3 січня 2026 року США провели масштабну військову операцію проти Венесуели, під час якої, за словами президента США Дональда Трампа, американські сили захопили президента Ніколаса Мадуро та його дружину і вивезли їх з країни. Це не перша операція Сполучених Штатів у регіоні: операції ЦРУ в Латинській Америці протягом десятиліть залишалися одним з інструментів реалізації американських інтересів.
Після Другої світової війни регіон став важливою частиною глобального протистояння із СРСР. У цей період Центральне розвідувальне управління США отримало повноваження на проведення спецоперацій, деталі яких стали відомі значно пізніше.
Explainer розповідає історію спецоперацій ЦРУ в Латинській Америці: від перших повоєнних кампаній до кінця холодної війни.
1940–1950-ті роки: перші операції ЦРУ в Латинській Америці
Після створення у 1947 році Центрального розвідувального управління США Латинська Америка стала одним із перших регіонів, де нова американська спецслужба почала системно діяти за межами США. Регіон розглядали як зону пріоритетного інтересу, де Вашингтон намагався зберегти політичну стабільність у вигідному для себе форматі.
У другій половині 1940-х років американська політика в Латинській Америці спиралася на уявлення про власну сферу впливу. Після Другої світової війни до цього додалося протистояння зі СРСР. Ліві партії, профспілки та уряди з реформаторськими програмами дедалі частіше викликали підозру, навіть без прямих контактів із Москвою.
Першою великою операцією ЦРУ в регіоні стала кампанія в Гватемалі у 1954 році. Обраний президент Хакобо Арбенс почав аграрну реформу, яка передбачала вилучення невикористаних земель великих компаній. Це рішення зачепило інтереси американського бізнесу й стало одним із чинників занепокоєння у Вашингтоні.
Під час операції PBSUCCESS ЦРУ підтримало збройні загони гватемальських військових, провело масштабну інформаційну кампанію та створило враження неминучого зовнішнього втручання. Реальні бойові дії були обмеженими. Вирішальну роль відіграли психологічний тиск і внутрішній розкол, після чого президент пішов у відставку. До влади прийшов уряд, орієнтований на співпрацю зі США.
У Гватемалі було використано поєднання кількох інструментів: дезінформацію, фінансування опозиційних сил, роботу з військовими та обмежене застосування сили. Цей підхід згодом повторювався в інших країнах регіону.
Попри офіційні заяви США про невтручання у внутрішні справи держав Західної півкулі, у 1950-х роках ці принципи не були визначальними в ситуаціях, які у Вашингтоні розглядали як стратегічно важливі.
Кінець 1950-х – 1960-ті роки: Куба і розширення операцій ЦРУ в регіоні
Переломним моментом для американської політики в Латинській Америці стала Кубинська революція 1959 року. Прихід до влади Фіделя Кастро зруйнував уявлення Вашингтона про керованість регіону та створив прецедент успішної революційної зміни влади поблизу кордонів США. Після зближення нового кубинського керівництва з СРСР Куба стала центральним об’єктом уваги ЦРУ.
Ще за адміністрації Дуайта Ейзенхауера спецслужба почала готувати план повалення кубинського режиму із залученням емігрантів. Цей план був успадкований наступною адміністрацією та реалізований у квітні 1961 року у вигляді висадки десанту в затоці Свиней. Операція, в якій брали участь підготовлені ЦРУ кубинські вигнанці, завершилася провалом: урядові війська швидко взяли ситуацію під контроль, а більшість учасників вторгнення потрапила в полон.
Провал висадки в затоці Свиней не зупинив дії ЦРУ щодо Куби. У 1960-х роках спецслужба перейшла до ширшої та системнішої кампанії, відомої як операція «Мангуст». Вона охоплювала диверсії, спроби економічного тиску, підривну діяльність і плани усунення Фіделя Кастро. Про більшість цих дій стало відомо лише у 1970-х роках, після парламентських розслідувань у США.
Події на Кубі змінили ставлення США до всього регіону. Після 1959 року у Вашингтоні дедалі уважніше ставилися до лівих рухів у Латинській Америці, розглядаючи їх як потенційне джерело нестабільності або зовнішнього впливу. Під підозрою опинялися не лише збройні угруповання, а й обрані уряди, які говорили про соціальні реформи, націоналізацію або намагалися вести самостійну зовнішню політику.
