Історія літератури знає чимало прикладів шедеврів, створених авторами в усамітненні та про самотність.  Згадаймо хоча б таких класиків, як Селінджер, які не лише писали про аутсайдерів на кшталт Голдена Колфілда з культового роману «Ловець у житі», але й самі ізолювались від світу. Або, наприклад, Патрік Зюскінд – автор славнозвісного роману «Парфуми». Із 1991 року він майже не дає інтерв’ю та не виступає на публіці, відмовився від кількох літературних нагород, ба більше – спробуйте знайти бодай чотири фотографії цього німецького автора.

Самотність часто стає лейтмотивом багатьох літературних творів. Пропонуємо добірку книжок на цю тему, написаних і перекладених українською протягом останніх років.

«Закохані в книжки не сплять на самоті»

(Аньєс Мартен-Люган)

Мабуть, одна з найяскравіших назв роману, яка точно приверне увагу всіх, хто цікавиться темою самотності й літератури, – «Закохані в книжки не сплять на самоті» сучасної французької письменниці Аньєс Мартен-Люган. Це можна навіть назвати своєрідним гаслом усіх любителів читання. Втім, книжка трохи не про це.

В романі йдеться про 35-літню Діану, яка втратила чоловіка й маленьку доньку. Тепер її життя – це маленька кав’ярня у Парижі, гомосексуальний друг Фелікс та походи на цвинтар до загиблих членів сім’ї. Жінка дуже самотня, але це її свідомий вибір. Понад усе Діана боїться знову зазнати щастя, адже таким чином, на її думку, зрадить своїх близьких.

От тільки в житті часто трапляється інакше. Одного дня вона зустрічає привабливого і надійного Олів’є, з яким, здавалося б, готова пов’язати своє майбутнє. Водночас її нестримно тягне до загадкового ірландця Едварда та його родини. «Насилу я ступила на ірландську землю, – міркує героїня, – як відразу ж стала почуватися немов удома, наче я повернулася до рідної хати після тривалої відсутності». Добре, коли це почуття взаємне й можна бути достеменно впевненою в любові свого обранця. А якщо двох людей розділяють не лише кордони держав, але й таємниці минулого? Чи зможе Діана встояти перед давно забутим почуттям?

«Самотність у мережі»

(Януш Леон Вишневський)

Кохання як втеча від самотності стає центральною темою бестселера польського письменника Януша Леона Вишневського «Самотність у мережі».

У ньому йдеться про двох людей – жінку й чоловіка. Якуб – успішний науковець, який більшу частину свого часу приділяє дослідженням і закордонним поїздкам, щоб не думати про свою самотність, яка часто з’являється, «як напад астми». «Усі найважливіші люди, яких він любив, померли. Батьки, Наталія… Він не мав нікого. Нікого важливого. Мав лише проекти, конференції, терміни, гроші й часом визнання».

Вона – молода жінка, що мешкає у Варшаві разом зі своїм чоловіком. Цікаво, що автор не дав імені головній героїні, тим самим узагальнивши її образ. В уяві читачок, які є прихильницями письменника, цю роль цілком може виконувати будь-яка з них.

До речі, роман «Самотність в мережі» автор написав у складний для себе час, коли розлучався з дружиною. Для нього книжка мала психотерапевтичну дію. Як, у принципі, може мати і для читачів, які шукатимуть способів утечі від самотності, цього «найгіршого виду страждання».

У романі Якуб та молода жінка знайомляться цілком випадково в інтернеті. З часом у них виникають почуття, що переростають у справжню пристрасть і досягають свого апогею при особистій зустрічі в Парижі. Водночас у кожного – власне життя, друзі, робота, захоплення. Та й живуть вони в різних країнах, що унеможливлює особисті контакти.

Твір Януша Вишневського створений у формі листування між головними героями. Він ніби своєрідна сповідь. Адже саме інтернет дає нам таку можливість – часом бути духівником, а іноді «тим, хто сповідався». Й оскільки «життя переважно сумне, а потім одразу вмираєш…», то Якуб і незнайомка стали один для одного справжнім порятунком від туги й самотності.

