Щороку 31 жовтня у світі відзначають Геловін. Діти перевдягаються у відьом і привидів, ходять від будинку до будинку по солодощі, а на подвір’ях з’являються гарбузи з вирізаними обличчями. Більшості ці звичаї знайомі насамперед з американських фільмів. Та самому святу значно більше років, ніж Сполученим Штатам.
У Геловіні переплелися давні кельтські обряди, пов’язані із завершенням осені, християнські традиції поминання померлих і звичаї, які виникли вже у XIX–XX століттях. За цей час свято неабияк змінилося. Деякі його традиції сьогодні майже не нагадують тих, із яких усе починалося.
Explainer розповідає, звідки походить Геловін, чому його символом став саме гарбуз, як з’явився звичай випрошувати солодощі та коли це свято почали відзначати в Україні.
Коли святкують Геловін і що означає його назва
Геловін щороку відзначають 31 жовтня, напередодні західнохристиянського Дня всіх святих. У 2026 році свято припадає на суботу.
Сама назва Halloween походить від англійського All Hallows’ Eve, тобто вечора напередодні Дня всіх святих. У західній християнській традиції 1 листопада вшановують святих, а наступного дня, 2 листопада, поминають померлих вірян.
Сьогодні Геловін для більшості людей уже не має релігійного значення. Його святкують із костюмами, солодощами, гарбузовими ліхтарями та прикрасами у вигляді скелетів і привидів. Утім, усі ці звичаї з’явилися не одночасно. Деякі мають багатовікову історію, інші виникли порівняно недавно.
Як кельтське свято Самайн пов’язане з Геловіном
Одним із попередників Геловіну вважають Самайн (Samhain), давнє кельтське свято, яким відзначали завершення сезону врожаю та початок зими. Найдовше пов’язані з ним традиції зберігалися в Ірландії та Шотландії.
Як християнські традиції змінили свято
Коли на Британських островах поширювалося християнство, давні осінні звичаї поступово почали співіснувати з церковними святами.
У VIII–IX століттях у Західній церкві закріпилася дата Дня всіх святих, 1 листопада. Згодом поширилася й традиція поминати всіх померлих вірян 2 листопада.
Так осінні дні, з якими раніше пов’язували народні вірування про померлих, набули ще й християнського змісту. Однак достовірних доказів того, що День всіх святих перенесли на 1 листопада саме заради витіснення Самайну, історики не мають.
У середньовічній Британії існував звичай souling. Люди ходили від будинку до будинку й отримували їжу, зокрема спеціальну випічку, за молитви про померлих. Був і інший звичай, guising: учасники перевдягалися, співали або розігрували невеликі вистави, а господарі пригощали їх за це.
Саме в цих традиціях можна побачити деякі риси сучасного Геловіну, коли діти в костюмах обходять сусідів і збирають солодощі.
Чому символом Геловіну став гарбуз
Сьогодні Геловін важко уявити без гарбуза з вирізаним обличчям і свічкою всередині. Та спочатку такі ліхтарі виготовляли зовсім не з гарбузів.
В Ірландії для цього використовували звичайну ріпу. У ній вирізали моторошні обличчя, ставили всередину свічку й могли використовувати такий ліхтар, щоб налякати перехожих або влаштувати розіграш.
Називають його jack-o’-lantern, або ліхтар Джека. За ірландською легендою, Джек був чоловіком, якого після смерті не прийняли ні до раю, ні до пекла. Відтоді він нібито приречений блукати світом, освітлюючи собі дорогу ліхтарем.
У XIX столітті ірландські переселенці привезли звичай вирізати такі ліхтарі до Північної Америки. Там замість ріпи почали використовувати гарбузи. Вони були більшими, а вирізати на них обличчя виявилося значно зручніше.
Згодом саме гарбузовий ліхтар став найвпізнаванішим символом Геловіну.
А от як виглядали його попередники, можна побачити й сьогодні. У колекції Національного музею Ірландії зберігається традиційний ліхтар із ріпи, виготовлений за місцевим звичаєм початку XX століття.
Звідки походить традиція «солодощі або витівка»
Діти в костюмах стукають у двері сусідів і вигукують trick or treat, тобто «солодощі або витівка». Господарі мають пригостити їх цукерками, інакше, принаймні за жартівливим правилом, можуть чекати на якийсь бешкет.
До США звичай обходити будинки за частуванням потрапив разом з ірландськими та шотландськими переселенцями. Особливо багато їх прибуло в 1840-х роках. Проте на новому місці традиція поступово змінилася. На початку XX століття американський Геловін часто супроводжувався молодіжними витівками, які могли завдавати господарям цілком реальних клопотів.
