У травні 2022 року американський історик Тімоті Снайдер у своїй колонці в The New York Times зазначив: «Ми повинні це сказати. Росія — фашистська». Українські науковці тяжіють до більш промовистого терміну рашизм.
Explainer пояснює, що таке рашизм, чому він є різновидом фашизму та що небезпечного у цій формі правління.
Історія поняття
Рашизм — це термін, утворений від поєднання англійського слова Russia зі словом фашизм. Термін використовується на позначення ідеології політичного режиму Росії кінця ХХ – початку ХХІ століття.
Перші публікації з уживанням терміну з’являються у журналі “Вогник” за 1990 рік. Микола Андрєєв пише статтю під назвою “Звичайний рашизм” у якій він критикує погляди відомого на той час публіциста та військового історика Карема Раша, сторонника військової міці Росії. Сам термін, однак, не набуває широкого поширення, переважно використовують поняття “русизм”.
Російський письменний Олександр Герцен у своїх мемуарах “Минуле і думи” (1868) пише, що русизм або ще слов’янізм як “ображене народне почуття, як темний спогад […] як протидія виключно іноземному впливу, існував від часу збриття пергої бороди Петром І”.
Русизмом називала свою ідеологію й ультраправа фашистська “Народна національна партія” Росії, утворена у 1994 році. В її центрі був расовий та антисемітський містицизм, православ’я, прагнення національної чистоти та ностальгія за царем.
Джохар Дудаєв, президент Чеченської Республіки Ічкерія, говорив, що російських народ хворий на русизм, людиноненависницьку ідеологію.
Очевидно одне — термін рашизм має довговікову історію та аби краще зрозуміти його природу, слід розібратися з поняттям фашизму від якого він і походить.
Що таке фашизм?
Дати чітке визначення поняттю фашизму — не так просто. Кожна система, що описується як фашистська має в собі принаймні декілька специфічних елементів. Багато визначень фашизму критикувалися як занадто вузькі або занадто широкі. Ми не будемо вдаватися у софістичні баталії та одразу звернемося до найбільш розлого визначення природи фашизму, яке дасть нам простір для детального аналізу політичного режиму Росії.
Італійський історик Умберто Еко у своїй праці “Вічний фашизм” (1995) наводить ознаки характерні для так званого вічного фашизму або ур-фашизму (ur – префікс родом із давньоверхньонімецької, використовується у термінах зі значенням “оригінальний”, “первісний”), тобто фашизму як такого.
Утвердження фашистського режиму історик відчув на власному досвіді, ще у дитинства: це відбулось у 20-ті роки в Італії за часів правління Беніто Мусоліні.
Еко зазначає, що фашизм є формою правління з ядром у формі тоталітаризму (політичне панування, яке вимагає необмеженої влади над суспільством) довкола якого можуть міститися безліч суперечливих та навіть протилежних політичних та філософських ідей.
За словами Еко з будь-якого фашистського режиму можна прибрати один або більше компонентів, проте сам режим може залишитись впізнавано фашистським. Та навпаки, присутності хоча б одного з елементів буде достатньо аби з нього почав розвиватися фашизм.
“Вилучіть із фашизму імперіалізм, і ви маєте Франка й Салазара. Вилучіть колоніалізм – і маєте балканський фашизм усташів” – пише Еко.
Культ традиції та синкретизм
Першою характерною ознакою ур-фашизму є культ традиції. В основі такого культу лежить уявлення про наявність певного одкровення, отриманого від далеких предків, що містить у собі таємничі послання та пророцтва.
Теоретики таких ідей завжди використовують окультні, а що важливо синкретичні джерела. Такий синкретизм притаманний і концепції “руского міра” або так званих “скрєп” на якому будується сучасний російський фашизм.
Концепція поєднує у собі найрізноманітніші складові як от євразійство, православний фундаменталізм, великодержавний шовінізм, тугу за радянським минулим, неоязичництво та навіть окультизм.
Ірраціоналізм та анти-інтелектуалізм
За Еко, фашизм заперечує будь-які прояви модернізму та раціоналізму та тяжіє до ірраціонального. Чуттєве та емоційне бере верх над критичним мисленням. Демократичні процедури нівелюються або, як це відбувається у Росії, слугують суто фасадом, за яким існує своя паралельна реальність з тотальною волею вождя.
