Мюнхенська безпекова конференція 2026: трансатлантична напруга, Україна та нова роль Європи

Мюнхенська безпекова конференція 2026 року відбулася в момент, коли довіра між Сполученими Штатами та Європою вже не є аксіомою. Війна Росії проти України триває. Адміністрація Дональда Трампа зберігає жорстку риторику щодо союзників, а в Європі дедалі частіше говорять про необхідність більшої самостійності у сфері безпеки.

Головною темою зустрічі стала Україна. Їй присвятили окремий простір і значну частину програми. Дискусії точилися навколо підтримки Києва, перспектив членства в ЄС і ширших змін у безпековій архітектурі Європи.

Explainer пояснює, що показала Мюнхенська безпекова конференція 2026 року, як змінилися акценти у відносинах між США та Європою та яку роль у цих процесах відіграє Україна.

Трансатлантична напруга: м’якший тон, жорсткий зміст

Рівно рік тому Мюнхенська конференція стала точкою різкого загострення відносин між США та Європою. Промова віцепрезидента Джей Ді Венса про «розходження цінностей» спричинила шок серед європейських учасників. За рік американська делегація змінила склад. Замість Венса до Мюнхена приїхали держсекретар Марко Рубіо та заступник міністра оборони з політики Елбрідж Колбі.

Цього разу Вашингтон намагався продемонструвати інший тон. За словами учасників конференції, це була свідома спроба зняти напругу. Рубіо наголосив: лише об’єднаний Захід має шанс на відновлення і процвітання.

У своїй промові він звернувся до спільної історії США та Європи – від післявоєнної відбудови до протистояння радянському блоку. Він застеріг від ілюзії «кінця історії» та від переконання, що економічна взаємозалежність автоматично гарантує мир. За його словами, Захід припустився помилок – надмірно поклавшись на необмежену торгівлю, нехтуючи власною промисловістю та оборонною спроможністю.

Рубіо прямо заявив, що США не хочуть бути «тихим сторожем керованого занепаду Заходу». Він закликав до реіндустріалізації, зміцнення оборонних можливостей і відновлення контролю над національними кордонами, назвавши це питанням суверенітету, а не ізоляції.

Водночас він наголосив, що Америка не прагне розриву. «Ми хочемо, щоб Європа була сильною», – заявив держсекретар. За його словами, союз має будуватися на спільній відповідальності, а не на взаємних претензіях. Він підкреслив, що США залишаються пов’язаними з Європою історично, культурно й політично.

Разом із тим у виступі прозвучала жорстка оцінка міжнародної системи. Рубіо заявив, що чинні механізми глобального врядування часто виявляються неспроможними реагувати на конфлікти, і навів приклади, коли, на його думку, вирішальну роль відігравали саме дії США.

Таким чином, тон промови був значно стриманішим, ніж торік, але її зміст залишився вимогливим. Вашингтон підтвердив союз, однак очікує від Європи більшої самостійності, економічної стійкості та готовності брати на себе частку безпекової відповідальності.

«Гренландська загроза» не зникла

На початку конференції впадало в око майже повне ігнорування теми Гренландії з боку топспікерів. Ще у Давосі це питання витіснило інші міжнародні теми з порядку денного. У Мюнхені ж ні Рубіо, ні Мерц, ні Макрон, ні фон дер Ляєн у своїх виступах його не згадували.

Втім, надвечір суботи тема повернулася в дискусії. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус виступив із критикою на адресу адміністрації Дональда Трампа, заявивши, що дії Вашингтона шкодять єдності НАТО. Він наголосив, що небезпечними є як заяви США про можливі претензії на територію Гренландії, так і спроби вести переговори про припинення війни в Україні без участі європейських союзників.

Під час панелі щодо Арктики Пісторіус також заявив, що США під час цієї суперечки не дивилися на Гренландію крізь призму безпеки і що ними рухають інші мотиви. За його словами, такі дії підривають довіру всередині альянсу та грають на руку його опонентам.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стратегічне значення Гренландії: чому острів став ключовим у боротьбі за Арктику

Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен підтвердила, що бажання Дональда Трампа анексувати Гренландію зберігається. Водночас вона наголосила, що існують принципові питання, щодо яких Копенгаген не готовий іти на поступки.

Йдеться передусім про повагу до суверенітету та територіальної цілісності. За словами Фредеріксен, Данія готова працювати зі США, однак ці «червоні лінії» не можуть бути предметом компромісу.

Водночас вона допустила можливість обговорення інших аспектів співпраці. Зокрема, прем’єрка згадала про перегляд оборонної угоди 1951 року, яка дає Сполученим Штатам можливість посилювати свою присутність у Гренландії.

Фредеріксен зазначила, що ситуація не є завершеною – створено робочу групу, яка шукає рішення. Але межі допустимого, за її словами, чітко окреслені.

Окремо вона позитивно оцінила більш структуровану роботу НАТО щодо безпеки в Арктиці та підтримала ідею постійної присутності альянсу в регіоні, зокрема у Гренландії та навколо неї.

Україна в центрі уваги

Головною темою Мюнхенської конференції стала Україна. Їй приділили найбільше уваги як у головній програмі, так і в окремих заходах. Уперше в межах конференції з’явився спеціальний простір, присвячений українському питанню, що підкреслило його центральне значення.

14 лютого фактично став днем України в Мюнхені. Однією з ключових подій був виступ президента Володимира Зеленського. Його промова викликала помітну реакцію серед західних учасників, передусім європейських політиків. У кулуарних розмовах до неї неодноразово поверталися.

Зеленський заявив, що Україна готова до миру, виборів і компромісів, але не до капітуляції. Він наголосив на необхідності гарантій безпеки та чіткої перспективи вступу до Європейського Союзу.