У 1960-х роках ЦРУ посилило контакти з військовими колами в країнах Південної Америки, підтримувало антикомуністичні політичні сили та вкладало кошти в інформаційні кампанії. У цей період спецслужба діяла в межах загального курсу США — стримувати політичні зміни, які могли послабити американський вплив у регіоні.
Водночас кубинський досвід змусив Вашингтон змінити підхід до втручань. Замість відкритих силових дій США дедалі частіше робили ставку на приховані операції — політичний тиск, роботу з арміями та спецслужбами союзних країн і дії через місцеві сили.
Бразилія, 1960-ті роки: переворот і встановлення військового режиму
На початку 1960-х років Бразилія стала однією з ключових точок напруги в Південній Америці. У 1961 році президентом країни став Жуан Гуларт — політик, який виступав за соціальні та економічні реформи, обмеження прибутків транснаціональних компаній і збереження дипломатичних контактів із соціалістичними країнами. Такий курс викликав занепокоєння у Вашингтоні.
Упродовж кількох років ЦРУ підтримувало опозиційні до Гуларта сили. Йшлося про фінансування політичних кампаній, роботу з медіа та підтримку антикомуністичних організацій. Паралельно спецслужба розширювала контакти з бразильськими військовими, які розглядалися як потенційна альтернатива цивільному керівництву.
У 1964 році військові усунули Гуларта від влади. Переворот відбувся швидко і без масштабних бойових дій. Американська адміністрація була поінформована про підготовку подій і після зміни влади оперативно визнала новий режим. До влади прийшов військовий уряд, який орієнтувався на тісну співпрацю зі США.
Після перевороту Бразилія на два десятиліття опинилася під контролем військових. Нове керівництво країни згорнуло політичні свободи, обмежило діяльність опозиції та посилило репресивний апарат. США, попри публічні заяви про підтримку демократії, продовжували співпрацю з бразильською владою в питаннях безпеки та регіональної політики.
Бразильський сценарій став одним із перших прикладів того, як США робили ставку на військові еліти як на інструмент утримання контролю в регіоні. Подібний підхід згодом застосовувався і в інших країнах Південної Америки.
Болівія, 1960-ті – початок 1970-х років: хаос і військові перевороти
У 1960-х роках Болівія стала однією з найбільш нестабільних країн Південної Америки. Часті зміни влади, економічні труднощі та сильні позиції лівих рухів робили її об’єктом постійної уваги США. У Вашингтоні побоювалися, що Болівія може піти шляхом Куби або стати базою для поширення збройних революцій у регіоні.
У 1964 році військові усунули від влади обраного президента Віктора Паса Естенссоро. Перевороту передувала активна робота ЦРУ з болівійськими збройними силами та політичними елітами. За відкритими даними, спецслужба фінансувала окремих військових і політичних діячів, а також підтримувала структури, орієнтовані на співпрацю зі США. Після зміни влади ключові позиції в країні зайняли військові, лояльні до Вашингтона.
У другій половині 1960-х років Болівія набула особливого значення через діяльність партизанських груп. У 1967 році країна стала місцем операції проти загону Ернесто Че Гевари, який намагався організувати збройне повстання. ЦРУ надавало болівійській армії розвідувальну інформацію, технічну допомогу та інструкторів. Після затримання Че Гевари його було страчено болівійськими військовими.
Паралельно США підтримували військові режими, які змінювали один одного в Болівії. У 1971 році внаслідок чергового перевороту до влади прийшов Уго Бансер. За даними американських джерел, його прихід до влади супроводжувався фінансовою та політичною підтримкою з боку США. Новий режим швидко згорнув політичні свободи та посилив репресії проти опозиції.
Болівійський досвід показав, як ЦРУ працювало в умовах хронічної нестабільності — через підтримку військових, контроль за виборчими процесами та пряме залучення до антипартизанських операцій. Країна залишалася в орбіті американської політики безпеки протягом усього десятиліття.
Чилі, 1960–1973 роки: політична дестабілізація і військовий переворот
Чилі тривалий час вважалася однією з найбільш стабільних демократій Південної Америки. Саме тому події навколо президентських виборів 1970 року мали особливе значення як для регіону, так і для США. Перемога соціаліста Сальвадора Альєнде, який відкрито говорив про націоналізацію стратегічних галузей і незалежний зовнішньополітичний курс, викликала серйозне занепокоєння у Вашингтоні.
Ще до його обрання ЦРУ брало участь у фінансуванні політичних опонентів Альєнде та інформаційних кампаніях проти нього. Після виборів ці дії були розширені. За відкритими даними, у 1970–1973 роках спецслужба спрямовувала ресурси на дестабілізацію економічної та політичної ситуації в країні, підтримувала страйки, контактувала з представниками військових і намагалася заблокувати консолідацію влади нової адміністрації.
