Сектор Гази не сходить зі шпальт світових ЗМІ. І не просто так. Ескалація насилля на Близькому Сході може мати далекосяжні наслідки та остаточно зруйнувати усю систему світової безпеки.
Ізраїль готується до наземного вторгнення до Сектору Гази – невеличкого анклаву, контрольованого бойовиками палестинського терористичного угруповання ХАМАС, які 7 жовтня прорвали кордон і почали захоплення прикордонних ізраїльських міст.
Також ХАМАС запустив сотні ракет на великі ізраїльські міста. Внаслідок терористичних нападів загинуло тисячі ізраїльтян, а 222 заручники й досі утримуються у Газі.
У відповідь Ізраїль пообіцяв знищити ХАМАС та розпочав військову операцію проти нього. Вже 9 жовтня Ізраїль вибив бойовиків із території країни та анонсував “повну облогу” Сектора Гази.
Зараз війська Ізраїлю перебувають біля кордону з анклавом і готуються до наземної операції.
Explainer розповідає, як і чому Сектор Гази став місцем конфлікту між палестинцями та ізраїльтянами.
Що таке Сектор Гази?
Це невеличка смуга землі на березі Середземного моря довжиною 54 км, та шириною 12км, зі сходу та півночі відмежована від Ізраїлю муром, на півдні — 11 км кордону з Єгиптом, що ретельно охороняється єгипетськими військовими.
На площі 363 км² проживає близько 2 млн палестинців. Для порівняння – у Києві на площі 839 км² проживає майже 3 млн людей. Якби Сектор Гази був державою, то він посідав би третє місце у світі за щільністю населення.
Через таку надвисоку щільність населення на обмеженій смузі землі, високий рівень бідності та блокаду правозахисники називають Сектор Гази в’язницею під відкритим небом».
Сектор Гази разом із Західним берегом річки Йордан – є територіями, якими керує Палестинська національна адміністрація.
У 2007 році владу у Секторі Гази захопило терористичне угруповання ХАМАС, а сама територія перебуває під блокадою Ізраїлю.
Хто живе у Секторі Гази?
Більша частина двохмільйонного населення анклаву – це молодь. За даними ВООЗ, майже половина населення Гази молодше 18 років. І лише близько 30 % населення – це особи у віці 25-54 років.
99 % мешканців Сектору Гази – палестинські араби. Більшість із них — мусульмани-суніти. Після демонтажу ізраїльських поселень у 2005 році у Газі не було єврейського населення.
Темпи зростання населення у Секторі Гази є одними з найвищих у світі. За 20 років населення Сектору Гази майже подвоїлось – з 1,1 млн у 2000 році до 2 млн у 2020. Таким чином, ця територія є одним із найбільш густонаселених місць на Землі: 5751 людина на квадратний кілометр.
Проте, навіть у Секторі Гази є місця з набагато більшою щільністю населення, як-от деякі райони міст Газа та Хан-Юніса мають щільність населення, що перевищує 30 000 осіб на квадратний кілометр.
Близько 1,7 млн жителів Сектору Гази є біженцями, у яких є вісім визнаних таборів палестинських біженців, що охоплюють анклав. Слід зазначити, що не всі палестинці живуть у таборах для біженців, але попри це, табори лишаються у топі місць з найбільшою щільністю населення на планеті.
Жителі Сектору Гази через блокаду з боку Ізраїлю, нескінченні сутички та щільність населення страждають від бідності та безробіття.
Станом на 2022 рік, 81,5 % населення Сектору Гази живе в бідності, а загальний рівень безробіття – найвищий у світі і становив 46,6 % (48,1 % для палестинських біженців, які живуть у таборах), а рівень безробіття серед молоді (15-29 років) становив 62,3 %.
Історія Сектора Гази
Відома історія міста Гази налічує 4000 років. Місто заселяли різні народи та правили численні династії та імперії. Століттями Газа перебувала під контролем Стародавнього Єгипту, Ассирійської імперії, Риму та Візантії, аж поки в 637 році місто не було завойовано арабами. В цей же час більшість жителів Гази прийняло іслам. У XII століття Газа перебувала в руках у хрестоносців, а в 1516 році було включене до складу Османської імперії.
