Стереотипи про те, що політика та лідерство – це не для жінок, анекдоти про жіночу логіку та білявок, упередження щодо жінок за кермом? Це все в минулому. Сьогодні жінки впевнено йдуть до влади, працюють за професіями, які донедавна були під забороною, та відстоюють власні права на різноманітних заходах.
На честь Дня Незалежності ми підготували текст про те, чого досягла Україна в питаннях гендерної рівності та фемінізму за 30 років та до чого ще варто прагнути у майбутньому.
Права жінок – права людини
Для того, щоб досягти гендерної рівності, вкрай необхідним є законодавчий захист жінок від проявів будь-якої дискримінації, насильства за ознакою статі, упередженого ставлення тощо. За часи Незалежності законодавство України значно трансформувалося, особливо в останні роки.
Як відомо, основні положення Конституції України ухвалено та введено в дію Верховною Радою України у 1996 році. Вже тоді ст. 24 – Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом – наголошувала на рівності незалежно від статі, раси, національності, політичних чи релігійних уподобань тощо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гендерна рівність в Україні: досягнення та виклики
Крім того, у 2012 році до цієї ж статті додалося офіційне тлумачення, в якому йдеться про те, що рівність жінок і чоловіків забезпечується наданням рівних можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, в освіті та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у встановленні пенсійних пільг та охороні здоров’я, у створенні умов, які дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством тощо.
Одним із найважливіших законодавчих інструментів захисту жінок є Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», який було ухвалено у 2005 році з восьмої спроби. У цьому законі згадано такі важливі поняття, як дискримінація, сексуальні домагання, насильство за ознакою статі, вказано покарання за них, а також ідеться про механізм забезпечення рівних прав та можливостей.
Через сім років, у 2012 році, в Україні з’явився Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У ньому йдеться про різновиди дискримінації, утиск та принципи недискримінації. Дія цього закону поширюється на різноманітні сфери зайнятості людини – робота, освіта, родина, державна служба тощо.
Справжнім досягненням українських правозахисників/ць є Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набув чинності у 2017 році. Там детально розписано види насильства, основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, а також висвітлюється підтримка держави – надання соціальної та юридичної допомоги, притулків, проведення профілактичної роботи тощо. Важливо, що дія цього закону поширюється не лише на подружжя, а й на всіх людей, які мешкають разом.
Ще одним кроком до рівності є Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який з’явився у 2018 році. Там було відредаговано статті щодо термінології зґвалтування, домашнього та сексуального насильства, а також переглянуто покарання за вчинення таких дій.
Місце жінки – всюди
У 2017 році сталося те, чого так довго прагнули правозахисники/ці: Міністерство охорони здоров’я скасувало 450 заборонених професій для жінок. Наказ №256 було прийнято у 1993 році. Він забороняв жінкам працювати на ливарних роботах, у сфері металургії, електротехнічному та хімічному виробництвах тощо. Серед заборонених професій були й добре оплачувані – машиніст метро, моторист на кораблі, водій автобуса далекого прямування.
Першою про це повідомила ініціаторка всеукраїнської кампанії з боротьби з трудовою дискримінацією «Жінка може все!» Ірина Суслова.
«Нагадаю, що наказ №256 визначав перелік з 450 професій, заборонених для жінок. Фактично він забирав у них свободу вибору й ставив їх у нерівне становище щодо чоловіків.
Скасування наказу мусить стати першим кроком на шляху до недискримінації жінок у трудових відносинах. Далі – створення безпечних умов праці для всіх людей, незалежно від статі, боротьба із гендерною сегрегацією під час працевлаштування та викорінення сексизму на роботі», – написала вона у Facebook.
“Ні” насильству – “так” правам
Важливим аспектом у питанні прав жінок є протидія домашньому насильству. Сьогодні розв’язанням цієї проблеми займаються Національна поліція, заклади охорони здоров’я, спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб тощо.
На початку 2010-х років у деяких містах України з’явилися тимчасові притулки для жінок, які зазнали домашнього насильства. Там вони разом із дітьми можуть перебувати до трьох місяців. Також є кризові кімнати, будинки соціального піклування, центри обліку тощо. Проте правозахисники/ці наголошують на потребі створення шелтерів (emergency shelters). Від усього вище зазначеного вони відрізняються тим, що там можна отримати комплексну допомогу – медичну, психологічну, юридичну. Таких шелтерів в Україні майже немає.
