Останніми роками проблему домашнього насильства все частіше обговорюють – з друзями, психологами і загалом на публіці, а звичка «не виносити сміття з хати» залишається в минулому. Самоізоляція – важке випробування для родин, у яких назріли взаємні претензії та невдоволення. Люди втомлюються, протиріччя загострюються.
Explainer пояснює, чому так важливо відверто говорити про прояви насильства і як перестати виправдовувати агресорів/ок в надії на те, що вони зміняться.
Що сталося?
Через запровадження карантинних обмежень, які необхідні для боротьби з пандемією коронавірусу, у світі відбулося різке зростання випадків домашнього насильства. За статистикою Мінсоцполітики, найбільше від нього страждають саме жінки – їхні звернення становлять майже 90%. Щоб захистити постраждалих від дій агресора та пережити кризовий період, в Україні створюють шелтери – спеціальні притулки, де жінка може отримати прихисток та необхідну допомогу.
Днями на сесії Запорізької міської ради депутати/ки розглядали петицію про створення притулку для постраждалих від домашнього насильства. Жодна людина в сесійній залі не проголосувала ЗА.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке харасмент у транспорті та як йому протидіяти: закордонна практика
Ірина Куратченко, авторка петиції та регіональна представниця Фонду народонаселення ООН з питань запобігання та протидії домашньому насильству в Запорізькій області, зазначає, що на комісії деякі коментарі стосувалися того, що не потрібно відкривати нову установу, адже в Запоріжжі вже є центр «Затишна домівка».
«Я неодноразово повторювала, що це має бути секретне місце, і пояснювала, чому розміщення [в непризначених для цього установах] є небезпечним для самих жінок, персоналу та людей, які б перебували з ними у притулку. Мені здалося, що поки справа не стосується особисто депутатів, вони настільки байдужі до чужої проблеми. Коли я вийшла – мені захотілося запитати: “А що, якби це торкнулося ваших близьких – сестер, матерів? Як би ви тоді розглядали це питання?» – прокоментувала Ірина Куратченко.
Які бувають види домашнього насильства?
Під термін «домашнє насильство» підпадають усі форми насильства, а також погрози щодо таких діянь, вчинені між колишнім чи теперішнім подружжям, родичами, чи людьми, які разом живуть чи жили. Водночас важливою складовою є відповідальність особи, яка вчинила насильство, незалежно від того, чи проживає вона у тому самому місці, що й постраждала особа.
Тож визначають такі види домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне та статеве.
Фізичне насильство – умисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести до травмування, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди честі та гідності, в окремих випадках до смерті постраждалої/го.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/fizichne-nasilstvo.jpg)
Психологічне насильство – вплив однієї особи або групи осіб на психіку іншої особи шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та завдається шкода психічному здоров’ю.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/psihologichne-nasilstvo.jpg)
Економічне насильство – умисне позбавлення однією особою або групою осіб іншої людини або групи людей житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалі мають передбачене законом право.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/ekonomichne-nasilstvo.jpg)
Статеве насильство – протиправне посягання однієї особи або групи осіб на статеву недоторканість іншої людини, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього/ої.
Як гендерні стереотипи пов’язані з домашнім насильством?
У такої глобальної проблеми, як домашнє насильство, також є свої чинники. Усе починається ще в дитинстві – з якостей, які заохочуються в сім’ї та суспільстві як типово «чоловічі» та типово «жіночі». Хлопцям приписують силу, емоційну стриманість, раціональність, можливість постояти за себе, ініціативність у прийнятті рішень та розв’язанні проблем, лідерські якості й кар’єрні прагнення. Дівчатам – емпатію, емоційність, турботливість, хазяйновитість, неагресивність, прагнення до краси та охайності, установки на реалізацію як дружини та матері.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Підростеш – дізнаєшся»: як говорити з дітьми про секс?
Через таку модель стосунків, де чоловік – «добувач», а дружина може відмовитися від кар’єри заради родини, жінки частіше виявляються в економічній залежності від чоловіка. Причому це трапляється як зі своєї волі, так і з примусу.
