18 травня стартують президентські вибори у Польщі. Якщо жоден із кандидатів не набере понад 50% голосів – другий тур відбудеться 1 червня. А вже 6 серпня новообраний президент складе присягу, завершивши десятирічну каденцію Анджея Дуди.
Це голосування має значення не лише для самої Польщі. Країна залишається одним із найактивніших союзників України у війні проти Росії – від прийому мільйонів біженців до постачання озброєння, політичної підтримки й адвокації інтересів Києва в ЄС та НАТО. Тож не дивно, що українське питання стало однією з ключових тем передвиборчих дебатів.
Участь у виборах беруть 13 кандидатів: Рафал Тшасковський, Кароль Навроцький, Славомір Менцен, а також Магдалена Беят, Шимон Головня, Артур Бартошевич, Гжегож Браун, Марек Якуб’як, Мацей Мацяк, Йоанна Сенишин, Кшиштоф Становський, Марек Вох і Адріан Зандберг.
Головна боротьба, ймовірно, розгорнеться між 53-річним лібералом Рафалом Тшасковським і 42-річним консерватором Каролем Навроцьким.
Що відомо про фаворитів, як вони бачать майбутнє українсько-польських відносин і хто має більше шансів на перемогу – пояснює Explainer.
Що означають ці вибори для Польщі
18 травня поляки підуть на виборчі дільниці, щоб обрати нового президента. Якщо жоден кандидат не отримає понад 50% голосів у першому турі – другий відбудеться 1 червня. Новий глава держави складе присягу 6 серпня, у день завершення повноважень Анджея Дуди, який обіймав посаду два поспіль терміни.
Хоча Польща формально не є президентською республікою, вибори глави держави тут мають величезну політичну вагу. Конституція Республіки Польща визначає країну як змішану парламентсько-президентську республіку: виконавча влада належить і Раді Міністрів, і президенту. Сам президент обирається всенародно, що надає йому незалежний мандат і перетворює на впливового політичного гравця.
У ситуації, коли влада в Польщі розділена, роль президента особливо важлива: він може або підтримувати роботу уряду, або заблокувати ключові рішення. Саме тому ці вибори багато аналітиків називають сиквелом парламентської кампанії 2023 року.
Тоді вибори завершили восьмирічне правління консервативної партії «Право і справедливість» (PiS), яку звинувачували у згортанні демократичних інституцій, загостренні конфлікту з ЄС та ухваленні одного з найсуворіших в Європі законів щодо абортів. До влади прийшла широка коаліція ліберальних, лівоцентристських і консервативних сил, яка висунула Дональда Туска на посаду прем’єр-міністра.
Ставки президентських виборів зрозумілі. Якщо перемагає кандидат від «Громадянської платформи», партії Туска, уряд і президент працюватимуть узгоджено. Це може стабілізувати політичну систему, зміцнити курс на євроінтеграцію й відновлення довіри до Польщі в ЄС.
Якщо ж виграє кандидат від PiS, нині опозиційної сили, країна ризикує зануритися у конфлікт між президентським палацом і Радою міністрів. Така напруга може спричинити політичну кризу, вето на ключові закони, блокування реформ і навіть дострокові парламентські вибори.
Головні претенденти на посаду президента
У перегонах беруть участь 13 кандидатів, але, за опитуваннями, реальна боротьба розгортається між двома: ліберальним фаворитом чинної влади та консервативним претендентом від опозиції.
Рафал Тшасковський, 53 роки
Чинний мер Варшави й фаворит ліберального табору, якого висунула партія «Громадянська платформа»
Тшасковський добре знайомий польським виборцям. У 2020 році він уже боровся за посаду президента і програв Анджею Дуді з мінімальним розривом – лише два відсоткові пункти. Зараз він має шанс на реванш.
Його політична кар’єра триває понад півтора десятка років. Він був депутатом Європарламенту, польського Сейму, міністром цифрового розвитку, а також держсекретарем у МЗС. З 2018 року двічі поспіль перемагав на виборах мера Варшави – обидва рази вже в першому турі. Освічений і публічний, Тшасковський має три вищі освіти, був стипендіатом в Оксфорді та Парижі, вільно володіє кількома мовами.
Як мер, він зарекомендував себе як політик з ліволіберальними поглядами: підтримував ЛГБТ-спільноту, виступав за захист прав меншин і публічно критикував політику PiS. Водночас він наголошує на потребі посилення обороноздатності країни – зокрема, готовий підтримати витрати до 5% ВВП на армію. У зовнішній політиці – прихильник тісної співпраці з ЄС і США.