Ідею створення шелтерів відстоюють також на Маршах жінок*, акціях і тематичних заходах. Крім того, активісти/ки закликають до ратифікації Стамбульської конвенції.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та про боротьбу з цими явищами – це комплексний міжнародний акт, спрямований на захист жінок, чоловіків і дітей від домашнього насильства та його наслідків. Серед цілей Конвенції:
- захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками та домашнього насильства;
- сприяння викоріненню всіх видів дискримінації щодо жінок;
- сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;
- захист і допомога всім постраждалим від домашнього насильства;
- сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти насильства;
- забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою викорінення домашнього насильства тощо.
У 2020 році в Україні було створено електронну петицію з закликом до ратифікації Стамбульської конвенції. Отримавши 26 416 голосів (з необхідних 25 000), звернення було винесено на розгляд, проте затвердження ще триває.
Значну роль у протидії насильству щодо жінок відіграють громадські організації. Вони почали з’являтися в Україні після проголошення Незалежності. Одними з перших були офіційно зареєстровані «Союз українок» та «Жіноча громада», які займалися розглядом та розв’язанням соціальних проблем жінок. Жінки створювали організації різних напрямів і допомагали іншим. Громадська організація «Ла Страда – Україна» з 1997 року почала займатись питаннями протидії торгівлі людьми, домашньому насильству та домаганням. Сьогодні вона також працює як Національна гаряча лінія.
Зараз протидією домашньому насильству та насильству щодо жінок займаються також такі українські організації, як Об’єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» (Запоріжжя), Центр «Жіночі перспективи» (Львів), Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» (Львів) та інші.
Жінок – у політику
За радянських часів вважали, що політика – це чоловіча справа. Причиною цього є стереотипне та традиційне уявлення про гендерні ролі, де жінка першочергово є берегинею, дружиною та матір’ю. Відповідно, коло її занять окреслене хатнім побутом та піклуванням про родину. Чоловік, згідно з такими патріархальними поглядами, має працювати та забезпечувати родину. Звідти й пішли анекдоти, де «чоловік розумний, а дружина – гарна». Але українське суспільство впевнено руйнує стереотипи та прагне рівності в політиці.
У 1-му скликанні Верховної Ради України (1990-1994 роки) політикині становили лише 2,5%, у 2-му (1994-1998) – 4,1%, у 3-му (1998-2002) – 8%, у 4 (2002-2006) – 5,5%, у 5-му (2006-2007) – 8,7%, у 6-му (2007-2012) – 7,8%, у 7-му (2012-2014) – 9,6%, у 8-му (2014-2019) – 12%, а в 9-му (2019 – донині) – 20,6%. Тож з кожним скликанням Ради гендерна ситуація покращується. Але в керівництві парламенту жінки вперше з’явилися тільки у 8-му скликанні.
У новому Виборчому кодексі гендерні квоти прописані на рівні 40%. Гендерні квоти – це спосіб забезпечення представництва жінок у владі, відповідно до якого надається певна частина місць для обрання жінок депутатками. Тобто в кожній п’ятірці виборчого списку має бути 2 жінки та 3 чоловіки або 3 жінки та 2 чоловіки.
Під час парламентських виборів 2019 року більшість партій вже брали до уваги принцип рівності у формуванні виборчих списків. Це надало жінкам більше місць не лише у списках, а й у прохідній частині. У списках всіх партій, які пройшли до парламенту, було близько 30% кандидаток.
Для протидії дискримінації під час виборів, а також для психологічної та правової підтримки політикинь було створено проєкт «Вибори без сексизму», в межах якого проводилися вебінари для депутаток. Зараз цей проєкт має назву «Політика без сексизму» та займається розглядом дискримінаційних випадків щодо жінок у політиці.
Найкращі друзі дівчини – це фемінітиви
Серед досягнень лінгвістів/ок сучасної України – запровадження фемінітивів. У 2019 році уряд схвалив механізм утворення іменників жіночого роду в новій редакції українського правопису. В жодній з попередніх редакцій такого не було.
Тож згідно з пунктом 4 параграфа 32 правопису, іменники на означення осіб жіночої статі утворюються від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та інших. При цьому найпоширенішим є суфікс -к- (журналістка, лікарка, директорка тощо).
Також у 2020 році Міністерство економіки внесло зміни до «Класифікатора професій», дозволивши використовувати фемінітиви. У наказі йдеться про те, що «за потребою користувача при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для позначення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи».
