У суспільстві побутує упереджена думка щодо зв’язку ісламу з суворими патріархальними традиціями консервативних родин. Країни, в яких найчисельнішою групою населення є мусульмани, стереотипно асоціюються з дискримінацією жінок та їхньою несвободою самостійно приймати рішення.
Explainer разом з Вікторією Нестеренко, українською громадською діячкою, яка займається захистом прав мусульманок в Україні, з’ясували, чи мають ці стереотипи доказове підґрунтя.
Чому питання прав мусульманок таке дискусійне?
Захисники/ці та прихильники/ці ісламу беруть активну участь у дискусії щодо прав жінок, стверджуючи, що саме в межах цієї релігії найбільш гармонійно дотримується баланс гендерних ролей. Одним із аргументів є те, що мусульманки, на відміну від інших жінок з сучасних європейських країн, соціально та економічно захищені, не можуть бути об’єктом сексуалізації, мають повагу та вшанування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наука (не) для всіх: чому так мало жінок отримують Нобелівську премію?
Є і вкрай консервативне трактування прав мусульманок, яке прив’язує їх до домашньої сфери, і, навпаки, думка про те, що іслам дає жінці широкі можливості для самореалізації і забезпечує правову та культурну базу для гендерної рівності.
Вікторія Нестеренко, директорка Центру сертифікації Халяль, зазначає, що в ісламських країнах жінки борються з примусом носіння хіджабу, а на Заході ж відстоюють право його одягати.
«Більшість мусульманок в Україні одягають хіджаб з власних переконань, їх ніхто не примушує це робити. Хіджаб є символом ідентифікації, належності жінки до релігії іслам, іноді він може вказувати на належність мусульманки до конкретної нації чи релігійної спільноти. Я знаю багато мусульманок, які не одягають хіджаб, і це жодним чином не впливає на рівень їхньої релігійності. Також знаю багато тих, хто хоче зняти хіджаб, але не наважується, боячись осуду всередині спільноти мусульман», – каже вона.
Вікторія Нестеренко є головою правління в правозахисній організації “Разом із законом”. Діяльність організації спрямована на вирішення правових питань, що стосуються суспільних інтересів мусульман України, незалежно від їхньої національної, етнічної, расової, гендерної чи політичної належності.
Сьогодні дедалі популярнішою стає така течія, як ісламський фемінізм. Саме це поєднання слів породило чимало цікавих досліджень і текстів, які руйнують стереотипи і про іслам як релігію, і про фемінізм як рух та теорію.
Прибічниками/цями ісламського фемінізму можуть бути як представники/ці тих країн, де іслам є основною релігією, так і тих, де мусульмани становлять менш чисельну частину населення.
Перші кроки до ісламського фемінізму
У часи, коли релігійні вчення зароджувалися, розвивалися та поширювалися, патріархат був дуже поширеним явищем. Наприклад, вчені мужі з’ясовували, чи є у жінок душа або жінка – це вивернутий навиворіт чоловік. На початку іслам звільнив жінку від рабства. Однак усі авторитетні інтерпретації Корану – тафсири – були зроблені у XV–XVI століттях чоловіками. І тлумач, що жив за певного правителя, в суспільстві зі своїми правилами, природно, вкладав в інтерпретації свій досвід.
Попри те, що становище мусульманок в середньовічних ісламських спільнотах вигідно відрізнялося від життя жінок в європейській, індійській та інших цивілізаціях того часу, доісламська традиційна мізогінія (жінконенависництво) все ж глибоко врізалася у свідомість деяких мусульман і стала помилково асоціюватися з ісламом.
Зневага до жінок виявлялася по-різному. Приміром, один чоловік вважався рівноцінним двом жінкам. Існувала сегрегація статей: місце жінки – виключно всередині будинку, а на вулиці вона має повністю завуальовуватися, аби не спокушати й не приваблювати чоловіків; жінка могла отримувати певні знання, але жіночих професій тоді не було.
Передумовами для того, аби переглянути такі позиції, було зародження модернізму. Єгипетський філософ та юрист Касим Амін вважається засновником ісламського фемінізму (хоча сьогодні його праці здаються дуже патріархальними).
Першочергово наполягали на перегляді таких питань: жіноче обрізання (яке роблять для того, щоб жінка не отримувала задоволення від сексу), полігамія (форма шлюбу, де чоловік мав кілька дружин), обов’язкове носіння нікабу (різновиду хіджабу, що повністю закриває обличчя), гендерна сегрегація. Цікаво, що на початковому етапі постановкою та розв’язанням цих проблем займалися прості жінки – не представниці еліти.
