Фрідріх Мерц – досвідчений політик, юрист і багаторічний ідеологічний суперник Ангели Меркель – став новим федеральним канцлером Німеччини. У вівторок, 6 травня, після другого туру голосування в Бундестазі, його кандидатуру підтримали 325 депутатів. Це стало переломним моментом не лише для Християнсько-демократичного союзу (ХДС), який він очолює з 2022 року, а й для всієї політичної системи ФРН.
Невдовзі після голосування федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр призначив Мерца канцлером. З цього моменту він юридично вступив на посаду глави уряду.
Його обрання завершило майже чотирирічну епоху постмеркелівського центру і стало символом консервативного розвороту в німецькій політиці.
Explainer розповідає, звідки взявся Фрідріх Мерц, чим він відрізняється від своїх попередників, і що його канцлерство означає для України та Європи.
Новий канцлер – без досвіду урядування
Для Фрідріха Мерца посада канцлера – вершина політичного шляху, що ніколи не був простим і прямим. І водночас – найбільший виклик у кар’єрі. Попри десятиліття у великій політиці, Мерц жодного разу не займав виконавчої посади: не очолював міністерства, не був прем’єром федеральної землі і навіть не керував невеликим містечком. І ось тепер – канцлер.
Він став найстаршим главою уряду Німеччини від часів Конрада Аденауера – першого канцлера ФРН, який правив із 1949 по 1963 рік. І це не лише про вік, а й про символіку: повернення до чітко артикульованого консерватизму на тлі епохи обережного центризму, яку уособлювали Меркель і Шольц.
Іще один парадокс: уперше в житті Мерц брав участь у коаліційних переговорах – і тепер сам очолює багатопартійний уряд. Йому доведеться не лише керувати, а й балансувати: бути лідером, що модеруватиме непрості союзи й політичні суперечки всередині нової коаліції.
Хто він такий – за межами протоколу
Мерц народився в регіоні Зауерланд, на сході Рурської області – частині Північного Рейну – Вестфалії, де домінує середній клас, католицька традиція й доволі консервативне уявлення про порядок речей. Його бекґраунд – правничий: юрист зі спеціалізацією в економічному праві, ще з юності він орієнтувався на великий бізнес і ринкову політику. Його стиль – раціональний, економічно жорсткий, без сентиментів.
У 1990-х і 2000-х роках він був ключовою фігурою в Бундестазі: спершу як заступник голови фракції, а згодом – як її лідер. Але саме у боротьбі за владу він програв Ангелі Меркель, яка взяла курс на центр і поступово витіснила його з партійної першості. У 2009 році Мерц залишає політику – здається, надовго.
Та повернення відбулося з іншої орбіти. Мерц пішов у бізнес: у 2016–2020 роках очолював наглядову раду німецького підрозділу інвестиційного гіганта BlackRock – і саме цей період зробив його одним із найвпливовіших людей в економічному середовищі країни. Він багато працював із американськими фондами, регулярно бував у США, налагоджував політичні та ділові зв’язки, які згодом повернув у гру після повернення в парламент у 2021-му.
Реванш консерватора
Політичне повернення Мерца почалося у 2018 році – після того, як Ангела Меркель оголосила, що не буде більше очолювати ХДС. Це стало шансом для старої гвардії – і особисто для нього. Він знову претендував на керівництво партією, апелюючи до тих, хто вважав курс Меркель надто м’яким, а ХДС – розмитою тінню самої себе.
Його перша спроба очолити ХДС завершилася поразкою – як і друга. Лише з третьої спроби, у 2022 році, він нарешті здобув перемогу. Цей момент став символічним: Мерц повернувся з глибини внутрішньопартійної тіні, маючи за плечима як політичні поразки, так і досвід великого бізнесу, а головне – чітке уявлення про те, якою має бути консервативна партія в новому світі.
Під його керівництвом ХДС зміцнила дисципліну, посилила риторику щодо безпеки, міграції й економіки. Мерц говорив не до активістів і не до медіа – а до виборця, що почувався втомленим і дезорієнтованим. До тих, хто хотів «нормальну країну». І саме ця лінія зрештою привела його до канцлерства.
