2025 рік для української літератури був непростим, але показовим — і саме літературні підсумки року це добре фіксують. Війна, обстріли, проблеми з друком і доставкою книжок не зупинили літературний процес, але помітно змінили його темп і фокус. Після різкого зростання інтересу в перші роки повномасштабного вторгнення ринок поступово заспокоюється.
У 2025-му українські автори не лише зберігають увагу читачів усередині країни, а й дедалі активніше виходять до міжнародної аудиторії — через переклади, фестивалі й премії. Поезія залишається важливим способом говорити про реальність, а проза реагує на досвід війни та накопичену втому.
Explainer підбиває головні літературні підсумки 2025 року та розповідає про ключові тенденції українського книжкового ринку та книжки, які визначали розмову про літературу цього року.
Рік великих накладів і авторських брендів
2025-й став роком, коли в українській літературі остаточно закріпився феномен авторського імені як самодостатньої цінності. Найяскравіший приклад — Ілларіон Павлюк, чий новий роман «Книга Еміля» вийшов із рекордним для українського ринку першим накладом — 20 тисяч примірників. Це у 8,5 раза більше, ніж середній стартовий тираж по країні, який зазвичай становить близько трьох тисяч.
Очікування цієї книжки почалося задовго до виходу. Після успіху роману «Я бачу, вас цікавить пітьма», який ще у 2024 році перетнув позначку в 100 тисяч проданих примірників, нова робота Павлюка стала подією ще на етапі анонсу. Водночас сам автор не приховував внутрішньої напруги: він говорив про страх, що читачі чекатимуть на «другу Пітьму», тоді як «Книга Еміля» задумувалася як принципово інша історія.
Роман, над яким Павлюк працював із 2020 року, він визначає як психологічну драму, що переходить у фентезійну реальність. Попри дитячого головного героя, автор наголошує: це не дитяче читання. Книжка працює з темами пам’яті, вразливості й внутрішнього досвіду — без спроб повторити попередню жанрову формулу чи відтворити знайомий ефект.
Важливою частиною успіху «Книги Еміля» стала не лише сама історія, а й спосіб її існування в публічному просторі. Павлюк активно долучався до обговорень у соцмережах, відповідав на сумніви потенційних читачів і фактично став співучасником промоційного процесу. У результаті купівля книжки дедалі частіше ґрунтувалася не на анотації чи жанрових очікуваннях, а на довірі до автора й його попередніх текстів.
Цей кейс показовий для 2025 року загалом. Український книжковий ринок дедалі більше працює з ефектом очікування й довіри, коли ім’я на обкладинці стає аргументом не менш вагомим, ніж сюжет або жанр. Успіх окремих авторів формує нову модель взаємодії між читачем, видавцем і письменником — і задає планку, з якою тепер доводиться рахуватися всім.
Література війни як свідчення
Однією з найпомітніших тенденцій 2025 року стала література війни, написана без дистанції й ретроспективного погляду. Це тексти свідчення, які фіксують досвід тут і тепер — без прагнення до узагальнень і великих наративів. Показовий приклад цього напряму — книжка «Гемінґвей нічого не знає» Артур Дронь.
Для Дроня ця книжка стала прозовим дебютом. Вона з’явилася після поетичної збірки «Тут були ми» і була написана взимку під час реабілітації. «Гемінґвей нічого не знає» — це збірка короткої прози й есеїв про досвід військового: бойові виходи, поранення, втрати побратимів, любовні стосунки та розмови з Богом. Формально текст балансує між non-fiction і художньою прозою, тяжіючи до автофікшну.
Книжка швидко набула популярності: перший наклад у три тисячі примірників розкупили менш ніж за місяць, після чого видання кілька разів додруковували. Важливо, що цей інтерес не обмежився українською аудиторією. У 2025 році стало відомо про майбутній вихід «Гемінґвей нічого не знає» англійською мовою, а фрагмент книжки увійшов до переліку переможців європейського перекладацького проєкту CELA й буде перекладений дев’ятьма мовами.
Успіх цієї книжки показує ще одну важливу зміну року: воєнна література перестає бути винятково внутрішнім жанром. Вона стає способом пояснення українського досвіду зовнішньому світові — не через статистику чи аналітику, а через конкретні історії людей. Водночас для українських читачів ці тексти працюють як форма впізнавання спільного досвіду, не вдаючись до патетики чи героїзації.
Поезія й компактні форми
У 2025 році поезія остаточно закріпилася як одна з найпомітніших форм літературної присутності. У ситуації постійної нестабільності, браку часу й емоційного перевантаження коротка форма виявилася найбільш адекватною способу читання й сприйняття.
Поезія працює з концентрованим досвідом — без розгортання великого сюжету, але з високою щільністю сенсів. Особливо виразно звучала поезія Ярини Чорногуз — як приклад поєднання особистого, воєнного й філософського письма. Її тексти зберігають інтелектуальну щільність і водночас залишаються емоційно точними, без декларативності чи прямої публіцистики. Чорногуз працює з короткою формою як із простором для тиші, пауз і внутрішнього діалогу, де війна присутня не як сюжет, а як стан і фон мислення.