Хоча дія роману відбувається всередині 90-х років XX століття, а спілкування герої ведуть через пошту й ICQ (програма миттєвого обміну повідомленнями, праобраз сучасних месенджерів), книжка, безсумнівно, не залишить байдужим нікого, хто вірить у кохання в мережі й поза нею.

«Дівчина, яка читала у метро»

(Крістін Фере-Флері)

У романі сучасної французької письменниці Крістін Фере-Флері «Дівчина, яка читала у метро» самотність головної героїні передається читачеві з першої сторінки. Про неї свідчить хоча б те, як Жульєт всерйоз розмірковує про вбивства павуків у своїй ванні. Дівчина «запитувала себе, чи її існування на цьому світі важливіше за існування павука, якого вона вранці втопила у душі».

Все її життя – це марудна робота і щоденні поїздки в метро, де Жульєт має нагоду спостерігати за іншими пасажирами і тим, що вони читають. Книжки – особлива пристрасть героїні. «Вона завжди любила відчувати книжки на дотик, вдихати їхній запах, особливо коли купувала вживані». Дівчина дуже уважна читачка. Вона запам’ятовує різні дрібниці – як-от, 247-й номер сторінки, на якій заплакала сусідка, чи станцію метро, на якій сідав чоловік у зеленому капелюсі з «Історією комах» у руках. Те саме й із сюжетами книжок. Роман рясніє короткими переказами інших творів.

Робота в агентстві нерухомості теж не приносить Жульєт особливої радості. «Там на неї не чекає нічого захопливого: заповнити й посортувати документи, довжелезний список щорічних запитів, якийсь відвідувач, можливо, чи декілька». Не склалося в Жульєт і з хлопцями. «Вона була закохана або думала, що закохана, – що, власне, одне й те саме, – у кожного з них». Як дізнаємось з роману, хлопців було троє, і ті покинули її.

Ось чому таким важливим для Жульєт стає випадкове знайомство з Соліманом, який відкриває їй широкий світ мандрівної книжки. Чим займаються загадкові кур’єри і як те чи інше видання знаходить своїх читачів? Героїні доведеться поринути у загадковий світ читання і дізнатися, що довело до самогубства її сусідку в метро.

Роман Крістін Фере-Флері чудово підійде тим, хто шукає списки видань для читання. Книжка містить велику кількість найменувань, а наприкінці твору авторка додає перелік текстів, які вона б порадила почитати всім – в тому числі «сусідньому пасажирові в метро». Завдяки незвичному підходу до викладення подій та легкій атмосфері роман захопить читачів різного віку. Додатковим стимулом може стати той факт, що в 2017-му цей твір став сенсацією на одній з найбільших подій книговидавничого світу – Лондонському книжковому ярмарку.

«Samotni.com»

(Барбара Космовська)

Від самотності потерпають і герої підліткового роману сучасної польської письменниці Барбари Космовської «Samotni.com» (в оригіналі – Samotni.pl). Це четверта книжка авторки, перекладена українською. Раніше світ побачили три інші видання – «Буба», «Буба. Мертвий сезон» та «Позолочена рибка». Всі вони розповідають про життя підлітків та зміни, що відбуваються в процесі їхнього дорослішання.

«Samotni.com» – не виняток. Події роману відбуваються в ліцеї, де навчаються наші герої. Тут є вчителька Софія Мйодовська (або Зося, як називають її близькі), якій доводиться бути і сестрою, й водночас матір’ю Йоанні. Дівчата рано втратили найдорожчу людину й тепер дають собі раду самотужки. Але не завжди вдало. Молодша після трагедії замкнулася в собі й щодня пише листи загиблій матері, а старша ніяк не знайде кохання, адже весь свій час приділяє роботі й сестрі. Все, що може Зося, – вести щоденник і «безпорадно спостерігати за тим, як у зморщеному болем личку дозріває самотність її сестри».

