З осені Росія регулярно б’є по українській енергетичній інфраструктурі. За даними СБУ, йдеться про сотні ударів по електростанціях, підстанціях і системах теплопостачання. Їхній наслідок – масові відключення електроенергії, тепла і води. Українська спецслужба кваліфікує ці дії як злочини проти людяності.
Explainer пояснює, що міжнародне право розуміє під злочинами проти людяності, чим вони відрізняються від воєнних злочинів і чому атаки на енергетичну інфраструктуру стали предметом окремої правової оцінки.
Що міжнародне право називає злочинами проти людяності
Базове визначення злочинів проти людяності міститься у статті 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Саме на цю норму орієнтуються міжнародні суди, слідчі органи та правозахисні структури.
Згідно зі Статутом, злочин проти людяності – це будь-яка з перелічених дій, якщо вона вчиняється в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення і з усвідомленням такого нападу. Йдеться, зокрема, про вбивства, депортації, катування, переслідування, а також інші нелюдські діяння, які спричиняють серйозні страждання або тяжку шкоду фізичному чи психічному здоров’ю.
Ключовим є не окремий епізод, а характер дій. Міжнародне право звертає увагу на повторюваність, узгодженість і масштаб. Напад може тривати в часі, охоплювати значні території або велику кількість людей. Достатньо, щоб дії складалися в одну практику.
Важлива ознака – спрямованість проти цивільного населення. Це не означає, що всі жертви мають бути цивільними. Йдеться про те, що цивільні є основним об’єктом впливу, а шкода їхнім умовам життя є передбачуваним і прийнятим наслідком дій.
Для цієї категорії злочинів не є обов’язковим існування збройного конфлікту. На відміну від воєнних злочинів, злочини проти людяності можуть вчинятися і в мирний час. Ключовим є наявність нападу як політики або практики, а також усвідомлення виконавцями того, що їхні дії є частиною такого нападу.
У справах, пов’язаних з інфраструктурою, така оцінка зазвичай спирається на технічні матеріали, які дозволяють зіставити удари, завдані руйнування та їхній подальший вплив на роботу енергосистеми й пов’язаних із нею сервісів.
Саме системність дій, спрямованість проти цивільного населення і усвідомлення передбачуваних наслідків стають ключовими під час оцінки атак на інфраструктуру з погляду злочинів проти людяності.
Звідки взявся термін «злочини проти людяності»
Термін «злочини проти людяності» з’явився задовго до сучасного міжнародного кримінального права. Уперше його використали у 1915 році в спільній декларації Великої Британії, Франції та Російської імперії. Документ стосувався масових убивств вірменського населення в Османській імперії. Тоді дії турецької влади назвали «злочинами проти цивілізації і людяності».
Юридичне наповнення термін отримав після Другої світової війни. Нюрнберзький трибунал включив злочини проти людяності до свого статуту як окрему категорію. Йдеться про вбивства, депортації, поневолення та переслідування цивільного населення, вчинені в межах державної політики нацистської Німеччини.
Остаточно поняття закріпили в Римському статуті Міжнародного кримінального суду, ухваленому у 1998 році. Він систематизував склад злочинів проти людяності й визначив ключові елементи: широкомасштабність або систематичність, напад на цивільне населення та усвідомлений характер дій.
Чим злочини проти людяності відрізняються від воєнних злочинів
Воєнні злочини і злочини проти людяності часто згадують разом, але між ними різна логіка правової оцінки. Обидві категорії належать до міжнародних злочинів, проте відповідають на різні питання.
Воєнні злочини пов’язані з порушенням правил ведення війни. Йдеться про заборонені методи і засоби бойових дій, напади на цивільних або цивільні об’єкти, непропорційне застосування сили. Для такої кваліфікації важливий контекст збройного конфлікту і конкретний епізод.
Злочини проти людяності оцінюють модель поведінки, а не окрему атаку. Міжнародне право аналізує, чи складаються дії в широкомасштабний або систематичний напад на цивільне населення, чи є вони частиною певної практики і чи усвідомлювалися їхні наслідки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Це не хаос. Це система»: Юлія Паєвська про психотерор як зброю Росії та як цьому протистояти
Окремий удар по об’єкту інфраструктури може розглядатися як воєнний злочин. Серія повторюваних ударів, які призводять до тривалого позбавлення цивільних базових умов життя, може оцінюватися в іншій правовій площині.
Для воєнних злочинів достатньо встановити факт порушення міжнародного гуманітарного права в конкретному випадку. Для злочинів проти людяності потрібно довести системність, узгодженість дій і усвідомлення того, що вони спрямовані проти цивільного населення.
Прецеденти: як міжнародні суди застосовували поняття злочинів проти людяності
Практика міжнародних судів показує, що злочини проти людяності не обмежуються масовими вбивствами. Ключовим є характер і наслідки дій, а не лише форма насильства.
Після Другої світової війни Нюрнберзький трибунал визнав злочинами проти людяності депортації, примусову працю і переслідування цивільного населення, навіть коли вони не були безпосередньо пов’язані з бойовими діями.
Фото: AP Photo
У 1990-х роках Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії застосовував цю категорію до кампаній етнічних чисток, масових депортацій і системного терору проти цивільних. Суд підкреслював, що вирішальним є наявність спільної практики, а не кожен окремий злочин.
Схожий підхід використовував трибунал щодо Руанди, де злочини проти людяності охоплювали не лише вбивства, а й створення умов, несумісних із виживанням цивільного населення.