За словами історика, в основі фашизму лежить культ дії заради самої дії. Останній протиставляється критичному аналізу притаманному, зокрема, ліберальній інтелігенції, яка виступає проти “традиційних цінностей”.
Вбачаючи бандитський характер сучасної російської верхівки з притаманним їй використанням жаргонних висловів у своїх офіційних промовах та віроломних експансіоністських кампаніях у сусідні країни, не видається проблематичним ідентифікувати їхнє місце на інтелектуальній координаті.
Зрада та расизм
Для Еко є цілком очевидним, що у модерній культурі незгода слугує шляхом до поглибленого пізнання. Для фашизму ж незгода є зрадою. Усіх, хто висловлює незгоду, почуття сорому чи засудження дій керівництва РФ та армії прийнято зачисляти до “інагентів” або “націонал-зрадників”.
Фашизм як такий є расистським. За словами історика першими відозвами фашистів або ранніх фашистських рухів є відозви проти чужинців.
Явище ксенофобії та расизму у Росії поширюється не тільки на “неслов’янські” народи, але і на свої “братні”. Такий природний культ ненависті серед мас легко виокремити та направити на зовнішню мішень, чим і користується російська пропаганда.
Апеляція до фрустрованої більшості
Умберто Еко вважає, що ур-фашизм виникає зі стану індивідуальної або соціальної фрустрації, що органічно витікає з попереднього пункту.
Пропаганда апелює до пригніченого низкою найрізноманітніших факторів середнього класу, який є більшістю. Вона може маніпулювати на їх стражданні від економічної кризи або страхом за свій статус перед загрозою від нищих верств населення.
На думку деяких дослідників, страх через який маніпулює масами російська пропаганда є більшою мірою есзистенційним – це страх втратити свій імперський статус. Недивно, адже гіпертрофований імперський комплекс простого росіянина культивувався та підкріплювався століттями і зараз притаманний більшій кількості населення Росії.
Постійне підбурювання страху та агресії вкидами про примарні загрози із Заходу, робить маси ще більш податливими у підтримці воєнної політики.
Ксенофобія та пошук внутрішніх ворогів
За Еко, в корені ур-фашистської психології лежить віра у власну національну винятковість поєднану з одержимістю ідеєю змови.
На думку історика, найлегшим способом створити атмосферу змови, є апеляція до ксенофобії, проте загроза змови може йти і зсередини: як приклад він наводить євреїв, оскільки вони перебувають водночас і всередині, і зовні. Таким чином, вищезгадана ксенофобія притаманна російському фашизму органічно поєднується з пошуком внутрішніх ворогів. Звідси ті самі “патрійні чистки” та система доносів.
Плеканню ж почуття національної винятковості сприяли роки культивування російської ідеї та месіанської ролі Росії у світі.
Навіть відносно ліберальні росіяни вірять у байку про “старшість братнього народу” чи “глубінного народа” Суркова.
Ресентимент та вічна боротьба
Ще одна ознака фашизму за Умберто Еко – почуття приниженості від того, що ворог вихваляється своїм багатством та силою з одночасним переконанням у своїй здатності перемогти противника.
Тут слід згадати типові фрази росіян, про “загнівающій Запад”, “можем повторіть”, “на Бєрлін” та “Кієв за трі дня”, які підтверджують наявність ресентименту у їх свідомості. До того ж додамо заздрість російського окупанта від побаченого асфальту та унітазів у сільській місцевості України.
Як предметно зауважує Еко, ворог зображується одночасно як надто сильний (“Ми воюємо в Україні з самим НАТО”) і надто слабкий (“Ми толька бровь паднімєм“).
Саме тому, на його думку, фашистські уряди приречені програвати, оскільки вони просто не здатні об’єктивно оцінити силу противника. Так само трапилось і з воєнним вторгненням 24 лютого 2022 року.
Ур-фашизм трактує життя як стан постійної війни, яка має закінчитись вирішальною великою битвою після чого настане Золота Доба.
Культ війни у Росії зародився ще у радянські часи. Сучасна російська пропаганда підхопила наратив про націю переможців над світовим нацизмом та необхідністю постійного захисту від ворога.
Звідси і сучасні заклики до “Священної війни”, яка, на їх думку, має закінчитись або перемогою Росії, або кінцем усього цивілізованого світу, оскільки росіяни не можуть помислити своє існування у ролі переможених.
