Україна готується відмовитися від «копійки» – у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №14093, внесений головою парламенту Русланом Стефанчуком та його заступниками. Документ має високі шанси бути ухваленим уже найближчим часом. Натомість чимало українців не розуміють: що таке шаг і чому саме під час війни держава прагне повернути його в обіг?
Explainer розповідає історію цієї назви й пояснює, чому її повернення важливе для сучасної України.
Походження копійки: імперська монета
Історія «копійки» безпосередньо пов’язана з формуванням російської імперської влади. У XVI столітті в Московії з’явилася монета із зображенням вершника зі списом – «копєйний єздєц». Її назвали «копєйная дєньга», що згодом перетворилося на слово «копєйка». Найдавніший відомий зразок із написом «копєйка» датується 1704 роком.
Спершу ця монета призначалася для новгородських і псковських земель, які були під владою Московського князівства. Лише з 1595 року почалося карбування копійки в самій Московії, за царя Федора Івановича. Символічно, що на ній був зображений цар зі списом – як знак сили та підкорення нових територій.
Копійка не була найменшим номіналом. Вона ділилася на дві «дєньги-московки» або чотири полушки. Утім поступово саме копійка стала основною дрібною монетою московського, а згодом і російського грошового обігу. Саме ця назва, закріплена імперською владою, прийшла на українські землі разом із розширенням контролю Російської держави.
Шаг: монета з українським корінням
На відміну від «копійки», що виникла в Московії як символ підкорення, «шаг» має глибоке коріння на українських землях і безпосередньо пов’язаний із європейською грошовою традицією.
Сам термін уперше з’явився в XVI столітті, коли в Речі Посполитій почали карбувати монету номіналом у три гроші. У польській та литовській грошовій системах цей номінал був зручним для підрахунку: десять «шагів» становили один злотий, а у Великому князівстві Литовському тригрошовик легко співвідносився з місцевою одиницею – копою, що дорівнювала 60 грошам. Завдяки простій арифметиці та високій якості срібла монета швидко здобула популярність і поширилася в обігу.
У XVII столітті шаги карбували у великих кількостях, особливо за правління Сигізмунда III. Вони стали важливою частиною грошового ринку українських земель, які тоді перебували у складі Речі Посполитої. У документах тієї доби цю монету часто називали «старожитньою малоросійською» – визнанням її поширеності серед місцевого населення.
З часом значення шага змінювалося. У XVIII столітті він усе ще залишався в обігу, але поступався іншим номіналам, як-от півтораку чи грошикам. У XIX столітті, коли після поділів Речі Посполитої українські землі остаточно опинилися в складі Російської імперії, «шаг» поступово трансформувався: його почали ототожнювати з півкопійчаною монетою. У народній пам’яті слово закріпилося саме в такому значенні – як назва дрібної розмінної одиниці, зручної для щоденних розрахунків.
Таким чином, на відміну від копійки, шаг не був символом завоювання. Це була локальна, органічна назва, що зберігалася протягом кількох століть і набула культурного сенсу як «своя» монета. Саме до цього історичного пласту апелювали українські інтелектуали початку ХХ століття, коли постало питання про власну грошову систему.
Шаг в добу Української революції
Після проголошення Української Народної Республіки у 1917 році питання власної грошової системи стало одним із ключових. Відхід від імперських традицій означав не лише створення нової валюти, а й пошук слів, які б закорінювалися у власній культурі. Михайло Грушевський запропонував зробити шаг найменшою розмінною одиницею.
Спершу планували карбувати металеві монети, орієнтуючись на масивний царський рубль. Але Грушевський наполягав на європейському підході: зробити дрібнішу та зручнішу монету, фактично переполовинивши рубль. Його логіка спиралася на народну лічбу, що зберігалася в Україні. Тоді карбованець ділився на два коповики, кожен із них – на 50 шеляґів, а кожен шеляг – на два шаги. Таким чином, у карбованці виходило 100 шагів – проста й зрозуміла система.
Утім, в умовах війни і браку ресурсів металева монета так і не з’явилася. Вихід знайшли інший – замість монет УНР випустила поштові марки, які одночасно виконували роль грошей. Закон від 19 грудня 1917 року закріпив: один карбованець дорівнює 200 шагам. Спершу ці марки задумувалися лише як поштові мініатюри, але вже у квітні 1918 року уряд надав їм офіційний статус розмінних грошей.
Друкували їх у Києві, в друкарні Василя Кульженка. Емісія включала номінали 10, 20, 30, 40 і 50 шагів, аркушами по 100 штук з перфорацією для зручності відривання. До створення долучилися провідні художники: Антон Середа розробив ескізи для 10 і 20 шагів, Георгій Нарбут – для інших номіналів. Використовували щільний папір, який витримував часте використання.
Марки-шаги ходили в обігу до березня 1919 року, коли їх скасувала радянська влада. За цей короткий час вони встигли закарбуватися в пам’яті, хоча часто ставали об’єктом фальсифікацій – підробляли переважно 40- і 50-шагові купюри, зокрема у Бердичеві, Житомирі чи Білій Церкві.
Попри всі труднощі, поява «шагів» в обігу УНР була важливим символічним кроком. Вона демонструвала прагнення української держави мати не лише власну валюту, а й власну мовну та культурну традицію у грошовій сфері. Хоча сама УНР проіснувала недовго, назва «шаг» залишила слід у колективній пам’яті та стала прикладом того, як економіка й символіка тісно переплітаються.
