Восени 2022 року ЗСУ звільнили значну частину захоплених РФ територій на Харківщині та Херсонщині. Навесні очікується новий контрнаступ українських захисників: на звільнення чекають сотні міст і сіл, які багато місяців перебували під російською окупацією.
Деокупація кожного населеного пункту супроводжується низкою стабілізаційних заходів, серед яких – і виявлення осіб, які співпрацювали з росіянами (колаборантів). Ще на початку повномасштабної війни в українському законодавстві запровадили відповідальність за колабораціонізм.
Explainer розповідає, кого можуть звинуватити у співпраці з окупантами та притягнути до відповідальності.
Хто потрапляє під визначення “колаборант”?
Слово “колабораціонізм” походить від французького collaboration – співпраця, співробітництво.
В ухваленому на початку великої війни законі немає визначення поняття “колаборант” чи “колабораціонізм”. Однак роз’яснення з цього приводу надали в кількох українських міністерствах.
Як зазначили в Міністерстві юстиції України, колаборанти – це ті громадяни, які свідомо, добровільно співпрацюють із ворогом у його інтересах, на шкоду власній державі. Наприклад, очолюють незаконно створені окупантами органи.
У МВС пояснили, що під визначення “колаборант” потрапляють ті, “хто підтримують агресію РФ, займаються поширенням російської пропаганди, агітують людей на користь ворога, підтримують або проводять референдуми на окупованих територіях, співпрацюють із окупантами для отримання посад або виконують завдання, поставлені окупаційною владою”.
У МВС попереджають: ув‘язнення загрожує тим, хто, наприклад, передавав ворогу інформацію про українських військових чи представників влади, їх місце перебування, надавав окупантам житло чи забезпечував їх їжею.
Водночас “якщо людина опинилася в окупації і просто продовжила виконувати свої обов’язки без шкоди для України або під страхом смерті – це не означає, що вона колаборант”.
Про таке розмежування свідомої співпраці з ворогом та вимушеного виконання обов’язків в умовах окупації заявляють і в Міністерстві юстиції.
– Ми не можемо говорити, що люди, які опинилися в окупації, у чомусь винні, бо не припинили виконувати свої обов`язки. Про це мова абсолютно не йде. Йдеться про людей, які, маючи можливості, вчиняють активні дії для захоплення територій, і в тому числі співпрацюють з окупантом, аби ще й отримати якісь посади, – розповідала в інтерв’ю агентству Укрінформ заступниця міністра юстиції України Валерія Коломієць.
Що передбачає законодавство України?
На початку повномасштабної війни перед Верховною Радою постало завдання окреслити наслідки співпраці з військами РФ на нещодавно окупованих територіях. Саме тому Кримінальний кодекс України поповнився новою статтею 111-1, яка вперше визначила, що таке колабораційна діяльність та чим вона загрожує.
Колабораціонізмом вважаються:
1. Публічні заперечення агресії РФ та окупації територій України, заклики до співпраці з РФ. За це передбачено найлегше покарання: позбавлення права обіймати певні посади на 10-15 років.
2. Добровільне зайняття громадянином України некерівних посад в окупаційних “органах влади”. Покарання: позбавлення права обіймати певні посади на 10-15 років з можливістю конфіскації майна. Позбавлення волі не передбачено.
3. Пропаганда в закладах освіти, впровадження стандартів освіти РФ. Покарання: виправні роботи до 2 років або арешт до 6 місяців, або позбавлення волі до 3 років.
4. Добровільна передача матеріальних ресурсів військам РФ, незаконним збройним формуванням, господарська діяльність у взаємодії з РФ та фейковими “органами влади”. Покарання: штраф до 170 тис. грн або позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
5. Добровільне зайняття громадянином України керівних посад в окупаційних “органах влади”. Участь в організації та проведенні фейкових виборів/референдумів на захопленій РФ території. Покарання: позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Покарання не загрожує людям, які під примусом окупантів йшли на так звані виборчі дільниці.
6. Організація та проведення політичних заходів (з’їздів, зборів, мітингів, демонстрацій, конференцій, круглих столів) на підтримку РФ, активна участь у них. Інформаційна співпраця з РФ, окупаційною “владою”. Покарання: позбавлення волі на строк від 10 до 12 років.
