10 вересня у повітряному просторі Польщі було зафіксовано російські безпілотники під час масштабної атаки на західні регіони України, зокрема Львів. Польські військові назвали подію «безпрецедентним порушенням», а влада — актом, що несе пряму загрозу громадянам. У відповідь були задіяні польські та союзні засоби ППО. Це перший випадок із початку повномасштабної війни, коли російський дрон був збитий над територією країни НАТО. Атака російських дронів по Польщі одразу підняла питання: чи може бути застосована Стаття 5 НАТО і чи поширюється принцип колективної оборони на гібридні атаки, де дрони, кібератаки й диверсії стають новими інструментами війни?
Explainer розбирає, що таке Стаття 5 НАТО, коли її застосовували, як працює механізм колективної оборони — і чи може цей епізод із дронами стати правовою підставою для дій Альянсу.
Офіційна реакція Польщі та НАТО
Після нічної атаки Росії польська влада підтвердила виявлення щонайменше семи безпілотників на території країни, а також залишків однієї ракети. П’ять апаратів знайшли у Люблінському воєводстві — у Чесниках, Чоснувці, Вириках (де було пошкоджено дах житлового будинку), Кшивоверській Колонії, Вогині та Вихалево. Рештки ракети виявили саме у Вихалево, але наразі невідомо, чи вони пов’язані з останньою атакою. Ще два дрони зафіксували в центральних і північних регіонах: у Мнішеку (Лодзьке воєводство) та Олесно (Вармінсько-Мазурське воєводство). Обидві ці місцевості розташовані більш ніж за 200 кілометрів від східного кордону Польщі.
Прем’єр-міністр Дональд Туск заявив, що за попередніми даними повітряний простір країни порушили 19 російських безпілотників. Чотири з них були збиті силами протиповітряної оборони, останній — близько 7:45 за київським часом.
Варшава офіційно оголосила про звернення до союзників по НАТО з вимогою провести консультації відповідно до Статті 4 Північноатлантичного договору. Цей механізм передбачає спільні обговорення, коли держави-члени вважають, що існує загроза їхній територіальній цілісності чи безпеці. Речник уряду Адам Шлапка підтвердив, що консультації вже відбулися.
У штаб-квартирі НАТО повідомили, що уважно відстежують ситуацію та перебувають у постійному контакті з польським керівництвом.
Що таке Стаття 4 НАТО і чому Польща її задіяла
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск під час виступу в Сеймі підтвердив, що країна звернулася до союзників по НАТО з офіційним запитом про консультації відповідно до Статті 4 Північноатлантичного договору. Такий крок став прямою реакцією на нічне вторгнення російських безпілотників 10 вересня.
Стаття 4 передбачає, що держави-члени проводять спільні консультації, якщо, на їхню думку, виникає загроза для територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки будь-якої країни Альянсу. Це своєрідний «передвоєнний дзвінок» — сигнал союзникам про небезпеку, який ще не означає автоматичного вступу НАТО у конфлікт, але відкриває простір для колективних дій.
«Консультації з союзниками набули характеру офіційного запиту про застосування Статті 4 НАТО. Ми очікуємо значно більшої підтримки під час цих обговорень. Це конфронтація, яку Росія оголосила вільному світу», — заявив Туск. Водночас він наголосив: «Сьогодні немає підстав стверджувати, що ми перебуваємо у стані війни. Але ця провокація є значно небезпечнішою для Польщі, ніж попередні інциденти».
Використання Статті 4 — важливий крок для Варшави, адже це дозволяє офіційно винести ситуацію на рівень усього Альянсу. Водночас цей механізм залишається політичним інструментом і не передбачає автоматичної військової відповіді. Саме тому наступне питання, яке постало перед НАТО, звучить ще гостріше: чи може вторгнення дронів стати приводом для застосування Статті 5 НАТО — основи колективної оборони?
Що таке Стаття 5 НАТО і чому вона важлива
Стаття 5 Північноатлантичного договору — це основа колективної оборони Альянсу. Вона закріплює принцип колективної оборони: напад на одного члена розглядається як напад на всіх. Таким чином, навіть найменші держави Альянсу отримують гарантію, що у випадку загрози не залишаться сам-на-сам із агресором.
Текст Статті 5 спирається на Статтю 51 Статуту ООН, яка визнає право держав на індивідуальну й колективну самооборону. Це робить будь-яку реакцію НАТО легітимною в межах міжнародного права.