Паралельно відбувалися контакти з чилійськими збройними силами. Частина військового керівництва розглядала уряд Альєнде як загрозу традиційній ролі армії та економічним інтересам еліт. ЦРУ не керувало цими процесами безпосередньо, але підтримувало середовище, у якому військове втручання ставало дедалі ймовірнішим.
11 вересня 1973 року військові на чолі з Аугусто Піночетом здійснили переворот. Президентський палац у Сантьяго був атакований, Альєнде загинув у день захоплення влади. США оперативно визнали нову владу. Згодом стало відомо, що американська адміністрація була поінформована про підготовку перевороту, хоча ступінь прямої участі США у самій операції залишається предметом досліджень і дискусій.
Після зміни влади в Чилі встановився військовий режим, який проіснував майже сімнадцять років. У країні були заборонені політичні партії, обмежені громадянські свободи, розгорнуті репресії проти опозиції. США підтримували чилійську владу в питаннях безпеки та економічної співпраці, розглядаючи режим Піночета як надійного партнера в регіоні.
Чилійський приклад став одним із найбільш відомих випадків втручання США в політичні процеси Латинської Америки в період холодної війни й надовго визначив сприйняття ролі ЦРУ в регіоні.
Операція «Кондор»: транснаціональна координація репресій
У середині 1970-х років співпраця між військовими режимами Південної Америки вийшла на новий рівень. У 1975 році представники спецслужб Чилі, Аргентини, Уругваю, Парагваю, Болівії та Бразилії створили спільний механізм обміну інформацією і координації дій проти політичних опонентів. Ця мережа отримала назву операція «Кондор».
Її метою було переслідування лівих активістів, опозиційних політиків, профспілкових діячів і колишніх урядовців, які часто перебували в еміграції. Спецслужби країн-учасниць обмінювалися розвідданими, координували арешти, викрадення та таємні перевезення людей через кордони. Опоненти режимів втрачали будь-який захист, навіть за межами власних країн.
Роль США і ЦРУ в операції «Кондор» зводилася насамперед до інформаційної, технічної та організаційної підтримки. Розсекречені документи свідчать, що американські структури знали про існування цієї мережі, підтримували контакти з її учасниками та розглядали таку взаємодію як частину ширшої політики стримування комуністичного впливу в регіоні. Даних про пряме керування операцією з боку США немає, однак рівень обізнаності й координації зафіксований у документах.
У межах «Кондора» проводилися спільні операції не лише в Південній Америці. У 1976 році у Вашингтоні було вбито колишнього чилійського міністра Орландо Летельєра. Цей епізод засвідчив, що діяльність мережі виходила за межі регіону й мала наслідки за кордоном.
Операція «Кондор» діяла до кінця 1970-х років, після чого її активність поступово зменшувалася. Масштаби координації та кількість жертв стали відомі значно пізніше — після падіння військових режимів і відкриття архівів. Точних цифр немає; за наявними оцінками, йдеться про сотні вбитих і тисячі зниклих безвісти.
1980-ті роки: Центральна Америка і зміна формату втручання
На початку 1980-х років фокус американської політики в Латинській Америці змістився з Південної Америки до Центральної. Нікарагуа, Сальвадор і Гватемала стали головними точками напруження, де збройні конфлікти поєднувалися з ідеологічним протистоянням і боротьбою за регіональний вплив.
Після перемоги сандиністів у Нікарагуа в 1979 році США знову зіткнулися з урядом, який декларував лівий курс і незалежну зовнішню політику. У відповідь адміністрація Рональда Рейгана зробила ставку на підтримку збройної опозиції. ЦРУ відігравало ключову роль у створенні, фінансуванні та підготовці угруповань, відомих як «контрас». Операції велися приховано, через третіх осіб і суміжні структури, щоб уникнути прямого військового втручання.
Паралельно США підтримували урядові сили в Сальвадорі, де з початку 1980-х років тривала громадянська війна. Американська допомога включала навчання військових, постачання озброєння та розвідувальну підтримку. ЦРУ брало участь у зборі інформації та координації дій із місцевими силовими структурами, які вели боротьбу з лівими повстанцями.
