Щороку в червні в багатьох країнах проходять прайд-паради, освітні події, виставки, марші й кампанії солідарності. Цей період називають місяцем гордості (Pride Month) – часом, коли ЛГБТК+ спільнота говорить про свої права, видимість і гідність. Місяць гордості став глобальним простором для нагадування: рівність не з’являється сама собою, її виборюють – щодня, у приватному й публічному житті.
Та попри широку міжнародну підтримку, в Україні поняття “прайду” досі викликає дискусії, а самі події – часто супроводжуються спротивом і нападами. У суспільстві досі побутує чимало хибних уявлень: що це “ідеологія”, “провокація” чи “не на часі”.
Explainer пояснює, що таке місяць гордості, як він з’явився, чому має саме таку назву – і чому його значення виходить далеко за межі ЛГБТК+ спільноти.
Як усе починалося: Стоунволл, спротив і перші прайди
Історія місяця гордості починається з протесту. У ніч на 28 червня 1969 року поліція знову провела рейд на Stonewall Inn – гей-бар у районі Ґрінвіч-Віллідж у Нью-Йорку. Такі облави в той час були звичними: гомосексуальність криміналізували, а ЛГБТК+ людей регулярно переслідували.
Цього разу відвідувачі бару – серед них були трансгендерні люди, дрег-виконавці, темношкірі геї та лесбійки – вирішили не мовчати. Вони чинили опір арештам, і конфлікт швидко переріс у масові заворушення. Протести тривали кілька днів і стали каталізатором для сучасного ЛГБТ-руху.
Через рік, у червні 1970-го, в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Чикаго відбулися перші марші гордості – на честь річниці Стоунволла. Це були не святкування, а радше хода пам’яті й спротиву: люди йшли вулицями, заявляючи про себе після десятиліть мовчання, дискримінації й страху.
Поступово червень став символічним місяцем для видимості та політичної боротьби ЛГБТК+ спільноти. У 2015 році Stonewall Inn визнали історичною пам’яткою Нью-Йорка, а за рік потому президент США Барак Обама надав йому статус національного монумента.
Чому назва саме “місяць гордості”
Назва “Pride Month” з’явилася не випадково. Вона була свідомим жестом протистояння – відповіддю на роки стигматизації, медичної патологізації та юридичних заборон. У 1970-х роках, коли в суспільстві ще панували уявлення про “ненормальність” ЛГБТ-людей, слово “гордість” звучало як виклик.
Поняття “гордість” у цьому контексті не означає пиху чи перевагу. Йдеться про гідність і самоприйняття – право не соромитися того, ким ти є. Це реакція на десятиліття, коли ЛГБТК+ людей вчили мовчати, ховатися або соромитися своєї ідентичності.
Авторкою самої ідеї “місяця гордості” вважають Бренду Говард – бісексуальну активістку з Нью-Йорка, яка організувала перший прайд у 1970 році, до річниці Стоунволлського повстання. Її називають “матір’ю прайду” – саме вона запропонувала формат подій, який вийшов за межі одноденного маршу й перетворився на повноцінну кампанію видимості.
У 1970-х ці події мали назву Gay Pride Day – День гордості геїв. Його зазвичай проводили в останню неділю червня. Але вже невдовзі заходи тривали не день, а кілька днів, тижнів, а згодом – цілий місяць. Так сформувався Pride Month, який охоплює як святкування, так і політичні акції, просвітницькі кампанії, меморіальні події.
У 1999 році президент США Білл Клінтон вперше офіційно проголосив червень місяцем гей-лесбійської гордості (Gay and Lesbian Pride Month). У 2009-му президент Барак Обама розширив рамки, оголосивши червень LGBT Pride Month, визнавши всю спільноту, а не лише її гомосексуальних представників.
Сьогодні місяць гордості – це не просто набір подій. Це частина ширшого руху за права людини, що поєднує освіту, пам’ять, протест і підтримку. Це нагадування: ідентичність не має бути підставою для страху чи дискримінації. І гордість – це не емоція, а політичне право бути видимим.
Чому символом ЛГБТК+ став райдужний прапор
Райдужний прапор – один із найвпізнаваніших символів ЛГБТК+ спільноти. Він уперше з’явився в 1978 році завдяки художнику та активісту Гілберту Бейкеру. Його попросив створити прапор для Прайду перший відкритий гей, обраний до муніципальної ради Сан-Франциско, – Гарві Мілк. Бейкер надихався веселкою як природним символом різноманіття.
Перший варіант прапора мав вісім кольорів, і кожен з них мав окреме значення:
- рожевий – секс,
- червоний – життя,
- помаранчевий – зцілення,
- жовтий – сонце,
- зелений – природа,
- бірюзовий – магія / мистецтво,
- синій – гармонія,
- фіолетовий – дух.
Через технічні труднощі у виробництві тканини прапор поступово спростили до шести кольорів, які найчастіше бачимо сьогодні.