У новішій практиці міжнародні органи аналізують і атаки на критичну інфраструктуру, якщо їхні наслідки для цивільних є передбачуваними і тривалими. У таких випадках у центрі оцінки опиняється не окремий удар, а повторюваність дій та їхній гуманітарний ефект.
Ці прецеденти не створюють автоматичної аналогії, але показують, на що звертає увагу міжнародне право під час оцінки подібних ситуацій.
Чому атаки на енергетичну інфраструктуру розглядають у цій правовій рамці?
Міжнародне право оцінює атаки на інфраструктуру через їхній вплив на цивільне населення. Самі по собі електростанції, підстанції чи системи теплопостачання не є цивільними особами. Втім, їхнє ураження безпосередньо визначає умови життя мільйонів людей.
У випадку з енергетикою ключовим стає ланцюг наслідків: перебої з водопостачанням, опаленням, роботою лікарень, транспорту і зв’язку. У зимовий період це створює передбачувані ризики для здоров’я і безпеки цивільних, зокрема для людей похилого віку, дітей і пацієнтів медичних закладів.
Для правової оцінки важливо, що ці наслідки не є випадковими. Питання впирається в повторюваність дій і передбачуваність гуманітарного ефекту – чи могли виконавці не розуміти, до чого це веде, і чи продовжували атаки після того, як наслідки стали очевидними.
Ще один елемент – тривалість впливу. Руйнування енергетичної інфраструктури має наслідки, які зберігаються місяцями або роками. Відновлення обладнання потребує часу і ресурсів. У цей період цивільне населення живе в умовах нестабільності, обмеженого доступу до базових послуг і підвищених ризиків для життя та здоров’я.
Саме поєднання системності атак, передбачуваних гуманітарних наслідків і їхньої тривалості пояснює, чому удари по енергетиці аналізують у межах злочинів проти людяності. Мова йде про умови життя цивільного населення, які формуються внаслідок цих дій.
Що саме потрібно довести для кваліфікації злочину проти людяності?
Кваліфікація дій як злочинів проти людяності потребує вищого стандарту доказування, ніж у випадку окремих воєнних злочинів. Міжнародні суди оцінюють не лише факти ударів, а загальну картину дій і зв’язки між ними.
Перший елемент – наявність нападу на цивільне населення. У випадку інфраструктури це означає встановлення того, що удари призвели до позбавлення цивільних базових умов життя, а не мали виключно військовий ефект.
Другий елемент – широкомасштабність або систематичність. Достатньо довести одну з них. Широкомасштабність стосується масштабу шкоди та кількості постраждалих, систематичність – повторюваності дій, подібності цілей і методів, а також їхньої узгодженості в часі.
Третій елемент – усвідомлення характеру нападу. Аналізують, зокрема, тривалість кампанії, реакцію на вже завдану шкоду і продовження дій попри очевидні наслідки для цивільних.
Четвертий елемент – зв’язок конкретних дій із ширшою практикою або політикою. Суд оцінює, чи вписуються ці дії в загальну лінію поведінки держави або організованої структури.
Окремо доводиться причинно-наслідковий зв’язок: що шкода цивільному населенню виникла саме внаслідок цих дій, а не через незалежні чинники. У справах щодо інфраструктури це зазвичай означає зіставлення ударів, руйнувань і конкретних гуманітарних наслідків.
Саме сукупність цих елементів дозволяє міжнародним судам розглядати дії як злочини проти людяності.
Хто і де може розглядати такі справи?
Злочини проти людяності належать до категорії міжнародних злочинів. Це означає, що відповідальність за них не обмежується національною юрисдикцією. Водночас механізм притягнення до відповідальності є складним і багаторівневим.
Ключовою інституцією на міжнародному рівні є Міжнародний кримінальний суд. Він має мандат розглядати злочини проти людяності, якщо встановлено його юрисдикцію щодо конкретної ситуації і конкретних осіб. Суд не судить держави, а розглядає дії конкретних посадовців, командирів або інших осіб, причетних до злочинів.
Паралельно діє національна юстиція. Українські правоохоронні органи розслідують воєнні злочини та збирають докази, які можуть використовуватися і в міжнародних процесах. Водночас у національному законодавстві України досі немає повноцінного визначення злочинів проти людяності, що ускладнює їхню пряму кваліфікацію в українських судах.
Ще один механізм – універсальна юрисдикція. Окремі держави можуть розслідувати міжнародні злочини незалежно від місця їх вчинення і громадянства підозрюваних. Такі справи зазвичай стосуються окремих епізодів і конкретних осіб, які опинилися в досяжності національної юстиції.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спецтрибунал для РФ: що це, кого судитимуть і чому це важливо для України
Водночас сама кваліфікація дій як злочинів проти людяності розширює можливості такої юрисдикції, але не означає автоматичного відкриття справ або швидких рішень.
Важливо й те, що процеси щодо злочинів проти людяності не є швидкими. Збір доказів, аналіз ланцюгів командування, встановлення політики або практики, оцінка наміру і наслідків займають роки. У багатьох випадках рішення ухвалюють вже після завершення активної фази конфлікту.
Тому публічні заяви про кваліфікацію дій як злочинів проти людяності слід розуміти як початок юридичного процесу, а не як його результат. Вони фіксують рамку, в якій далі працюватимуть слідчі, прокурори і суди.