Підмандатна Палестина
Після закінчення Першої світової війни та розпаду Османської імперії, територія Гази перейшла під контроль британців як частина підмандатної Палестини. Мандат Ліги Націй надавав Великій Британії право тимчасово управляти територією, до тих пір, поки місцеве населення не зможе управляти самостійно. Тобто, перед тим, як дати території Палестини незалежність, Велика Британія мала розв’язати питання мирного співіснування євреїв та арабів.
Ситуація ускладнювалась тим, що британський уряд ще під час Першої світової війни оголосив про підтримку створення «національного дому для єврейського народу» в Палестині, яка на той час майже вся була заселена арабами. Ця публічна заява, відома як «Декларація Бальфура», була офіційно затверджена союзниками як основа повоєнного врегулювання в Палестині та включена в текст мандата Великої Британії на Палестину.
Таким чином, була закладена міна сповільненої дії, яка зробила конфлікт між євреями та арабами неминучим. Євреї прагнули створити власну державу на свої історичних землях і вважали, що нічого не буде, якщо палестинці, як частина великого арабського світу, трохи поділяться землею; натомість палестинці, які жили на цих територіях століттями, вважали євреїв чужоземцями, які прагнуть відібрати в них землю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голокост: як розгорталася страшна трагедія людства
Британці контролювали Палестину протягом майже 30 років, проте не тільки не змогли розв’язати конфлікт між євреями та палестинцями, але стали свідками зростання численних націоналістичних рухів євреїв та палестинських арабів, що вилилось у ескалацію насилля: антиєврейські повстання палестинських арабів у 1929 та 1936-1939 рр, та єврейське повстання у 1944–1948 роках.
Сектор Гази та Єгипет: 1948 – 1967
У 1947 році у розпал боротьби арабів і євреїв ООН розробила план поділу британської підмандатної Палестини. Частину території віддали євреям, частину – арабам, а Єрусалим мав стати міжнародною зоною.
Вже у 1948 році, в останній день дії британського мандату єврейська громада видала Декларацію незалежності Ізраїлю. Арабські держави підтримали палестинців та виступили проти Ізраїлю. Ізраїль переміг, але Газа залишилася під контролем Єгипту.
Під час війни близько 700 000 палестинців були змушені залишити свої домівки на території Ізраїлю, а десятки тисяч палестинців перебралися до Гази, де опинились у пастці. Хоча місто і контролював Єгипет, проте палестинські біженці не вважалися його громадянами. Ізраїль у свою чергу не дозволив їм повернутися до своїх домівок.
Сектор Гази та Ізраїль: 1967 – 1993
Після Шестиденної війни 1967 року між Ізраїлем та його арабськими сусідами Сектор Гази потрапив під ізраїльську військову окупацію. Ізраїль утримував сектор Гази майже 40 років до 2005 року, коли він вивів свої війська та зруйнував ізраїльські поселення.
У 1967 році Ізраїль захопив також Західний берег річки Йордан, який за планом ООН 1947 року мав відійти палестинцям та східний Єрусалим. Ці території й досі перебувають під контролем Ізраїлю.
Палестинська адміністрація, яка зараз керує напівавтономними районами окупованого Західного берегу, прагне об’єднати всі три території в одну незалежну державу – Палестину.
У 1987 році в секторі Гази розпочалась «Перша інтифада» – повстання проти ізраїльської окупації територій, узятих під контроль під час Шестиденної війни. Хвиля насильства, що тривала шість років стала переломним моментом у великому ізраїльсько-палестинському конфлікті.
Після захоплення сектору Гази серед його жителів зростало розчарування політикою Ізраїлю. Палестинців залучали в основному для виконання некваліфікованих або напівкваліфікованих робіт, а сільське господарство Сектору Гази занепало, оскільки Ізраїль привласнив третину земель та заборонив прямий експорт продуктів із Сектору на західні ринки.
Окрім цього, високий рівень народжуваності та обмежене виділення землі під нове будівництво спричинило стрімке зростання щільності населення та рівня безробіття.
Всі ці фактори разом із зростання кількості випадків насильства з боку ізраїльських військових та силовиків спричинили політизацію та радикалізацію населення, які стали причиною Інтифади і спонукали Ізраїль підписати у 1993 році мирну угоду, за рішенням якої була створена Палестинська автономія.
Палестинська адміністрація взяла на себе обмежений контроль над Газою і Західним берегом Йордану, хоча ізраїльська окупація продовжувалася.