«Жіноче обрізання жодним чином не стосується ісламу, є пережитком середньовіччя і залишається у практиці деяких народів як традиційний елемент. У багатьох країнах, зокрема мусульманських, жіноче обрізання визнано каліцтвом і засуджується як феміністками, так і законодавством, проте досі підпільно практикується», – зауважує Вікторія Нестеренко.
Спроби змінити систему швидко придушувалися: так, у 1852 році стратили іранську письменницю Тахіріх, яка відстоювала права жінок. Але вже у ХХ столітті прагнення до розвитку ісламського фемінізму відновилося та стало масштабним: відома своєю активністю єгипетська школа, ідеї якої підхопили мусульманки Європи, США та Малайзії. Учасниці руху пропонували спиратися на аутентичне джерело – Коран, а не на хадиси (перекази про слова та діяння пророка Мухаммада).
Чи заперечує іслам права жінок?
Говорячи про фемінізм у країнах, де іслам відіграє значну роль, варто відповісти на запитання, яке часто цікавить багатьох – чи можна вважати феміністками мусульманок, які борються за свої права? Практика фемінізму в мусульманських суспільствах дає зрозуміти, що можна бути прибічницею цього руху незалежно від віросповідання.
Дівчата й жінки у всьому світі не відмовляються від носіння хіджабу, при цьому активно виступають за рівність, свободу вибору та справедливість. Інша річ, яка є справжнім предметом дискусій – чи варто використовувати релігію як інструмент боротьби за права, чи краще відмовитися від спроб інтерпретації Корану з погляду фемінізму, враховуючи відкриті твердження про те, що жінка є нижчою за своєю природою порівняно з чоловіком. Відповідь на це запитання зазвичай залежить від течії фемінізму.
Ісламський фемінізм – це прагнення до інклюзивності суспільства та соціальної справедливості в межах ісламу, базою для розуміння та втілення цих ідей є Коран. Радикальний різновид цього руху, який може виходити за межі ісламу, було влучно названо «мирним гендерним джихадом», термін почав глобально використовуватися на початку 1990-х років. Іранські вчені Афсанех Наймабадех і Зіба Мір-Хосейні були одними з перших, хто пояснив цей феномен на сторінках тегеранського жіночого журналу «Занан».
Які ідеї відстоюють феміністки-мусульманки?
Основні вимоги можна звести до таких: модернізація сімейних кодексів; кримінальна відповідальність за сімейне насильство та будь-яке насильство проти жінок; право жінок на збереження власної національності та можливість передачі її дітям (вимога здебільшого арабських жінок); доступність контрацептивів та вільний вибір щодо народження дітей (в деяких консервативних родинах цього досі немає); залучення жінок до економічних і політичних сфер життя.
Мусульманські фемініст(к)и не заперечують іслам, а навпаки, стверджують, що саме щира віра в Аллаха дає їм сили та натхнення для боротьби за права жінок. У розгляді Корану вони використовують власний досвід і підхід. Вони вважають, що класична інтерпретація ґрунтувалася на чоловічому досвіді та орієнтувалася на патріархальні суспільства.
Феміністичний підхід шукає підтвердження гендерної рівності в Корані та включає три погляди: повторний перегляд аятів Корану для спростування популярних неправдивих історій, які встановлюють чоловічу перевагу (події в Едемському саду); цитування аятів, які однозначно закріплюють гендерну рівність; розгляд аятів, які пояснюють різницю між чоловіками та жінками й традиційно трактувалися на користь чоловіків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Текст, після якого ви перестанете боятися слова «гендер»
Відомою представницею мирного гендерного джихаду є правозахисниця з Пакистану Малала Юсуфзай, яка відстоює право дівчат і жінок на отримання освіти.
У 2013 році активістка написала книжку у співавторстві з американською журналісткою Крістіною Лем, яка сколихнула весь цивілізований світ. Одразу після публікації мемуари «Я – Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту» потрапили у список бестселерів The New York Times.
У 2014 році Малала стала наймолодшою лауреаткою Нобелівської премії миру, отримала її в 17 років. Нагороду вона розділила з індійським правозахисником Кайлашем Сат’ярті, який бореться за захист прав дітей та проти експлуатації дитячої праці. Заснований ним у 1980 році індійський рух за збереження дитинства допоміг 80 тисячам дітей. У 2017 році 19-річна правозахисниця стала посолкою миру ООН.