У ситуації з насильством у родині фактор економічної залежності стає ще одним способом закріплення влади у стосунках: важче переїхати та розлучитися, немає коштів на адвоката, немає куди йти та грошей на життя, велика перерва у роботі (або відсутність досвіду роботи взагалі).
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/genderni-stereotipi.jpg)
Для хлопчиків з дитинства моделюються ситуації, в яких їм, можливо, доведеться проявити фізичне насильство та необхідну агресію – «постояти за себе», «захистити дівчинку» тощо. Тобто в їхнє життя інтегрується можливість виправданого насильства. Таким чином, насильство стає інструментом, яким можна скористатися в будь-який момент.
Для дівчат такі ситуації не моделюються. Такі відмінності у вихованні призводять до того, що дівчата в цілому є гірше підготовленими до самозахисту у випадку нападу. Річ не лише в тому, що їх не навчили правильно битися або не допомогли розвинути достатню фізичну підготовку, а й у тому, що багатьом жінкам у критичних ситуаціях важче здійснити будь-яку агресивну дію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Корабельна сосна»: що таке сексизм та як він функціонує в українському суспільстві?
У суспільстві, де «справжня дружина та мати» несе відповідальність за сферу приватного життя та добробут у домі, тобто за за згладжування гострих кутів – жінці важче вийти із замкнутої ситуації насильства й отримати підтримку.
Часто стається так, що жінка йде за порадою до своїх батьків і друзів, розповідає про пережите насильство з боку партнера, а у відповідь чує, що їй потрібно було краще старатися, що вона сама винна, що важливо зберегти шлюб, що вона не виживе без сильного чоловічого плеча і що дітям потрібен батько.
Віктімблеймінг, або звинувачення постраждалої у домашньому насильстві, виникає через підсвідому віру у справедливий світ. Це такий соціально-психологічний феномен, що проявляється через віру в те, що світ влаштований справедливо і люди в житті отримують те, чого заслужили у відповідності до своїх особистих якостей та вчинків: хороші люди отримують винагороду, а погані – покарання.
Що таке «стокгольмський синдром»?
Стокгольмський синдром (від англ. Stockholm syndrome) – психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив’язаністю жертви до кривдника. У процесі захоплення, викрадення або застосування (чи загрози застосування) насильства постраждалі починають співчувати своїм загарбникам, виправдовувати їхні дії і навіть ототожнювати себе з ними, переймаючи їхні ідеї.
Назва синдрому з’явилася після невдалого пограбування банку у Стокгольмі. У серпні 1973 року Ян Ерік Улсон, утікач з в’язниці, взяв у заручники чотирьох працівників Sveriges Kreditbank на шість днів. Під час протистояння між полоненими і викрадачем виник, здавалося б, непоєднуваний зв’язок. Одна заручниця під час телефонної розмови з прем’єрміністром Швеції Улофом Пальме заявила, що повністю довіряє своїм викрадачам, але побоюється, що помре внаслідок нападу поліції на будівлю. Проаналізувавши цю ситуацію, криміналіст Нільс Бейрут запропонував назву цьому феномену – «стокгольмський синдром», який потім став відомий як «синдром виживання заручника», «синдром здорового глузду» тощо.
Говорячи про домашнє насильство, варто зазначити, що «стокгольмський синдром» – не психічний розлад, а форма виживання, спосіб протистояти емоційному та фізичному насильству. Під впливом «стокгольмського синдрому» заручники починають вірити в усе, що роблять і говорять їхні кривдники.
Вірогідність його виникнення зростає, коли поєднуються кілька чинників:
- Ізоляція. Опинившись замкненими в одному приміщенні зі злочинцями, заручники/ці стають повністю фізично й емоційно залежними від них.
- Страх. Щоб вижити, постраждалі намагаються не провокувати злочинця на конфлікт і беззастережно виконують вимоги викрадача.
