Перемога Мадяра в Угорщині стала головним підсумком парламентських виборів, що відбулися 12 квітня. Явка сягнула 79,5%, що стало одним із ключових показників цих перегонів: суспільство прийшло голосувати масово, а результат виявився політично переломним – партія «Тиса» здобула достатньо мандатів для формування конституційної більшості в парламенті. Чинний прем’єр-міністр Віктор Орбан, який очолює партію «Фідес» і визначав курс країни багато років, визнав поразку та привітав Петера Мадяра з перемогою.
Explainer пояснює, як перемога опозиції в Угорщині може змінити відносини з Україною, що це означає для Києва в ЄС і де проходить межа між обережним оптимізмом та завищеними очікуваннями.
Хто такий Петер Мадяр
Петер Мадяр не прийшов у політику ззовні. Він виріс у консервативному середовищі з тісними зв’язками в угорській державній системі. Мадяр здобув юридичну освіту в Будапешті й будував кар’єру всередині державного апарату.
Він був частиною орбанівської системи. Після приходу «Фідес» до влади у 2010 році Мадяр працював у МЗС, потім – у Постійному представництві Угорщини при ЄС у Брюсселі, згодом – у Канцелярії прем’єр-міністра, державному банку MBH і Центрі студентських кредитів. Він добре знає, як працює угорська влада, бо сам був її частиною.
Його політична біографія пов’язана і з особистою історією угорської верхівки. У 2006 році він одружився з юристкою Юдіт Варгою, яка згодом стала міністеркою юстиції в уряді Орбана. Пара жила в Брюсселі, а після повернення до Угорщини опинилася в самому центрі владної системи. Розлучення у 2023 році стало також частиною його виходу з орбанівського кола.
Ідеологічно Мадяр не є антиподом Орбана. Він консерватор і націоналіст, а його партія «Тиса» радше схожа на оновлену версію правого угорського табору, ніж на повний розрив із ним. Тому його перемогу не варто сприймати як прихід до влади ліберальної чи беззастережно проукраїнської сили.
Водночас Мадяр відрізняється від Орбана в одному принциповому пункті. Він не будує свою політику на відкритій конфронтації з ЄС і Україною. Після перемоги він подав сигнали про намір відновити нормальні відносини із сусідніми державами, включно з Україною. Це не робить його проукраїнським політиком, але показує інший стиль зовнішньої політики.
Як Мадяру вдалося перемогти Орбана
Перемога Мадяра стала наслідком не ідеологічного зламу, а кризи самої орбанівської моделі влади. Після 16 років при владі Орбан уже не сприймався як політик, який гарантує стабільність. Натомість із ним дедалі більше пов’язували замкнену систему управління, міжнародну ізоляцію і втому від незмінної політичної конструкції. На цьому тлі Мадяр запропонував не альтернативну ідеологію, а іншу форму керування – без прямого розриву з правим консервативним полем, до якого звик угорський виборець.
Його головною перевагою стало походження з тієї самої системи, яку він атакував. Орбан роками успішно працював у схемі, де будь-якого суперника можна було представити чужим для “справжньої Угорщини” – лібералом, людиною старих еліт або кандидатом зовнішніх сил. Мадяр цю схему зламав уже самим фактом своєї біографії. Він не був ані чужаком, ані опозиціонером старого типу. Навпаки, як колишня людина орбанівської системи, він знав її правила, мову і внутрішні слабкості.
Ще одна причина його успіху – дисциплінована кампанія без входження в теми, вигідні Орбану. Мадяр не дозволив втягнути себе в порядок денний, де Орбан почувався найсильніше. Він уникав різких заяв про війну в Україні, не заходив у культурні війни довкола ЛГБТК+ і не давав владі можливості знову мобілізувати виборця через страх перед “зовнішньою загрозою”. Це була не пасивність, а точний розрахунок: не грати на полі, яке роками працювало на Орбана.
При цьому антиукраїнська й антибрюссельська мобілізація самого Орбана виявилася менш ефективною, ніж раніше. Кампанія, побудована на конфлікті з Україною і ЄС, уже не давала того політичного ефекту, на який розраховував чинний прем’єр. Навіть частина його виборців не бачила майбутнього країни поза Євросоюзом. Більше того, жорстка риторика проти України почала працювати і в зворотний бік, активізуючи антиросійські настрої, що мають для Угорщини історичну основу.
Важливим чинником стала і втома від самого Орбана як політичного явища. Йшлося вже не лише про незадоволення окремими рішеннями, а про виснаження від стилю влади як такого. Цю втому посилили істерична тональність кампанії в останні дні та агресивна робота орбанівських технологів. У підсумку саме така нервова мобілізація могла не зміцнити позиції влади, а навпаки – розширити підтримку “Тиси”, включно до рівня конституційної більшості.