Водночас у документі немає автоматизму. Країна, що зазнала нападу, має звернутися до союзників. А ті — на основі консенсусу вирішують, які дії вважати необхідними. Допомога може включати військову силу, але може обмежитися санкціями, постачанням техніки чи розміщенням додаткових військових контингентів.
Історично таке формулювання з’явилося як компроміс. Європейські країни прагнули абсолютної гарантії, що США автоматично вступлять у війну в разі нападу. Вашингтон же наполягав, що рішення завжди має ухвалюватися відповідно до внутрішніх процедур, зокрема згоди Конгресу. Цей баланс між політичними зобов’язаннями й національним суверенітетом зберігається й досі.
Символічна вага Статті 5 величезна: саме вона є головним стримувальним фактором для потенційних агресорів. Усвідомлення того, що напад на Польщу чи Литву означатиме протистояння із США, Німеччиною та всіма 31 іншою державою, робить ризик надто високим. Тому для східних союзників — Польщі, Балтії, Румунії — ця стаття є не лише юридичною нормою, а й основою всієї стратегії національної безпеки.
Як і коли НАТО застосовувала Статтю 5
За більш ніж сім десятиліть існування НАТО Стаття 5 була офіційно активована лише один раз — після терактів 11 вересня 2001 року у США. Уже 12 вересня союзники одностайно визнали ці атаки «збройним нападом» на країну-члена Альянсу. Це рішення стало безпрецедентним проявом солідарності: вперше європейські держави підтримали США у військовій операції, зокрема в Афганістані. НАТО погодила низку конкретних кроків — від розгортання систем спостереження до бойових місій.
В інших випадках, коли держави-члени відчували загрозу, застосовували не Статтю 5, а механізм консультацій за Статтею 4. Так було під час війни в Перській затоці 1991 року, іракської кризи 2003-го чи конфлікту в Сирії 2012-го. У цих випадках НАТО надавала практичну допомогу Туреччині, але формально не визнавала події «збройним нападом» на країну Альянсу.
Подібна ситуація виникла й у листопаді 2022 року, коли ракета впала на територію польського села Пшеводув. Спершу лунали припущення про російське походження боєприпасу, однак офіційне розслідування дійшло висновку, що це був снаряд української ППО. НАТО тоді підкреслило: навіть у разі удару з боку Росії рішення про застосування Статті 5 не є автоматичним і вимагатиме колективного обговорення.
Ці приклади показують: механізм колективної оборони НАТО працює насамперед як політичний сигнал про єдність і готовність союзників. Військові дії не завжди є першим кроком; часто йдеться про посилення ППО, обмін розвідданими чи додаткову військову присутність на східному фланзі. Саме тому дискусія, чи вважати вторгнення дронів у повітряний простір Польщі «збройним нападом», виходить далеко за межі юридичних визначень.
Дрони і гібридні загрози: де проходить межа?
Коли у 1949 році укладали Північноатлантичний договір, автори не могли передбачити реалій ХХІ століття — масових кібератак, дронових роїв чи кампаній дезінформації. Тоді здавалося очевидним, що «збройний напад» означає вторгнення танкових дивізій або ракетний удар по місту. Сьогодні ж це поняття дедалі частіше стає предметом дискусій і політичних інтерпретацій.
Російська війна проти України зробила безпілотники одним із головних інструментів гібридної агресії. Вони дешеві, їх можна запускати масово, а цілі — як військові, так і цивільні. Саме тому поява дронів у небі над Польщею піднімає складне питання: чи варто вважати подібні інциденти нападом у класичному сенсі, чи це радше провокація на межі права й політики?
Ключове слово у Статті 5 — «збройний». Це означає, що подія має нести відчутну воєнну шкоду або створювати безпосередню загрозу життю громадян. Випадковий переліт уламків ракети, навіть якщо вони перетинають кордон, зазвичай не є підставою для активації механізму колективної оборони. Але коли дрон влучає у житловий будинок — як сталося у Вириках на Люблінщині — межа між інцидентом і нападом стає значно тоншою.
Крім безпілотників, існують й інші «сірі зони» агресії: кібератаки на критичну інфраструктуру, диверсії на залізницях чи в енергетичному секторі, використання міграційних потоків як інструменту політичного тиску. У НАТО це називають гібридними загрозами. Вони створюють парадокс: країна може відчувати себе атакованою, але формальних юридичних підстав для активації Статті 5 немає.