- Стрес. Перебуваючи в заручниках, люди відчувають серйозну трансформацію психіки. Вони не хочуть визнавати, що ситуація відбувається з ними насправді. І в якийсь момент мозок починає здаватися і змінювати сприйняття ситуації.
Характер аб’юзера (того, хто застосовує насильство) проявляється поступово. Наприклад, коли жінка будує родину з таким чоловіком, вона може не розглядати побутове насильство як вагому причину для руйнування шлюбу або просто боятися зробити це. Тому, аби впоратися з постійним стресом, її психіка починає перебудовуватися – точно так, як у заручників.
Варто чоловікові-тирану проявити трохи доброти, і жінка прив’язується до його позитивного боку, відкидаючи ту частину, яка наганяє на неї страх. Вона намагається утримати його в гарному настрої, проявляючи надмірну турботу до його потреб.
Партнери насильників майже ніколи не відчувають себе в безпеці і перебувають у постійному стресі. В якийсь момент свідомість здається і запускає психологічну переорієнтацію. В результаті постраждала бачить причину агресії не в партнері, а в собі. Наприклад, саме тому перед друзями чи родичами жінка, яка потрапила під вплив «стокгольмського синдрому», виправдовує свого партнера.
Що каже статистика?
Директорка Департаменту національних гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк повідомила, що в Україні за час карантину у більш ніж півтора раза збільшилася кількість випадків домашнього насильства.
За її словами, у докарантинний період кількість звернень становила 1100-1300 на місяць, тоді як у листопаді та грудні 2020 року на гарячу лінію зверталися вже понад 3300. Усього за 2020 рік налічується 29 511 звернень.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/statistika-1.png)
16,4% звернень щодо домашнього насильства під час карантину надійшло від чоловіків. «Звичайно, жінки та діти телефонують частіше. Чоловіки звертаються з приводу психологічного, фізичного й економічного насильства. Єдине, в нас не було випадків сексуального насильства щодо чоловіків у період карантину. Переважно це чоловіки пенсійного віку, які страждають від насильства з боку своїх дорослих дітей та дорослих онуків», – зазначила Кривуляк.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/statistika-2.png)
У 56,5% звернень надавалися консультації щодо попередження домашнього насильства та жорстокого поводження, 14,6% містили довідково-інформаційні запити, 10,8% потребували консультації щодо розв’язання психологічних проблем, 8,6% зверталися з юридичних питань (розірвання шлюбу, розподілу майна), також потребували консультації щодо проблем міжособистісних стосунків – 3,9%, щодо проблем залежностей – 3,3%, щодо проблем з фізичним здоров’ям – 1,9%. Були також і екстрені консультації у випадках вчинення домашнього насильства – 0,4%.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/Italiya.jpg)
У країнах Євросоюзу, де минулоріч карантин ввели раніше, ніж в Україні, ще в березні зафіксували зростання випадків домашнього насильства.
Вже за перший тиждень після введення карантину в деяких країнах Євросоюзу кількість випадків побутового насильства збільшилася на третину.
Наприклад, у Франції кількість звернень зросла на 30%. У Великій Британії кількість жінок, вбитих чоловіками під час ізоляції, зросла втричі, а кількість дзвінків на гарячі лінії – майже вдвічі. В Італії 8-15 березня 2020 року кількість звернень щодо домашнього насильства на 55% перевищувала показники за той самий тиждень 2019 року.
![](https://explainer.ua/wp-content/uploads/2021/02/Manifestatsiya.jpg)
У Колумбії випадки насильства в сім’ї щодо жінок віком від 29 до 59 років з березня по травень зросли на 94%. Офіційні особи Парагваю отримували повідомлення про щонайменше 80 випадків насильства в день у березні, що на 35% більше, ніж за той самий місяць роком раніше.
Кількість випадків домашнього насильства різко зросла й у Китаї. За словами Вань Фея, керівника неурядової організації в провінції Хубей, що допомагає постраждалим від насильства, за час епідемії кількість звернень зросла вдвічі.