Як Мерц бачить світ
Фрідріх Мерц довгі роки вважався переконаним атлантистом. Його підтримка трансатлантичних зв’язків здавалася незмінною частиною ідентичності політика. Але після перемоги на парламентських виборах у лютому 2025 року тон змінився – і чимало заяв Мерца пролунали різко навіть для тих, хто звик до його прямолінійності.
У своєму першому великому зовнішньополітичному виступі після виборів Мерц публічно поставив під сумнів майбутнє НАТО й заявив, що Сполучені Штати Америки – принаймні у варіанті Дональда Трампа – більше не можуть розглядатися як надійний гарант безпеки для Європи.
«Моїм абсолютним пріоритетом буде якомога швидше зміцнити Європу, щоб крок за кроком ми дійсно могли досягти незалежності від США», – наголосив він 23 лютого після того, як його партія посіла перше місце на парламентських виборах у Німеччині.
Для політика, який довгі роки вважався голосом стабільної європейської інтеграції й одним із головних прихильників трансатлантичного курсу в ХДС, подібна риторика стала несподіванкою. Але, як вважає Мерц, це прагматичний розрахунок: у нових умовах, коли Дональд Трамп знову очолює Білий дім і дедалі частіше ставить під сумнів зобов’язання США перед союзниками, Європа змушена терміново будувати власну безпекову архітектуру – не як жест символічної незалежності, а як гарантію виживання.
Мерц неодноразово говорив про небезпеку надмірної залежності Європи від волі США. На його думку, в умовах російської агресії й політичної непередбачуваності Вашингтона, Європа повинна навчитися покладатися передусім на себе. І в цій новій системі координат ключовою точкою залишається Україна – як фронт, тест і моральна межа.
Україна: перемога як політична відповідальність
Фрідріх Мерц послідовно відстоює чітку й жорстку позицію щодо війни Росії проти України. Для нього це не регіональний конфлікт, а виклик, спрямований на весь західний світ. «Це війна проти Заходу та демократії», – наголошував він не раз, пояснюючи, чому підтримка Києва має залишатися стратегічним пріоритетом Німеччини.
Мерц говорить про перемогу України прямо – на відміну від свого попередника, Олафа Шольца, який уникав подібної риторики. Щоправда, він не деталізує, якою саме має бути ця перемога. Проте впевнений: війна може завершитися лише тоді, коли Україна отримає достатню підтримку й зможе диктувати умови з позиції сили.
У цьому контексті особливу увагу Мерц приділяє питанню передачі крилатих ракет Taurus. Він послідовно підтримує такі поставки – за умови координації з європейськими партнерами.
Мерц зауважив, що українська армія вже три роки переважно змушена реагувати на удари противника — і, за його словами, цього недостатньо для стратегічної ініціативи, яку слід повернути.
«Українським силам пора отримати можливість впливати на перебіг подій», – зазначив він.
У цьому ж контексті Мерц говорив про необхідність ураження логістичних вузлів, які з’єднують Росію з окупованим Кримом. За його словами, виведення з ладу таких маршрутів — зокрема Кримського мосту — могло б суттєво ускладнити ситуацію для російської армії й створити для неї стратегічний тиск.
Підтримка України для Мерца – це не лише про зброю. Він також виступає за реальну євроатлантичну перспективу для Києва. У лютому 2025 року він заявив, що вже існує політичне рішення про перспективу членства України в НАТО – і цей шлях не має блокуватися навіть у разі початку переговорів з Росією.
«Я не погоджуюсь з тими, хто каже, що членство України в НАТО буде неможливе до початку перемовин з Росією», – наголосив він.
Мерц також ініціював створення контактної групи за участі Німеччини, Польщі, Франції та Великої Британії для формулювання спільної позиції щодо умов справедливого миру. Він підкреслив: будь-які переговори не мають відбуватися за спиною України.
Позиція Мерца щодо Росії залишається послідовною: стабільність у Європі неможлива без чітких механізмів стримування кремлівських амбіцій. На його переконання, геополітичні цілі Путіна виходять далеко за межі України — і тому стратегічна відповідь Європи має бути відповідно масштабною.
Для Мерца допомога Україні — це не виняток із правил, а частина ширшої політики безпеки. І якщо Європа хоче залишатися політичним суб’єктом, вона має вміти не лише захищатися, а й діяти на випередження.