Чому незалежна Україна залишила копійку
Після відновлення незалежності у 1991 році Україна отримала можливість створити власну грошову систему з нуля. У суспільстві лунали ідеї повернути історичні назви, зокрема шаг як розмінну одиницю гривні. Це виглядало логічним: назва мала глибокі українські корені й могла стати символом відмежування від радянського минулого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україна повертає культурну спадщину, вкрадену Росією — пояснюємо
Втім, коли у 1996 році в обіг запровадили гривню, поряд із нею офіційно закріпили саме копійку. Рішення пояснювали насамперед прагматичними міркуваннями. Слово «копійка» було добре знайоме населенню, десятиліттями вживалося в повсякденному мовленні та фінансовій документації. Його зміна вимагала б масштабної інформаційної кампанії, адаптації бухгалтерських систем і юридичних текстів. У країні, що переживала економічну кризу та гіперінфляцію, пріоритетом було забезпечення стабільності, а не символічні зміни.
Іншими словами, у середині 1990-х держава обрала шлях найменшого спротиву. Гривня стала новим національним символом, але дрібна монета залишила імперську назву. Для більшості українців це рішення здавалося природним, адже копійка була повсякденною реальністю, тоді як шаг асоціювався радше з історичними реконструкціями чи марками доби УНР.
Такий вибір закріпив подвійність: Україна мала власну валюту, але розмінна одиниця продовжувала нагадувати про колоніальне минуле. Саме ця суперечність знову повернула тему шага в політичні дискусії вже у ХХІ столітті.
Аргументи «за» і «проти» впровадження шага
Законопроєкт №14093 передбачає заміну назви розмінної монети копійка на «шаг» у законодавстві України. Відповідні поправки вносяться до Закону «Про Національний банк України», Податкового кодексу та інших нормативних актів. Монети з написом «копійка» залишатимуться чинним платіжним засобом і певний час перебуватимуть в обігу паралельно з новими шагами у співвідношенні 1:1.
У пояснювальній записці автори документу аргументують: копійка є прямим рудиментом радянської та російської системи, який досі зберігається лише в Україні, Росії, Білорусі та невизнаному Придністров’ї. Запровадження шага вони позиціонують як відновлення історичної традиції й завершення грошової реформи 1996 року.
Національний банк зазначає, що додаткових бюджетних витрат ця зміна не потребує. Монети нового зразка виготовлятимуться на тому ж обладнанні, зі збереженням ваги, кольору й металу. Витрати на друк нових номіналів класифікуються як планові операційні.
Критики мають інший погляд. Колишній член ради НБУ Віталій Шапран вказує на ряд проблем у впровадженні шага:
- Історична коректність. Монети з написом «шаг» ніколи не існували в Україні. У ХХ столітті в обігу були лише розмінні марки-шаги часів УНР. Отже, назва не має прямої спадкоємності й вводиться радше як символ, а не як відтворення реальної історичної практики.
- Альтернативи. За словами Шапрана, шаг – не єдиний варіант. Можна було використати златники чи срібники часів Київської Русі, ярмак із традиції Кримського ханства або запровадити півгривні, як у європейських валютах. Жоден із цих варіантів не обговорювався публічно.
- Фінансові витрати. Попри заяви НБУ, витрати все ж будуть. Йдеться про переналаштування касових апаратів, банківських програм, друк нових матеріалів для навчання персоналу, роз’яснювальні кампанії для населення. Ці видатки, хоч і не ляжуть безпосередньо на бюджет НБУ, створять додаткове навантаження на державний і приватний сектор.
- Економічна доцільність. Інфляція знецінила дрібні монети: номінал у 10 копійок виведено, 50 копійок втрачають значення. У торговельних мережах залишок часто компенсують бонусами на картках, що фактично замінює дрібну готівку. Перейменування в таких умовах виглядає запізнілим і не має практичного сенсу.
- Плутанина для населення. Одночасний обіг копійок і шагів створить ризик непорозумінь, особливо в розрахунках готівкою. Подібні проблеми вже виникали, коли в обігу з’явилися різні за кольором і дизайном монети номіналом 1 гривня.
- Пріоритети НБУ. Поки Росія і Китай активно впроваджують цифрові валюти, НБУ зосереджує ресурси на символічному перейменуванні. На думку Шапрана, людські та фінансові ресурси Нацбанку мали б спрямовуватися на розробку цифрової гривні, що є більш актуальним завданням.
Втім, ініціатива перейменувати копійку на шаг виходить далеко за межі монетарної політики. Історик Сергій Плохій підкреслює: копійка тримає Україну в орбіті «русского міра». Сьогодні її карбують лише Москва, Мінськ і Київ. Це мало б сенс, якби копійка походила з Київської Русі, але вона з’явилася на українських землях лише після приходу царських військ у XVII столітті, витіснивши популярний у козацькій Україні шаг. «Прийшов час витіснити копійку. Як не зараз, то коли?» – резюмує Плохій.
Голова НБУ Андрій Пишний додає: навіть сам факт повернення української назви замість російської є достатнім аргументом. Але важливіше, що ця дискусія оголила ширшу проблему – багатовікову тактику Росії нав’язувати Україні чужі символи й стандарти. Для НБУ відродження шага – це не лише завершення грошової реформи та історична справедливість, а й крок до відновлення суб’єктності, захисту від маніпуляцій і зміцнення власної ідентичності.
