Схоже, світ дійсно змінюється: в Лос-Анджелесі завершилася щорічна роздача «Оскарів». Головного «Оскара» за кращий фільм несподівано отримала південнокорейська стрічка «Паразити» режисера Пон Чжун Хо.
«Паразитів» було також нагороджено за кращу режисуру, за оригінальний сценарій, і як кращий міжнародний фільм, знятий іноземною мовою.
Прецедент неймовірний: вперше в історії вручення «Оскарів» фільм іноземною мовою отримав головну нагороду. Але водночас не варто забувати, що жоден із акторів, що зіграв у фільмі, не був номінований в жодній з категорій, і цей факт додає ложку дьогтю в бочку меду. Особливо дивним це виглядає з огляду на те, що «Паразити» – це фільм про нерівність, соціальну несправедливість і безсилу боротьбу проти неї.
У тому, що «Паразити» переможуть у номінації «Кращий міжнародний фільм», не сумнівався ніхто. Фільм став лідером прокату у себе на батьківщині, отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та безліч інших нагород.
Але уявити, що невідомий широкому загалу режисер Пон Чжун Хо зуміє здолати таких метрів американського кінематографа, як Тарантіно чи Скорсезе, було на межі фантастики.
І річ не в тому, що хтось сумнівався в якості самого фільму, просто до сьогоднішнього дня «Оскар» був американською премією для американських фільмів, «міжсобойчиком», який все кінематографісти зневажали, але на який всі хотіли потрапити.
Коли у самого Пон Чжун Хо восени запитали, як він оцінює той факт, що жоден корейський фільм ніколи не було номіновано на «Оскар», він відповів, що премія локальна, а «Оскар» – це не міжнародний кінофестиваль.
Так, статуетки часто вручають абсолютно прохідним фільмам, часто вибір переможця був політично заангажованим, але не можна не визнати, що хоча Канни чи Берлінале – це про справжнє кіно, а їхні премії вважаються більш престижними, – «Оскар» в загальному сприйнятті – це і є сам кінематограф.
Перемога «Паразитів» засвідчує неймовірний факт: вперше на офіційному рівні США визнали існування іншого кінематографа, ніж власного, ба більше, віддали йому пальму першості. І ще нічого, якби це був французький або італійський фільм, але ні – ним виявився фільм з Південної Кореї, яка досі для «Оскара» практично не існувала.
Фільм розкриває проблеми, які є головними темами світового кінематографа у 2019 році – соціальна несправедливість і боротьба з нерівністю. Фільми «Ірландець» і «Джокер» теж про це, але показують проблему крізь призму жанрового кіно. Те, що робить фільм Пон Чжун Хо найкращим, полягає в тому, що він глибше розуміє теми: його розуміння майнової нерівності більш тонке, а розкриття характеру персонажів більш елегантне, якщо можна так сказати.
«Паразити» – зовсім не антикапіталістична пропаганда. Персонажі фільму не картонні, а багатогранні (відсутність однозначно поганих або однозначно хороших персонажів теж останній тренд кінематографа).
Заможна родина Паків – це не капіталісти-кровопивці, а цілком моральні доброзичливі люди. Так, вони не помічають свого багатства й привілеїв, але їх не сприймаєш як огидних монстрів. Так само і в бідній родині Кімів немає праведників, а бідність не робить їх благородними. Таким чином, незрозуміло, хто з них насправді паразити. У стрічці немає карикатурних персонажів, немає в ній і лиходіїв. Лиходій – сама система, в якій вони живуть на різних її рівнях.
«Паразити» увійшли в історію кінематографа, а Кіноакадемія увійшла в історію, визнавши їх найкращим фільмом. Тепер серйозно претендувати на «Оскар» може будь-яка країна. Світ змінюється, і це чудово.