У 1920-х роках у США почав з’являтися вислів trick or treat. Його жартівлива погроза відображала звичай бешкетувати, якщо господарі не давали частування. Цукерки поступово ставали способом уникнути неприємностей, а сам обхід будинків набував більш організованого характеру.
Особливо популярною традиція стала після Другої світової війни. Під час війни у США обмежували продаж цукру, що впливало на доступність солодощів. Після скасування нормування кондитерські вироби знову можна було купувати без таких обмежень. Саме тоді швидко розросталися американські передмістя, де сусідські будинки стояли неподалік один від одного й діти могли обходити їх пішки.
Змінилася й торгівля солодощами. Цукерки в індивідуальних обгортках було зручно роздавати дітям, які приходили цілими компаніями. Так trick or treat поступово перетворився на сімейний звичай, у якому дорослі готують частування, а діти змагаються за найбільший запас цукерок.
Як Геловін став популярним у всьому світі
Сучасний Геловін сформувався переважно у США, куди європейські переселенці привезли свої осінні звичаї. Особливо помітний вплив мала ірландська імміграція XIX століття. Упродовж XX століття свято поступово набувало світського характеру й ставало частиною американського повсякдення. Його відзначали у школах, сусідських громадах і розважальних закладах, а виробники солодощів, костюмів та прикрас почали готувати до 31 жовтня окремі сезонні товари.
Важливу роль у популяризації Геловіну відіграло телебачення. Мультфільми про дружнього привида Каспера, які почали виходити у 1940-х роках, зробили образ привида звичним для дитячої аудиторії. А телевізійний спецвипуск It’s the Great Pumpkin, Charlie Brown (1966) показав Геловін як сімейне свято з костюмами, солодощами та дитячими пригодами. У 1970-х роках кіно почало активніше використовувати його моторошну атмосферу.
Фільм «Геловін» Джона Карпентера 1978 року став одним із найвпливовіших слешерів і започаткував успішну кінофраншизу. Згодом святкову тематику розвивали «Бітлджюс» (1988), «Фокус-покус» (1993) та «Жах перед Різдвом» (1993), орієнтовані на різні аудиторії.
Поширення цих фільмів і телепрограм за кордоном зробило Геловін частиною американського культурного експорту. Глядачі знайомилися з традиціями святкування через історії, дія яких відбувалася в американських містах і передмістях. Вплив мали й телесеріали. Зокрема, щорічні геловінські випуски «Сімпсонів», відомі як Treehouse of Horror, допомагали знайомити міжнародну аудиторію з американською святковою культурою. Разом із фільмами та серіалами за межами США поширювалися тематичні товари, музика, костюми й розважальні заходи. Згодом соціальні мережі прискорили обмін ідеями для святкування.
У різних країнах американські звичаї прижилися по-різному. Наприклад, у Японії Геловін набув популярності завдяки костюмованим заходам і міським розвагам. У Мексиці святкування в американському стилі співіснує з місцевими традиціями Дня мертвих, які мають окреме походження та значення. У багатьох європейських країнах Геловін поширився через школи, нічні клуби й торгівлю сезонними товарами. Дослідники культурної дипломатії розглядають його міжнародне поширення як один із прикладів впливу американської популярної культури.
У самих США Геловін став великою комерційною подією. За даними Національної федерації роздрібної торгівлі, у 2026 році американські споживачі планують витратити на святкування 13,5 млрд доларів, а 74% опитаних збираються його відзначати. Найпоширеніші заняття – роздавати солодощі, перевдягатися, прикрашати будинки, вирізати гарбузи та дивитися фільми жахів. Ці показники стосуються американського ринку: в інших країнах масштаби святкування, його звичаї та комерційне значення відрізняються.
Як Геловін поширився в Україні та чи має він місцеві аналоги
В Україні Геловін почав набувати популярності після здобуття незалежності, коли разом з американськими фільмами й телебаченням до нас прийшли й західні святкові традиції. Згодом його підхопила молодь. Тепер наприкінці жовтня кафе та клуби влаштовують тематичні вечірки, люди перевдягаються в персонажів фільмів жахів, прикрашають приміщення гарбузами й збираються з друзями на перегляди горорів.
Хоча Геловін прийшов до України із західної культури, деякі його звичаї нам давно знайомі. Перевдягання, ворожіння, обрядові жарти й поминання померлих здавна були частиною українських народних традицій.
Наприклад, на Андріївських вечорницях молодь ворожила, жартувала й іноді влаштовувала бешкети, а на Маланку люди перевдягалися в різних персонажів, ходили від хати до хати та розігрували обрядові сценки. Окреме місце в народному календарі посідали дні поминання предків, коли згадували померлих родичів.
