8 березня в Україні багато років асоціюється з квітами, листівками і словами про «жіночність». Але історично це день боротьби за права жінок – право голосувати, працювати, отримувати освіту і бути захищеними від насильства.
Сьогодні ця дата знову повертається до свого початкового змісту. Все більше людей говорять про нерівність, дискримінацію на роботі, домашнє насильство і проблеми, з якими стикаються жінки. Після початку повномасштабної війни ці питання стали ще гострішими.
Жінки служать у війську, працюють у критичних галузях, евакуюють родини і тримають на собі значну частину економіки. Водночас вони частіше стикаються з бар’єрами на ринку праці, доглядовою роботою вдома і дискримінацією.
Explainer пояснює, що насправді означає 8 березня, які проблеми з правами жінок залишаються в Україні і як війна змінила становище жінок.
Звідки взялося 8 березня і чому це день боротьби за права
8 березня з’явилося не як «свято весни», а як день боротьби жінок за рівні права. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття жінки в різних країнах почали масово вимагати права голосу, кращих умов праці та рівної оплати. Саме ці протести і страйки стали основою для появи Міжнародного дня боротьби за права жінок.
З часом у багатьох країнах сенс цієї дати почав змінюватися. У Радянському Союзі політичний зміст поступово відсунули на другий план. 8 березня перетворилося на свято, де жінок вітали з «красою» і «жіночністю», дарували квіти та говорили про їхню роль у сім’ї.
Після здобуття незалежності Україна успадкувала саме таку традицію. Довгий час 8 березня сприймалося переважно як день привітань. Але поступово в українському суспільстві почали знову говорити про початковий зміст цієї дати — права жінок, рівність і дискримінацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гендерна рівність в Україні: досягнення та виклики
У 2010-х роках у різних містах України почали проходити марші до 8 березня, де учасниці говорили про домашнє насильство, нерівність на роботі та гендерні стереотипи. Ці акції стали нагадуванням, що ця дата виникла не для святкування, а для розмови про проблеми, з якими жінки досі стикаються.
Сьогодні ця дискусія знову стала актуальною. Повномасштабна війна змінила роль жінок у суспільстві та водночас загострила старі проблеми нерівності. Саме тому розмова про права жінок і значення 8 березня знову повернулася у публічний простір.
Що сьогодні означають права жінок в Україні
Права жінок — це не лише питання законів чи символічних дат. Їх часто оцінюють через конкретні показники: доступ до роботи, доходи, освіту, участь у прийнятті рішень та можливість поєднувати роботу і сімейні обов’язки.
Один із таких показників — Індекс гендерної рівності. Він вимірює становище жінок і чоловіків у кількох сферах життя: роботі, доходах, освіті, розподілі часу, впливі та здоров’ї.
За цим показником Україна має 61,4 бала зі 100 можливих. Для порівняння, середній показник у країнах Європейського Союзу становить 70,2 бала.
У рейтингу з 28 країн Україна посідає 20 місце, випереджаючи кілька держав ЄС — зокрема Хорватію, Кіпр, Естонію, Словаччину, Грецію, Чехію, Угорщину та Румунію.
Найбільший гендерний розрив в Україні спостерігається у сфері впливу — тобто у представленості жінок у політиці, управлінні та процесах прийняття рішень.
Ці цифри показують загальну картину. Але за ними стоять конкретні щоденні реалії — нерівний розподіл домашньої роботи, складніший доступ до ринку праці і бар’єри, з якими жінки стикаються у професійному житті.
Формально українське законодавство гарантує рівні права для жінок і чоловіків. Конституція забороняє дискримінацію, а трудове законодавство передбачає рівний доступ до освіти, роботи та соціального захисту. Але на практиці жінки часто стикаються з бар’єрами — насамперед на ринку праці.
Це добре видно на прикладі молоді, яка перебуває поза роботою та освітою. Йдеться про категорію NEET (Not in Education, Employment or Training) — це молоді люди, які не працюють, не навчаються і не проходять професійного навчання.
За даними дослідження, в Україні 1,34 мільйона дівчат і молодих жінок віком 15–34 років належать до цієї категорії. При цьому жінки опиняються у такій ситуації значно частіше, ніж чоловіки: 35% проти 11,8%.