7. Добровільне зайняття посади в незаконних судових/правоохоронних органах на ТОТ. Добровільна участь у незаконних збройних формуваннях РФ. Допомога у веденні бойових дій проти української армії. Покарання: позбавлення волі на строк від 12 до 15 років.
8. Найважче покарання передбачено за дії, зазначені в частинах п’ятій – сьомій, якщо вони призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. Йдеться про позбавлення волі на 15 років або довічне позбавлення волі.
Нові норми набули чинності з 15 березня минулого року. Згодом нардепи додали до ККУ ще одну статтю 111-2 (Пособництво державі-агресору). Це позиціонувалося як посилення кримінальної відповідальності за допомогу РФ.
Пособництвом вважаються умисні дії, спрямовані на допомогу РФ, її збройним формуванням, окупаційній “адміністрації” для завдання шкоди Україні шляхом:
- підтримки рішень, дій РФ, її військ, окупаційних “органів влади”;
- добровільної передачі агресору матеріальних ресурсів чи інших активів.
Дія статті поширюється як на громадян України, так і на іноземців чи осіб без громадянства. Покарання: позбавлення волі на строк від 10 до 12 років.
Станом на 2 березня 2023 року в Державному бюро розслідувань (ДБР) звітували про розслідування 214 кримінальних проваджень за фактом колабораційної діяльності (ст. 111-1 ККУ) та 17 – щодо пособників РФ (ст. 111-2 ККУ).
В Офісі генпрокурора станом на 23 березня повідомили про відкриття з початку повномасштабної війни 4787 проваджень за статтею 111-1 ККУ та 550 – за статтею 111-2 ККУ.
Водночас Служба безпеки України в 2022 році розслідувала понад 2,6 тис. справ щодо колаборантів. З них до суду передано понад 300.
Робота та життя в окупації: хто не є колаборантом
У Міністерстві юстиції наголошують, що під поняття “колабораціонізм” підпадає саме добровільний перехід на бік російських окупантів та займання “посад” в окупаційних структурах, умисні дії на користь РФ, а не ситуація, коли людина вимушено залишається працювати на колишній роботі, намагаючись вижити в окупації.
Наприклад, Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року та протоколи до неї не містять загальної заборони на продовження найманими працівниками роботи на тимчасово окупованих територіях (ТОТ).
- Держслужбовці та чиновники
Як пояснювала заступниця міністра юстиції Валерія Коломієць, “немає жодної провини, що людина керує містом або є державним службовцем чи посадовцем у місті, яке окупували, тут про колаборацію мови йти не може”. Йдеться про виконання держслужбовцем чи посадовцем своїх обов’язків на ТОТ “у межах та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України”.
– Візьмемо наші звільнені території Київської області. За можливості мери, голови тергромад, старости сіл та селищ здійснювали евакуацію, надавали допомогу людям, які опинилися у підвалах чи в інших скрутних умовах, ховалися, аби вижити… Колаборація – це умисна діяльність, коли людина фактично робить все, аби підірвати суверенітет держави, і в тому числі отримати з цього собі якийсь зиск, – зазначала Коломієць.
- Комунальники
Так само не можуть вважатися колаборантами працівники комунальних служб, які продовжують виконувати свої обов`язки, щоб підтримувати життя окупованого населеного пункту.
- Медики
Очільник МОЗ Віктор Ляшко, запевняв, що надання медичної допомоги і робота в закладі охорони здоров’я на ТОТ “не буде вважатися колабораціонізмом”. За словами міністра, українські медики можуть працювати в лікарнях, керівником яких окупанти призначили свого ставленика.
– Можливо, виникнуть якісь речі, які вони будуть вимушені робити, бо це питання їхнього виживання… Але якщо людина сама проявила ініціативу, захотіла очолити якийсь умовно створений “департамент охорони здоров’я” і підтримує окупантів – тоді, зрозуміло, що це співпраця, – наголошував Ляшко в інтерв’ю виданню РБК-Україна.
Він уточнив, що надання меддопомоги окупантам не суперечить положенням Женевської конвенції 1949 року, згідно з якою лікування отримують всі, кого доставляють у медичний заклад.
В СБУ також повідомляли, що медик, який рятує життя людей на ТОТ, “звільнений від кримінальної відповідальності, оскільки в його діях немає ознак колабораціонізму чи держзради”. Водночас покарання загрожує тим, хто погодився “обійняти керівну посаду у псевдооргані охорони здоров’я” окупантів.