Фото: Wikimedia Commons / Public Domain
Як пояснює фольклористка Дар’я Анцибор, між українськими обрядами та традиціями Геловіну справді є спільні мотиви, зокрема перевдягання, ритуальні пустощі й уявлення про зв’язок живих із померлими. Проте це не означає, що вони мають спільне походження. Подібні звичаї могли виникати незалежно один від одного, у різних історичних і релігійних умовах, тому називати їх українським Геловіном було б неправильно.
Іноді українським відповідником Геловіну називають так звану Велесову ніч, яку нібито відзначали в ніч із 31 жовтня на 1 листопада, проте надійних історичних свідчень про існування давнього свята з такою назвою та фіксованою датою немає. Відповідно, немає й підстав ототожнювати його з кельтським Самайном.
Сьогодні ставлення до Геловіну в Україні залишається різним. Для одних це нагода перевдягнутися, прикрасити оселю й провести вечір із друзями, тоді як інші не відзначають його через релігійні переконання або просто не сприймають як частину власних традицій.
Чому люди перевдягаються в монстрів і дивляться фільми жахів на Геловін
Відьми, привиди, скелети та інші моторошні персонажі давно стали звичними образами Геловіну. Спочатку вони були пов’язані з народними віруваннями про духів і потойбічний світ, а згодом до них додалися герої готичної літератури, зокрема граф Дракула з роману Брема Стокера та створіння Франкенштейна з твору Мері Шеллі. Численні екранізації зробили цих персонажів упізнаваними навіть для тих, хто ніколи не читав книжок.
З часом змінилося й призначення костюмів. У давніших обрядах маски могли приховувати обличчя, допомагали налякати інших або були частиною певного ритуалу. На початку XX століття американці здебільшого виготовляли геловінські костюми самостійно, використовуючи простирадла, маски та інші підручні матеріали. Пізніше до традиційних відьом і привидів додалися персонажі коміксів, мультфільмів і кіно. Тепер вибір образу часто залежить від того, які фільми, серіали чи відеоігри популярні саме цього року.
Ще одна невіддільна частина Геловіну – бажання трохи себе налякати. Люди дивляться горори, відвідують будинки з привидами та тематичні атракціони, хоча в повсякденному житті зазвичай намагаються уникати ситуацій, які викликають страх. Чому ж те, що мало б лякати, іноді приносить задоволення?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільми жахів як дзеркало суспільства: від монстрів до тривог сучасності
Психологи називають це явище рекреаційним страхом, тобто переживанням страху заради задоволення в умовах відносної безпеки. Його досліджують, зокрема, науковці Recreational Fear Lab Орхуського університету. Коли людина дивиться фільм жахів, вона може відчувати напруження, тривогу, а її серцебиття пришвидшується. Проте водночас глядач розуміє, що небезпека існує лише на екрані й безпосередньо йому нічого не загрожує.
Звісно, усі реагують на такі розваги по-різному. Комусь подобаються несподівані страшні сцени, від яких можна підскочити з дивана, інші віддають перевагу повільному наростанню напруження. А для когось перегляд горору взагалі не приносить задоволення.
Науковці також виявили, що сильніше відчуття страху під час перегляду уривків із фільмів жахів було пов’язане як зі збудженням, так і із задоволенням. Натомість відраза зменшувала задоволення від перегляду, хоча не обов’язково впливала на рівень збудження. Тобто страх і відраза можуть викликати зовсім різні реакції, навіть якщо обидва відчуття виникають під час одного фільму.
Дослідники Recreational Fear Lab також звертають увагу на те, що прихильники горорів мають різні причини любити цей жанр. Одні шукають гострих відчуттів, іншим подобається долати власний страх, а дехто сприймає моторошні історії як можливість осмислити складні переживання. Водночас це не означає, що перегляд фільмів жахів обов’язково зменшує тривожність або має терапевтичний ефект.
На Геловін такі розваги часто стають спільними. Друзі збираються дивитися страшні фільми, разом здригаються від несподіваних сцен, а потім сміються з власного переляку. У компанії страх, який зазвичай асоціюється з небезпекою, може перетворитися на приємне враження.
При цьому сучасні геловінські костюми давно не обмежуються моторошними персонажами: на вечірках можна побачити супергероїв, музикантів, героїв мультфільмів і відеоігор. Але відьми, привиди та скелети залишаються символами Геловіну, навіть якщо для більшості людей це свято вже не пов’язане з вірою в надприродне.
