Позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла стало найгучнішим епізодом кризи у польсько-українських відносинах від початку повномасштабної війни. Рішення президента Польщі Кароля Навроцького викликало різку реакцію в Києві, де його назвали політичною помилкою, що працює на користь Росії.
Формальним приводом для конфлікту став указ Володимира Зеленського про присвоєння одному з підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА». Для більшості українців Українська повстанська армія залишається символом боротьби за незалежність. Для значної частини польського суспільства УПА насамперед асоціюється з Волинською трагедією та масовими вбивствами польського населення під час Другої світової війни.
Проте нинішня суперечка виходить далеко за межі історичної пам’яті. Вона розгортається на тлі погіршення ставлення частини польського суспільства до України, внутрішньої політичної боротьби між президентом Каролем Навроцьким та урядом Дональда Туска, а також напередодні важливих рішень щодо європейської інтеграції України та конференції з її відбудови в Гданську.
Explainer розповідає, як історичні суперечки знову опинилися в центрі польсько-українських відносин, чому конфлікт навколо УПА переріс у дипломатичну кризу та які наслідки це може мати для Києва і Варшави.
Що таке Орден Білого Орла
Орден Білого Орла є найвищою державною нагородою Польщі та однією з найстаріших державних відзнак Європи. Його заснував у 1705 році король Речі Посполитої Август II Сильний. Серед перших кавалерів ордена був гетьман Іван Мазепа.
Після відновлення незалежності Польщі у 1921 році орден став найвищою державною нагородою країни. У сучасному вигляді його відновили у 1992 році після падіння комуністичного режиму.
Орденом Білого Орла традиційно нагороджують видатних польських діячів, а також глав іноземних держав і світових лідерів. Серед його кавалерів – Папа Римський Іван Павло ІІ, королева Великої Британії Єлизавета ІІ, канцлер Німеччини Гельмут Коль, президент Литви Валдас Адамкус, президенти України Віктор Ющенко та Володимир Зеленський.
У липні 2023 року тодішній президент Польщі Анджей Дуда вручив орден Володимиру Зеленському як символ польської підтримки України після початку повномасштабного російського вторгнення. Саме тому рішення Кароля Навроцького позбавити Зеленського найвищої польської нагороди вийшло далеко за межі протокольного питання і стало політичним жестом, який спричинив гостру реакцію в обох країнах.
Криза, яка назрівала роками
Рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла стало кульмінацією процесу, який визрівав у польсько-українських відносинах не один рік.
Попри безпрецедентне зближення Києва та Варшави після початку повномасштабного вторгнення Росії, історичні суперечності між двома країнами нікуди не зникли. Найчутливішим питанням залишалася пам’ять про Волинську трагедію та роль Української повстанської армії в подіях 1940-х років.
Історія, яка нікуди не зникла
Українська та польська історичні традиції по-різному оцінюють як саму УПА, так і події на Волині. В українській історичній пам’яті УПА переважно розглядають як рух, що боровся за незалежність України. У польській – насамперед як силу, відповідальну за масові вбивства польського населення на Волині. У 2016 році польський Сейм визнав ці події геноцидом поляків, і саме така оцінка сьогодні домінує в польському суспільстві. Водночас значна частина українських істориків не поділяє польського трактування відповідальності УПА за ці події.
Попри розбіжності, протягом останніх років Київ і Варшава намагалися не допустити, щоб історичні суперечки визначали сучасні відносини між державами. Україна відновила пошукові та ексгумаційні роботи на місцях поховань польських жертв, сторони активізували контакти між істориками та продовжили діалог щодо найбільш чутливих питань минулого. Після початку нинішньої кризи міністр закордонних справ Андрій Сибіга нагадував, що протягом останніх півтора року Київ працював над деполітизацією історичних суперечностей.
До обрання президентом Кароль Навроцький очолював Інститут національної пам’яті Польщі й послідовно акцентував увагу на темі Волині та українського націоналістичного руху. Після перемоги на виборах він заявляв, що без розв’язання складних історичних питань Україна не готова стати повноправною частиною європейської спільноти.
Навроцький також підтримував законодавчі ініціативи щодо прирівнювання так званого «бандерівського символу» до символів націонал-соціалізму та радянського комунізму.
Паралельно українська тематика дедалі частіше ставала елементом внутрішньополітичної боротьби у Польщі. Праві та ультраправі сили активно використовували питання історичної пам’яті, підтримки України та української присутності в країні для мобілізації власного електорату.