За словами правозахисниці Олени Карнаух-Голодняк, якщо головний лікар медзакладу продовжує виконувати функції, які йому доручила держава Україна, керує лікарями і не агітує за РФ, то колабораціонізму в цьому немає.
- Освітяни
Що стосується працівників освіти, колабораціонізмом вважається впровадження освітніх стандартів РФ, пропаганда в закладах освіти (наприклад, що “жодної окупації немає”).
– Людина, яка закликає переводити усю навчальну програму в українських закладах освіти, які залишились на ТОТ, на російський лад, – нестиме відповідальність. А ось людина, яка, згідно із записом у трудовій книжці, працює в такому закладі, але насправді не здійснює ніякої діяльності, – такої відповідальності за колабораціонізм нести не буде, – заявляли в Мін’юсті.
У міністерстві також розповідали, що освітянин в окупації може “звільнитися зі школи”, якщо його примушують викладати за російською програмою, або “числитися як викладач, але не виходити на цю роботу”. Водночас незрозуміло, як у такому разі працівнику освіти, який з певних причин не може виїхати з ТОТ, прогодувати себе та свою родину.
За словами освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, йдеться саме про “добровільність впровадження освітніх програм окупанта, пропаганду “рашистських” наративів, заперечення агресії проти України з боку РФ”. Проблеми можуть виникнути у вчителів, які погодилися на “перекваліфікацію”.
Тим освітянам, яких окупанти погрозами примушують до співпраці, омбудсмен радить “збирати докази примусу”. Це можуть бути аудіо-, відеозаписи, документи та покази свідків.
– Якщо йдеться про примус, то, крім збирання доказів там, де це дозволяють умови безпеки, це означає ходити на роботу, але нічого не робити… Закон не визначає, що таке “впровадження” (освітніх стандартів РФ, – Ред.). Я під впровадженням розумію рішення керівника, тобто відповідальність несе керівник, який підписав такий наказ. Учитель, який виконує навчальну програму, наприклад, точних наук, може викладати її без жодних політичних або громадських відхилень. Учителям історії, літератури, мови не так пощастило. Тут дуже важливо утримуватися від прямої пропаганди російських наративів і збирати свідчення, що дії чиняться під тиском, – пояснив Горбачов.
- Підприємці
Як зазначила правозахисниця Олена Карнаух-Голодняк, тут потрібно розуміти, куди і кому бізнес в окупації сплачував податки та чи не було від діяльності підприємців “більше користі окупантам, ніж звичайним людям”.
– Якщо це безпосередньо обслуговування окупантів, наприклад, готування їжі тільки для військової частини, то це може бути незаконно. Якщо це діяльність, яка відбувалася і до окупації, то тут питань буде набагато менше: зв’язок необхідний людям, їжа також потрібна людям… Або чи змінював підприємець характер своєї діяльності, чи контактував він із окупантами, чи сплачував він податки окупаційній владі? І це може бути визнано незаконним, – зазначила правозахисниця в інтерв’ю Українському радіо.
Йдеться про те, чи підприємець під окупацією просто намагався виживати, або ж отримував суттєві прибутки, “спілкувався з органами окупації понад вимушену необхідність і при цьому “шикував”.
Загалом же, за словами правозахисниці, колаборантами не можуть вважатися громадяни, які “мовчки отримують від окупантів гроші, воду, гуманітарку”, але взамін добровільно не видають контакти українських військових та активістів, не йдуть на співпрацю.
– Це елементи виживання: отримання їжі, води, примусове вітання з окупантами. Виживання зараз є необхідністю наших громадян на ТОТ і не буде вважатися коллабораційною діяльністю… Розповідати про те, де хто живе, надавати свідомо маршрути, де можна знайти якість харчі або те, що окупантам необхідно для ремонту військової техніки, допомагати у проведенні референдумів, висувати себе на посаду директора школи або головного лікаря. Ось що буде колаборантством, – наголосила Олена Карнаух-Голодняк.
Також не є колаборантами люди, які виконують ту ж роботу, що й до окупації: наприклад, комунальники чи аптекарі.
Правозахисники звертають увагу, що є дії, які були вчинені громадянами на ТОТ під тиском або погрозами рашистів: фізичними та психологічними (наприклад, коли є пряма загроза життю). Це визнають і в Мін’юсті.
