З початку 2024 року далекобійні удари по нафтовій галузі Росії стали складовою системного розширення кампанії України проти російської енергетичної інфраструктури. Якщо на ранньому етапі мішенями переважно були нафтопереробні заводи на суходолі, то з другої половини року спектр цілей помітно змінився. До нього додалися експортні термінали, портова інфраструктура, трубопроводи, танкери так званого «тіньового флоту», а згодом – і морські видобувні платформи.
Ці удари відбуваються на тлі вже чинних санкцій проти російського нафтового сектору та перебудови експортних маршрутів після втрати європейського ринку. Росія змушена продавати нафту зі знижками, транспортувати її довшими маршрутами та дедалі більше покладатися на обмежене коло покупців в Азії. У таких умовах фізичні пошкодження інфраструктури мають значення не лише як разові втрати, а як фактор, що ускладнює стабільну роботу всієї системи.
Водночас кампанія України не зводиться до символічних або поодиноких атак. Дані міжнародних аналітичних центрів і галузевих агентств свідчать про зростання кількості повторних ударів по тих самих об’єктах, а також про зміну логіки таргетування – від загальних виробничих потужностей до вузьких місць у переробці та експорті. Це поступово трансформує ризики для російського нафтового сектору з короткострокових у структурні.
Explainer пояснює, як далекобійні удари України впливають на роботу російських нафтопереробних заводів, експорт нафти й нафтопродуктів, морську логістику та доходи бюджету – і чому ці процеси важливі не лише для ходу війни, а й для глобального нафтового ринку.
Як працює кампанія далекобійних ударів: логіка цілей і послідовність дій
Кампанія далекобійних ударів України по російській нафтовій інфраструктурі побудована за принципом наростаючого тиску, а не разового знищення об’єктів. Її мета – ускладнити стабільну роботу системи в цілому, змушуючи операторів постійно реагувати на збої, ремонти й ризик повторних атак.
Початково удари зосереджувалися на нафтопереробних заводах, які є вузловими точками між видобутком і споживанням. Навіть часткові пошкодження таких об’єктів швидко обмежують випуск бензину, дизельного палива та газойлю, що створює напруження на внутрішньому ринку й знижує експортний потенціал.
З другої половини кампанії логіка таргетування змінилася. Удари почали дедалі частіше спрямовуватися не на установки первинної перегонки, а на вторинні та допоміжні блоки переробки – гідроочищення, гідрокрекінг, риформінг. Саме ці установки визначають якість і обсяги готового палива та потребують складного ремонту з використанням імпортних компонентів.
Паралельно з переробкою під тиск потрапила експортна логістика. Атаки на резервуарні парки, портові термінали й об’єкти навантаження впливають уже не на майбутнє виробництво, а на фізичну наявність палива тут і зараз. Втрата готових партій нафтопродуктів зменшує гнучкість постачання та ускладнює виконання експортних контрактів.
Окремий рівень кампанії – удари по морській логістиці. Йдеться як про інфраструктуру експорту, так і про танкери, що перевозять російську нафту в обхід санкцій. Зростання ризиків для судноплавства збільшує час у дорозі, вартість фрахту та обсяги нафти, що фактично «застрягає» в морі.
На цьому тлі удари по морських видобувних платформах, зокрема в Каспійському морі, виглядають як логічне продовження цієї послідовності. Вони розширюють географію та типи цілей, сигналізуючи, що кампанія більше не обмежується суходолом або переробкою.
У підсумку формується багаторівнева модель тиску – від виробництва палива до його транспортування та експорту. Вона не руйнує систему одномоментно, але робить її дорожчою, повільнішою та менш передбачуваною в роботі.
Наслідки для нафтопереробних заводів: простої, ремонти та втрата гнучкості
Найвідчутніший ефект далекобійних ударів проявляється у сегменті нафтопереробки. За оцінками S&P Global Energy, станом на кінець листопада близько 18% потужностей російських нафтопереробних заводів були недоступні через атаки та проблеми з технічним обслуговуванням.
Ключовим чинником стали повторні удари по тих самих об’єктах. Дані про атаки з серпня по листопад свідчать, що низка великих НПЗ – зокрема в Саратові, Рязані, Волгограді та Самарській області – зазнавали уражень по кілька разів протягом коротких проміжків часу. У таких умовах стандартні цикли ремонту та перезапуску не завершуються, а незаплановані зупинки накладаються одна на одну.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські НПЗ: ключові потужності та їхня роль у нафтопереробній промисловості
Водночас підхід до вибору цілей зазнав змін. Якщо на початковому етапі атаки часто виводили з ладу установки первинної перегонки сирої нафти, то з другої половини року дедалі частіше уражаються вторинні та третинні установки – гідроочищення, гідрокрекінг, риформінг і установки глибокої переробки. Саме вони визначають обсяги й якість готового пального, а їхній ремонт є складнішим і тривалішим.