Зміна суспільних настроїв
На цьому тлі змінювалися й суспільні настрої. За даними опитування CBOS, оприлюдненого в лютому 2026 року, ставлення поляків до українців продовжило погіршуватися порівняно з першими роками повномасштабної війни. Водночас дослідження Data House Res Futura зафіксувало різке зростання критичного щодо України контенту в польському сегменті соціальних мереж. Якщо на початку травня критичним був приблизно кожен сьомий допис про Україну, то наприкінці місяця – вже кожен п’ятий. Водночас прихильні до України повідомлення майже зникли з дискусії.
Дослідники також звернули увагу, що найбільший сплеск обговорень відбувся після рішення Володимира Зеленського присвоїти одному з підрозділів ССО почесне найменування «імені Героїв УПА». За даними Res Futura, лише за останній тиждень травня ця тема згенерувала близько 247 тисяч дописів – більше, ніж за три попередні тижні разом.
За оцінкою авторів дослідження, значну роль у поширенні антиукраїнської риторики відігравали політики та прихильники ультраправої партії «Конфедерація», на яку припадала суттєва частина найбільш резонансного контенту про Україну.
Як указ про «Героїв УПА» запустив політичну ескалацію
Рішення про присвоєння одному з підрозділів Сил спеціальних операцій почесного найменування «імені Героїв УПА» швидко перетворилося з внутрішнього питання української військової традиції на предмет гострої політичної дискусії в Польщі.
В українській владі наголошували, що йшлося про стандартну процедуру, коли ініціатива щодо почесних найменувань зазвичай виходить від самих військових частин, а президент лише затверджує відповідне рішення. Від початку повномасштабної війни Зеленський підписав десятки аналогічних указів.
Реакція Польщі
У Польщі цей крок сприйняли як політичний сигнал щодо ставлення Києва до спадщини УПА. Саме тому реакція виявилася значно гострішою, ніж під час багатьох попередніх історичних суперечок між двома країнами.
Одним із перших відреагував колишній президент Польщі Лех Валенса. Він заявив, що Зеленський «відзначив бандитів УПА», після чого демонстративно зняв значок із українським прапором. Колишній посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький повернув орден «За заслуги», який отримав від української держави у 2022 році. У Любліні з будівлі ратуші прибрали український прапор.
У відповідь Міністерство закордонних справ України заявило, що для українських військових боротьба УПА символізує насамперед опір російському імперіалізму і не спрямована проти польського народу. Проте ці пояснення не вплинули на загальний тон дискусії.
Від історичної суперечки до політичного конфлікту
Конфлікт швидко вийшов за межі історичної тематики. Очільник Бюро міжнародної політики канцелярії президента Польщі Марцін Пшидач заявив, що Володимир Зеленський має особисто зателефонувати Каролю Навроцькому та попросити вибачення. Паралельно польські праві політики почали вимагати жорсткішої реакції влади.
Кароль Навроцький пов’язав суперечку навколо УПА з ширшим питанням європейської перспективи України. За його словами, держава, яка вшановує діячів та структури, пов’язані з Волинською трагедією, не готова до повноцінного входження до європейської спільноти.
На цьому тлі дедалі радикальнішими ставали пропозиції окремих польських політиків. Віцеспікер Сейму Кшиштоф Босак заявляв про можливість припинення фінансування терміналів Starlink для української армії або навіть обмеження роботи аеропорту в Жешуві, через який проходить значна частина західної військової допомоги Україні. Такі заяви не стали офіційною позицією польської держави, але демонстрували рівень політичної напруги навколо конфлікту.
Орден Білого Орла як кульмінація кризи
Кульмінацією стало рішення Кароля Навроцького порушити питання про позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла – найвищої державної нагороди Польщі.
У 2023 році Анджей Дуда вручав цей орден Зеленському як символ польської солідарності з Україною, що протистоїть російській агресії. Тому спроба відкликати нагороду вийшла далеко за межі особистих відносин між двома президентами і була сприйнята в Києві як політичний жест щодо України загалом.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга назвав дії польської сторони стратегічною помилкою, від якої виграє лише Москва. Він наголосив, що Україна протягом останніх місяців працювала над врегулюванням історичних суперечностей, відновленням ексгумаційних робіт та діалогом між істориками.
У відповідь на рішення Навроцького Сибіга оголосив про намір повернути Польщі Командорський хрест із зіркою ордена «За заслуги перед Польщею», отриманий у 2022 році, а очільник Офісу президента Кирило Буданов відмовився від Золотого офіцерського хреста ордена «За заслуги перед Польщею», якого він отримав у 2025 році.
