У світовому кінематографі все частіше на ролі призначені для європеоїдної раси починають залучати акторів, що належать до інших рас. Дехто вважає інклюзивний кастинг кроком на шляху до рівності, проте існують і протилежні думки.
Explainer пояснює, що таке інклюзивний кастинг у кіно та навіщо він потрібен.
Інклюзивний кастинг (від англ. inclusive casting) – це практика залучення у кіноіндустрію акторів з кольорової спільноти (people of color – POC), а разом із тим і акторів з нестандартними фізичними параметрами, трансгендерів, людей з фізичними вадами та вікових акторів. Прихильники інклюзивного кастингу упевнені, що залучивши до роботи маргіналізовані групи, зникне нерівність, що існує у кінобізнесі.
Види інклюзивного кастингу
Один з найпоширеніших видів інклюзивний кастингу – це, так званий, «сліпий» (color-blind casting) або ж «байдужий» кастинг. У цьому випадку відбір відбувається, не зважаючи на расову та етнічну приналежність акторів, чи колір їхньої шкіри. Ця практика є достатньо новою у кіноіндустрії, більшість кампаній вдається до традиційного «усвідомленого» кастингу (color-conscious casting), у якому враховуються ці критерії.
Сolor-conscious кастинг завжди бере до уваги ту суму фізичних ознак, які формуватимуть образ персонажа. Такий кастинг може мати на меті знайти на роль як ідеального білого актора, так і актора з кольорової спільноти. Все залежить від вимог режисера та кастинг-директора. Зазвичай, усвідомлене уведення кольорового касту у кінопродукт веде до зміни сюжетної лінії, характеру персонажу, вносяться нові трактування та інтерпретації самої історії.
Прикладом color-conscious casting може слугувати фільм-версія американського мюзиклу Гамільтон (Hamilton, 2020). Його особливістю стало те, що ролі отців-засновників Америки зіграли темношкірі актори, що посприяло новому баченню американської історії.
На противагу усвідомленому кастингу, кастинг байдужий до расової приналежності (color-blind casting) не бере до уваги фізичні дані акторів і концентрується суто на акторській майстерності. Етнічна приналежність акторів принципово не впливає на історію та сюжетну лінію, а тільки демонструє, що люди з найрізноманітнішими бекграундами та фізичними даними можуть перевтілюватись навіть у персонажів історичних сюжетів.
Прикладом успішного проведення color-blind кастингу може слугувати фільм Історія Девіда Копперфілда (The Personal History of David Copperfield, 2019), де головну роль виконав британець з індійським корінням.
Така інтерпретація твору Діккенса стала деякою мірою революційною, адже у всіх минулих адаптаціях класичного роману його грали представники європеоїдної раси. Загалом, етнічна приналежність головного актора ніяк не вплинула на сюжет, окрім того, що разом з іншими представниками кольорового касту вона проілюструвала космополітизм тих часів.
Суперечка щодо понять
Попри здавалось би чіткі означення понять «сліпого» та «усвідомленого» інклюзивних кастингів, суперечки щодо доцільності цих підходів не вщухають: на практиці різниця між ними не завжди є очевидною та загальновизнаною. Багато антирасистських критиків з підозрою ставляться до підходу color-blind casting, оскільки пропагована кастингом теза «раса не має значення» веде до негативних наслідків для кольорової спільноти.
По суті, підхід урівноважує і навіть нівелює раси, а після такої нівеляції стан речей не змінюється – на безліч ролей та наративів, написаних переважно представниками європеоїдної раси беруть представників саме білої раси.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як акторка Олівія де Гавіленд змінила правила гри у Голлівуді
Безліч критиків сходяться на тому, що на практиці такий вид кастингу тільки посилює привілейованість білого касту у індустрії та забирає можливість отримати роль для актора з кольорової спільноти, оскільки ролей написаних під них замало.
Критики запевняють, що раніше color-blind casting був гарним способом представити кольорову спільноту, проте зараз він є недостатнім. Саме тому, більшість прихильників інклюзії схильні до color-conscious підходу, який враховує те, яким чином раса впливатиме на історію героя та сюжет.
Робота у color-conscious підході, на думку журналіста Діпа Трана, що займається питаннями урізноманітнення та етикою репрезентації, може проявлятися у безлічі речей – від пошуку акторів з різними етнічними бекграундами до уведення разом з кольоровими персонажами відповідних меседжів у історію.
Інклюзія у кіно та серіалах
Ще в 2018 році уведення через color–blind кастинг кольорових акторів на ролі придворних осіб у фільмі Дві королеви (Mary Queen of Scots, 2018) здавалося щонайменш як контраверсійним. Наразі успіх отримали такі інклюзивні серіали та фільми як Історія Девіда Копперфілда (The Personal History of David Copperfield, 2019), Голівуд (Hollywood, 2020), Гамільтон (Hamilton, 2020), сатирична комедія Велика (The Great, 2020) у яких так чи інакше присутній кольоровий каст на помітних ролях.
Влітку цього року на екрани вийшов трьохсерійний психологічний трилер Анна Болейн (Anne Boleyn, 2021) з британкою африканського коріння Джоді Тьорнер-Сміт у головній ролі. Серіал одразу викликав шквал критики з приводу кольору шкіри головної актриси. На що творці серіалу відповіли, що не намагались відтворити історичність точність сюжету, проте спробували передати драматизм.
Дослідниця та авторка книги Black Tudors: The Untold Story, наполягає на тому, що серіал слід сприймати в першу чергу як трилер, драму та не забувати, що це розважальний контент.
