Ніч на 10 вересня 2025 року стала першим випадком, коли територія держави-члена НАТО зазнала масованої атаки російських дронів. Безпілотники не лише прорвали польський повітряний простір, а й завдали реальної шкоди. Щонайменше 19 дронів перетнули кордон: частину з них вдалося знищити силами ППО, ще кілька – за підтримки винищувачів і літаків раннього виявлення країн НАТО. У відповідь Варшава ініціювала консультації в рамках 4 статті Північноатлантичного договору. За кілька місяців до цього польський уряд презентував амбітну програму укріплення східного кордону – «Східний щит» (Tarcza Wschód). Вона охоплює все: від супутникової розвідки й систем протиповітряної оборони до бетонних бар’єрів, аеростатів, антидронових мереж і мінних рубежів. Польща більше не покладається лише на союзників – вона готується до найгіршого сценарію: війни на власній території. І водночас перетворюється на передову лінію оборони всієї Європи.
Explainer пояснює: що таке «Східний щит» і як він має допомогти Польщі та НАТО зупинити можливу агресію Росії.
Паркан, що перетворився на стіну
Будівництво першого бар’єру на кордоні з Білоруссю розпочалося ще у 2021 році – як реакція уряду партії «Право і справедливість» на міграційну кризу. Сейм ухвалив закон, який дозволяв спорудження огорожі вартістю понад 400 млн доларів.
Уздовж 187 км кордону звели 5,5-метрову стіну зі сталі та колючого дроту. На неї пішло понад 50 тис. тонн металу. Фізичну частину завершили влітку 2022-го, але електронні сенсори й тепловізори почали працювати лише через рік.
Результат виявився далеким від очікувань: за даними прикордонної служби, лише за перші дев’ять місяців 2023 року мігранти проривали бар’єр понад 30 тисяч разів, і близько 13 тисяч дісталися Німеччини. Опозиція називала конструкцію «огорожею», яка коштувала занадто дорого за свої можливості.
Саме цей досвід показав межі старої моделі й підштовхнув до створення «Східного щита» – проєкту, покликаного захищати не від нелегальної міграції, а від повномасштабної воєнної агресії.
Із заяви до реальності: як з’явився «Східний щит»
18 травня 2024 року, під час урочистостей із нагоди 80-ї річниці перемоги в битві під Монте-Кассіно, прем’єр Дональд Туск уперше публічно оголосив про створення Плану національної безпеки «Східний щит».
Програма охоплює близько 700 км кордону з Білоруссю, Росією (Калінінград) і частково з Україною. Із них 400–500 км мають бути фізично укріплені – насипами, ровами, бетонними бар’єрами, електронними системами, спостережними вежами й засобами ППО. Ділянки з природними перепонами – болотами, лісами та річками – планують адаптувати під військові завдання, створюючи природну контрмобільність.
«Завдання “Східного щита” – не лише захист, а й стримування. Це проєкт, який має зробити неможливим раптовий напад на Польщу і, ширше, на східний фланг НАТО», – підкреслив віцепрем’єр і міністр національної оборони Польщі Косіняк-Камиш.
План розрахований до 2028 року. Бюджет у 10 млрд злотих (~2,5 млрд доларів) стосується лише матеріальної частини – доріг, мостів, загороджень, логістики. Фінансування високотехнологічних компонентів – супутникової розвідки, систем ППО та озброєння – винесено в окремі, частково закриті статті. Частину витрат може покрити Європейський інвестиційний банк, а також фонд SAFE Європейського Союзу.
У лютому 2024 року Литва, Латвія й Естонія оголосили про створення «Балтійської оборонної лінії», яка має логічно з’єднатися з польським проєктом, формуючи єдиний пояс безпеки на північному фланзі НАТО.
Як виглядає «Східний щит»
Попри назву, що може асоціюватися з бетонною «лінією Мажино», «Східний щит» не є суцільною стіною. Це багаторівнева інфраструктурна система, яка поєднує сучасні технології, інженерні споруди та природні перепони. Мета – не просто втримати кордон, а уповільнити просування противника, виграти час для маневру та дозволити союзникам відреагувати.
Програма охоплює понад 700 км кордону з Росією, Білоруссю та частково Україною і простягається смугою до 50 км углиб території Польщі. До 2028 року тут має з’явитися те, що польські військові називають «простором, який працює на оборону».