Передвиборча кампанія Тшасковського проходить на тлі зниження популярності уряду Дональда Туска. За понад рік роботи кабінет не досяг суттєвих результатів, зокрема в чутливих темах – таких як лібералізація законодавства про аборти. Це спричинило розчарування серед частини виборців, які торік голосували за «Громадянську платформу» – передусім молодих жінок і міських професіоналів.
У цій ситуації Тшасковський балансує: з одного боку, він не відмежовується від власної партії, з іншого – намагається створити собі окрему публічну траєкторію.
Кароль Навроцький, 42 роки
Голова Інституту національної пам’яті, незалежний кандидат із підтримкою «Права і справедливості»
Навроцький не є членом PiS, але саме ця партія висунула його і веде його кампанію. Попри формальний статус «позапартійного кандидата», він чітко апелює до наративів PiS – звинувачує уряд Туска в «антипольській» політиці, говорить про «традиційні цінності» та безумовну любов до батьківщини.
На відміну від Тшасковського, Навроцький ніколи не займався великою політикою. Його кар’єра пов’язана з історичними та культурними інституціями. Він виріс у робітничому районі Гданська, займався спортом, підробляв охоронцем, а згодом потрапив у медіа через скандал із публікацією книги про польську мафію під псевдонімом.
Його кампанія викликає паралелі з Анджеєм Дудою у 2015 році – ставка на нове обличчя. Але поки що Навроцькому не вдається мобілізувати традиційний електорат PiS. Молоді консерватори вважають його «людиною Качинського» і надто старомодним, а аполітичні виборці не сприймають як об’єднувальну фігуру.
У зовнішній політиці Навроцький орієнтується на Дональда Трампа й неодноразово підігрівав антипатії до України. Обіцяє зміцнення армії, економічне зростання та «відновлення польської гідності» – але без чітких планів, як це реалізувати.
Славомір Менцен, 38 років
Співголова ультраправої «Конфедерації», депутат Сейму й найпопулярніший політик Польщі серед молоді
Менцен прийшов у політику ще студентом. Здобув ступінь доктора економіки, а згодом очолив «Конфедерацію» – блок праворадикальних і економічно ультраліберальних сил, який сьогодні стабільно входить до парламенту.
Його стиль — це поєднання націоналізму, економічної свободи й недовіри до інституцій. Він виступає за низькі податки, легалізацію криптовалют, сильну армію й традиційні цінності. У 2019 році Менцен привернув увагу скандальним гаслом «Ми не хочемо євреїв, гомосексуалів, абортів, податків і ЄС». Попри спроби дистанціюватися від цієї заяви, її тінь досі залишається частиною його публічного образу.
Менцену вдалося зробити те, чого не вдавалося польським політикам до нього — заговорити з молодими виборцями їхньою мовою. Він — найпопулярніший польський політик у TikTok: короткі, іронічні відео з простими гаслами допомогли йому зібрати ядро прихильників серед чоловіків до 40 років.
Хоча шансів на другий тур у Менцена небагато, його підтримка стабільна. Саме тому фаворити виборів змушені озиратися на електорат «Конфедерації» — особливо Кароль Навроцький, чия риторика подекуди майже не відрізняється.
Шанси кандидатів: хто вийде до другого туру?
Менше ніж за тиждень до виборів президентська гонка в Польщі залишається конкурентною, але фаворити перегонів вже визначились. Опитування показують: у другому турі майже напевно зустрінуться двоє кандидатів – ліберальний мер Варшави Рафал Тшасковський та підтримуваний консервативною опозицією Кароль Навроцький.
У першому турі Тшасковський зберігає лідерство, хоча його перевага зменшується. За даними IBRiS, він набирає 31,5% голосів. Навроцький із 23,6% упевнено посідає друге місце. Далі – кандидат від ультраправої «Конфедерації» Славомір Менцен, якого готові підтримати близько 13% виборців.
Схожі дані надає й інше велике опитування – агенції Opinia24: Тшасковський має 30%, Навроцький – 25%, Менцен – 14%. Обидва фаворити втратили по кілька відсоткових пунктів у порівнянні з попередніми хвилями. Це може свідчити як про втому виборців, так і про наростання нервової фази кампанії.
У разі другого туру симпатії виборців, що голосуватимуть не за фаворитів, стають ключовими. Дані IBRiS показують: Тшасковський упевнено перемагає Навроцького з результатом 55,6% проти 36,6%. Але ця різниця не гарантує спокійної кампанії – мобілізація консервативного електорату або неочікувана явка можуть змінити динаміку.
