У ніч проти 13 червня Ізраїль розпочав масштабну військову операцію на території Ірану, завдавши ударів по ядерних, військових та енергетичних об’єктах. У відповідь Іран атакував Ізраїль ракетами, обстрілюючи цивільні цілі. Обмін ударами триває, і ситуація стрімко загострюється, відкриваючи новий етап у конфлікті, що десятиліттями розвивався здебільшого тіньовими методами.
Цей конфлікт не є ані випадковим, ані локальним. За ним — роки ескалації, стратегічних рішень і розбудови регіональних альянсів. А його наслідки виходять далеко за межі Ізраїлю й Ірану: вони впливають на енергетичні ринки, інформаційні потоки, дипломатичні баланси та, зокрема, на позиції України у глобальній політиці.
Explainer аналізує, чому Ізраїль перейшов до прямого наступу, що саме стало мішенню атаки, як реагує Тегеран, і чому від цього залежить не лише безпека Близького Сходу, а й міжнародна підтримка Києва.
Чому Ізраїль атакував саме зараз
Ізраїль офіційно пояснив операцію необхідністю стримати розвиток іранської ядерної програми. Втім, ретельна координація дій, характер обраних цілей і масштаб атаки свідчать: ідеться не про окремий військовий епізод, а про кульмінацію тривалої стратегії, спрямованої на послідовне послаблення позицій Ірану в регіоні.
Витоки цієї стратегії — в атаці ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. У відповідь ізраїльська армія провела масштабну операцію в секторі Гази, в результаті якої бойовий потенціал угруповання було фактично знищено. Як один із ключових елементів так званої «осі опору» (мережі союзників Ірану на Близькому Сході) ХАМАС був важливою частиною стратегії стримування, яку Тегеран вибудовував роками. Його розгром став першим серйозним ударом по цій архітектурі.
Протягом 2024 року Ізраїль поступово розширював військові дії проти ключових союзників Ірану. Навесні було завдано ударів по об’єктах поблизу іранського Ісфахана, а згодом — по дипломатичному комплексу Ісламської Республіки в Дамаску. Вперше за десятиліття конфлікту Іран відповів прямим ударом по території Ізраїлю, застосувавши безпілотники. Попри обмежену ефективність атаки, сам її факт означав суттєвий злам у динаміці протистояння — перехід від опосередкованого конфлікту до відкритої ескалації.
У жовтні того ж року ізраїльські війська провели масштабну операцію проти «Хезболли» — потужного шиїтського угруповання в Лівані, яке вважається головним регіональним союзником Ірану. Знищення керівного складу, зруйнування ракетної інфраструктури та безперешкодний наступ на південь Лівану стали знаком послаблення так званої осі опору, створеної Тегераном.
Падіння режиму Башара Асада в Сирії в грудні 2024 року ще більше ускладнило позиції Ірану. Втрата транзитного маршруту, логістичної підтримки й повітряного прикриття в регіоні відкрила Ізраїлю нові можливості для ударів по критичних іранських цілях. Домінування в сирійському повітряному просторі дозволило ізраїльським силам діяти з більшою оперативною свободою.
До весни 2025 року Ізраїлю вдалося фактично паралізувати мережу іранських проксі в Сирії та Іраку. Єдиною активною залишалася хуситська мережа в Ємені, яка вдавалася до ракетних обстрілів, але здебільшого без суттєвого стратегічного ефекту. Ізраїль одночасно продовжував атакувати системи ППО Ірану, демонструючи поступове, але цілеспрямоване послаблення його обороноздатності.
Цей військовий фон збігся з важливим політичним дедлайном. У червні 2025 року завершився 60-денний термін, визначений адміністрацією Дональда Трампа для переговорів щодо нової ядерної угоди.
За даними ізраїльської розвідки, Іран наближався до створення першого ядерного випробувального пристрою. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу у недільному інтерв’ю телеканалу Fox News заявив, що рішення про початок авіаударів ухвалили на підставі конкретних розвідувальних даних. За його словами, йшлося про «секретний план створення уранової зброї», який Іран, за оцінками Тель-Авіва, міг реалізувати впродовж кількох місяців.
Як атакував Ізраїль – логіка, цілі й наслідки
Попри офіційну риторику про «превентивний удар», сама архітектура операції: вибір цілей, синхронізація дій, характер ураження, свідчить про значно ширшу мету. Це не була спонтанна атака на окремий об’єкт, а багатофазова кампанія, покликана вразити ключові елементи військово-політичної інфраструктури Ірану, підірвати довіру до режиму та створити умови для його стратегічної вразливості.
У першу чергу атаки були спрямовані на керівну вертикаль іранської армії. Ліквідовано щонайменше п’ять високопоставлених офіцерів, серед яких – командувач Корпусу вартових Ісламської революції Хоссейн Саламі, начальник Генштабу Мохаммад Багері, координатор міжвідомчих операцій Голамалі Рашид та командувач аерокосмічних сил Амір Алі Хаджізаде.
Ці фігури були не лише військовими стратегами, а й частиною символічного ядра ісламської революції, яке забезпечувало тяглість влади від 1980-х років до сьогодення.
Паралельно завдано ударів по науковій складовій ядерної програми. За даними американської розвідки, загинули щонайменше 14 вчених, які працювали над ключовими етапами збагачення урану та створення випробувального пристрою. Ці втрати мають довготривалі наслідки — кваліфікованих фахівців такого рівня складно замінити, а втрати знань і досвіду можуть відкинути ядерну програму на роки.