Та якщо радянська пропаганда, озброєна Маніфестом Комуністичної партії, обіцяла настання Ери Комунізму, то кінця “Священної війни” Російської Федерації путінські ідеологи не бачать, а просто прямують на Захід, так далеко як тільки зможуть.
Елітизм мас та культ смерті
Ознакою ур-фашизму є також і популістський елітизм або ж елітизм мас. Це означає, що увесь народ країни проголошується винятковим та найкращим у світі. Очевидність цього постулату щодо власної ідентичності для росіянина не викликає ніяких сумнівів.
Ур-фашизм унормовує героїзм. Культ героїзму тісно пов’язаний із культом смерті. Гаслом фаланґістів свого часу було Viva la Muerte, що в перекладі з іспанської означає “Хай живе Смерть!”.
Фашизм буквально вимагає помирати за режим, трактуючи таку смерть як найгіднішу. І це не дивно, переконаний у блаженності героїчної смерті в бою народ, легше відправляти у м’ясорубку війни, чим і займається рашистська пропаганда.
Один з ідеологів “руского міра” Олександр Дугін симптоматично зауважує про те, що герой це “не звання, а покликання, спосіб життя та екзистенціальна установка”.
Російський культ мертвих героїв органічно втілюється у формі культу Перемоги у Другій світовій війні.
Мачизм та квалітативний популізм
Для фашизму характерним є перенос волі до могутності у контекст сексуального. Таким чином виникає культ мужності або ще мачизму для якого характерні різні форми дискримінацій від сексизму та гомофобії до побутового насилля.
Все це є характерним і для сучасного російського фашизму. У військових структурах така девіація сексуальності тільки посилюється, про що свідчать численні зґвалтування на окупованих територіях.
Захоплюючись успішними наступальними діями ПВК Вагнера під Соледаром, Дугін екзальтовано заявляє, що у цій організації все побудовано на “чистій мужності, зведеній в абсолют”. Така патологічна “мужність” може призводити до сплесків насилля та нелюдських актів геноциду.
Ур-фашизм ґрунтується на селективному або ще квалітативному популізмі. Це означає, що маси домінують над індивідом.
Народ сприймається як певний моноліт, що виражає волю, яку, однак може інтерпретувати тільки верховний вождь. Насправді ж народ немає ніякої волі, бо немає і самого народу, а суто театральна декорація, що узаконює волю вождя.
Так і у фашистській Росії відсутність народу як такого веде до неможливості встановлення ніякого іншого режиму, окрім диктаторського. За словами дослідників, рашистський режим на відміну від гітлерівського чи сталінського, орієнтований на пасивність, а не на активність мас.
Новомова
Останньою ознакою ур-фашизму за Умберто Еко є поява новомови.
Новомову винайшов Джордж Орвелл у своєму романі-антиутопії “1984” як офіційну мову тоталітарної партії “АНГСОЦ”. У романі мова створюється шляхом істотного скорочення й спрощення лексики і покликана унеможливити будь-яке критичне мислення.
Моделлю для побудови новомови для Орвела слугували офіційні документи Третього рейху та Радянського Союзу часів Сталіна. Здається, ними надихалися і рашисти.
Перше та найпримітніше, це створення нової свастики у вигляді літер Z та V, спочатку на військовій техніці, а потім і всюди, куди дістає рука адепта руского міра, від російських дитячих садків до харчової продукції.
Разом з тим російська мова заповнюється безліччю недоладних гасел як от “Сваіх нє брасаєм”, “Za мір бєз нацизма” чи термінів на кшталт “укрофашист”.
На зміну деяким словосполученням приходять такі, що дозволяються завуалювати їх сенс, як от “зворотній наступ” чи “жест доброї волі” замість відступу.
Висновки
Відповідно до ознак, виділених Умберто Еко, рашизм є одним із видів фашистської ідеології. І як би старанно він не маскувався під маскою антифашизму та поборника світового зла, це не приховає його суті.
Фашистська ідеологія нехтує індивідом на поталу владним амбіціям верховного каудильйо. Права та свободи громадян знецінюються під тиском ірраціональних ідей режиму. Та всі політичні устрої, побудовані на ненависті до людини та імперській жадобі, рано чи пізно припиняють своє існування, будь-то Тисячолітній Райх чи путінська Імперія Зла.
