Ормузька протока знову опинилася в центрі глобальної напруги на тлі різкої ескалації між США, Ізраїлем та Іраном. 28 лютого вранці Сполучені Штати розпочали «велику воєнну операцію» на території Ірану невдовзі після ізраїльського удару по Тегерану. За кілька годин після американо-ізраїльських атак, за повідомленнями міжнародних агентств, Корпус вартових ісламської революції попередив танкери в Ормузькій протоці, що прохід може бути обмежений.
Детальніше про причини та розвиток цієї ескалації — у матеріалі Explainer про війну США з Іраном та Ізраїлем.
За даними Reuters, щонайменше 150 танкерів із сирою нафтою, зрідженим природним газом і нафтопродуктами стали на якір у Перській затоці, очікуючи розвитку подій. Якщо перебої триватимуть, під загрозою може опинитися транспортування до 15 мільйонів барелів сирої нафти на добу.
Аналітики припускають, що в разі затяжного порушення судноплавства ціна на нафту може зрости з приблизно 67 до близько 100 доларів за барель. Такий сценарій означатиме додатковий тиск на розвинені економіки, які досі долають наслідки інфляції та уповільнення зростання.
Explainer пояснює, що таке Ормузька протока, чому вона має стратегічне значення, наскільки реальним є її перекриття Іраном і які наслідки це може мати для світової економіки.
Що таке Ормузька протока і чому вона така важлива
Ормузька протока – це вузький морський прохід між Іраном і Оманом, який з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та Аравійським морем. Протока завдовжки приблизно 160 кілометрів, а в найвужчому місці її ширина становить лише 34 кілометри. Незважаючи на свою вузькість, вона досить глибока, щоб пропускати найбільші у світі нафтові танкери.
Ормузька протока — один із найважливіших енергетичних коридорів у світі. Щодня через неї проходить приблизно 20 мільйонів барелів сирої нафти — це майже п’ята частина глобального споживання. Також через протоку проходить понад 20% світових поставок зрідженого природного газу, переважно з Катару.
Цей маршрут має вирішальне значення для найбільших експортерів енергоносіїв: Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, ОАЕ та Ірану та основних імпортерів, серед яких Китай, Індія, Японія та Південна Корея. Будь-які перебої в Ормузькій протоці можуть не лише зірвати постачання енергії, а й спричинити серйозні наслідки для економік цих країн.
Повноцінної альтернативи цьому маршруту глобальна економіка досі не має. Деякі трубопроводи справді дають змогу частково обійти Ормуз, однак їхня пропускна здатність обмежена. Саме тому протока залишається критично важливою точкою світової енергетичної інфраструктури — і потенційною зоною ризику в разі нового витка геополітичної напруги.
Скільки нафти має Іран і чому це важливо
Іран володіє четвертими за величиною підтвердженими запасами нафти у світі. Йдеться приблизно про 170 мільярдів барелів, що становить близько 9 відсотків глобальних запасів сирої нафти. Більші запаси мають лише Венесуела, Саудівська Аравія та Канада.
Країна є одним із ключових виробників у межах ОПЕК і входить до числа найбільших експортерів сирої нафти. Крім того, Іран має другі за величиною підтверджені запаси природного газу у світі, приблизно шосту частину глобальних запасів.
Видобуток нафти в Ірані зазнавав значних коливань. Після піку 1974 року, коли країна виробляла близько 6 мільйонів барелів на добу, обсяги скоротилися через революцію, війну та санкції. В останні роки виробництво зросло до приблизно 3,5 мільйона барелів на добу, попри санкційний тиск. Значною мірою це стало можливим завдяки експорту до Китаю, який імпортує більшу частину іранської нафти, що перебуває під обмеженнями.
Хоча частка Ірану у світовій торгівлі нафтою становить близько 3–4 відсотків, його вплив значно ширший за власні обсяги видобутку. Геополітична вага країни пов’язана насамперед із її стратегічним розташуванням і контролем над Ормузькою протокою.
Чи може Іран перекрити протоку, і як саме він це зробить
Юридично Іран не має права перекривати Ормузьку протоку, оскільки це міжнародний морський шлях. Однак фактична блокада не обов’язково потребує офіційного оголошення. Достатньо створити умови, за яких проходження стане небезпечним або економічно невигідним.
Військові можливості
Технічно Іран має для цього можливості. Йдеться про швидкісні катери, берегові ракетні комплекси, дрони, морські міни та підводні човни. У минулому Тегеран уже затримував судна, здійснював попереджувальні маневри та атакував танкери під час періодів напруження.
Після останньої ескалації частина танкерів зупинилася поблизу протоки, очікуючи розвитку подій. За повідомленнями міжнародних агентств, судна отримували попередження про можливі обмеження проходу. Це показує, що навіть без офіційного рішення рух може сповільнюватися.
Економічні обмеження для самого Ірану
Водночас повне й тривале закриття стало б для Ірану крайнім кроком. Це означало б зупинку його власного експорту нафти, який становить близько 3–4 відсотків світового ринку, та створило б ризики для відносин із ключовими покупцями, насамперед Китаєм.
Іран володіє четвертими за величиною підтвердженими запасами нафти у світі, приблизно 170 мільярдами барелів, а також другими за обсягом запасами природного газу. Проте його геополітичний вплив визначається не лише цими ресурсами, а й контролем над транзитним маршрутом.
Найімовірніший сценарій
Аналітики вважають більш імовірним сценарій часткової або тимчасової блокади. Йдеться не про формальне закриття, а про створення підвищених ризиків через інциденти, затримки, мінування окремих ділянок або обмеження навігації.