Під час операції Ізраїль завдав ударів по ключових об’єктах ядерної інфраструктури в Натанзі, Фордо та Ісфагані. У Натанзі, за повідомленнями західної розвідки, пошкоджено корпус, де містилися понад 1 700 сучасних центрифуг, зокрема моделі IR-4 та IR-6, здатні виробляти уран, збагачений до 60 відсотків. Хоча об’єкти не були повністю знищені, влучання у виробничі та дослідницькі потужності суттєво обмежили технічні спроможності Ірану просувати ядерну програму.
Паралельно удари зачепили радари, логістичні вузли, пускові установки та склади озброєнь у низці стратегічно важливих районів. Також ізраїльські авіаудари завдали суттєвих збитків ключовим енергетичним об’єктам Ірану, вперше безпосередньо вразивши нафтогазову інфраструктуру країни.
Однією з головних цілей став «Південний Парс» — найбільше у світі родовище природного газу, розташоване в Перській затоці.
Це родовище поділене між Іраном та Катаром: іранська частина має назву «Південний Парс», катарська — «Північний Купол». Сукупні запаси оцінюють у понад 50 трильйонів кубометрів, що становить близько 20% світових розвіданих ресурсів.
Атака на цей об’єкт не лише створює ризики для безперебійного експорту іранського газу, а й загрожує зростанням світових цін на енергоносії та подальшим загостренням економічної ситуації в самому Ірані.
Чи впаде режим аятоли: військова кампанія чи зміна влади?
Попри офіційну риторику про «стримування ядерної загрози», характер і масштаб ізраїльської операції в Ірані свідчать про спробу підірвати саму основу правлячого режиму. Як повідомляє CNN, американська розвідка підозрює, що атаки Ізраїлю можуть бути спрямовані на зміну влади в Ірані. За словами джерел, знайомих із розвідувальними оцінками, така мета давно розглядається в Ізраїлі як стратегічна.
Цей намір підтверджують і заяви прем’єр-міністра Ізраїлю. У зверненні до народу Ірану, опублікованому в соціальній мережі Х, Беньямін Нетаньягу прямо закликав іранців повстати проти режиму, який, за його словами, «гнобив вас майже 50 років». Він заявив, що Ізраїль «усуває екзистенційну загрозу», знищуючи іранську ядерну та ракетну інфраструктуру, і звернувся до громадян Ірану із закликом «піднятися і зробити так, щоб ваші голоси були почуті».
«Це ваша можливість виступити за свободу, – наголосив Нетаньягу. – Режим ніколи не був слабшим».
Факт ліквідації найвищих командирів Корпусу вартових ісламської революції, втрати вчених ядерної програми, удари по енергетичних та логістичних вузлах країни — усе це підриває не лише обороноздатність, а й управлінську вертикаль Ірану. Частина загиблих належала до генерації, що формувала післяреволюційний лад: ветерани війни з Іраком, особисті соратники аятоли Хаменеї.
Чи означає це початок кінця існуючого ладу? Передчасно стверджувати. Але зрозуміло одне: Ізраїль більше не обмежується стримуванням, а пробує змінити правила гри.
Глобальні наслідки: як конфлікт між Ізраїлем та Іраном вплине на Україну
Попри географічну віддаленість, ізраїльсько-іранський конфлікт має потенціал істотно вплинути на стратегічне становище України. Наслідки військової ескалації на Близькому Сході можуть позначитися на енергетичній стабільності, дипломатичних альянсах і загальній структурі зовнішньої підтримки Києва.
Одним із найбільш безпосередніх ризиків є енергетичний. Іран залишається важливим постачальником нафти і газу для світових ринків. Пошкодження ключових інфраструктурних об’єктів можуть спричинити перебої в експорті та зростання цін на енергоносії. Це, у свою чергу, підсилює інфляційний тиск і ускладнює економічне становище країн із високим рівнем імпорту, зокрема України.
Ще одним важливим чинником є зміщення фокусу уваги Сполучених Штатів. Як зауважує аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич, зростання напруження на Близькому Сході вже спричинило переорієнтацію частини американських ресурсів і політичної енергії. За його словами, в умовах активної фази конфлікту існує ризик скорочення обсягів допомоги Україні — зокрема постачання боєприпасів, які можуть бути переадресовані Ізраїлю.
Тишкевич також підкреслює, що можливе загострення протистояння — включно з участю союзників Ірану, таких як хусити чи іракські угруповання — може призвести до прямого залучення США до конфлікту. У такому випадку українське питання буде дедалі більше відкладатися на периферію міжнародної уваги, що ускладнить зусилля з дипломатичного просування інтересів Києва.
На стратегічному рівні конфлікт також впливає на глобальну енергетичну політику. Зростання цін на нафту на тлі затяжної ескалації посилює позиції Росії як постачальника енергоресурсів і знижує зацікавленість окремих партнерів України у боротьбі з «сірою» торгівлею російськими вуглеводнями. Крім того, дестабілізація Ірану може зашкодити реалізації альтернативних енергетичних маршрутів, зокрема проєктам з експорту туркменського газу через Іран і Туреччину.
У цьому контексті Україна змушена шукати нові формати зовнішньополітичної взаємодії. Тишкевич наголошує на необхідності чотирьох напрямів дій: локалізації виробництва озброєнь, зниженні ризиків конфліктів із сусідами, поглибленні відносин з європейськими партнерами та формуванні стійких зв’язків із ключовими державами Глобального Півдня, зокрема Китаєм, Індією та Туреччиною.
У підсумку, хоч війна між Ізраїлем та Іраном відбувається далеко від України, її наслідки можуть серйозно вплинути і на нас. Києву потрібно діяти злагоджено й рішуче, щоб не опинитися на узбіччі світової політики в часи великої міжнародної нестабільності.