Творці серіалу запевняють, що замість color-blind casting використали «identity-conscious approach», суть якого полягає у зосередженні в першу чергу на самому акторі та його здатності передати особливості персонажа, а не на проблемах раси. Джоді Тьорнер-Сміт, на їхню думку, має безліч ознак подібних до справжньої Анни Болейн, що робить її кандидатуру максимально підходящою для цієї ролі. За словами авторів серіалу, для них це була спроба нової інтерпретації історії у феміністичному фокусі, а «identity-conscious casting» це шанс для акторів, неважливо якого етнічного бекграунду, привнести щось своє у роль. Однак, по суті, такі метаморфози властиві всім акторам, незалежно від того яким словом ми називаємо кастинг через який їх було відібрано. А «identity-conscious casting» нічим не відрізняється від того самого color–blind casting – і там, і тамна перший план виходять акторські здібності.
Одним з найбільш помітних у використанні інклюзивної стратегії став серіал виробництва Нетфлікс Бріджертон (Bridgerton, 2020). Це романтична драма, що відбувається в епоху Регентства у Лондоні та дає нову інтерпретацію періоду – білі та темношкірі люди у серіалі є рівними у своїх правах.
Такий підхід у кастингу був ініційований Верною Маєрз, віце-президенткою інклюзивної стратегії Нетфлікс. Маєрз вважає, що кольорова спільнота була вилучена зі сфери занадто довго і, що нещодавній рух Black Life Matters нарешті дозволив відкрито заговорити про «білу привілейованість» та ієрархію, яка існує не тільки в суспільстві, але і в кінематографі.
Відповідно до доповіді Нетфлікс щодо інклюзивності, кількість темношкірих працівників каналу збільшилась більше, ніж удвічі. Наразі американський офіс компанії нараховує 47% жінок і 46% темношкірих, азіатів та інших етнічних меншин.
Продовжуються й процеси уведення кольорового касту в серіали та фільми. Автор проекту Кріс Ван Дюсен заявив про використання color-conscious кастингу у тому сенсі, що залучення кольорового касту на головні ролі надало серіалу нових сенсів. Однак, деякі не поєднують таку думку – висвітлення кольорового досвіду як чогось докорінно нового в історії видається недостатньою, щоб розглядати кастинг як color-conscious.
Восени цього року на Нью-Йоркському кінофестивалі відбудеться дебют Джоела Коена з фільмом Макбет, де головну роль виконає Дензель Вашингтон, темношкірий американський актор. Як буде сприйнята інтерпретація класики метра світового кінематографу залишається тільки чекати.
Які переваги інклюзивного кастингу?
Найочевиднішою перевагою просування інклюзивного кастингу у кіно є усунення нерівності серед акторів і досягнення різноманітності у кіно. Для кастинг-директорів це можливість обирати з більшої кількості акторів, а для акторів – отримати бажану роботу та спробувати себе у новому, раніше недосяжному амплуа. Для глядача ж, це можливість випробувати свої упередження та спробувати подивитись на історію під новим кутом.
Водночас існує думка, що інклюзивний кастинг дозволить уводити необхідні історичні корективи: більше століття в Голівуді європейці грали ролі представників інших рас.
Кастинг-директорка серіалу Бріджентон Келлі Валентайнт Гендрі вважає, що останнє століття було світом білих людей, котрі відтворювали контент суто через своє сприйняття світу, нехтуючи історію інших етносів.
Водночас критики запевняють, що для більш молодої аудиторії відтворення на екрані пригніченого становища кольорового населення подекуди видається контрастуючим із реальністю. Трансляція монструозності та пригніченості небілих рас може мати свої наслідки серед молодшого населення, тому, вважають прихильники інклюзивності, важливо показувати аудиторії, що представники усіх рас мають значення.
Що кажуть опоненти?
Більшою мірою закиди критиків стосуються зниження історичної точності. Такої думки притримується і Джуліан Феллоуз, автор культового серіалу Аббатство Даунтон (Downton Abbey, 2010). Для нього відсутність різноманітного касту є очевидним наслідком притримання вимог історичності.
Відтак, інклюзивний кастинг у історичному кіно може спричинити плутаницю та уводити в оману аудиторію, а для більш обізнаного глядача такі нововведення слугуватимуть за відволікаючий фактор. Критики вважають, що більш доречним буде дати змогу висловитися та розказати кольоровим расам свої власні історії, аніж уводити їх у ті історії, які вже століттями існують, тим самим перетворюючи їх на щось карикатурне. Затяте пропагування інклюзивного кастингу та саме уведення непритаманних ролей акторам може наводити на думку про його ідеологічні витоки та пряму пропаганду.
Отож, переважна більшість кінопроектів направлена на трансляцію історії білих людей, що унеможливлює відтворення кольоровими расами свого наративу.
З огляду на суперечку, яка виникла навколо понять кастингу, видається доцільним створення нових наративів про культуру кольорового населення, а не намагання вплести кольоровий каст у ролі, які першочергово були створені не для них, а тому видаються неоднозначними, історично невиправданими та подекуди ідеологічно забарвленими.
Проблема полягає не тільки в обмеженій кількості автентичних історій кольорової спільноти, які можна було б адаптувати під бажання та смак сучасного глядача, але і в обмеженій кількісті талановитих сценаристів, режисерів та продюсерів спільноти, які могли б органічно утілити унікальні історії своєї культури.
Очевидним видається заохочення до написання нових, первинно різноманітних за своїм кастом історій, які не будуть перекручуватися та інтерпретуватися на інший манер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як коректно писати про гендер та вразливі групи населення?