Пандемія VS насильство: досвід інших країн
Тоді як на міжнародному рівні підтримка постраждалих від домашнього насильства стає все сильнішою, національні відповіді сильно відрізняються – лише деякі держави приймають виклик, швидко пристосовуючись до нових обставин.
Надихає своїм прикладом Іспанія, де невдовзі після закриття Міністерства з питань рівноправності було прийнято всеосяжний план дій у надзвичайних ситуаціях проти гендерного насильства. Всі служби підтримки були оголошені «необхідними» і продовжують нормально функціонувати.
Беручи до уваги, що звернутися по допомогу під час кризи COVID-19 може бути складніше, всю необхідну інформацію про служби підтримки, зокрема службу чату через миттєвий обмін повідомленнями через WhatsApp, було широко поширено в рамках соціальної кампанії.
У Франції та Бельгії також були зроблені більш інноваційні ініціативи з надання надзвичайної допомоги, як-от використання кодових слів в аптеках для постраждалих, які звертаються за допомогою, або використання владою готелів в якості сховищ для жінок у Брюсселі.
Проте не всі європейські уряди підходять до кризи COVID-19 з таким швидким та системним реагуванням. Польський Уповноважений з прав людини залишив без відповіді заяву-попередження Міністерства у справах сім’ї, праці та соціальної політики, що ця пандемія спричинить сплеск насильства в сім’ї. В результаті цю прогалину, викликану відсутністю державної підтримки, було усунуто спільними зусиллями польського органу з питань рівності, що працює разом з організаціями з прав жінок.
Спираючись на цінні знання та досвід Центру з прав жінок, Фонду Фемінотека і Загальнонаціональної служби екстреної допомоги для жертв домашнього насильства «Блакитна лінія», Уповноважений з прав людини Польщі запустив кампанію в соціальних мережах для осіб, які зазнали домашнього насильства – «План безпеки».
Ключові елементи «Плану безпеки»: планування дій у надзвичайних ситуаціях, створення списку телефонів екстрених служб, складання аварійної сумки для потерпілої та дітей, а також підготовка до виходу з дому в надзвичайній ситуації.
«План безпеки» також допомагає постраждалим знайти місцевий жіночий центр або притулок, оскільки він пов’язаний з інтерактивною картою приватних і державних установ по всій Польщі.
Органічно просунутий у соціальних мережах, «План безпеки» отримав масовий відгук від користувачів Facebook, Instagram і Twitter, зокрема від популярних акторів/ок, журналістів/ок і впливових осіб.
Як діяти у випадку домашнього насильства?
Якщо ви стали свідком насильства: зателефонуйте на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства або ж надайте номер особі, яка зазнала насильства. Лінія є анонімною, конфіденційною та працює цілодобово.
0 800 500 335 – безкоштовно зі стаціонарних
116 123 – безкоштовно з мобільних
Якщо немає можливості зателефонувати, на гарячу лінію можна звернутися через:
• електронну пошту: hotline@la-strada.org.ua
• Skype: @lastrada-ukraine
• Facebook: @lastradaukraine
• Telegram: @NHL116123
Якщо ви зазнали насильства: зверніться до поліції за номером 102 або з письмовою заявою до управління у вашому регіоні.
- Розкажіть про ситуацію тим, кому довіряєте (родичам, друзям, знайомим тощо).
- Знайдіть прихисток. Це може бути будинок близьких або притулок для постраждалих від домашнього насильства. Інформацію про притулки і як туди потрапити можна дізнатися за номером 116 123.
- Заховайте у надійному місці гроші, паспорт та інші необхідні документи (медичні довідки, документи дітей тощо). Підготуйте запасний одяг та ліки.
- Попередьте сусідів про можливу небезпеку та попросіть викликати поліцію, якщо вони почують крики про допомогу та звуки ударів.
- У разі статевого чи фізичного насильства отримайте скерування на судово-медичну експертизу (СМЕ) під час звернення до поліції. Також зверніться до медичної установи за місцем проживання або викличте швидку медичну допомогу за номером 103.