У Гватемалі, де наслідки перевороту 1954 року відчувалися десятиліттями, ЦРУ та інші американські структури співпрацювали з військовими режимами, які вели жорстку антиповстанську кампанію. У 1980-х роках конфлікт досяг піку за рівнем насильства, особливо щодо цивільного населення в сільських районах.
На відміну від 1960–1970-х років, у Центральній Америці США рідше робили ставку на класичні військові перевороти. Основним інструментом стали затяжні конфлікти низької інтенсивності, підтримка союзних режимів і робота через нерегулярні збройні формування. ЦРУ діяло в тісній зв’язці з політичним керівництвом США, виконуючи роль операційного інструмента цієї політики.
Операції 1980-х років супроводжувалися гучними політичними скандалами у самих США. Найвідомішим із них стала справа «Іран-контрас», яка показала, наскільки далеко адміністрація була готова зайти для фінансування прихованих дій у регіоні. Частина цих операцій стала відомою публічно лише після журналістських розслідувань і парламентських слухань.
Як саме діяло ЦРУ в Південній Америці
У різних країнах і в різний час ЦРУ використовувало схожий набір інструментів. Вони комбінувалися залежно від ситуації, але логіка дій повторювалася.
Фінансування і тиск через гроші
Через ЦРУ Вашингтон використовував фінансову допомогу як інструмент впливу. Йдеться як про обіцянки масштабної економічної підтримки в обмін на лояльність, так і про пряме фінансування опозиційних політиків і партій. У Бразилії гроші спрямовувалися на підтримку противників чинної влади, у Болівії — використовувалися для формування вигідного для США політичного курсу. Допомога ставала важелем, а не нейтральним інструментом розвитку.
Пропаганда і інформаційні кампанії
ЦРУ активно працювало з медіа. Антикомуністичні кампанії охоплювали газети, радіо, листівки, плакати й кінохроніку. Часто вони будувалися на страху — з образами радянських танків, розстрілів і «зовнішньої загрози». Для цього використовувалися як підконтрольні інформаційні ресурси, так і спеціально створені медіа. У частині випадків поширювалася неправдива або маніпулятивна інформація — для дискредитації опонентів або замовчування насильства з боку проамериканських режимів.
Проникнення в політичні структури
Операції ЦРУ передбачали глибоке проникнення в державні й політичні інститути. Агентура працювала на різних рівнях — від урядів і парламентів до партій, профспілок і громадських організацій. У деяких випадках представники ЦРУ або пов’язані з ними особи контролювали фінанси політичних рухів, отримували доступ до внутрішніх документів і планів діяльності.
Приховані дії проти урядів
ЦРУ працювало не лише проти відкрито лівих режимів. Під тиск потрапляли й уряди, які намагалися проводити незалежну політику. Йшлося про створення умов для військових переворотів, дестабілізацію та провокування криз. За свідченнями дослідників і колишніх учасників операцій, у деяких країнах агенти брали участь у діях, покликаних спровокувати жорстку реакцію армії — від участі в демонстраціях до атак на об’єкти, важливі для військових.
Наслідки операцій зі зміни режимів
У 2023 році у дослідженні було проаналізовано наслідки операцій зі зміни режимів, які проводилися за підтримки ЦРУ в Латинській Америці. Йдеться про довгострокові економічні та політичні ефекти, а не про короткострокові вигоди.
За підрахунками авторів, у середньому такі втручання призводили до зниження реального доходу на душу населення приблизно на 10% через п’ять років після зміни влади. Падіння рівня демократії було ще різкішим: демократичні показники в цих країнах виявилися майже вдвічі нижчими за очікувані протягом щонайменше шести років.
Також фіксувалися суттєві втрати в інших сферах. Рівень свободи слова знижувався приблизно на третину, громадянські свободи — на чверть, показники верховенства права — приблизно на той самий рівень. Ці наслідки були системними й не зводилися до окремих епізодів насильства чи політичних криз.
Що з цього видно сьогодні
Операції ЦРУ в Латинській Америці протягом десятиліть залишалися одним з інструментів американської політики. Форми дій змінювалися. Йшлося і про підтримку переворотів, і про непрямі конфлікти, але сам підхід залишався сталим.
Латинська Америка і сьогодні входить до сфери ключових інтересів США. Це зафіксовано в оновленій Стратегії національної безпеки, де регіон визначено важливим для стабільності та глобальної конкуренції. Формати впливу змінилися, проте увага до регіону збереглася.
Багато операцій минулого стали публічними лише через десятиліття після відкриття архівів і журналістських розслідувань. Цей досвід і далі впливає на сприйняття США в регіоні.