Вже станом на сьогодні стало очевидно, що суперечка навколо одного указу перетворилася на повноцінну політичну кризу між двома найближчими союзниками України.
Чому українське питання стало частиною польської політики
Попри те що публічна дискусія зосередилася навколо УПА та Волинської трагедії, нинішню кризу неможливо пояснити лише історичною пам’яттю. Не менш важливим чинником стала внутрішня політика Польщі, де українська тематика дедалі активніше використовується у боротьбі між основними політичними таборами.
Конфлікт розгортається в момент, коли польська політика вже живе логікою парламентських виборів 2027 року. Для багатьох політиків суперечка навколо України є не лише питанням зовнішньої політики, а й інструментом мобілізації власного електорату.
Ставка Навроцького
Особливу роль у цьому процесі відіграє Кароль Навроцький. Після перемоги на президентських виборах він опинився перед завданням сформувати власний політичний центр впливу. Частина польських оглядачів розглядає його дії щодо України саме в цьому контексті.
Для Навроцького конфлікт навколо УПА став можливістю закріпитися як лідер правого табору. Його позиція виявилася близькою до найбільш консервативної частини польського електорату, для якої історична політика залишається одним із головних критеріїв оцінки відносин із сусідніми державами.
У результаті суперечка навколо ордена Білого Орла допомогла президенту перевести суспільну дискусію у площину історичної пам’яті та посилити власні позиції в правому політичному середовищі.
Дилема Дональда Туска
У складнішій ситуації опинився Дональд Туск. Від початку конфлікту польський прем’єр критикував рішення щодо присвоєння підрозділу ССО почесного найменування «імені Героїв УПА», однак водночас намагався не допустити перетворення історичної суперечки на повноцінну політичну кризу між Варшавою та Києвом.
5 червня Туск заявив, що саме українська сторона має запропонувати вихід із ситуації, оскільки рішення Києва стало безпосереднім приводом для нинішнього загострення. Водночас він назвав конфлікт навколо історичних інтерпретацій «абсолютно непотрібним».
Надалі польський прем’єр послідовно закликав до діалогу між двома країнами. 8 червня він публічно звернувся до Володимира Зеленського та Кароля Навроцького із закликом до прямої розмови, наголосивши, що конфлікт між Польщею та Україною відповідає насамперед інтересам Москви.
Навіть на тлі загострення Туск не ставив під сумнів підтримку європейської інтеграції України. 9 червня він заявив, що Польща не «торгуватиме підтримкою українських амбіцій» щодо вступу до Європейського Союзу, хоча й наголосив на необхідності розв’язання складних двосторонніх питань.
Після рішення про позбавлення Зеленського ордена Білого Орла Туск знову закликав не допустити подальшої ескалації.
«Конфлікт між Польщею та Україною тішить Путіна і шокує наших союзників. Завдання президентів Зеленського та Навроцького – заспокоювати емоції, а не розпалювати напруженість», – заявив польський прем’єр.
Саме тому суперечка навколо ордена Білого Орла швидко перетворилася не лише на конфлікт між Варшавою і Києвом, а й на елемент внутрішньої політичної боротьби між президентським палацом і урядом.
Чого хоче польський виборець
Водночас обережність більшості польських політиків пояснюється не лише зовнішньополітичними міркуваннями, а й настроями виборців.
За даними опитування United Surveys для Wirtualna Polska, проведеного 12–14 червня 2026 року, 51,2% поляків підтримували позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла. Проти виступили 35,5% респондентів, ще 13,3% не визначилися з відповіддю.
Опитування показало, що підтримка рішення Навроцького значною мірою залежить від політичних симпатій виборців. Серед прихильників опозиційних правих партій позбавлення Зеленського ордена підтримували близько 80% опитаних, а серед виборців «Конфедерації» та партії Гжегожа Брауна – майже 87%. Водночас серед прихильників урядової коаліції переважали противники такого кроку.
Ці дані допомагають зрозуміти політичну логіку нинішньої кризи. Навіть політики, які виступають за збереження стратегічного партнерства з Україною та закликають до деескалації, змушені враховувати настрої значної частини власного електорату. Для багатьох із них нинішня дискусія давно вийшла за межі історичної пам’яті та перетворилася на елемент внутрішньополітичної боротьби.
Як рішення Навроцького оцінюють в Україні
В Україні рішення Кароля Навроцького переважно сприйняли не як суперечку навколо історії, а як політичний жест щодо української держави. Саме на цьому акцентують як дипломати, так і частина українських експертів.