Мадяр також запропонував виборцям іншу рамку цих виборів – не просто боротьбу за владу, а вибір місця Угорщини в Європі. Саме тому після перемоги він так акцентував на відновленні співпраці з НАТО і ЄС, зміцненні Вишеградського формату та перших візитах до Польщі, Відня і Брюсселя. Це була спроба показати, що зміна влади означає не лише зміну персоналій, а й вихід із конфронтаційної моделі, яка дедалі більше звужувала простір для самої Угорщини.
Що саме зміниться для України
Для Києва головний наслідок поразки Орбана – послаблення одного з найпослідовніших опонентів України в Євросоюзі. Упродовж останніх років Будапешт системно використовував українське питання як інструмент тиску і на Брюссель, і на саму Україну. З перемогою Петера Мадяра ця лінія не зникає, але втрачає ту жорсткість, яку задавав Орбан.
Найпомітніші зміни можуть стосуватися рішень, які Угорщина гальмувала в ЄС. Передусім ідеться про кредит для України на 90 млрд євро, який блокував Орбан. Те саме стосується санкційної політики: Угорщина, ймовірно, перестане бути головним центром опору новим обмеженням проти Росії і перестане перетворювати кожне українське питання на окрему кризу всередині Євросоюзу.
Для України перемога Мадяра означає більш керовану ситуацію. Якщо за Орбана Будапешт будував політику на демонстративному конфлікті з Києвом і регулярно зривав спільні європейські рішення, то за Мадяра йдеться радше про жорсткий, але прагматичний формат.
Водночас межі цих змін добре видно вже зараз. Мадяр не пропонує проукраїнського курсу, не підтримує прискорений вступ України до Євросоюзу і, як і раніше, виносить на перший план тему прав угорської меншини. Це означає, що головні вузли напруги між Києвом і Будапештом нікуди не подінуться.
Окремий чинник – сам Орбан після поразки. Втративши посаду прем’єра, він не зникає з політики. Навпаки, в опозиції він може діяти ще радикальніше і ще активніше шукати зовнішні точки опори. Це означає, що новому уряду доведеться маневрувати не лише між Києвом і Брюсселем, а й під тиском старої системи, яка нікуди не розчинилася.
Тож для України результат виборів в Угорщині – це передусім зменшення зовнішньополітичних ризиків, а не повний розворот ситуації. Будапешт може перестати бути постійним джерелом саботажу в ЄС, але не стане країною, яка автоматично підтримає Київ у всіх ключових питаннях.
Чи є поразка Орбана поразкою Росії
Поразка Віктора Орбана стала для Москви серйозним ударом, але не означає втрати всіх її позицій в Угорщині та Європі. Протягом багатьох років Кремль мав у Будапешті одного з найзручніших партнерів усередині Євросоюзу. Орбан блокував або гальмував рішення на підтримку України, виступав проти жорсткішої санкційної політики і допомагав Росії зберігати вплив у ЄС навіть після початку повномасштабної війни.
З відходом Орбана Москва втрачає союзника такого масштабу. Це послаблює і ширший проросійський табір у Європі, насамперед політиків, які будували свою лінію на антиукраїнській і антибрюссельській риториці. У цьому сенсі поразка Орбана справді є поразкою Росії, бо Кремлю стає важче просувати свою головну стратегічну мету – розхитування єдності Євросоюзу.
Водночас говорити про повний розрив між Будапештом і Москвою зарано. За 16 років правління Орбана Угорщина залишалася глибоко залежною від російських енергоносіїв, і новий уряд успадковує цю реальність. Сам Петер Мадяр уже давав зрозуміти, що діятиме прагматично: Будапешт шукатиме шляхи диверсифікації, але не зможе швидко відмовитися від російського газу, нафти і ядерної співпраці.
Саме тому Росія, ймовірно, змінить тактику, а не відмовиться від впливу. Кремль уже сигналізує, що готовий працювати і з новою владою в Будапешті, спираючись передусім на енергетичні важелі. У короткій перспективі це означає, що Угорщина може перестати бути для Москви політичним тараном усередині ЄС, але залишатиметься країною, на яку Росія й далі намагатиметься тиснути через економіку й контракти.
Керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко оцінює поразку Орбана як третій поспіль великий виборчий провал Росії після невдач у Румунії та Молдові. На його думку, це суттєво звужує можливості Кремля в Центральній Європі й послаблює позиції Роберта Фіцо та інших політиків, які використовують проросійські наративи. Водночас Денисенко застерігає, що Росія не зникає з європейської політики і надалі шукатиме нові точки входу – передусім у країнах старої Європи.
Окремо він звертає увагу на ще один ризик: Москва може спробувати використати зовнішні кризи для повернення собі впливу на європейському енергетичному ринку. Ідеться, зокрема, про розрахунок на затяжний конфлікт на Близькому Сході, який міг би загострити питання дефіциту енергоносіїв у ЄС. У такому разі Росія просуватиме стару тезу: повертайтеся до російських енергоносіїв і знімайте санкції. Але навіть за такого сценарію, на думку Денисенка, найближчим часом Кремлю буде складно серйозно похитнути ситуацію всередині Євросоюзу.