Найбільша частка припадає на жінок віком 25–29 років. У цій групі майже кожна друга жінка не працює і не навчається, а пікове значення показника сягає 48,7%. Водночас 70% з них мають вищу або фахову освіту, тобто формально мають кваліфікацію для роботи.
Дослідники пояснюють таку ситуацію не лише економічними причинами. Значну роль відіграють сімейні обов’язки та догляд за близькими. Серед молодих жінок у категорії NEET 67,5% займаються доглядом за дітьми або іншими членами родини, що часто обмежує їхню можливість працювати або будувати кар’єру.
Крім того, 20,3% жінок повідомили, що стикалися з дискримінацією під час пошуку роботи.
Ці дані показують, що питання прав жінок сьогодні пов’язане не лише з юридичною рівністю. Воно також стосується того, як у суспільстві розподіляються обов’язки — зокрема догляд за дітьми, літніми родичами або людьми з інвалідністю.
Саме ця робота часто залишається невидимою для економіки. Але вона забирає час і ресурси, які могли б бути спрямовані на освіту або роботу. Через це багато жінок змушені поєднувати оплачувану зайнятість із великою кількістю неоплачуваних обов’язків.
Після початку повномасштабної війни це навантаження стало ще помітнішим. Саме тому у розмові про права жінок сьогодні дедалі частіше говорять про доглядову працю — як оплачувану, так і неоплачувану.
Що таке доглядова праця і чому про неї почали більше говорити
Доглядова праця — це робота, пов’язана з турботою про інших людей. Частину цієї роботи оплачують, частину — ні.
До оплачуваної належать професії у сферах медицини, освіти та соціальної допомоги. Це, наприклад, медсестри, виховательки або соціальні працівниці — люди, які щодня доглядають за дітьми, допомагають літнім людям, підтримують людей з інвалідністю чи тих, хто проходить лікування.
Але значна частина цієї роботи відбувається поза роботою — вдома. Це догляд за дітьми, хворими родичами, людьми похилого віку або людьми з інвалідністю. Така праця зазвичай не оплачується і майже не враховується економічною статистикою, хоча вона займає багато часу і сил.
Дослідження показують, що більшість цієї роботи виконують жінки. Вони становлять значну частину працівників у сферах освіти, охорони здоров’я та соціальних послуг і водночас частіше беруть на себе догляд за членами родини.
Через це багато жінок фактично працюють у двох режимах. Після основної роботи вони продовжують виконувати домашні обов’язки. У соціологічних дослідженнях це називають «другою зміною» або «подвійним навантаженням».
Як повномасштабна війна змінила становище жінок
Повномасштабна війна суттєво змінила повсякденне життя жінок і значно збільшила їхнє навантаження — як у професійній сфері, так і вдома.
Однією з причин стало порушення роботи соціальної інфраструктури. Через обстріли та безпекові обмеження дитячі садки, школи й медичні заклади часто працюють із перебоями або тимчасово закриваються. Частину функцій, які раніше виконували ці установи, родинам доводиться брати на себе.
Найчастіше ці обов’язки лягають на жінок. Вони доглядають за дітьми, літніми родичами або людьми з інвалідністю. Водночас багато з них працюють у сферах, які самі пов’язані з турботою про інших — у медицині, освіті та соціальних службах.
Війна посилила навантаження і на роботі. Через мобілізацію, міграцію та вигорання працівників у багатьох галузях виник кадровий дефіцит, тому ті, хто залишився працювати, часто виконують обов’язки кількох працівників.
Жіноча праця стала однією з опор економіки
Повномасштабна війна змінила і саму структуру зайнятості в країні. Частина чоловіків мобілізована, частина виїхала, ще частина вибула з цивільного ринку праці з інших причин. У цих умовах роль жінок в економіці стала значно помітнішою.
За словами урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, у 2024 році з 11,1 мільйона чоловіків мобілізаційного віку лише 3,7 мільйона залишалися доступними для цивільного ринку праці. У результаті демографічне навантаження стало критичним — 2,4 до 1, тобто на 24 жінки припадає лише 10 працюючих чоловіків.
