Після смерті Папи Франциска 21 квітня 2025 року, Католицька церква готується до нового етапу: обрання наступного Папи Римського. Очікується, що кардинальський конклав, у якому візьмуть участь до 120 кардиналів віком до 80 років, розпочнеться між 6 і 12 травня у Ватикані. І хоча невідомо, хто буде наступний Папа Римський, світ вже активно спекулює: хто зможе втілити продовження реформ чи, навпаки, повернення до більш традиційної моделі Церкви?
Explainer підготував огляд найімовірніших претендентів, за якими сьогодні стежать з особливою увагою у Ватикані та поза ним.
П’єтро Паролін (Італія, 70 років)
Головний дипломат Ватикану, чинний державний секретар і довірена особа Папи Франциска. Паролін відомий як тонкий переговорник, що грав ключову роль у діалозі Святого Престолу з урядами Китаю, Венесуели та країн Близького Сходу. У 2018 році саме він ініціював резонансну угоду з Пекіном про призначення єпископів, яку критики вважають занадто поступливою щодо комуністичного режиму. Водночас світські дипломати називають його надійним і прагматичним представником Ватикану на міжнародній арені.
Італійське видання La Stampa вже у день смерті Папи Франциска назвало Пароліна головним фаворитом на престол Святого Петра.
Він двічі — у 2016 та 2024 роках — відвідував Україну з офіційними візитами. У травні 2022 року став першим серед ватиканських високопосадовців, хто назвав постачання зброї для ЗСУ «морально виправданим». А навесні 2024-го змушений був пояснювати заяву Франциска про «білий прапор», запевняючи, що Папа мав на увазі не капітуляцію, а сміливий крок до миру: «Переговори — це не слабкість, а сила».
Для своїх прихильників Паролін — поміркований ідеаліст, який може стати втіленням спадкоємності курсу Франциска, але в більш м’якому, дипломатичному стилі. Для критиків — модерніст і технократ, якому бракує душпастирського досвіду: він не очолював єпархію і не служив у парафії, його кар’єра від початку була присвячена дипломатії та адміністрації.
Стабільність його позицій у Ватикані вражає — він зберіг пост державного секретаря протягом усього понтифікату Франциска, незважаючи на періодичні напруження у взаєминах. Папа неодноразово висловлював йому публічну вдячність, а з 2014 року Паролін є членом Ради кардиналів — вузького кола радників понтифіка.
Серйозне захворювання, яке він пережив у 2014-му, з якого повністю відновився, лише додало глибини й людяності його образу. Якщо кардинали шукатимуть не революціонера, а обережного реформатора з міжнародним авторитетом — Паролін має всі шанси стати першим італійським Папою від 1978 року й четвертим державним секретарем, що очолив Католицьку церкву.
Луїс Антоніо Тагле (Філіппіни, 67 років)
Кардинала Тагле називали «азійським Франциском» ще до того, як Папа привіз його з Маніли до Риму. У 2019 році Франциск призначив його пропрефектом євангелізаційної секції, а згодом — префектом Дикастерії з євангелізації, однієї з найважливіших у курії. Саме тоді багато хто почав серйозно говорити про Тагле як про потенційного наступника понтифіка — харизматичного, відкритого, з глобальним баченням.
Його природна теплота, щирість і здатність говорити до серця — як у проповідях, так і у неформальному спілкуванні — зробили б його медійною сенсацією як першого Папу з Азії. Проте хмари над репутацією Тагле згущуються з 2022 року, коли під його керівництвом виявилися серйозні проблеми у міжнародній благодійній організації «Карітас». У структурі звинувачували персонал у некомпетентності, а керівництво — у приховуванні зловживань. Хоча сам Тагле не був безпосередньо обвинувачений, ситуація вплинула на його сприйняття в Римі й відсунула його від «першої лінії» папабілів.
Водночас його активна участь у Національному євхаристійному конгресі у 2024 році, що зібрав десятки кардиналів з усього світу, нагадала церковному істеблішменту, що Тагле досі має вплив.
Тагле — глибокий інтелектуал із прогресивним, але поміркованим баченням. У моральних питаннях виступає проти абортів та евтаназії, але наполягає, що Церква має навчитися говорити мовою милосердя. Він вважає, що є ситуації, в яких універсальні принципи слід застосовувати з розсудливістю — зокрема, у ставленні до нерозірваних шлюбів і до ЛГБТ.
Попри критику, його відкритість до діалогу, багатомовність (вільно володіє тагальською, англійською, італійською, французькою, китайською, корейською та латинською) і медійність залишають його в полі зору кардиналів-електоратів. Якщо наступного понтифіка шукатимуть на Глобальному Півдні — Тагле знову може опинитись у центрі уваги.