У практичному вимірі різниця між «офіційно закрито» і «небезпечно проходити» може бути мінімальною. Якщо страхові компанії підвищують тарифи, а судноплавні компанії зупиняють рейси, економічний ефект для світового ринку буде подібним до повної блокади.
Чи здатні США та союзники зупинити блокаду
Іранські погрози перекриття Ормузької протоки не залишаються без відповіді. Сполучені Штати мають у регіоні постійну військово-морську присутність, зокрема П’ятий флот ВМС США, який базується в Бахрейні. У разі спроби блокади Вашингтон, імовірно, відреагує оперативно. Так було вже не раз.
У 1980-х роках, під час «танкерної війни» в Перській затоці, США супроводжували нафтові судна, аби гарантувати їхню безпеку. У 2019 році, після низки атак на танкери, американці ініціювали створення міжнародної коаліції для захисту судноплавства. До неї приєдналися Велика Британія, Саудівська Аравія, ОАЕ та інші союзники. Коаліція охороняє морські шляхи в Ормузі та інших стратегічно важливих регіонах.
Сьогодні, як і раніше, повноцінна військова відповідь на спробу перекриття протоки майже неминуча. Але навіть без прямого зіткнення США можуть вдатися до асиметричних кроків — від санкцій до кібератак і точкових ударів по іранській інфраструктурі. Усе це несе ризик ескалації з участю Ізраїлю, країн Перської затоки чи навіть Китаю, який є головним покупцем іранської нафти.
Світ може захистити вільне судноплавство в Ормузькій протоці. Але така операція може обернутися широким конфліктом. Тож питання не лише в здатності зупинити блокаду, а й у тому, яку ціну доведеться за це заплатити.
Якими будуть наслідки перекриття Ормузької протоки для світу
Навіть часткова блокада Ормузької протоки може спричинити глобальний економічний шок. Через цей маршрут транспортується понад чверть світової морської торгівлі нафтою та п’ята частина всього споживання нафтопродуктів. Удар по такому вузькому, але критично важливому каналу одразу позначиться на цінах і доступності енергоносіїв у всьому світі.
Підвищення цін може початися ще до фактичного перекриття. Сам ризик порушення постачання традиційно додає до вартості бареля так звану геополітичну премію. До останньої ескалації аналітики припускали, що навіть обмежені військові дії можуть додати приблизно 10 доларів до ціни нафти. Після початку масштабних ударів ринки почали закладати суттєвіший сценарій зростання.
Якщо перебої триватимуть, під загрозою може опинитися транспортування до 15 мільйонів барелів сирої нафти на добу. У разі затяжного порушення судноплавства ціна на нафту може зрости з приблизно 67 доларів за барель до рівня 90–100 доларів. Деякі аналітики не виключають і вищих показників, якщо не відбудеться швидкої деескалації.
Найсильніше удар відчують країни Азії. Близько 70 відсотків сирої нафти, що проходить через Ормузьку протоку, прямує до Китаю, Індії, Японії та Південної Кореї. Якщо постачання з Ірану або з інших країн регіону скоротиться, Китай буде змушений активніше конкурувати за альтернативні джерела на світовому ринку. Це посилить тиск на ціни далеко за межами Близького Сходу.
Європа також відчує наслідки, зокрема через ринок зрідженого природного газу. Частина танкерів із ЗПГ уже зупинялася поблизу регіону в очікуванні розвитку подій. Навіть короткі затримки збільшують вартість фрахту, страхування та логістики.
Сполучені Штати менш залежні від безпосереднього імпорту з регіону, однак зростання світових цін автоматично відображається на вартості пального всередині країни. Для розвинених економік це означатиме новий інфляційний тиск у період, коли багато з них ще не повністю подолали наслідки попередньої хвилі зростання цін.
Навіть збільшення видобутку з боку країн ОПЕК та інших виробників, зокрема Росії, може лише частково компенсувати короткострокові перебої. Ринок нафти залишається надзвичайно чутливим до будь-яких сигналів із регіону, а нестабільність у районі Ормузької протоки традиційно має непропорційно великий вплив на глобальну економіку.
Іран також зазнає наслідків. Перекриття протоки означало б обмеження власного експорту та ризик погіршення відносин із ключовими торговельними партнерами. Однак для світових ринків різниця між офіційною блокадою і ситуацією, коли судноплавство стає занадто ризикованим, може бути мінімальною.
Чому Ормузька протока стала інструментом стримування для Ірану
Для Ірану Ормузька протока — це насамперед важіль впливу, а не лише транспортний маршрут. Її стратегічна цінність полягає в тому, що вона дозволяє Тегерану впливати на світову економіку без прямого застосування сили. Достатньо натякнути на можливість перекриття, щоб змінити поведінку ринків і дипломатичних партнерів.
Такий підхід працює як елемент стримування. Йдеться не про постійне використання загрози, а про її наявність. Іран демонструє, що має можливість створити проблеми для глобальної енергетичної системи, якщо тиск ззовні стане надмірним. Саме ця можливість і формує його переговорну позицію.
Водночас повна блокада залишалася б надзвичайно ризикованим кроком. Вона завдала б шкоди й самому Ірану, тому використовується радше як крайній сценарій. У більшості випадків загроза перекриття виконує функцію сигналу, а не плану негайних дій.
Таким чином Ормузька протока стала для Тегерана інструментом політичної ваги. Її значення визначається не лише географією, а здатністю впливати на розрахунки інших держав у момент кризи.
