Після корупційного скандалу в енергетичній сфері політична криза в Україні стала фактом. Події останніх днів засвідчили, що ситуація виходить далеко за межі окремого розслідування: на кону – довіра до ключових органів виконавчої влади та значної частини політичної еліти.
Україна опинилася в одному з найчутливіших моментів часів повномасштабного вторгнення. Вперше за понад два роки постає реальна загроза системної недовіри до державних рішень, ефективності управління й здатності влади діяти злагоджено в умовах війни.
Explainer проаналізував, як розвивалися події, чому нинішня конструкція влади виявилася вразливою саме зараз і які рішення можуть визначити подальший розвиток кризи.
Як корупційний скандал перетворився на політичну кризу?
Оприлюднення НАБУ матеріалів операції «Мідас» стало моментом, коли антикорупційне розслідування вийшло за межі кримінального провадження й почало впливати на політичний порядок денний. У записах, які детективи збирали протягом кількох місяців, зафіксовано обговорення можливих схем «відкатів» в «Енергоатомі», значні суми готівки та контакти осіб, які мають доступ до найвищих рівнів влади.
Серед згаданих у матеріалах — бізнесмен Тимур Міндич, колишній віцепрем’єр Олексій Чернишов, а також на той момент ще міністри Герман Галущенко й Світлана Гринчук. Частину епізодів слідство пов’язує з офісом, що належав родині Андрія Деркача. Усі посадовці заперечують будь-яку причетність, однак масштаб оприлюднених даних виявився достатнім, щоб суттєво змінити політичну динаміку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фігуранти справи «Мідас»: детальні досьє та їхня роль у злочинній схемі
Першою на події відреагувала Верховна Рада. Голосування щодо звільнення Германа Галущенка та Світлани Гринчук було заплановане на 18 листопада, однак фракція «Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком заблокувала трибуну, вимагаючи відставки всього уряду. Через це до кадрових питань повернулися лише наступного дня.
19 листопада напруження в парламенті посилилося. Депутатів обурило, що прем’єрка Юлія Свириденко знову не з’явилася в сесійній залі, попри попереднє прохання зробити це особисто. Спікер Руслан Стефанчук заявив, що вона перебуває на переговорах з МВФ, а позицію уряду представлятиме віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка.
Обидва міністри — Галущенко та Гринчук — також були відсутні. Після короткого обговорення за участі Качки парламент перейшов до голосувань: звільнення Галущенка підтримали 323 депутати, Гринчук — 315. Руслан Стефанчук підписав обидві постанови безпосередньо в сесійній залі.
Однак ключовим був не сам результат голосувань, а процес, який до нього привів. Блокування трибуни, вимога присутності прем’єрки, публічне невдоволення через її відсутність — усе це засвідчило, що в парламенті формується запит на відновлення політичної суб’єктності. Рада продемонструвала готовність діяти не формально, а як інституція, яка прагне впливати на ухвалення рішень, а не лише затверджувати їх постфактум.
На цьому тлі всередині фракції «Слуга народу» з’явилася публічна заява частини депутатів із пропозицією формувати коаліцію та уряд національної стійкості. Ініціатори закликали відмовитися від партійних квот, переглянути механізм взаємодії між парламентом, урядом та Офісом президента й забезпечити безумовну підтримку НАБУ та САП.
Керівництво фракції дистанціювалося від цих ідей, але сама поява таких пропозицій стала сигналом: політична більшість, яка довго залишалася монолітною, більше не є такою за замовчуванням.
Цю логіку підсилює і оцінка політолога Володимира Фесенка. На його думку, нинішня ситуація може стати лише першим етапом значно ширших змін в уряді. Він вважає, що подальші перестановки можливі за трьома сценаріями: якщо розслідування НАБУ та САП зачепить значну частину Кабміну; якщо виникне суспільний тиск у формі протестів; або якщо президент і керівник Офісу президента самі ухвалять рішення «пожертвувати» урядом, щоб зняти претензії з себе. Водночас Фесенко попереджає: такий крок є ризикованим, адже ситуація, коли уряд звільнено, а новий не сформовано або не має підтримки, лише послаблює державу в період великої війни.
