23 липня українці вдруге поспіль вийшли на вулиці. Протести проти закону №12414, який обмежує повноваження НАБУ та САП, відбулися щонайменше у 17 містах України. Наймасовіші – у Києві та Львові.
Чесно кажучи, у багатьох з нас накопичилося чимало питань до ефективності антикорупційних органів. І до того, як часто медійна видимість боротьби підміняла саму боротьбу. Але те, що сталося зараз, – це не про недоліки НАБУ чи САП. Це – про суспільний договір, який тримався з 2022 року: ми не підриваємо стабільність, не б’ємо на кожному провалі, даємо простір на помилки, бо головна мета – вижити. А потім розберемось.
Цього тижня здавалося, що влада вирішила розібратись без нас – і в обхід нас.
Підписання президентом Зеленським законопроєкту №12414, який фактично дозволяє генпрокурору втручатися в антикорупційні розслідування, стало точкою зламу. Для активної частини суспільства це виглядало як спроба демонтажу незалежності НАБУ та САП – і тріщина в тому самому негласному договорі.
Тому люди вийшли. З гаслами, з обуренням, з іронією. З надією. Це були протести покоління, яке виросло в часи війни – і не втрачає чутливості до несправедливості.
Після двох днів акцій президент пообіцяв внести новий законопроєкт, який поверне незалежність антикорупційним органам. «Ми почули вулицю», – сказав він.
Символом цих мітингів стали картонки з креативними гаслами, які учасники малювали просто на колінах або приносили з собою з дому. На них – меми, злість, обурення, турбота і надія. Це — щира, безпосередня позиція того, яким майбутнє України бачить теперішню владу. Це – голос нової політичної культури, яка не буде мовчати.
Explainer показує, як 23 липня відбувалися протести в різних містах України – від Києва до Одеси, від Харкова до Львова.
Львів
Увечері 23 липня сотні львів’ян зібралися біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Акція стартувала о 19:30, а вже за годину учасники рушили ходою через площу Ринок, Підвальну, Валову – до проспекту Свободи. Згодом кількість протестувальників зросла до приблизно 1500 осіб.
Люди скандували: «Руки геть від НАБУ», «НАБУ і САП – не для ваших лап» і «Змінимося або помремо». Автівки, що проїжджали повз, підтримували мітингувальників сигналами.
Київ
Другий день протестів у столиці став значно масовішим за перший. Площа біля театру імені Франка, яку обрали як найближчий до Банкової відкритий простір, поступово заповнювалася ще до 20:00. За вечір тут побували тисячі — постійно приходили нові люди, і в підсумку протест охопив до 5 тисяч учасників.
Було багато облич зі сфери культури, журналістики, громадського сектору. З’явилися й десяток політиків, але вони не задавали тон. Це був не мітинг лідерів, а мітинг покоління. Головна рушійна сила — креативна, небайдужа молодь. Вони приходили з власноруч зробленими плакатами, малювали гасла просто на асфальті або картонках, принесли із собою іронію, злість і турботу — і все це вивели у публічний простір.
Кривий Ріг
23 липня о 18:00 у центрі Кривого Рогу біля флагштока зібралися близько 250 людей. Протест був мирним, але емоційним — із креативними гаслами.
Серед учасників — студенти, журналісти, підприємці, активісти, родини з дітьми. Люди різного віку, але з однаковим посилом: цей закон — удар по довірі, яку суспільство вибудовувало до держави роками.
Харків
Увечері 23 липня близько тисячі харків’ян вийшли на акцію протесту на підтримку незалежності НАБУ та САП. Протест почався на майдані Свободи й поступово переріс у ходу – до майдану Конституції, а далі – до Університетської гірки.
Там учасники зупинились, щоб вшанувати полеглих українських воїнів хвилиною мовчання. Потім заспівали гімн.
Одеса
В Одесі на вулиці вийшли кілька тисяч людей — другий день поспіль. Протест проти закону №12414 зібрав переважно молодь. Вони прийшли з плакатами, друзями, своїм баченням справедливості. І з відчуттям, що демократія — це не тільки про вибори, а й про відповідальність за те, що відбувається щодня.
Дніпро
У Дніпрі 23 липня відбулася друга поспіль акція протесту. Люди зібралися ввечері, і ближче до 21:00 кількість учасників зросла до понад 500.
Протест завершився хвилиною мовчання – учасники вшанували пам’ять загиблих у російсько-українській війні. Дніпро, місто майже на лінії фронту, знову показав: для демократії завжди знайдеться місце — навіть під час війни. І особливо під час війни.