У зв’язку з цим у міністерстві нагадують про існування ст. 40 Кримінального кодексу України (Фізичний або психічний примус). Згідно з нею, не є злочином “дія або бездіяльність особи.., вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками”. Тобто якщо людину примусили робити певні дії, і в неї не було іншого вибору, вона звільняється від кримінальної відповідальності.
А згідно зі ст. 39, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди “в стані крайньої необхідності”.
Зі статей 39-40 ККУ випливає, що заподіяння шкоди під впливом психічного примусу (наприклад, погроз) буде підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, якщо така шкода є значнішою, ніж загроза від окупантів, і людина цей факт реально усвідомлювала. В такому разі примус буде пом’якшувальною обставиною.
Що не так із законодавством про колаборантів?
Фахівці зазначають, що законодавство щодо колаборантів наразі є недосконалим і не визначає чітких меж колабораційної діяльності. Деякі формулювання є недостатньо точними. Тож воно потребує уточнень та роз’яснень щодо застосування.
– Коли вносилася ця стаття до Кримінального кодексу, законодавці намагалися на майбутнє передбачити всі можливі варіанти. Ворог скористався широким трактуванням цього закону і розповідає тепер всім, що будь-хто може потрапити під поняття колаборант, – пояснила правозахисниця Олена Карнаух-Голодняк.
У момент ухвалення змін до Кримінального кодексу стаття 111-1 слугувала своєрідною превенцією можливих злочинів на ТОТ. Однак якщо території перебувають під окупацією протягом багатьох місяців, постає питання, де проходить межа між виживанням і злочином, і як поводитися людям, щоб їх потім не звинуватили у співпраці з ворогом.
Насамперед у законодавстві немає чітко визначеного переліку діяльності на тимчасово окупованій території, яка може чи не може вважатися колабораційною.
Як зазначає адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Олена Луньова, людей, які залишаються на тимчасово захоплених РФ територіях, турбує питання, як їм поводитися, щоб згодом не стати фігурантами кримінальних проваджень за “колабораціонізм”.
– Чи буде вважатися праця фельдшера швидкої допомоги в лікарні в окупованому Мелітополі співпрацею із ворогом? А якщо це об’єкт критичної інфраструктури регіону? Чи мають всі лікарі, вчителі, пожежники, працівники житлово-комунальних підприємств звільнитися, щоб не бути звинуваченими як посібники чи колаборанти? Питань виникає дуже багато, але відповідей на них чергові зміни до Кримінального кодексу не дають, – пояснювала Луньова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким буде трибунал для Путіна та його генералів — пояснює правозахисниця
Згідно з дослідженням низки правозахисних організацій, під дію статті 111-1 ККУ формально може підпадати досить широке коло діяльності. І йдеться не лише про чиновників-зрадників, а й про цілком правомірну діяльність: наприклад, розв’язання гуманітарних проблем на ТОТ, надання медичних послуг, діяльність у галузі трубопровідного транспорту чи робота продуктових магазинів.
Правозахисники також звертають увагу, що деякі формулювання статті 111-1 ККУ та критерії того, хто може підпадати під визначення “колаборант”, є нечіткими.
– Доволі широке коло (дій, – Ред.) може підпадати під визначення колабораційної діяльності. Наприклад, частина 4, яка містить по фабулі відповідальність за передачу матеріальних цінностей окупаційним “адміністраціям”, за проведення господарської діяльності у співпраці з окупаційною “владою”. Очевидно, що це будь-хто насправді, хто торгує, хто щось продає, – наголосила Олена Луньова в коментарі Суспільному.
За словами правозахисниці, наразі українське законодавство виписано таким чином, що під статтю про колабораційну діяльність підпадають тисячі людей.
У Центрі прав людини ZMINA звертають увагу й на труднощі в розмежуванні правопорушень, визначених низкою статей Кримінального кодексу України: 111 (державна зрада), 111-1 (колабораційна діяльність), 111-2 (пособництво державі-агресору) та 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, глорифікація її учасників). Через це аналогічні дії часто кваліфікуються за різними статтями навіть у межах проваджень, які розглядає одна прокуратура. А покарання за схожі правопорушення можуть значно відрізнятися: рішення ухвалюються на розсуд прокурорів і суддів.
Так, добровільне обіймання “посади” в окупаційних “органах влади” можуть кваліфікувати за ч. 5 ст. 111-1 ККУ (покарання – позбавлення волі на строк від 5 до 10 років), а можуть і за ст. 111-2 (позбавлення волі на строк від 10 до 12 років).