Ці установки також більш чутливі до обмежень на імпорт обладнання та компонентів. Галузеві аналітики відзначають дефіцит окремих типів реакторів, компресорів, контрольно-вимірювальних приладів і спеціалізованих металів, що ускладнює відновлення після пошкоджень. Навіть за наявності фінансування це подовжує строки простою та підвищує вартість ремонту.
У результаті, за оцінками галузевих аналітиків Kpler, у вересні–листопаді фактичний рівень переробки на російських нафтопереробних заводах знизився до близько 5 млн барелів на добу у вересні–листопаді, що означає скорочення на 335 тис. барелів на добу в річному вимірі.
Найбільше це вдарило по виробництву бензину та газойлю. Скорочення внутрішньої пропозиції змусило російську владу продовжити заборони на експорт бензину, скасувати імпортні мита та залучати додаткові поставки з Білорусі для стабілізації ринку.
Частина підприємств, які не зазнали прямих ударів, намагалася компенсувати втрати, підвищуючи рівень завантаження або коригуючи графіки технічного обслуговування. Втім, ці заходи лише частково перекривали дефіцит і не відновлювали загальну гнучкість системи.
У підсумку удари по НПЗ не призводять до одномоментного колапсу переробки, але поступово знижують її надійність. Система, яка й без того працює з обмеженим резервом, стає менш здатною швидко реагувати на збої, сезонні піки попиту або додатковий санкційний тиск.
Експорт і морська логістика: як удари впливають на перевезення російської нафти
Паралельно з ударами по нафтопереробних заводах Україна дедалі активніше впливає на експортну складову російського нафтового сектору. Йдеться не лише про фізичні обсяги видобутку чи переробки, а про здатність Росії стабільно вивозити нафту й нафтопродукти на зовнішні ринки.
Після втрати більшої частини європейського ринку Росія переорієнтувала експорт на віддаленіші напрямки, передусім Китай та Індію. Це призвело до подовження маршрутів морських перевезень і зростання часу, який російська нафта проводить у дорозі.
За оцінками галузевих аналітиків, з початку повномасштабної війни обсяги російської сирої нафти, що перебувають у морі, зросли приблизно на 80 млн барелів, що відображає як логістичні обмеження, так і труднощі з розвантаженням.
На цьому тлі удари по портовій інфраструктурі та експортних терміналах мають окремий ефект. Пошкодження об’єктів навантаження в Чорному та Балтійському морях, а також експлуатаційні обмеження в портах ускладнюють відвантаження навіть за наявності достатніх обсягів нафти чи пального. Це створює вузькі місця не на рівні видобутку, а на фінальній стадії експортного ланцюга.
Додатковим фактором стали атаки на танкери, зокрема судна, які використовуються для перевезення російської нафти в обхід санкцій. Так званий «тіньовий флот» відіграє ключову роль у підтриманні експорту, однак його функціонування пов’язане з підвищеними ризиками. Удари по окремих суднах, а також зростання загроз для судноплавства змушують операторів довше тримати нафту в морі, змінювати маршрути або відкладати розвантаження.
Bloomberg, посилаючись на дані відстеження суден, зазначає, що у другій половині року зросла частка вантажів російської нафти, для яких кінцевий пункт призначення не вказується заздалегідь або змінюється вже під час перевезення. Частина танкерів проводить тижні в очікуванні розвантаження або перевалки, що фактично заморожує обсяги експорту й підвищує витрати на логістику.
У сукупності ці чинники не зупиняють російський експорт нафти, але знижують його ефективність. Більше нафти перебуває в дорозі, більше ресурсів витрачається на транспортування, а сама система стає менш передбачуваною для продавців і покупців. Це посилює тиск на доходи експортерів навіть без формального скорочення видобутку.
Доходи бюджету та фінансовий ефект: як фізичні удари підсилюють санкційний тиск
Наслідки ударів по нафтовій інфраструктурі виходять за межі окремих об’єктів і дедалі чіткіше проявляються у фінансових показниках. Нафтогазові доходи залишаються одним із ключових джерел надходжень до російського бюджету, тому будь-які збої у видобутку, переробці чи експорті впливають на здатність держави фінансувати видатки, зокрема військові.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства (IEA), доходи Росії від експорту нафти у листопаді впали до найнижчого місячного рівня з початку повномасштабного вторгнення в Україну. Цей показник сигналізує про посилений тиск на фінансові потоки, які залежать від зовнішніх ринків.
