Вже звичною для нас стала поява у новинній стрічці інформації про те, що когось або щось «відмінили» або «закенсилили». Джоан Роулінг скасували за трансофобію, Лану Дель Рей – за антифемінізм, Джоні Депа – за домашнє насильство. Та чи всі ми до кінця розуміємо, звідки росте коріння феномену культури скасування та чому він такий потужний.
Explainer пояснює, як працює культура скасування, що означає «закенселити» людину та коли це все закінчиться.
Культура скасування (англ. cancel culture, англ. call-out culture), або ще культура відміни, є явищем, коли людина, група осіб або корпорація засуджуються соціумом та опиняються поза соціальною або політичною сферою через неприйнятну, на думку загалу, поведінку. Об’єкт бойкоту втрачає репутацію та подекуди зазнає матеріальних збитків.
Бути «скасованим» можна за неприйнятну поведінку, як-от сексуальний херасмент (англ. sexual harassment – сексуальне домагання), висловлювання расистського, сексистського, гомофобного або трансофобного характеру, тобто усі форми нетолерантності, з якими бореться ліберальна спільнота.
«Скасувати» можна не тільки за вчинки у теперішньому, але й за якісь неприйнятні дії чи висловлювання у минулому.
Прихильники культури скасування зауважують, що феномен допомагає притягнути до відповідальності, сприяє вкоріненню основ рівноправ’я та толерантності у суспільстві та є ледь не єдиним шляхом достукатися звичайній людині до тих, у кого більше грошей та впливу.
Звідки взялася та як працює культура скасування
Подібна форма бойкоту відома людству ще з давніх часів, раніше вона називалася остракізмом – практикою політичної боротьби у деяких полісах Стародавньої Греції, коли людину, що могла загрожувати демократії, виганяли з міста. Cеред таких, зокрема, були й видатні державні діячі, як-от Арістід, Фемістокл та Фукідід.
Автор сучасного ж терміну залишається невідомим. Відповідно до книги The Coddling of the American Mind (2018) соціального психолога Джонатана Хайдта та активіста Грега Лук’янова, культура скасування як феномен виникає з «культу безпеки» у кампусах американських університетів та містечках, що передбачає нетерпимість до будь-якої думки, яку можна розглядати як расистську, сексистську чи трансофобну.
Набуття популярності феномену збігається з рухом #metoo, який у жовтні 2017 року охопив світову спільноту.
Усе почалося з пропозиції використання хештегу Алісою Мілано, американською акторкою та співачкою, як заклику проти сексуального насильства, спричиненого після звинувачення у домаганнях Гарві Вайнштайна. Понад 80 жінок, серед яких і відомі акторки, звинуватили продюсера у сексуальних домаганнях. Після цього його забойкотувала вся кіноспільнота, а згодом його засудили до 23 років ув’язнення. Відтоді поширився так званий ефект Вайнштайна, коли про подібні кейси домагань почали повідомляти й у контексті інших знаменитостей, серед яких Білл Косбі та Кевін Спейсі.
Показовим є випадок з Джоан Роулінг, авторкою культових книжок про маленького чарівника, котра після низки трансофобних твітів та випуску нового роману «Неспокійна кров», деталі сюжету якого можна теж трактувати неоднозначно, опинилася у немилості серед більшості своїх прихильників.
У червні 2020 року Роулінг пожартувала над терміном “люди, що менструюють”, на який вона натрапила в інтернеті. “Я впевнена, що для таких людей вже було якесь слово. Допоможіть мені хто-небудь. Жінкви? Жонки? Жвінкви?” – писала Джоан у Twitter.
Після низки подібних постів проти неї висловилися навіть актори, які брали участь у франшизах «Гаррі Поттер» та «Фантастичні звірі»: Деніел Редкліфф, Емма Вотсон та Едді Редмейн.
Сам акт скасування набуває подекуди доволі абсурдних рис. Таким є кейс звичайного американського працівника, якого зранку зняли на відео, коли той кричав на літню пані, а вже наступного дня його звільнили з роботи. Спрацювала проста схема: хтось поширив відео з інцидентом, а розлючений інтернет-моб (англ. mob – натовп) засудив чоловіка та почав вимагати ідентифікувати та покарати його. Компанія, на сайті якої було ідентифіковано її співробітника, побоюючись за свою репутацію, одразу його звільнила. Обґрунтувала компанія свій вчинок тим, що поведінка чоловіка суперечила їхнім цінностям.
Для когось кенселінг буде зовсім незначним і не виходитиме за межі онлайн-простору, а для когось він цілковито охопить і знищить реальне життя. Для деяких ефект може бути навіть позитивним – посилена увага до їхньої персони, свого роду чорний піар. Отже, ми бачимо, що є різні рівні кенселінгу, а разом з тим і різні ефекти.
Після скасування
Шляхи поведінки після кенселінгу різняться залежно від того, чи ми говоримо про бренд чи про окрему людину. Якщо йдеться про корпорацію, то звільнення співробітника, якого відмінили, буде найшвидшим способом покінчити із закидами. Якщо ж критика більш нищівна, доведеться змінювати торгову марку, логотип, політику бізнесу – все, щоб догодити клієнту та показати, що цінності бренду збігаються із цінностями споживача. Інакше – відмова від покупки бренду та цькування у соціальних мережах і навіть офлайн.