Маттео Марія Дзуппі (Італія, 69 років)
Архієпископ Болоньї та чинний президент Італійської єпископської конференції. Призначений кардиналом Папою Франциском у 2019 році, Дзуппі належить до прогресивного крила Церкви й вважається одним із природних спадкоємців його курсу — зокрема турботи про бідних, соціально вразливих і виключених.
Його пастирський стиль — відкритий і теплий. Як архієпископ Болоньї, Дзуппі зробив катедру простором діалогу: організовував літургії з бездомними, читання Біблії просто неба, культурні події й публічні дискусії. Він послідовно виступає за синодальну реформу Церкви та ширшу участь мирян, зокрема жінок, у церковному житті. Відомий своєю позицією, яка закликає до більш м’якого, пастирського підходу у висвітленні тем, пов’язаних з ЛГБТ, і наголошує на важливості мови милосердя в церковному спілкуванні.
У 2023 році Папа Франциск призначив його спеціальним посланцем Ватикану з питань миру в Україні. У цій ролі Дзуппі здійснив місії до Києва, Москви, Вашингтона та Пекіна. У Москві зустрівся з патріархом Кирилом, а в Києві — з президентом Володимиром Зеленським, закликаючи до гуманності та діалогу.
Критики закидають йому надмірну відкритість і небажання висловлюватися чітко в морально чутливих темах. Але прихильники вважають це свідченням євангельської розсудливості й здатності слухати. Дзуппі рідко говорить про себе, але в одному інтерв’ю зізнався: «Мені важливо слухати. Часто ми вже маємо відповіді, не почувши запитання. А Церква має починати саме з цього — зі слухання».
Якщо кардинали шукатимуть пастиря, здатного зберегти дух Франциска, але з італійською чуйністю до контексту — Дзуппі має всі шанси стати несподіваним, але природним вибором.
Петер Ерде (Угорщина, 72 роки)
Архієпископ Естергом-Будапешта, примас Угорщини, знаний каноніст і впливовий голос консервативного крила Церкви. Ерде — один із небагатьох кардиналів, яких серйозно розглядали як папабіля ще під час конклаву 2013 року. Тоді він привернув увагу завдяки своїм широким зв’язкам у європейських та африканських єпископатах і активній участі в проєктах нової євангелізації — спробі відновити католицьку присутність у секуляризованих країнах Заходу.
У теологічних питаннях Ерде — переконаний консерватор. У своїх виступах наголошує на християнських коренях Європи та важливості збереження традиційного вчення Церкви. Водночас він прагматик, який ніколи публічно не конфліктував із Папою Франциском, що вирізняє його серед деяких інших традиціоналістів.
Попри це, його висловлювання під час міграційної кризи 2015 року викликали резонанс: Ерде критично поставився до заклику Папи Франциска приймати біженців, попередивши, що це може «стати формою торгівлі людьми». Таким чином, він фактично підтримав позицію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана.
Юрист за освітою, Ерде швидко просувався церковною ієрархією: став єпископом у 40 років, а в 2003-му — кардиналом, наймолодшим у Колегії кардиналів на той час. Він обіймав посаду президента Ради єпископських конференцій Європи протягом десяти років.
Ерде володіє кількома мовами — італійською, німецькою, французькою, іспанською та російською, що могло б стати в пригоді у відновленні відносин між Католицькою та Російською православною церквами після повномасштабної війни в Україні.
Не є харизматичним оратором, що раніше могло би вважатися слабкістю, але сьогодні може бути плюсом — особливо якщо кардинали шукатимуть спокійного, стриманого понтифіка після активного понтифікату Франциска.
Якщо кардинали шукатимуть понтифіка, який поєднує глибоке богословське знання з відданістю традиційним цінностям Церкви, Петер Ерде може стати вагомим кандидатом на папський престол.
Пітер Турксон (Гана, 76 років)
Пітер Кодво Аппіа Турксон — перший кардинал з Гани, чия кандидатура вже понад десять років залишається у списках папабілів. Він поєднує в собі душпастирський досвід, інтелектуальну глибину та унікальне розуміння глобальних викликів сучасності. Після призначення кардиналом у 2003 році, Турксон швидко став впізнаваним голосом Церкви у питаннях соціальної справедливості.
У 2016 році він очолив новостворену Дикастерію з інтегрального людського розвитку — першу «супердикастерію» понтифікату Франциска, що об’єднала три ватиканські відомства. Це зробило його одним із найвпливовіших кардиналів у Римській курії. Турксон став обличчям реформ: працював з темами бідності, міграції, екології, прав людини та боротьби з корупцією.
Особливо активно підтримував енцикліку Laudato si’, присвячену екологічній відповідальності та турботі про довкілля, наголошуючи, що справжня екологія неможлива без захисту людської гідності й права на життя.
Його діяльність вирізняється схильністю до міжрелігійного діалогу: частина родини Турксона є мусульманами, що формує його відкриту, але реалістичну позицію щодо ісламу. Він засуджував ісламофобію, водночас наголошуючи на необхідності захисту свободи совісті — як в Африці, так і в Європі.