Ще однією визначною мусульманською феміністкою є Ільхан Омар – перша мусульманка в Конгресі США. Вона виступає за ідеї рівності, протидіє ісламофобії, гомофобії та мізогінії.
Свою професійну діяльність Ільхан почала як координаторка з питань дитячого харчування в Департаменті освіти Міннесоти. Потім вона очолювала передвиборчу кампанію Ендрю Джонсона, який обирався до міської ради Міннеаполіса, а пізніше отримала перше призначення, безпосередньо пов’язане з політикою, ставши старшою радницею Джонсона з політичних питань.
Восени 2015 року Ільхан стає директоркою політичних ініціатив в організації Women Organizing Women Network, де стала активно закликати жінок зі Східної Африки ставати політичними і громадськими активістками.
Пізніше, заручившись підтримкою 78% голосів, вона стала першою жінкою-мусульманкою та американкою сомалійського походження, обраною до складу Палати представників від штату Міннесота, першою жінкою в хіджабі в Конгресі США, а також отримала звання «прогресивної висхідної зірки».
А як в Україні?
Серед значних перемог українських мусульманських правозахисниць можна назвати розроблення спеціальних вимог, які дозволяють фотографуватися у хіджабі. До листопада 2019 року в Україні діяли правила, які не дозволяли робити фото на документи в головному уборі.
За словами Вікторії Нестеренко, мусульманки в Україні здебільшого відстоюють права на носіння хіджабу в закладах навчання і на роботі, борються проти стереотипів та стигматизації мусульман/ок.
«Хіджаб не заборонено на державному рівні, але в деяких держструктурах, таких як МВС, де норми однострою поліціянтів чітко прописані, його носити не можна. Сьогодні є кілька мусульманок, які служать в МВС, їм доводиться знімати хіджаб, коли вони приходять на роботу. Якщо говорити про заклади освіти, ніде офіційно не заборонено відвідування у хіджабі, проте бувають випадки, коли дівчата у школах чи вишах відчувають упереджене ставлення до себе, іноді зіштовхуються з некомпетентністю працівників навчальних закладів, які встановлюють свої правила на подачу документів (фото) чи відвідування без хіджабу», – зазначає експертка.
Також жінки часто зіштовхуються з відмовою у працевлаштуванні через особисте ставлення роботодавця як до хіджабу, так і до ісламу. Наприклад, на співбесіді запитують, чи може жінка знімати хіджаб, виконуючи обов‘язки, як часто протягом дня їй необхідно молитися, чи не буде її чоловік проти працевлаштування тощо.
Мистецтво в хіджабах
Дієвим методом боротьби мусульманок за свої права є мистецтво. Одна з популярних діячок у цій сфері – сирійка, яка наразі проживає в Америці, Мона Гайдар. На хвилі дискусій щодо хіджабів вона зняла кліп, який став дуже популярним у світі. Співачка вказує, що, на її погляд, позиція Заходу щодо заборони носіння хіджабу є безглуздою, це вона і зображує у своєму кліпі.
У Саудівській Аравії пісня Маджед Аль-Іси «Hwages» («Стурбованість») набрала понад 34 мільйони переглядів на YouTube. Жіноча музична група створила кліп, в якому вони, одягнені в різнокольорові спідниці, роблять те, що у повсякденному житті королівства їм робити заборонено – грають у волейбол, катаються на скейтборді, керують автомобілем тощо. «Боже, позбав нас чоловіків», – співають її виконавиці на бедуїнському діалекті.
Іранки також вдаються до візуального мистецтва, яке порушує гострі соціальні проблеми, проте не торкається політики прямо. Наприклад, у 2014 році іранська карикатуристка Атена Фаргхадані зобразила іранських парламентарів у вигляді мавп і кіз у відповідь на їхнє рішення заборонити контроль над народжуваністю та обмежити доступ до контрацепції. Але після того, як вона зробила мультфільм з карикатур, її насильно забрали з дому і заарештували.
У мусульманських країнах жінки ризикують своїм життям, щоб побороти жорсткі гендерні норми і зробити суспільство справедливішим і сприятливим для самостійного вибору кожної та кожного.
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство» Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст і думки, викладені у цій публікації, є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.