З часом з’явилися нові варіації прапора, які враховують інтерсекційність у спільноті. У 2018 році дизайнер Деніел Квазар створив Progress Pride Flag – оновлену версію, що включає три смуги транс-прапора (світло-блакитну, рожеву й білу) та чорну й коричневу смуги, які символізують людей кольору шкіри та тих, хто загинув від СНІДу.
У 2021 році активіст Валентіно Веккіетті додав до дизайну елементи інтерсекс-прапора: жовте тло з пурпуровим колом.
Кожен із варіантів не скасовує попередній – навпаки, всі вони свідчать про динаміку руху, зростання інклюзивності та визнання різноманітного досвіду всередині самої спільноти.
Не лише для ЛГБТК+ людей: чи можна підтримувати, якщо ти не є частиною спільноти?
Так. Підтримувати ЛГБТК+ спільноту можуть – і мають – не лише ті, хто до неї належить. Рух за рівність тримається не тільки на досвіді тих, хто стикається з дискримінацією, а й на солідарності тих, хто обирає бути поруч.
Таких людей називають союзниками – ідеться не про “героїзм”, а про свідомий вибір: підтримувати, слухати, не відвертатися. Це про повагу, емпатію й готовність захистити простір, у якому кожна людина може бути собою.
Що означає бути союзником?
- Не замовчувати несправедливість – навіть якщо йдеться про “жарт”.
- Підтримувати інклюзію в побуті, на роботі, в освіті.
- Бути відкритим до зворотного зв’язку – і вчитися, якщо припускаєшся помилки.
- Поважати досвід ЛГБТК+ людей і не ставити його під сумнів.
- Не робити підтримку центром уваги – а допомагати змінювати простір довкола.
Союзники відіграють особливо важливу роль у суспільствах, де відкритість все ще не є безпечною. Іноді саме їхній голос звучить голосніше або сприймається “легше” – і може допомогти донести важливі меседжі там, де самим ЛГБТК+ людям складно говорити публічно.
Підтримка не обов’язково має бути масштабною. Вона може бути дуже простою:
- коректне слово,
- вчасна пауза,
- репост просвітницького матеріалу,
- відмова сміятись із гомофобного “приколу”,
- спокійне: “мені не ок, коли ти так говориш”.
Бути союзником — це не статус, а щоденна практика. Не потребує прапорця чи маніфесту. Потребує лише людяності.
Прайд в Україні: видимість під час війни
Прайд в Україні – це не лише святкування. Це, передусім, форма боротьби за гідність, рівність і безпеку, які досі не гарантовані для ЛГБТК+ людей. У мирний час прайди були демонстрацією солідарності. В умовах війни – вони стали ще й проявом спротиву та стійкості.
Перші масштабні прайди почали проводити в Україні з 2013 року. У Києві їх регулярно намагалися зірвати – контрдемонстраціями або фізичними нападами. У Харкові й Одесі прайди теж неодноразово скасовували або змінювали формат через загрозу безпеці. Водночас кожного року кількість учасників зростала, а медійна та політична увага до теми – посилювалася.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бути різними добре разом: що змінилося в питаннях ЛГБТ+ за 30 років
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році частина активності перемістилася за кордон. Українські прайд-організації брали участь у міжнародних маршах у Варшаві, Берліні, Копенгагені, Лісабоні, представляючи голоси спільноти в умовах війни.
У 2024 році в Києві відбувся перший Марш рівності від початку повномасштабного вторгнення. У події взяли участь ЛГБТК+ активіст(к)и, військові, представники дипломатичних місій, міжнародних організацій, іноземні політики та правозахисні спостерігачі. Попри воєнний стан, марш став публічним жестом підтримки рівності, видимості та солідарності – не лише в межах України, а й на міжнародному рівні.
У 2025 році Марш рівності знову відбудеться в Києві – 14 червня. Подія проходитиме у форматі пішої ходи з дотриманням усіх безпекових рекомендацій. Гасло цьогорічного прайду – “Об’єднані заради перемоги” (United for Victory) – підкреслює внесок ЛГБТК+ людей у боротьбу за свободу, їхню видимість у Збройних силах, волонтерстві, медіа, культурі. Організатори закликають сприймати права людини як частину демократичного розвитку держави – навіть (а часто саме) в умовах війни.
ЛГБТК+ активізм в Україні не зник під час повномасштабної агресії. Навпаки – став видимішим, сміливішим і невіддільним від загального громадянського спротиву. І саме прайд залишається однією з ключових форм цієї видимості.
***
Місяць гордості – це не просто період подій чи символічних прапорів. Це нагадування про боротьбу, яка ще триває. Про видимість, яка рятує життя. І про гідність, яка не має залежати від того, кого ти любиш або ким себе усвідомлюєш.
Прайд починався як протест – і досі ним залишається. Це не про “святкування ідентичності”, а про право жити без страху, без дискримінації, без необхідності ховатися. Для ЛГБТК+ людей – це час говорити вголос. Для решти – час почути, підтримати, зробити простір трохи безпечнішим.
Бути собою – не привілей. Це базове право. І рівність ніколи не буває “не на часі”.