Важливо, що популярність поезії у 2025-му не зводиться до естетичного жесту чи «легшого» читання. Навпаки, це форма, яка дозволяє говорити про складне максимально стисло й точно. Короткий текст не вимагає тривалої концентрації, але передбачає уважне читання — і саме така оптика дедалі більше відповідає реальності воєнного часу.
Поруч із поезією зростає інтерес і до воєнної есеїстики — ще однієї форми компактного письма, яка опинилася в центрі уваги цього року. Показовою в цьому контексті стала книжка «Життя на межі. Україна, культура та війна» Життя на межі. Україна, культура та війна, написана Володимиром Єрмоленком та Тетяною Огарковою. Автори визначають цю працю як спробу філософського репортажу — форму, що поєднує рефлексію, спостереження і публічне мислення в умовах війни.
Воєнна есеїстика 2025 року не прагне до підсумків чи остаточних формулювань. Це тексти про перебування на межі — між культурою і війною, приватним досвідом і колективною відповідальністю, мовленням і мовчанням. Вони не вибудовують лінійного наративу, але фіксують стан, у якому опинилося суспільство, і пропонують мову для його осмислення.
Загалом зсув до коротких і гібридних форм показує зміну читацької оптики: важливішою стає не тривалість читання, а його інтенсивність. У 2025 році саме поезія, есеїстика й фрагментарне письмо найточніше відповідають запиту на тексти, здатні витримувати напругу часу без спрощень і надмірних пояснень.
Повернення й перевидання класики
Ще однією помітною тенденцією 2025 року стало повернення до української класики як живого діалогу з текстами, написаними задовго до нинішніх подій. Перевидання класичних творів усе частіше виходять за межі суто академічного інтересу й стають частиною сучасної культурної розмови.
Показовим прикладом цього процесу стала нова хвиля уваги до творчості Софії Яблонської. Її книжка «З країни рижу та опію», видана майже дев’яносто років тому, у 2025-му знову активно читалася, обговорювалася в книжкових клубах і входила до ширшого культурного контексту року. Цей текст — тревелог про перебування авторки в Китаї — сьогодні сприймається не лише як документ епохи, а й як приклад уважного, відкритого погляду на іншу культуру.
Повернення Яблонської важливе ще й тому, що воно змінює уявлення про українську літературу міжвоєнного періоду. Її письмо поєднує репортажність, особистий досвід і спостережливість, які виявляються близькими сучасному читачеві, звиклому до нонфікшну й есеїстики. У цьому сенсі перевидання «З країни рижу та опію» працює не як музейний експонат, а як текст, що органічно вписується в нинішні читацькі практики.
Загалом інтерес до класики у 2025 році пов’язаний із потребою в тяглості й ширшій перспективі. Перевидання дозволяють побачити, що українська культура має довгу традицію осмислення подорожей, ідентичності, зустрічі з Іншим і власної присутності у світі. Класичні тексти знову стають читабельними — не тому, що «треба», а тому, що вони резонують із теперішнім досвідом.
Цей процес повернення не означає втечі в минуле. Навпаки, він допомагає розширити контекст сучасної літератури й показує, що нинішні теми — відкритість, досвід війни, подорожі, самоусвідомлення — мають глибоке коріння в українському письмі.
Ринок і читач: між стабілізацією та новими звичками
2025 рік став для українського книжкового ринку одночасно складним і показовим. Після різкого зростання інтересу до української культури в перші роки повномасштабної війни попит поступово стабілізується. Це вже не період ажіотажу, але й не спад — радше фаза виваженого читання, коли рішення про купівлю книжки стає більш усвідомленим.
На ринок суттєво впливають зовнішні чинники: обстріли інфраструктури, перебої з електропостачанням, дефіцит друкарських потужностей і подовження термінів виробництва. Друк книжки дедалі частіше займає не місяць, а два й більше, що змінює планування видавництв і їхню роботу з новинками. Водночас ці умови стимулюють розвиток передпродажів — як способу зменшити ризики й водночас сформувати спільноту навколо майбутнього видання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новорічні та різдвяні книжки для дітей: що покласти під подушку чи під ялинку
Змінюється й сама читацька поведінка. У 2025 році помітно зростає роль соцмереж у формуванні читацьких рішень. BookTok і книжкові блоги дедалі частіше працюють не з переказом сюжету, а з передаванням настрою й «вайбу» книжки. Це зміщує фокус із раціонального вибору на емоційний — і водночас пояснює популярність поезії, фрагментарної прози та жанрової літератури.
Важливо, що стабілізація ринку не означає зникнення інтересу до українських авторів. Навпаки, формується коло письменників, чиї нові тексти чекають заздалегідь, а їхні імена стають орієнтирами для читача. Паралельно з цим зберігається інтерес і до перекладної літератури, що вписує український читацький досвід у глобальні тренди.
2025 рік показує: український читач залишається активним, але вимогливішим. У центрі уваги — не кількість новинок, а їхня здатність відповідати внутрішньому стану, ритму життя й потребі в чесному, ненав’язливому письмі. Саме в цій взаємодії між ринком і читачем поступово формується нова, більш стійка модель книжкового життя.