Палестинська адміністрація: 1993 – 2005
Угода 1993 року не встановила мир, адже з обох боків було чимало її противників. Її підписання зрештою обернулось протестами і терактами, а одного з її підписантів – прем’єра Ізраїлю Іцхака Рабіна було вбито ізраїльським радикалом.
Остаточно угоду 1993 року та надію на мирне врегулювання було поховано після обрання прем’єром Беньяміна Нетаньягу – представника правоцентристів, який виступав проти миротворчої діяльності Іцхака Рабина та з початком «Другої інтифади» у 2000 році.
Коли в 2005 році повстання закінчилося, Ізраїль в односторонньому порядку вивів із Гази всі свої війська та поселенців. Відтоді між Ізраїлем і палестинськими бойовими організаціями, включно з ХАМАС, регулярно спалахували бойові дії.
Що таке ХАМАС?
ХАМАС — це палестинська ісламістська політична організація та войовниче угруповання, яке з моменту заснування в 1987 році веде війну проти Ізраїлю. Зазвичай у свої боротьбі вони використовують терористів-смертників та здійснюють ракетні обстріли прикордонних територій Ізраїлю.
Назва ХАМАС є абревіатурою від Харакат аль-Мукавама аль-Ісламія (або Ісламський рух опору). ХАМАС є не тільки бойовою організацією, але й однією з двох основних палестинських політичних партій. Головний конкурент ХАМАС – це найбільша світська політична партія Палестини ФАТХ, яка на відміну від ХАМАС офіційно відмовилась від застосування насильства щодо Ізраїлю та прагне створити незалежну державу Палестину поряд із Державою Ізраїль, на захід від річки Йордан.
ХАМАС, натомість, хоче знищити Ізраїль та замінити його палестинською державою. На гербі ХАМАС зображено два схрещені мечі на тлі Купола Скелі на Храмовій горі в Єрусалимі та в обрамленні палестинських прапорів, а вгорі – контур палестинської держави, яка займає територію Ізраїлю.
У звіті Держдепартаменту США за 2021 рік, одним із найбільших спонсорів ХАМАС названо Іран, який постачає організації зброю та щорічно її фінансує на суму близько 100 млрд доларів.
За інформацією ЗМІ, нинішню атаку ХАМАС на Ізраїль було сплановано за сприяння Ірану, а офіцери іранського Корпусу вартових ісламської революції “працювали з ХАМАС із серпня, плануючи вторгнення з повітря, суходолу та моря”. Іранська делегація в ООН спростувала причетність Тегерану до планування чи здійснення атаки ХАМАС на Ізраїль.
ХАМАС: 2005 – донині
У 2006 році організація ХАМАС перемогла на виборах політичну партію ФАТХ, а у 2007 році силою захопила контроль над Сектором Гази. У відповідь, Ізраїль та Єгипет – за підтримки США та Європи – закрили прикордонні пункти пропуску в Секторі Гази та запровадили наземну, повітряну та морську блокаду.
Блокаду розкритикувала ООН: у звіті 2022 року йдеться, що блокада підірвала економіку Сектора Гази та стала причиною високого рівня безробіття, відсутності продовольчої безпеки та залежності від міжнародної допомоги.
Ізраїль у відповідь заявив, що блокада життєво необхідна для захисту жителів Ізраїлю від ХАМАС.
З 2007 року й донині Сектор Гази перебуває під адміністративним контролем ХАМАС, хоча ООН, США та інші міжнародні органи все ще вважають цю територію окупованою Ізраїлем.
ХАМАС брало на себе відповідальність за численні напади на Ізраїль і було визнано терористичною організацією такими країнами, як США, ЄС та Ізраїль. Україна й досі не визнала ХАМАС терористичною організацією, хоча відповідний проєкт постанови і зареєстрований у Верховній Раді.
Після перемоги ХАМАС на виборах обстріли Ізраїлю відбуваються регулярно. Угрупування намагається тиснути на Ізраїль, щоб той зняв блокаду, натомість Ізраїль відповідає зачистками, під час яких гинуть не тільки бойовики, але й мирні жителі.
Ізраїль чотири рази намагався знищити військовий потенціал ХАМАС: у 2008-09, 2012, 2014 та 2021 роках. Під час цих воєнних операцій загинуло 4000 палестинців, більше половини з яких були цивільними. Нинішня наземна операція може стати п’ятою спробою Ізраїлю.