Це означає, що жінки дедалі частіше забезпечують не лише доглядову роботу, а й значну частину цивільної економіки.
Одночасно війна змінила і можливості на ринку праці. Через нестачу кадрів бізнес дедалі частіше відкриває жінкам доступ до професій, які раніше вважалися «чоловічими».
За даними дослідження «Барометр ринку праці», 64% українських компаній уже наймають жінок на позиції, які традиційно займали чоловіки. Найчастіше це відбувається у промисловості, логістиці, агросекторі та державному управлінні. Ще 9% компаній планують почати робити це найближчим часом.
Аналітики пояснюють ці зміни передусім економічною необхідністю. Через мобілізацію чоловіків і масову міграцію бізнесу дедалі складніше закривати вакансії, тому роботодавці змушені переглядати кадрові стереотипи.
Гендерна нерівність в оплаті праці
Попри розширення можливостей, гендерний розрив в оплаті праці в Україні залишається значним. На початку повномасштабної війни різниця в зарплатах становила 18,6%, а в окремих галузях жінки могли заробляти до 41,4% менше, ніж чоловіки. У 2025 році ця ситуація суттєво не змінилася.
Дослідження також показало, що кожен п’ятий роботодавець вважає, що жінки частіше погоджуються працювати за нижчу зарплату, ніж чоловіки. При цьому близько трьох чвертей компаній не відстежують системно питання гендерної рівності в оплаті праці.
Проблему нерівності доходів уже визнано на державному рівні. У межах Національної стратегії уряд планує скоротити гендерний розрив у зарплатах до 13,6% до 2030 року.
Подвійне навантаження під час війни
Водночас війна збільшила кількість людей, які потребують постійного догляду — поранених військових, ветеранів із травмами, людей з інвалідністю та літніх людей, які залишилися без підтримки родини.
У результаті багато жінок опинилися на перетині оплачуваної та неоплачуваної роботи. Вони працюють у критично важливих сферах і водночас виконують значний обсяг доглядової роботи вдома.
Така ситуація подовжує робочий день, робить графіки нестабільними і часто змушує переходити на неповну зайнятість. Це означає менші доходи саме тоді, коли навантаження на родину зростає.
Дослідники також фіксують психоемоційні наслідки такого навантаження — хронічну втому, перерваний сон через повітряні тривоги та професійне вигорання.
Це показує, що доглядова праця — не лише приватна справа родини. Вона безпосередньо впливає на роботу освіти, медицини та соціальних служб і загалом на стійкість суспільства під час війни.
Саме тому питання доглядової праці дедалі частіше розглядають не лише у контексті прав жінок, а й у контексті економіки та здатності країни функціонувати під час тривалої війни.
Жінки в армії: як змінилася їхня роль під час війни
Повномасштабна війна змінила роль жінок не лише в цивільному житті, а й у секторі безпеки. Сьогодні їхня присутність у Збройних силах України вже неможливо описувати як виняток або допоміжну участь.
За словами урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, зараз у ЗСУ близько 70 тисяч жінок, із них 48 тисяч — на бойових посадах. Це означає, що розмова про жінок у війську давно вийшла за межі теми форми чи формального допуску до служби.
За останні роки помітно зросла і частка жінок серед офіцерського складу. За словами радниці з гендерних питань Генштабу ЗСУ Оксани Григор’євої, ще два роки тому у ЗСУ було близько 4% офіцерок, а зараз — 21%. Так само змінилася і ситуація у військовій освіті: якщо у 2018 році у військових вишах було 7% курсанток, то тепер — 21%. За її словами, у сфері військової освіти формальні бар’єри для жінок уже зняті.
Ці зміни показують, що жінки дедалі активніше входять у професійне військове середовище. Серед них уже є молоді офіцерки, які пройшли службу за фахом і дослужилися до звань капітанок і майорок.
Але кількісне зростання ще не означає повної рівності у військовій кар’єрі. Якщо раніше головними були питання допуску до посад, форми чи спорядження, то тепер на перший план виходить право голосу, лідерство і кар’єрне просування.