На Всесвітньому економічному форумі в Давосі Турксон неодноразово представляв Ватикан, просуваючи бачення економіки, що базується на солідарності та загальному благу. Його участь у Раді інклюзивного капіталізму викликала суперечливі реакції, однак підкреслила його здатність до глобального мислення.
Хоча Турксон загалом уникає гучних заяв, у моральних питаннях дотримується традиційної позиції Церкви: виступає проти абортів, евтаназії та одностатевих шлюбів. Водночас, на відміну від частини консерваторів, він схильний до пастирського підходу, визнаючи, що Церква повинна навчитися говорити з людьми, а не лише до них.
Його постать залишається впізнаваною в глобальному католицизмі: він — кардинал із Глобального Півдня, відкритий до міжрелігійного діалогу, економічних реформ і морального авторитету Церкви. Якщо конклав шукатиме Папу, що зможе бути містком між континентами і поколіннями — Турксон цілком може стати символічним вибором епохи.
Що кажуть букмекери?
Згідно з даними платформи Polymarket станом на 20:28 22 квітня, лідерами перегонів за Святий Престол є П’єтро Паролін (31%) та Луїс Антоніо Тагле (22,5%).
Ставки на обрання Папи — це ніша букмекерського ринку, яка пожвавлюється лише раз на кілька десятиліть. Попри сакральність процесу, велика кількість платформ — від класичних британських контор до криптобірж — дозволяють користувачам ставити на ймовірного переможця конклаву.
Коефіцієнти формуються на підставі медійності кандидата, його впливу у Ватикані, геополітичної ролі, а також сигналів підтримки з боку інших кардиналів. Це — скоріше індикатор настроїв та трендів, а не передбачення результату. Жодного впливу на реальне голосування в Сикстинській капелі ці прогнози не мають.
І хоча ці цифри не є гарантією, вони показують загальний настрій спостерігачів і певне очікування спадкоємності курсу Франциска.
Що кажуть експерти?
Конклав — це не лише ритуал, а й політика, де знайомства, баланс сил і несподівані альянси можуть відіграти вирішальну роль. Попри те, що всі кардинали мають рівний голос, більшість із них не надто добре знають одне одного. Як пояснює історикиня Католицької церкви Кетлін Каммінґс, у першому турі голосування зазвичай фігурує багато імен — але це лише початок процесу, який часто веде до несподіваного результату.
«Усе може змінитися», — каже Каммінґс, нагадуючи, що Бенедикт XVI у 2005 році не вважався фаворитом. Те саме стосувалося і Франциска у 2013-му — його поява на балконі стала несподіванкою навіть для досвідчених ватиканістів.
Професор Білл Каванна з університету ДеПол звертає увагу на ще один чинник непередбачуваності: близько 80% кардиналів-електоратів призначені самим Франциском. І більшість із них походить не з традиційних церковних центрів Європи, а з периферій — від Монголії до Центральноафриканської Республіки. Це створює мозаїку світоглядів і особистих досвідів, яка не піддається звичному аналізу.
«Ці кардинали не знайомі між собою настільки, щоб можна було передбачити чіткий блок підтримки, — пояснює Каванна. — А отже, ми не можемо виключати жодного імені».
До непередбачуваності додається ще один важливий нюанс — якою буде ідеологічна траєкторія нового Папи.
Архімандрит Кирило Говорун, доктор філософських наук і професор Університетського коледжу Стокгольма, наголошує: сьогодні Церква стоїть перед вибором між відкритістю до світу та поверненням до жорсткої закритості.
«Новий понтифік може або продовжити шлях реформ і глобалізації Церкви, або очолити консервативний відкат», — зазначає Говорун. Він також звертає увагу на вплив американських кардиналів: попри те, що частина з них є реформаторами, інші — зокрема ті, хто тісно співпрацює з консервативними політичними силами в США — можуть вплинути на спробу змінити курс, заданий Франциском. «Це буде також вибір між інклюзивною Церквою і Церквою, що боїться змін», — додає архімандрит.
Що далі?
Конклав у травні 2025 року може стати одним із найнепередбачуваніших за останні десятиліття. У ньому зійдуться не лише різні регіони й культури, а й візії Церкви — між відкритістю до світу та бажанням повернення до традиції.
Який курс переможе — продовження реформ чи консервативний зворот? Чи буде новий Папа з Європи, Глобального Півдня чи, можливо, з неочікуваної країни? Чи зможе він зберегти баланс між глобальним лідерством і пастирською близькістю?
Тож, як показує досвід попередніх виборів, новим Папою може стати не той, кого найчастіше згадують у медіа чи прогнозах, а фігура, яка об’єднає різні очікування — і, можливо, здивує весь світ.
Відповіді на ці питання ми дізнаємось вже зовсім скоро. А поки — світ уважно стежить за сигналами з Ватикану і готується до нової епохи Католицької церкви.