Що кандидати кажуть про Україну
На початку кампанії здавалося, що в центрі передвиборчої дискусії буде питання безпеки — особливо на тлі повномасштабної війни на східному кордоні Польщі. Але згодом стало зрозуміло: базова згода між фаворитами щодо загрози з боку Росії знівелювала потенціал теми. Усі провідні кандидати визнають РФ небезпечною, виступають за зміцнення армії, підтримку НАТО і підвищення оборонного бюджету.
Це змусило політиків шукати нові лінії розмежування — і однією з таких тем стала Україна та українці в Польщі.
Рафал Тшасковський: підтримка України, але зі “застереженнями“
Тшасковський послідовно підтримує територіальну цілісність України, є прихильником її євроатлантичної інтеграції та визнає Росію загрозою для регіону. Водночас у його кампанії з’явилися нотки жорсткішої риторики щодо українських біженців.
У січні 2025 року він публічно запропонував обмежити соціальні виплати для українських громадян, які не працюють офіційно. Ініціатива викликала дискусії навіть серед ліберального електорату — одні побачили в ній спробу загравання з правими, інші — прагнення до більшої соціальної справедливості.
Також Тшасковський торкався історичних тем — зокрема Волинської трагедії. Зокрема у березні 2025 року він заявив: «зрозуміло, що якщо українці хочуть бути з нами друзями, то мають підбити рахунки у справі Волині». Хоча ця заява була виваженішою за риторику опонентів, вона демонструє зміщення фокусу з військової підтримки на історичну та культурну чутливість.
Кароль Навроцький: курс на обережність і тиск через історію
Навроцький, як кандидат від PiS, повторює традиційні меседжі польської консервативної опозиції: він виступає за оборону, вважає Росію загрозою, але водночас висловлює скепсис щодо України як союзника.
У січні він заявив, що Україна не готова до вступу в ЄС чи НАТО, поки не “відповіла за Волинь”. За його словами, «країна, яка не визнає злочину проти 120 тисяч поляків, не може бути частиною жодного міжнародного альянсу». Це була одна з найжорсткіших заяв кампанії щодо українсько-польських відносин.
Навроцький також запропонував обмежити доступ українців до соціальних пільг і медичних послуг у Польщі — наприклад, надавати полякам пріоритет у чергах до лікаря чи дитсадка. Така риторика викликає підтримку серед частини виборців, втомлених від теми війни й тривалого перебування біженців у країні.
Славомір Менцен: дистанція, образа, тікток і провокації
Менцен — єдиний із фаворитів, хто говорить про Україну здебільшого з критикою. Хоча він визнає Росію агресором і називає Путіна “злочинцем”, загалом уникає чіткої зовнішньополітичної позиції. Він говорить про необхідність “не втягувати Польщу у чужу війну” й не приховує, що виступає проти подальшої допомоги Україні.
У лютому 2025 року Менцен спеціально поїхав до Львова — не для політичних переговорів, а щоб записати відео біля пам’ятника Степану Бандері. У ролику він назвав Львів “культурно польським містом” і заявив, що українці “шанують злочинців”. У відповідь мер Львова Андрій Садовий назвав Менцена проросійським, а українські ЗМІ звинуватили його у свідомій провокації.
Менцен також повторює, що українці “живуть на гроші польських платників податків”, натякаючи на несправедливість державної підтримки. Його меседж: Польща має займатися собою, а не чужими війнами.
Що означають ці вибори для України – і чому важливо стежити за ними
Президентські вибори в Польщі 2025 року – це не просто внутрішньополітичне змагання. Їхній результат вплине на політику найближчого союзника України у ЄС і НАТО, а відтак – і на безпекову ситуацію в регіоні.
Наразі головними претендентами на вихід до другого туру залишаються Рафал Тшасковський та Кароль Навроцький. Обоє визнають загрозу з боку Росії, виступають за зміцнення армії та партнерство з НАТО. Але їхні підходи до України – різні. Тшасковський — за стратегічне партнерство, але з дедалі помітнішими соціальними обмеженнями. Навроцький — за стриману взаємодію, яка ставить історичну пам’ять вище за спільну безпеку. Менцен — за дистанціювання і пріоритет “польських справ”, навіть якщо це означає поступки Росії.
Кампанія показала: тема України більше не є маркером єдності в польському суспільстві. Навпаки — вона стала точкою розмежування. Підтримка України в Польщі залишається, але її форма і глибина залежать від того, хто саме отримає повноваження глави держави.
Для Києва це означає одне: незалежно від результату виборів, доведеться не лише зміцнювати зв’язки з Варшавою, а й працювати з польським суспільством напряму — пояснювати, переконувати, слухати. Бо навіть союзники можуть змінюватися.