Чи достатньо підстав для колективної відповіді НАТО?
Інцидент у Польщі не лише підняв дискусію про визначення «збройного нападу», а й оголив іншу проблему — різницю у сприйнятті загрози між східними та західними членами Альянсу. Для Польщі та країн Балтії будь-яке порушення кордону — сигнал, що Росія свідомо тестує межі терпіння НАТО. Для Берліна, Парижа чи Вашингтона пріоритетом залишається уникнення прямого зіткнення з Москвою.
Тактика Кремля тут не випадкова. Вона відповідає доктрині так званої «лімінальної війни» — ведення операцій «нижче порогу», на які важко знайти правильну відповідь. Суть підходу полягає у поступовому піднятті рівня загроз: дії залишаються достатньо невиразними, щоб уникнути негайної реакції, але при цьому досягають потрібного результату ще до того, як супротивник визначиться зі своєю відповіддю. Саме так у 2014 році Росія діяла в Криму та на сході України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Парад у Пекіні: як Китай демонструє нову архітектуру впливу і до чого тут Україна
У нинішньому випадку польська влада обережно уникає прямо називати Росію винуватцем. За словами мають стояти конкретні кроки, а готовності до них немає. Дрони збито, інцидент ліквідовано — і формально підстав для подальших дій можна уникнути.
Однак подібні епізоди дозволяють Москві вивчати польські системи ППО, відпрацьовувати реакцію командування та випробовувати стійкість суспільства. Наступним кроком може стати хвиля інформаційних атак: звинувачення України, підрив довіри до союзників, маніпуляції темою українських мігрантів.
Не менш важливо, що справжнім об’єктом перевірки є не польська оборона, а американська політика. У Вашингтоні розуміють, що атака на територію держави-члена НАТО — навіть якщо вона виглядає «обмеженою» — ставить під сумнів надійність усієї системи колективної безпеки. У Конгресі вже звучали формулювання на кшталт «NATO ally» замість «NATO member», які підкреслюють політичну чутливість моменту.
Що кажуть експерти
Український аналітик Вадим Денисенко у своїй оцінці подій називає удари по Польщі «пробним шаром» — перевіркою реакції як Заходу, так і Китаю. Він звертає увагу, що інцидент збігся в часі з кількома важливими подіями: напередодні навчань «Захід-2025», заявою президента США про можливу розмову Дональда Трампа з Володимиром Путіним, а також нещодавнім візитом російського лідера до Китаю.
На думку експерта, офіційна позиція Польщі, яка вперше прямо назвала російські дії актом агресії, адресована насамперед Вашингтону. Реакція Сполучених Штатів стане визначальною для подальшої поведінки Кремля.
Денисенко прогнозує, що головна інформаційна лінія Росії полягатиме у твердженнях, ніби удари завдали українські безпілотники. Такі наративи вже поширюються в інформаційному просторі, і головним майданчиком для них можуть стати західні медіа, зокрема консервативні колумністи.
Ще один важливий аспект — спроба Путіна відновити власну «суб’єктність» на міжнародній арені. Після візиту до Китаю стало очевидно, що економічна залежність Москви від Пекіна зростає, а можливостей для маневру обмаль. Спроба «похитнути» Статтю 5, на думку аналітика, є елементом цієї боротьби за вплив.
Денисенко також звертає увагу на економічний вимір. Одним із небагатьох козирів Росії залишаються рідкісноземельні метали. Москва намагається використати їх у торзі між США та Китаєм, але технологічна відсталість і залежність від зовнішніх ринків роблять цю стратегію радше інструментом затягування часу.
У результаті, вважає експерт, Росія фактично підштовхує США й Китай до переговорів, де саме Пекін може отримати роль «посередника», здатного стримувати агресію Кремля. Навіть якщо Китай не був залучений до підготовки атаки, вона може виявитися вигідною для нього з точки зору майбутніх домовленостей.
Денисенко підсумовує: мова не йде про початок Третьої світової війни. Натомість інцидент у Польщі варто розглядати як сигнал про нову фазу російської стратегії — поступове тестування меж терпіння Заходу та пошук шляхів повернути собі геополітичну вагу.
Стаття оновлена: 10.09.2025 о 15:40.