Технологічна перевага: розвідка з неба і зв’язок на землі
Ключовий пріоритет – створення багатошарової системи спостереження:
- супутники: два апарати Pleiades Neo (Airbus Defence & Space, контракт €575 млн ≈ $620 млн) та наносупутники PIAST;
- аеростати спостереження (програма Barbara, США, $960 млн; дальність виявлення – понад 300 км);
- літаки раннього виявлення SAAB 340 AEW (закуплені у 2023 році);
- дрони: 1600 FlyEye, орендовані MQ-9 Reaper та 24 Bayraktar TB2.
Ці системи забезпечують контроль не лише над польською територією, а й у глибині сусідніх держав, дозволяючи вчасно виявити концентрацію військ чи підготовку наступу.
Земля як бар’єр: інженерні та природні рішення
На відміну від традиційних бункерів, які можна швидко знищити, Польща робить ставку на гнучкі фортифікації:
- протитанкові рови, бетонні їжаки та інженерні насипи;
- заболочені ділянки, які спеціально адаптовують для стримування техніки;
- спостережні вежі до 70 м, обладнані тепловізорами та сенсорами;
- місця для оперативного мінування системами Baobab-K;
- електронні сенсорні системи, інтегровані в мережу зв’язку.
Доповненням стають дороги, мости та логістичні вузли, які забезпечують швидке перекидання військ і зберігання техніки.
Оборона у глибину: озброєння та політичні обмеження
Важливим елементом є можливість завдавати ударів на випередження. Польща закупила:
- реактивні системи HIMARS і Chunmoo (дальність до 300 км);
- ракети JASSM (дальність до 1000 км);
- зенітні комплекси Patriot, інтегровані в систему ППО НАТО;
- ПЗРК Piorun для ближнього захисту.
Ці системи не входять у кошторис 10 млрд злотих (~$2,5 млрд), але є органічною частиною стратегії. Утім, рішення про можливість удару «до перетину кордону» залишається політично чутливим і, на думку польських експертів, має ухвалюватися колективно в рамках НАТО.
Політичне та фінансове підґрунтя: роль ЄС
Попри те що «Східний щит» формально є національним проєктом Польщі, його реалізація поступово перетворюється на спільну європейську справу. Варшава з самого початку шукала підтримки союзників, розуміючи: масштабні укріплення на 700 км кордону – це не лише польський щит, а й перша лінія оборони всього ЄС і НАТО.
Фінансова складова підтверджує цей підхід. Європейський інвестиційний банк погодився надати кредит у розмірі €1 млрд на інноваційні рішення в сфері супутникового зв’язку, електронної розвідки та мобільності військ. Окрім того, програма включена до так званої «Білої книги з оборони» Єврокомісії, що відкрило доступ до ще ширших ресурсів – зокрема фонду SAFE (Strategic Technologies for Europe Platform) та Європейського оборонного фонду (EDF).
У березні 2025 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, яка визнала польський «Східний щит» і балтійську «Оборонну лінію» флагманськими проєктами безпеки ЄС. Це рішення не має прямої юридичної сили, але стало політичним сигналом: Європа готова інвестувати в спільний східний фронт.
Польща також активно просуває ідею створення єдиної оборонної смуги – від Балтійського моря до Чорного. Її складовими мають стати:
- «Східний щит» на польському кордоні;
- «Балтійська оборонна лінія» Литви, Латвії та Естонії;
- ініціативи Румунії й Фінляндії щодо власних укріплень.
Зміна оборонного мислення: з реагування – до превенції
«Східний щит» став втіленням нового мислення в Європі: від реактивної оборони – до превентивної. Якщо ще десять років тому східний кордон НАТО розглядався майже як символічна межа, за якою автоматично працює стаття 5, то сьогодні Варшава прагне створити фізичний і технологічний бар’єр.
Але ця трансформація не позбавлена ризиків. Інфраструктура не гарантує безпеки, якщо немає політичної єдності й готовності діяти колективно. Фортифікації можуть сповільнити просування армії, але не зупинити сучасні ракети чи масовані атаки дронами. Вартість «Східного щита» вимірюється мільярдами доларів, але його ефективність перевірить лише реальна криза.
Польща показує готовність не чекати на союзників, але критики застерігають: надмірна ставка на оборонні споруди може повторити помилки минулого. Лінія Мажино у Франції також мала стати неприступною, але була обійдена вже в перші тижні Другої світової.
Разом із тим проєкт виконує важливу політичну функцію: сигналізує Москві, що напад на Польщу стане надто дорогим і ризикованим.
