Краківського гетто та винищення людей у концтаборах. Він підкуповує нацистських функціонерів, аби співробітників його фабрики не відправляли до таборів смерті. Таким чином він рятує понад 1100 життів.
Драматизм та документальність досягаються завдяки чорно-білому формату, що створює ефект перегляду воєнної кінохроніки. Сам Спілберг пояснює вибір монохрому так: «Голокост був життям без світла, а для мене символом життя є колір. Тому фільм про Голокост має бути саме чорно-білим».
«Летять журавлі»
(реж. Михайло Калатозов, СРСР, 1957)
Один із найкращих фільмів про долю простих людей під час війни. Шедевр режисера Михайла Калатозова та оператора Сергія Урусевського розповідає про трагічну історію двох закоханих, яких назавжди розлучила війна.
Операторська робота – це те, що робить стрічку особливою: польоти камери, складні однокадрові сцени, особливо епізоди проводжання Бориса на фронт, його смерть, зустріч на вокзалі фронтовиків.
Камера “вириває” людей із натовпу, показує їхню індивідуальність, розкриває душевні муки та переживання головних персонажів, їхній негероїчний героїзм.
«Тонка червона лінія»
(реж. Терренс Малік, США, 1998)
Неймовірний воєнний фільм, який зняв неймовірний режисер Терренс Малік після майже 20-річної перерви. Фільм було номіновано на 7 статуеток “Оскар”, проте жодної він не отримав. Натомість отримав головний приз на Берлінале.
Абсолютно немейнстримний фільм, ліричний та дуже серйозний за тональністю, розповідає про битву за острів Гуадалканал. Тихоокеанські райські пейзажі перетворюються на пекло, проте жодної по-голлівудськи яскравої сутички ми не побачимо – режисера цікавлять люди та природа, що підкреслює марність та протиприродність війни.
«Піаніст»
(реж. Роман Поланскі, Франція / Німеччина / Велика Британія / Польша, 2002)
Цей фільм – дуже особиста історія, в якій Роман Поланскі намагається розібратися із власними болісними спогадами про Другу світову війну. Дитиною Поланскі зміг втікти з Краківського гетто і таким чином пережити Голокост.
Фільм засновано на реальній біографії одного з найкращих польских піаністів 30-х років єврея Владислава Шпільмана, який протягом всієї окупації боровся за власне виживання у Варшавському гетто. Спочатку у власному будинку, а згодом, після ліквідації гетто, переховувався у чужих квартирах, спостерігаючи з вікна, як війна руйнує його місто.
Поланскі розповідає зворушливу та просту історію про життя, мистецтво та зло, і про музику, яку неможливо знищити.
«Міст через річку Квай»
(Девід Лін, США / Велика Британія, 1957)
Епічна історія про військовополонених в окупованій японцями Бірмі з Алеком Гіннесом у головній ролі. Актор неперевершено передав внутрішню трансформацію полковника Ніколсона, який усвідомлює, що добрі наміри в умовах війни можуть обернутися злом.
Також фільм демонструє, як війна знецінює морально-етичні системи. Конфлікт між головними героями – британським та японським офіцерами – це конфлікт між західною та східною системою цінностей (Женевська конвенція проти бусідо). Зрештою, непохитна вірність своїй системі цінностей в умовах війни означає смерть. У цьому і є головне послання стрічки.
«Бути чи не бути»
(Эрнст Любіч, США, 1942)
Шедевр антивоєнного кіно та найкраща стрічка Ернста Любіча. Німецький єврей-емігрант Любіч зняв у розпал II світової війни фільм, в якому головний персонаж – Гітлер, та висміяв не лише його, але й і все те зло, що принесли із собою війна та нацизм.
«Зозуля»
(Олександр Рогожкін, Росія, 2002)
Зворушлива антивоєнна стрічка від режисера «Особливостей національного полювання».
“Зозуля” – фільм про те, що війна робить з людьми. Про те, як нелегко людям з різних культур зрозуміти одне одного, коли вони до того ж розмовляють різними мовами. Як їм порозумітися та не вбити одне одного? Це історія про те, що основа виживання у важкі періоди життя – взаємодопомога, бажання почути та зрозуміти одне одного.
«Катинь»
(Анджей Вайда, Польша, 2007)
Один із найкращих фільмів Анджея Вайди розповідає про офіцерів Польскої армії, які були масово страчені в Катинському лісі за наказом Сталіна у 1940 році.
Для Анджея Вайди – це глибоко особистий фільм, адже разом із 22 000 польських військовослужбовців загинув і батько режисера.
Це історія про те, як попри все, люди чекають, люблять, сподіваються і до останнього не вірять у смерть своїх близьких. Особливого драматизму фільму додає неперевершена музика Кшиштофа Пендерецького.
“Катинь” обов’язково слід подивитися, бо це потужне нагадування, що війна почалася не у 1941-му, а у 1939 році, і що Сталін не кращий за Гітлера.
«Дюнкерк»
(Крістофер Нолан, Велика Британія / США / Франція / Нідерланди, 2017)
Абсолютно неперевершений воєнний фільм про евакуацію британського експедиційного корпусу з Франції у 1940 році. Про те, як прості британці ризикують власним життям, щоб перетнути Ла-Манш на своїх човнах та врятувати солдат, що опинилися у пастці.
Три окремі історії, що відбуваються у повітрі, на землі та в морі, які поєднуються звуковою доріжкою, яку ви запам’ятаєте назавжди.
«Товстий зошит»
(Янош Сас, Угорщина / Німеччина / Австрія / Франція, 2013)
Обов’язково слід подивитися екранізацію роману Аґоти Крістоф про 13-річних братів-близнюків. Наприкінці Другої світової війни діти змушені переїхати з міста в село до своєї жорстокої бабусі.
Весь фільм – це страшна та безоціночна історія про те, що війна робить з дитячою психікою, як змінюються діти під час тяжких випробувань та жорстокості.
Найстрашніший момент, коли один із хлопчаків іде по трупу батька через мінне поле, – для самих дітей абсолютно буденна подія, і в цьому справжня трагедія війни.
«Брати по зброї»
(Том Генкс, США, 2001)
Хоча це не фільм, а телевізійний мінісеріал, проте його не можна оминути увагою. У серіалі йдеться про бойовий шлях повітряних десантників від тренувального табору до кінця війни.
Співпродюсерами серіалу стали Стівен Спілберг і Том Генкс, які створили абсолютно документальну історію бойового шляху простих солдат.
Серіал засновано на реальних подіях та персонажах. Кожен епізод починається з інтерв’ю зі справжніми ветеранами. Ці ж ветерани переглянули кожен епізод і засвідчили точність та правдивість зображених подій.
