Після закінчення активної фази війни Росії знадобиться до 4 років, аби підготувати нову агресію – цього разу проти Європи. Україна – це не лише жертва, а щит. І саме тому ця війна не може закінчитись домовленістю на умовах Кремля. Таку позицію озвучив в інтерв’ю Укрінформу голова Служби зовнішньої розвідки України Олег Іващенко.

Колишній спецпризначенець і заступник голови ГУР, він очолює СЗРУ з березня 2023 року – і це його перша велика публічна розмова з часу повномасштабного вторгнення.

Головне з розмови – у переказі Explainer.

Стратегія Кремля: стара мета в нових обставинах

Іващенко наголошує: ключова мета Росії – не змінилась. Кремль прагне повного контролю над Україною, а в довшій перспективі – відновлення свого домінування на пострадянському просторі. Мирні сигнали, які лунають з Москви, українська розвідка розглядає як тактичні маневри, спрямовані на перегрупування і виграш часу.

У тактичному плані РФ зосереджується на встановленні контролю над Луганською, Донецькою, Запорізькою й Херсонською областями. Також розглядаються плани створення буферної зони вздовж північного кордону – на Харківщині, Сумщині та Чернігівщині. Але ресурси на реалізацію цих задумів обмежені. Якщо раніше йшлося про 30 кілометрів «зони безпеки», то тепер – лише про 5–10.

Збройні сили України, тим часом, утримують позиції навіть на території Росії – у Бєлгородській і Курській областях. Це ставить під сумнів офіційні заяви Москви про нібито повне «видавлювання» українських сил.

Економіка війни: як Росія фінансує фронт

Фінансова стійкість РФ під питанням, каже Іващенко. На початку 2022 року Фонд національного добробуту Росії складав близько $150 мільярдів. Станом на зараз залишилось $38 мільярдів, і ці кошти продовжують зменшуватись. Частина резервів – у вигляді цінних паперів, які неможливо реалізувати. Золотовалютні запаси теж тануть: із 2300 тонн золота лишилося 1700.

Паралельно зростають військові витрати – за перші три місяці 2024 року перевитрати бюджету на оборону сягнули $5 мільярдів. І хоча на перший погляд фінансування війни ще триває, вже до кінця року в РФ очікуються серйозні проблеми з грошима, трудовими ресурсами та стабільністю енергетичної й комунальної інфраструктури.

Контракти із новобранцями – один із інструментів компенсації втрат. Від початку повномасштабної війни мобілізовано 1,3 мільйона осіб. Ще близько мільйона – загальні втрати армії вбитими й пораненими. Щоб утримати чисельність війська, держава, регіональна влада й бізнес платять контрактникам десятки тисяч доларів. Утім, за словами Іващенка, Кремль часто уникає виплат, створюючи додаткову напругу серед військових.

Озброєння: стара техніка, нові союзники

80% російської військової техніки – стара, виведена зі зберігання, частково відремонтована. Лише 20% – це сучасні зразки. Проблеми з виробництвом пов’язані із браком високотехнологічних компонентів, іноземної електроніки, спеціальної хімії. Росія намагається компенсувати нестачу через допомогу від союзників – зокрема, Північної Кореї.

Іващенко підтверджує: лише за останній рік РФ отримала з КНДР щонайменше шість мільйонів артилерійських снарядів, а також самохідні артилерійські установки й реактивні системи. В обмін Росія передає Пхеньяну технології, зокрема й ракетні – і не виключено, що йдеться навіть про компоненти ядерної програми.

Китай, у свою чергу, забезпечує російську промисловість верстатами, спецхімією та електронікою. За даними СЗРУ, на початку 2025 року 80% критичної електроніки для російських дронів – китайського походження. Китайські компанії постачають компоненти через фірми-прокладки, змінюючи маркування і походження товару.

Географія ризику: де Росія планує наступну війну

На думку української розвідки, загроза з боку РФ не обмежується лише Україною. В зоні ризику – Польща, країни Балтії, Північна Європа. У прикордонних регіонах із Фінляндією, Естонією та Латвією Росія розбудовує нові залізничні колії й військові бази, створює Ленінградський воєнний округ – це свідчить не про оборону, а про підготовку до наступу.

Усі ці дії розглядаються як частина стратегії можливого нападу на Сувальський коридор – ділянку між Польщею та Литвою, яка з’єднує Балтійські країни з рештою НАТО. Такий сценарій, за словами Іващенка, Росія опрацьовує ще з 2015 року.

У самій Білорусі, яка формально залишається союзником РФ, військовий потенціал обмежений. Її армія не готова до наступальних дій, а військова інфраструктура фактично інтегрована в російську. Тим не менш, територія Білорусі використовується як логістична й технічна база для підтримки війни.

Африка, церква й спецоперації: м’яка сила у дії

Інтереси Росії в Африці мають насамперед економічний і геополітичний характер. Через приватні військові компанії Кремль утверджує присутність у країнах з покладами цінних металів – Центральноафриканській Республіці, Малі, Буркіна-Фасо. За оцінками СЗРУ, контингент «африканського корпусу» РФ налічує до 12 тисяч осіб і планується до подвоєння.

Водночас Росія посилює вплив у Європі через мережу церков. За даними розвідки, представники РПЦ не лише працюють із біженцями з України, а й можуть бути залучені до операцій впливу, зокрема через збір коштів для окупованих територій. За кордоном українці менш захищені від таких впливів, ніж у межах країни – і це створює нові виклики.

Зовнішня розвідка у новій реальності

Служба зовнішньої розвідки суттєво змінила свою структуру після початку повномасштабного вторгнення. За словами Іващенка, з’явилися нові бойові й технічні підрозділи, які вже працюють безпосередньо в зоні бойових дій.

Аналітична функція також посилилась – СЗРУ відповідає за оцінку економічної стійкості Росії, її здатності виробляти зброю, налагоджувати логістику й підтримувати військові дії.

Робота СЗРУ доповнює завдання ГУР. Якщо воєнна розвідка зосереджена на бойових цілях, то зовнішня – на політичних і економічних процесах. Але в умовах війни межі між цими напрямами стираються: хто має більше можливостей – той і виконує завдання.

***

Попри виснаження і втрати, Росія не демонструє намірів згорнути воєнні зусилля. Навпаки – військово-промисловий комплекс став ключовою опорою її економіки. Кремль продовжує формувати нові дивізії, щодня підписує контракти з новими військовими, створює структури для наступних кампаній.

За оцінками СЗРУ, війна для Росії – не лише спосіб утримання контролю над сусідами, а й інструмент внутрішньої стабілізації режиму. Саме тому ймовірна агресія проти Європи – не питання «чи буде», а питання часу, напрямку й готовності інших держав встигнути підготуватися.