Публіцист Віталій Портніков вважає, що рішення польського президента завдає удару насамперед по самій Польщі. На його думку, Анджей Дуда вручав орден Білого Орла не лише Володимиру Зеленському, а й українському суспільству, яке чинить опір російській агресії.
«В особі Зеленського президент Польщі Анджей Дуда нагородив усіх українців, які боролися з російською навалою і до того ж перетворили свою країну на щит для Польщі», – зазначив Портніков.
На думку журналіста, нинішня ситуація ставить під сумнів не статус Зеленського, а престиж самого ордена Білого Орла. Портніков вважає, що найвища державна нагорода Польщі опинилася заручницею поточної політичної кон’юнктури.
Схожу оцінку дає колишній посол України у США Валерій Чалий. Він також розглядає рішення Навроцького як сигнал, адресований не лише Зеленському, а Україні загалом.
«Орден вручався як символ ставлення до народу України, його героїчного супротиву і по суті прикриття від цієї ж навали сусідньої Польщі», – зазначає Чалий.
Водночас між позиціями двох експертів є важлива відмінність.
Якщо Портніков зосереджується насамперед на політичних наслідках рішення Варшави, то Чалий застерігає Київ від емоційної відповіді. Після заяви Андрія Сибіги про намір повернути польську нагороду колишній дипломат закликав уникати дзеркальних кроків.
На його думку, обмін поверненнями орденів може запустити новий цикл символічних конфліктів між двома державами. Чалий застерігає, що така логіка здатна швидко поширитися на інші чутливі теми – від історичної пам’яті до меморіалів і місць поховань, які вже неодноразово ставали предметом суперечок між Києвом і Варшавою.
Попри відмінності в акцентах, обидва експерти сходяться в головному: нинішня криза виходить далеко за межі питання однієї нагороди. На їхню думку, йдеться про рішення, яке може послабити взаємну довіру між двома державами в момент, коли Україна продовжує війну з Росією, а Польща залишається одним із її ключових партнерів у Європі.
Якими можуть бути наслідки для Києва і Варшави
Нинішнє загострення навряд чи призведе до розриву стратегічного партнерства між Києвом і Варшавою. Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, важливим логістичним вузлом для військової допомоги та одним із найактивніших прихильників української євроінтеграції. Саме тому жодна зі сторін не зацікавлена у тривалій конфронтації.
Водночас криза показала, що особливий період польсько-українського зближення, який сформувався після лютого 2022 року, більше не є недоторканним політичним консенсусом.
Історичні суперечки повернулися у центр польської політики. Якщо після початку повномасштабної війни вони відійшли на другий план, то тепер знову стали інструментом політичної мобілізації. Питання Волині, УПА та ставлення до України дедалі частіше використовуються у внутрішній боротьбі між польськими політичними силами.
Керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко вважає, що нинішня суперечка може бути лише початком тривалішого процесу. На його думку, українське питання залишатиметься одним із ключових сюжетів кампанії перед парламентськими виборами 2027 року, а дискусії навколо Волині, УПА та підтримки України й надалі використовуватимуться для мобілізації виборців.
Для України головний ризик полягає не в самому рішенні щодо ордена Білого Орла, а в поступовому погіршенні суспільних настроїв у Польщі. На відміну від дипломатичних криз, які можна врегулювати переговорами, зміна громадської думки має значно довші наслідки і безпосередньо впливає на рішення політиків.
Виклики виникають і для самої Польщі. Частина польських оглядачів зазначає, що можливості Варшави впливати на рішення Києва вже не такі, як у перші місяці повномасштабної війни. Україна спирається на широку коаліцію партнерів, тому політика тиску чи ультиматумів може виявитися менш ефективною.
Важливим залишається і економічний вимір. Наприкінці червня у Гданську має відбутися конференція з відновлення України, яка відкриває для польського бізнесу значні можливості участі у майбутніх проєктах відбудови. Подальше погіршення відносин неминуче впливатиме і на ці перспективи.
Саме тому під час нинішньої кризи в польському політикумі дедалі частіше лунали заклики до деескалації. Дональд Туск, Влодзімеж Чажастий та інші польські політики наголошували, що подальше загострення відповідає інтересам третіх сторін значно більше, ніж інтересам Варшави чи Києва.
Рішення Кароля Навроцького навряд чи стане точкою неповернення у відносинах між двома державами. Але воно вже стало сигналом про завершення періоду, коли історичні суперечки можна було відкладати заради спільних безпекових викликів. Питання тепер полягає в тому, чи зможуть Київ і Варшава не допустити, щоб ці суперечки почали визначати їхні відносини в майбутньому.