У схожій ситуації опинився інший герой роману – Віктор Мільнович. Мати покинула його на бабусю та виїхала на заробітки до Лондона. Там вона весь час утрапляє в різні афери й майже не підтримує зв’язку з сином та матір’ю. Тож юнак добре знає, що таке самотність. «У цій темі він уже зуби проїв і міг би давати інтерв’ю газетам. Що там інтерв’ю! Міг би зняти фільм! Із собою у головній (і єдиній) ролі», – пише авторка.

Таких, як Віктор, у їхній школі чимало. «Всі ми жертви дивних мрій наших старих, – говорить його друг Войтек. – Точніше, вони відібрали в нас звичну дитячу буденність… канапки до школи, настирні питання про контрольну роботу, власний куток, хоч би навіть з нестерпними братами й сестрами на голові. Не кажучи вже про собаку чи кишенькові гроші».

Але не лише тема заробітчанства та його впливу на підлітків стає однією з центральних у книжці. Не менш гостро змальована і проблема булінгу. Якщо Йоанні вдається уникати пихатої Каськи, найпопулярнішої дівчини в класі, то її новій подрузі Каї не так і просто. Через надмірну вагу дівчинка стає предметом повсякчасних кпинів. Це змушує її постійно бути на сторожі, боячись наразитися на нову порцію знущань. Але що провокує таку поведінку? І чи насправді Каська така безневинна?

Загалом, герої цього твору – дорослі та підлітки – нещасливі по-своєму, поки не знаходять… рідну душу. «Усі ми схожі одне на одного, – міркує Віктор. – Самотні.крапка.соm. Чи тут, чи там, самотність вдягнена однаково. Вона немов якийсь предмет одягу, що пасує всім». А подолати її можна лише разом, коли знаходиш таких же одиноких, як ти сам.

«Саудаде»

(Андрій Любка)

Але хіба самотність – це тільки суцільний негатив? Про інший її бік у збірці оповідань «Саудаде» пише сучасний український письменник Андрій Любка. У португальській мові цей термін означає «емоційний стан, який можна описати як складну суміш світлого суму, ностальгії за втраченим, туги за нездійсненним і відчуття тлінності щастя». Словом, нехай поняття і близьке до самотності, але остання в цьому випадку має радше світлий і легкий характер.

Збірка оповідань Андрія Любки налічує 63 історії. Вона чудово пасує до читання у спеку, дорогою на море або в гори, в задушливому плацкарті чи міжміському автобусі (віримо, що скоро всі ми зможемо відправитись у мандри). Це передусім літня книжка, після знайомства з якою починаєш згадувати, де ще не був, і пакувати наплічник. Тут, власне, авторові слід віддати належне. Подібний ефект виникає від більшості його книг. З найсвіжішого, що варто прочитати,  – «У пошуках варварів. Подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани». Це приватний щоденник мандрів письменника до популярних місць та загублених у часі й просторі провінцій і невизнаних республік. Ця книжка, як не дивно, також про самотність. Адже в ній автор подорожує сам, свідомо обираючи машину, а не, наприклад, літаки чи потяги, де більше шансів зустрітися з людьми.

Для Андрія Любки мандри мають особливе значення. Про це він пише і в «Саудаде». Адже «можна проїхати багато тисяч кілометрів, але так ніде й не побувати. Насправді подорожує не той, хто минає міста й держави, а той, що готовий прийняти світ таким, як він є». Саме це і пропонує Любка – уникати екскурсоводів і більшості туристичних місць, натомість надаючи перевагу спілкуванню з місцевими в околицях, «дешевих закусочних та їдальнях». Це допоможе відчути «справжній ритм країни, в яку ви приїхали»

«Саудаде» змушує до роздумів, вчить цінувати дрібнички, як-от: змокнути під теплим літнім дощем, ходити босяка, слухати фортепіано. Зважаючи на ностальгійно-сентиментальний настрій збірки, її краще смакувати за келихом вина або якогось прохолодного напою.

Окрім того, книжка Андрія Любки дуже особиста. Тож, якщо хочете знати, чим живе письменник, раджу її не пропустити. Як, зрештою, й інші, згадані вище книжки. Адже для того, щоб пережити самотність людині потрібна людина. Або книжки, в яких розповідається про таких, як ми – самотніх, закоханих, щасливих чи ні – звичайних людей.