За даними Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), у листопаді 2025 року щоденні доходи від експорту викопного палива, включно з нафтою, знизилися приблизно до 489 млн євро на день, що становить найнижчий рівень з початку війни, попри деяке зростання загальних обсягів експорту. Це відображає ширший тиск на російський експортний комплекс – не лише через фізичні обмеження, а й через ринкові знижки, що застосовуються до поставок.
Зокрема чистий дохід від експорту сирої нафти у листопаді зменшився на близько 6 %, тоді як доходи від морських поставок упали на 7 %. При цьому частка морського транспорту у поставках залишалася високою, але витрати на фрахт, страхування та логістику зростали, що додатково навантажувало фінансові потоки.
CREA також відзначає, що структура експорту зміщується в бік суден із непрозорою логістикою: близько 65 % морських вантажів сирої нафти у листопаді перевозилися танкерами, що працюють у так званому «тіньовому» сегменті, тоді як судна G7+ забезпечили лише близько 27 % обсягів. Така зміна не обов’язково веде до зменшення фізичних поставок, але пов’язана з нижчими цінами реалізації і вищими логістичними витратами.
Експорт також залишається географічно концентрованим: приблизно половина сирої нафти спрямовується до Китаю, близько 38 % – до Індії, тоді як поставки в інші регіони є меншими. У такому контексті зниження доходів від експорту впливає на бюджет Росії незалежно від обсягів поставок — оскільки виручка на одиницю продукції скорочується через знижки та додаткові витрати.
Ці зміни підсилюють дію санкційних обмежень і логістичних складностей, оскільки фізичні удари по інфраструктурі ускладнюють нормальну роботу ланцюгів постачання. Водночас навіть постійні поставки не гарантують колишніх фінансових результатів, оскільки зниження маржі і витрати на обхідні логістичні рішення зменшують чистий дохід від кожного бареля.
Чому удари не спричинили різкого зростання світових цін на нафту
Попри масштаб і географічне розширення ударів по російській нафтовій інфраструктурі, світові ціни на нафту впродовж року залишалися відносно стабільними й не продемонстрували різких стрибків. Це виглядає контрінтуїтивно з огляду на роль Росії як одного з найбільших виробників і експортерів нафти у світі, однак така реакція ринку має кілька структурних пояснень.
По-перше, глобальний ринок сирої нафти у цей період характеризувався надлишком пропозиції. Зростання видобутку в країнах поза ОПЕК+, зокрема у США, Бразилії та Гаяні, створило буфер, який частково нейтралізував ризики, пов’язані з перебоями в російських поставках. За таких умов навіть локальні збої в окремих країнах не автоматично трансформуються у дефіцит на глобальному рівні.
По-друге, удари України переважно впливали не на видобуток сирої нафти, а на переробку та логістику. Ринки сирої нафти, як правило, менш чутливі до таких збоїв, ніж ринки нафтопродуктів. Аналітики неодноразово відзначали, що глобальні системи нафтопереробки залишаються більш «напруженими», ніж ринок сирої нафти, і саме там перебої відчуваються швидше. Водночас втрати в переробці не обов’язково означають негайне скорочення фізичних обсягів сирої нафти на світовому ринку.
По-третє, значна частина російської нафти продовжує знаходити покупців, хоч і за нижчими цінами. Переорієнтація експорту на азійські ринки дозволяє зберігати обсяги поставок, навіть якщо фінансові показники погіршуються. Для глобального балансу попиту й пропозиції це означає, що фізичні барелі не зникають з ринку, а лише змінюють напрямок і умови продажу.
Окрему роль відіграє і очікування учасників ринку. Трейдери та інвестори наразі сприймають удари по російській інфраструктурі як фактор, що створює тривалий, але керований ризик, а не як тригер негайного дефіциту. Це стримує спекулятивні рухи цін і зменшує волатильність, навіть на тлі нових атак.
У підсумку кампанія ударів має виразний економічний ефект для Росії, але її вплив на світові ціни залишається обмеженим. Глобальний ринок нафти виявився достатньо диверсифікованим і гнучким, щоб поглинати такі шоки без різких цінових реакцій, принаймні у короткостроковій перспективі.