Політолог також наголошує на іншій проблемі: де взяти нових людей. За його даними, багато потенційних кандидатів відмовляються від урядових посад через репутаційні та політичні ризики. «Сьогодні звільнити легко. Набагато важче знайти тих, хто погодиться зайти в уряд у таких умовах», — зазначає він.
Як експерти оцінюють перші наслідки кризи?
У політичній кризі, спричиненій матеріалами справи «Мідас», експерти бачать не лише внутрішній збій системи управління, а й зовнішні ризики, які виходять далеко за межі Києва.
Колишній посол України в США Валерій Чалий вказує, що вплив зовнішніх факторів посилився, але без реального внутрішнього переформатування — не косметичного, а структурного — «слабкість системи лише зростатиме». Його оцінка стосується насамперед того, що внутрішні кризи роблять Україну більш вразливою до зовнішнього тиску, особливо коли партнери очікують від Києва прогнозованої політичної поведінки.
Лана Зеркаль, дипломатка й колишня заступниця міністра закордонних справ, бачить у кризі насамперед помилку самої моделі управління, а не окремих людей. Вона наголошує, що оприлюднені матеріали показали: влада надто довго спиралася на неформальні лояльності, винятки для «своїх» і концентрацію контролю в одному центрі. За таких умов просто «змінити прізвища» недостатньо — система відтворить себе.
Зеркаль вважає, що спроби посилити контроль над медіа та публічним простором наштовхнулися на активний спротив молодшого покоління, яке не приймає конформізм. Саме це, на її думку, зупинило остаточне закручування гайок.
Вона підкреслює: тепер вирішальним є те, чи готова влада змінити спосіб здійснення повноважень, а не тільки прибрати окремих посадовців. І від того, які кроки зробить президент найближчим часом, залежить — чи залишиться система керованою і здатною до оновлення.
Ігар Тишкевич, експерт з питань вивчення Росії та політичний аналітик, оцінює кризу через зовнішньополітичний контекст і наголошує, що внутрішня нестабільність збіглася з моментом, коли США та Європа знову обговорюють можливі рамки переговорів щодо війни. За його словами, у Вашингтоні можуть шукати «швидке рішення» перед складними перемовинами з Китаєм, а Москва активно працює з американським бізнесом, просуваючи ідею великої домовленості поза темою війни.
Тишкевич підкреслює, що візит генерала Джеймса Дрискола до Києва став ключовим: саме він має дати США реалістичне розуміння ситуації на фронті, а не російські інтерпретації про «розвал оборони».
Водночас аналітик застерігає: корупційний скандал, який зачіпає людей з оточення президента, об’єктивно послаблює переговорні позиції України і може посилити зовнішній тиск, якщо влада не продемонструє реальної готовності до управлінських рішень.
За Тишкевичем, маневр для Києва все ж існує — у стабілізації внутрішньої політики, швидкому ухваленні рішень та активнішій дипломатії з ключовими партнерами, включно з Туреччиною та Китаєм.
***
Політична криза, яку сьогодні переживає Україна, виглядає не завершенням, а початком глибшого процесу. Антикорупційне розслідування змінило усталений баланс між інституціями й показало, що система не може працювати так, як раніше.
Попереду — етап, коли наслідки розслідування, позиція парламенту та управлінські рішення влади, зокрема президента Володимира Зеленського, формуватимуть нову конфігурацію відповідальності. Важливо й те, що криза відбувається під час війни: внутрішні процеси уважно відстежують і союзники, і противник, кожен — крізь власну політичну оптику.
За таких умов ключовим випробуванням стає не швидкість подолання суперечок, а здатність уникнути ситуації, у якій політичне напруження переходить у дисфункцію інституцій. Саме такий сценарій був би найбільш ризикованим: українська історія неодноразово показувала, що слабкість державних механізмів може мати стратегічні наслідки.
Україна вже проходила моменти, коли внутрішні рішення визначали стійкість країни під тиском війни та зовнішніх очікувань. Сьогодні особливо важливо зберегти інституційну зрілість і відповідальність — той мінімальний запас міцності, який дозволяє не повторювати помилки минулого.