Еліс Дрегер, авторка книжки Galileo’s Middle Finger (англ. Середній палець Галілея) про те, як дискредитують інтелектуалів, та яка проконсультувала понад 100 людей, яких відмінили, вважає, що дуже важливо, щоб такі люди мали доступ до психологічної допомоги, оскільки досвід кенселінгу завдає неабиякої психологічної шкоди. Щоб не відчувати себе вигнанцями, такі люди об’єднуються у спільноти, де можуть ділитися власним досвідом.
Одним серед таких осередків є онлайн-видання Quillette, у якому можуть публікуватися та відстоювати думку закенселені, проте не всі – діячам окремих злочинів, таких як сексуальне насильство, доступ до спільноти закрито. Цікаво, що, об’єднуючись, скасовані можуть опинитися в одному просторі з тими, хто раніше був їхнім політичним ворогом.
Хто виступає проти культури скасування?
Культуру скасування продовжують критикувати за створення у соціумі атмосфери нетерпимості та послаблення свободи волі. Кенселяться більшою мірою за вчинки та висловлювання, які йдуть урозріз із панівним у західному світі ліберальним дискурсом. Та якщо засудження за відверте насильство чи херасмент викликає схвалення, кейси, де скасовують осіб за неприйнятні висловлювання чи виголошення непопулярної точки зору, видаються неоднозначними.
Можна сказати, культура скасування є знаряддям експансивного ліберального дискурсу, формою репресії та цензурою панівної ідеології. Звісно, не всі роблять це усвідомлено, більшість просто щиро засуджує неприйнятне для себе, несвідомо підтримуючи заданий ліберальною системою тренд.
За даними історика Девіда Олусога, буде хибним вважати, що культура відміни існує лише у лівому політичному таборі. Такої ж думки й історик К. Дж. Ковентрі, який вважає, що випадки «відміни», що йдуть з правого політичного табору, применшено. Ба більше, культура відміни як феномен нівеляції неналежних поглядів чи дій існувала завжди, проте слугувала різним силам. З розквітом соціальних мереж та популяризацією ліберальних ідей стала можливою і сучасна специфічна культура скасування.
Водночас культуру скасування критикують за розшарування суспільства та сприяння ворожості між протилежними ідеологічними таборами.
Професор Уельського університету Джошуа Нобе вважає, що публічне засудження є малоефективним, оскільки вирок жертві виносять миттєво, що не дозволяє у повній мірі розібратися в ситуації. Групове цькування дуже швидко підхоплюється, адже немає нічого легшого, ніж зробити репост або поставити лайк гнівному допису, який потім загубиться у тисячі таких самих. Водночас формується негативне ставлення спостерігачів до цінностей прихильників культури скасування – вони радше будуть співчувати жертві бойкоту.
Вважають також, що культура скасування породжує страх у такій мірі, що люди починають боятися висловлювати свою думку відкрито. Так само під питанням опиняється практика прихильників культури скасування засуджувати людей за помилки в минулому. Такі закиди знецінюють факт трансформації та розвитку людини в майбутньому.
Відмінити мистецтво
Культура скасування поширюється і на мистецтво. На минулорічному нідерландському фестивалі фотографії BredaPhoto Ерік Кесселс представив інсталяцію «Знищ моє обличчя» (англ. Destroy my face) – митець покрив площу скейт-парку цифровою компіляцією облич, що зазнали змін внаслідок пластичної хірургії.
Сам процес катання скейтерів по жіночих обличчях був лише яскравою метафорою, що приховувала насправді питання щодо доцільності пластичної хірургії. Однак автора роботи звинуватили у мізогінії, а інсталяцію достроково демонтували.
Прихильники відміни витвору сучасного мистецтва пояснили такий закид тим, що простір скейт-парку має бути вільним місцем, де всі можуть відчувати себе в безпеці і не відчувати осуду через те, який у них вигляд.
Таке пояснення свідчить про цілковиту поверховість сприйняття прихильників культури скасування та нерозбірливість у просуванні власних закидів. Отож, можна сказати, що культура скасування зазіхає і на свободу вираження в сучасному мистецтві, котре, навпаки, часто ставить гострі запитання та має бути претензійним і критичним.
Скасовуючи не лише витвір, але і його автора, прихильники культурного бойкоту уподібнюються людям з магічною свідомістю з теорії філософа Маршалла Маклуена. Такі люди, подібні до наших первісних нащадків, не схильні розрізняти зображення із зображуваним об’єктом.
Тож буквальність та примітивність сприйняття є ще однією критикованою рисою прихильників культури відміни.
Для мистецтва ж посилення позицій культури бойкоту може означати вимушене витіснення та вихід у більш вузькі та закриті для масового пласти для творчості, оскільки творити під постійною цензурою нелегко.
Коли культурі скасування настане кінець?
Сучасна культура скасування як творіння ліберально-політичного конструкту повністю ґрунтується та підживлюється останнім. Відповідно, живучість феномену напряму залежатиме від живучості панівної ідеології. Із укріпленням позицій ліберальної демократії культура скасування тільки зростатиме. Залишається тільки сподіватися, що активісти та політики дійдуть згоди і вигадають певні правові норм для тих, хто висловлює непопулярну точку зору, та встановлять певні обмеження для розлюченого натовпу онлайн-скасовувачів. Та повний підрив феномену культури скасування, його заміна на ідеологічно новий або ж повна нівеляція з’являться лише після зміни панівних політичних систем. Однак форма, в якій ми будемо отримувати нові директиви, вочевидь, не зміниться – це право, як і тепер, належатиме інтернету.