Того ж дня відбувся традиційний «Український ланч», організований фондом Віктора Пінчука. Захід проходив уже в дев’ятий раз і зібрав європейських лідерів та партнерів України. У своїх виступах вони підтвердили підтримку Києва – політичну, фінансову й військову.

Водночас у дискусіях звучала стриманість. Ніхто з учасників не очікує швидкого завершення війни. Можливість вступу України до ЄС уже в 2027 році оцінювалася обережно, хоча необхідність європейської інтеграції України підкреслювалася послідовно.

Окремий вимір дискусії стосувався процедури розширення Європейського Союзу.

Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос заявила, що нинішня методологія розширення ЄС була розроблена «для мирного часу» і потребує радикальних змін. За її словами, ця система створювалася для періоду, коли країни мають достатньо часу для проведення повного комплексу реформ. Вона нагадала, що навіть Швеції, яка була однією з найрозвиненіших держав-кандидатів, знадобилося три роки для вступу.

Кос зазначила, що Україна вже зараз вплинула на сам Європейський Союз – змусила його переосмислити пріоритети і повернула питання розширення до порядку денного. Водночас вона визнала, що за чинною нормативною базою виконати ті політичні завдання, які стоять сьогодні перед Україною, неможливо.

Прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович погодився, що новий підхід теоретично можливий, але наголосив на складності такого рішення. За його словами, для цього необхідне політичне рішення, яке матиме значення не лише для України. Якщо буде запроваджено прискорений механізм, це відкриє дискусію щодо всіх інших країн-кандидатів.

Таким чином, дискусія на «Українському ланчі» показала готовність частини європейських політиків переглянути чинні правила розширення. Водночас обговорення продемонструвало й інше. Попри масштабну підтримку та готовність обговорювати нові механізми інтеграції, швидкий вступ України до Європейського Союзу поки що не має консолідованої підтримки.

Європейське бачення: роль Макрона

Якщо американська делегація намагалася пом’якшити тон, то стратегічну рамку дискусії окреслив президент Франції Емманюель Макрон. Саме його виступ став одним із ключових у Мюнхені.

Макрон почав із критики того, як останнім часом описують Європу. За його словами, її дедалі частіше зображають як застарілу, повільну й розділену конструкцію, як простір, що нібито втратив динаміку або здатність захищати себе. Він відкинув ці оцінки, назвавши Європу унікальною політичною моделлю – союзом вільних і суверенних держав, які після століть суперництва та воєн інституціоналізували мир через економічну взаємозалежність.

Водночас Макрон наголосив: Європа має навчитися бути геополітичною силою. Йдеться не лише про економічну інтеграцію, а про здатність діяти як суб’єкт у питаннях безпеки.

Французький президент заявив, що Франція підтримує прагнення Дональда Трампа досягти переговорного завершення війни Росії проти України. Але, за його словами, якщо буде досягнуто домовленості, Європі доведеться визначити правила співіснування, які мінімізують ризик нової ескалації.

У цьому контексті він закликав європейців чітко сформулювати свої довгострокові безпекові інтереси та забезпечити ресурси й вплив, необхідні для їх реалізації. Паралельно, за його словами, Європа має зміцнювати себе як впевнені демократії.

Такий підхід, наголосив Макрон, зробить Європу сильним партнером для США – союзником, який бере на себе справедливу частку відповідальності й користується повагою.

Його виступ став спробою перевести дискусію з площини реакції на дії Вашингтона у стратегічне обговорення майбутньої ролі Європи.

Що показала Мюнхенська безпекова конференція 2026 року

Мюнхенська безпекова конференція 2026 року відбулася в момент, який автори щорічного безпекового звіту охарактеризували як період руйнування усталеного міжнародного порядку.

На цьому тлі конференція не стала місцем відкритого розриву між союзниками. Сполучені Штати підтвердили відданість НАТО, однак водночас наполягли на перерозподілі обов’язків усередині альянсу. Європейські лідери демонстрували готовність посилювати власну оборонну спроможність, проте питання стратегічної довіри до Вашингтона залишилося невирішеним.

Політика США щодо України виглядала як поєднання двох паралельних ліній. З одного боку, звучали сигнали про необхідність рухатися до домовленості про припинення війни. З іншого – зберігалася ставка на стримування Росії та підтримку України в обороні. Ці дві логіки існували одночасно.

Президент Володимир Зеленський у Мюнхені визнав, що відчуває певний тиск, але окреслив межу компромісу. За його словами, компроміс не може означати відмову від власної території разом із сотнями тисяч громадян. Він також пов’язав тему виборів із безпековими умовами: проведення виборів можливе за умови забезпечення припинення вогню протягом кількох місяців. Таким чином, питання внутрішньополітичних процедур було поставлене в контекст безпекової ситуації, а не як формальна вимога.

Європейський вимір підтримки України також набув більш структурованого характеру. Президентка Європейського парламенту повідомила про підписання найближчим часом пакета фінансової допомоги обсягом 90 мільярдів євро та про підготовку чергового, двадцятого пакета санкцій проти Росії. Це свідчить про перехід до довгострокового формату підтримки, який передбачає не лише політичні заяви, а й фінансові зобов’язання, планування ресурсів і санкційні механізми.

Виступ президента Франції Емманюеля Макрона окреслив іншу лінію – прагнення Європи сформулювати власну довгострокову безпекову стратегію. Йшлося про посилення її ролі як самостійного гравця та про необхідність діяти в умовах одночасного тиску з боку США, Росії та Китаю.

У підсумку Мюнхенська конференція 2026 року не принесла різких поворотів чи нових угод. Вона зафіксувала стан міжнародної системи, у якій формальні союзи зберігаються, але баланс відповідальності змінюється, а стратегічні орієнтири перебувають у процесі перегляду.