Саме тут, за словами Левченко, досі зберігається своєрідна «скляна стеля». У ЗСУ все ще значно менше жінок на рівні командирок середньої та вищої ланки. А за словами Григор’євої, у Збройних силах України досі немає жодної бойової генералки: чотири жінки з генеральським званням служать у медичній службі. Це пояснюється не лише традиційною закритістю системи, а й тим, що для таких посад потрібен довгий шлях — тактичний, оперативний і стратегічний рівні освіти та досвід командування великими підрозділами.
Тобто участь жінок у війську в Україні вже стала фактом. Тепер ідеться про інше — чи буде ця присутність означати реальний вплив на ухвалення рішень, лідерство і рівні можливості для кар’єрного зростання.
Як змінюються гендерні ролі в українському суспільстві
За останні десять років ставлення українців до гендерних ролей помітно змінилося. Багато традиційних уявлень поступово втрачають підтримку, а ідея більш рівного партнерства в сім’ї стає поширенішою.
Дослідження громадської думки показує, що значна частина українців уже не підтримує стереотипи, які раніше вважалися нормою. Наприклад, твердження про те, що жінка повинна слухатися чоловіка, сьогодні підтримує значно менше людей, ніж раніше. Більшість респондентів або не погоджуються з цим твердженням, або висловлюють сумнів.
Схожа тенденція спостерігається і щодо інших поширених стереотипів. Зокрема, з твердженням, що головне покликання жінки — народити дітей, погоджується приблизно третина респондентів, тоді як значна частина опитаних висловлює незгоду.
Водночас деякі традиційні уявлення все ще залишаються доволі поширеними. Найбільшу підтримку зберігає теза про те, що чоловік має повністю забезпечувати сім’ю. Із цим твердженням погоджуються близько 57% опитаних.
Однак навіть у цьому випадку соціологи фіксують поступові зміни. За останні роки підтримка цієї ідеї знижується, а серед молодших респондентів частіше звучить думка, що фінансова відповідальність у сім’ї має бути спільною.
Це помітно і в уявленнях про повсякденне життя родини. За результатами опитування, у багатьох сім’ях частина обов’язків уже розподіляється більш рівномірно. Наприклад, 47% респондентів кажуть, що виховання дітей у їхніх сім’ях відбувається порівну між партнерами, а 46% повідомляють про рівний розподіл організації сімейного відпочинку.
Втім, у домашній роботі традиційний розподіл ролей залишається більш помітним. Більшість опитаних зазначає, що приготування їжі та хатні справи частіше виконують жінки.
Соціологи також відзначають важливу вікову різницю. Молодші українці значно частіше підтримують ідею рівного партнерства і менш схильні погоджуватися з традиційними гендерними стереотипами. Саме серед цієї групи найпоширенішою є думка, що домашні обов’язки і фінансова відповідальність мають розподілятися між партнерами.
У результаті українське суспільство поступово відходить від жорстких гендерних ролей. Але цей процес відбувається нерівномірно: поряд із новими уявленнями про партнерство досі зберігаються і традиційні очікування щодо ролей жінок і чоловіків у сім’ї.
Чому 8 березня досі важливе
Повномасштабна війна зробила видимими багато процесів, які раніше залишалися на периферії суспільної уваги. Зокрема — те, наскільки важливою є роль жінок у функціонуванні держави.
Жінки сьогодні працюють у критично важливих секторах економіки, підтримують систему освіти, медицини та соціальних послуг, виконують значну частину доглядової роботи в родинах. Водночас їхня участь у секторі безпеки також зростає — у Збройних силах України служать десятки тисяч жінок.
Ці процеси показують, що питання прав жінок не можна розглядати окремо від ширшої картини — економіки, демографії та стійкості держави. Те, як у суспільстві розподіляються можливості, ресурси і обов’язки, безпосередньо впливає на те, як країна витримує кризу.
Саме тому аргумент про те, що гендерна рівність — це тема «не на часі», дедалі частіше називають небезпечною оптикою. Війна, навпаки, показала, що ігнорування ролі жінок і їхніх потреб послаблює суспільство і зменшує його стійкість.
У цьому сенсі 8 березня сьогодні — радше нагадування про те, що рівність прав і можливостей залишається частиною ширшої розмови про майбутнє країни. Не лише після війни, а й під час неї.