Занепокоєння правозахисників викликало й те, що передбачене ст. 111-1 ККУ покарання часто не враховує, наскільки суспільно небезпечними були наслідки дій тієї чи іншої людини.
Чинне законодавство наразі не дає однозначних відповідей і на те, наскільки добровільними можуть бути дії людини, яку про щось “просять” озброєні російські військові.
– Якщо ми говоримо про фізичний примус, то про кримінальну відповідальність не йдеться. Якщо на людину тиснули психічно, то кваліфікація залежить від того, чи були наслідки, яких боялася ця людина тяжчими, ніж наслідки вчиненого нею діяння, – пояснив у коментарі DW правник, член правління Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк.
Є й інші проблеми. Наприклад, ч. 1 ст. 111-1 ККУ (публічне заперечення агресії РФ) передбачає покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади на 10-15 років. Однак далеко не всі особи, проти яких порушено справи за цією статтею, будь-коли обіймали якісь посади.
На думку правозахисників, Верховна Рада пішла шляхом “множення складів злочинів”, які стосуються співпраці з російськими окупантами. Це створює додаткові труднощі під час застосування цих статей у слідчій та судовій практиці.
Правозахисниця Олена Луньова в коментарі DW висловила думку, що вигадувати нові статті про колабораціонізм для тих, хто свідомо допомагав окупантам зміцнювати “владу” на ТОТ, загалом не мало сенсу. Адже в ККУ є окрема стаття 111 про державну зраду. За словами Луньової, зараз українські прокурори та судді часто не можуть провести чітку межу, “де закінчується державна зрада, де починається колабораціонізм, а де пособництво”.
– Отже, ми маємо багато статей, які про одне й те саме. І дієвого розмежування нема. Але ж це велика різниця щодо покарання, – додала правозахисниця.
Луньова також вважає, що українські правоохоронці повинні в першу чергу зосередитися на “високопоставлених” колаборантах, які ставали гауляйтерами на ТОТ та “обличчям окупації”. За словами правозахисниці, під час розслідувань має бути врахований той тиск, шантаж та погрози, з якими в окупації стикаються пересічні посадовці, такі як сільський голова чи директор школи.
А виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко наголошує, що у справах про колабораціонізм “відповідальність має наставати за дії, які нанесли реальну шкоду державі, там, де є справді склад злочину, який має бути доведений”.
У владних кабінетах застереження, схоже почули. Ще влітку минулого року віцепрем’єр-міністр України Ірина Верещук анонсувала зміни в законодавство з переліком допустимої діяльності на тимчасово окупованих територіях.
– Чітко прописали, що, наприклад, доставлення пенсії або надання медичних послуг, надання житлово-комунальних послуг, робота банків, до прикладу, не є колабораційною діяльністю. В будь-якому випадку, ми хочемо, щоб люди на ТОТ знали, що ми не вважаємо їх злочинцями за визначенням тільки тому, що вони зараз на ТОТ і змушені виживати, – наголошувала Верещук.
Дійсно, Кабінет міністрів вніс до парламенту два законопроєкти, спрямовані на уточнення кримінальної відповідальності за колабораціонізм (№ 7646 та № 7647). Обидва були зареєстровані у Верховній Раді ще влітку, однак досі опрацьовуються в комітеті.
Водночас правозахисники зазначають, що доцільнішим могло б бути не формулювання довгого переліку дозволених видів діяльності, а чіткий перелік заборонених видів діяльності на ТОТ,які підпадатимуть під визначення “колабораціонізм”.
Низку законопроєктів щодо вдосконалення законодавства про колабораційну діяльність запропонували й народні депутати: зокрема, №№ 7570, 8301 та два альтернативні до нього. Жоден із них не пройшов навіть перше читання.
Варто зазначити, що Україна готується до звільнення не лише територій, захоплених РФ під час повномасштабної війни, а й тих, які перебувають під окупацією з 2014 року, зокрема Криму.
В уряді вже наголосили, що не всі мешканці півострова відповідатимуть за колабораціонізм після його деокупації українськими військовими. Це питання планують вирішувати на рівні окремого законодавства, обговорюючи “в комплексі амністію, люстрацію і притягнення до кримінальної відповідальності”.
