Зі зручного інструменту комунікації соціальні мережі вже давно перетворилися на щось значно більше. Ми починаємо і закінчуємо день із Facebook та Instagram, оновлюємо стрічку в транспорті, на зустрічах, під час перегляду фільмів, за будь-якої вільної хвилини. Змінились і форми споживання інформації.

За даними щорічного опитування USAID-Internews щодо споживання медіа, 62% респондентів отримують новини з соціальних мереж, 48% – з сайтів. Водночас, відповідно до цього ж дослідження,лише 3% людей в Україні можуть розпізнати брехню в новинах. Якщо говорити про українську молодь віком 15–19 років, то, за даними молодіжного опитування U-Report, лише 14% завжди перевіряють інформацію. 

Крім численних переваг, нова соціальна реальність забезпечила сприятливі умови для поширення звідома неправдивої й маніпулятивної інформації, спотвореної зумисно заради певних економічних, політичних або інших вигод. 

Чому в соцмережах так легко поширюється дезінформація?

  • Facebook, Instagram, Telegram, Viber – один із найшвидших способів поширити інформацію, відповідальність за яку несе сам користувач. Крім того, це доступно й безкоштовно. Запустити фейк може кожен, в кого є  акаунт у будь-якій зі згаданих соцмереж і месенджерів. А за допомогою ботів та платного просування контент можна легко зробити вірусним. 
  • Інформацію в соцмережах не можна швидко перевірити. Для цього слід докласти певних зусиль: перейти на сторінку людини, яка її опублікувала, переглянути автентичність профілю (наявність фото, постів, списку реальних друзів). Якщо йдеться про стороннє посилання на сайт, то його також варто перевірити (назву й адресу ресурсу, власників, як давно працює сайт і який контент там з’являється). 
  • У соцмережах активно працюють боти, основне завдання яких – поширити інформацію, зробити її популярною та актуальною. Вони задають тренди, які потім можуть підхопити й ЗМІ. Пересічні люди, у яких немає часу розбиратися, правда це чи ні, можуть подумати, що оскільки щось популярне, отже, воно правдиве. Про цю небезпеку застерігає британський журналіст, спеціаліст із медіа та пропаганди Пітер Померанцев. «Сьогодні боти, тролі та кіборги, – пише автор у книжці «Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності», – можуть створити симуляцію громадської думки, підтримки або ненависті, підступнішу, всеохопнішу, ніж старі ЗМІ».
  • Соціальні мережі, наприклад, той же Facebook, в Україні не можна законодавчо врегулювати. Для боротьби з дезінформацією та реагуванням на неї у 2020-му році Міністерство культури та інформаційної політики розробило проєкт закону «Про протидію дезінформації», який впроваджував відповідальність за поширення фейків. Проте законопроєкт так і не було зареєстровано у Верховній Раді. Його неодноразово критикували через занадто жорстке регулювання журналістської діяльності.

Пояснювати необхідність регулювання інтернет-простору мали б журналісти та ЗМІ. Саме останні є тим майданчиком, де користувач може прочитати фахову та неупереджену інформацію, яка допоможе йому краще зрозуміти певне явище. Водночас це регулювання не мало б суперечити праву людини на свободу слова та вираження власної думки. Тому межа тут дуже тонка, але проводити її потрібно. Інша річ, що політики в цьому не зацікавлені, адже саме завдяки соціальним мережам можна впливати на авдиторію та поширювати свої меседжі. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому українці вірять у антинаукову маячню та не поспішають вакцинуватися

Візьмімо до прикладу експрезидента США Дональда Трампа. Свого часу він почав називати кожне медіаповідомлення, яке йому не подобалося, фейковими новинами. В такий спосіб високопосадовець поставив під сумнів і без того нестійкий авторитет ЗМІ, які сьогодні часто не встигають за соцмережами. Також Трамп заявив, що медіа йому не потрібні, адже він спілкується з авдиторією напряму. Це – яскравий приклад нової реальності, у якій людям не потрібно чекати випуску новин, адже думку президента вони можуть прочитати у Twitter чи Facebook. Щоправда, у випадку Трампа історія з соцмережами закінчилась плачевно: через звинувачення у підбурюванні до насильства Twitter назавжди закрив акаунт експрезидента США, який мав 88 мільйонів підписників. Раніше так само вчинили Facebook, Instagram і Snapchat. 

  • Соцмережі підкуповують доступністю. Крім того, вони регулярно тиснуть на ЗМІ кількістю підписників і лайків, які отримують блогери. З яскравих прикладів – кейс Остапа Стахіва, який активно виступав проти вакцинації проти коронавірусу з початку пандемії. За його сприяння у Києві відбувся кількатисячний мітинг противників вакцинації. Або приклад відомого блогера-мільйонника Дмитра Стужука, який переконував, що коронавірусу не існує, поки сам від нього не помер. 
  • Користувачі опиняються в «інформаційній бульбашці». Формуванню такої реальності значною мірою сприяли соціальні мережі, зокрема Facebook, алгоритми якого витворюють для користувачів ідеальні умови. «Нині легше, ніж раніше, оточити себе людьми, які мислять подібно», – міркує американський філософ Лі Макінтайр у книжці «Постправда». І цілком зрозуміло, що користувачі не хочуть виходити з такої зони комфорту.
  • Негативна інформація поширюється швидше. Вона діє на людські емоції, викликає страх, паніку, агресію. Й оскільки українцям характерна недовіра до влади та медицини, то часто саме фейки, пов’язані з життям і здоров’ям людей, стрімко поширюються у соцмережах. 

Формати фейків у соцмережах

Текст – найпростіший спосіб поширити дезінформацію. Це можуть бути короткі емоційні повідомлення, що завдяки своєму сенсаційному характеру швидко привертають увагу авдиторії і змушують її ділитися цим контентом. 

Фотофейк – один із найпоширеніших типів фейків у ЗМІ та соцмережах. Часто фальсифікатори беруть не пов’язане з поточними подіями зображення і подають його в “потрібному контексті”. Або це можуть бути знімки чи їхні частини, оброблені у фотошопі. 

Відеофейк – відеоматеріали, що містять підтвердження псевдофактів. У соцмережах це також сторіз та стріми блогерів, які можуть містити дезінформацію. 

Фейковими можуть бути пости, в яких інформація подається нібито від очевидців події, та журналістські матеріали (тексти, замасковані під новини чи аналітику). Окремо згадаймо таргетовані повідомлення. Їхня мета – донести необхідну інформацію рекламного характеру до наперед визначеної цільової авдиторії, яка потенційно може нею цікавитися. Цей тип регулярно використовують в інтернет-рекламі, й сам собою він не має негативного забарвлення. Лише не в тому випадку, коли опиняється в руках фейкотворців.

Відносно новим видом дезінформації є діпфейк. Це переконлива імітація тієї чи іншої особи, яку створює система глибинного машинного навчання за допомогою великої кількості фото та відео особи, що вже є в мережі.

А що у фейсбуці?

Facebook розуміє небезпеку поширення фейків, тому заявляє про певні кроки боротьби з ними. Серед них, зокрема: спроби краще ідентифікувати неправдиві новини за допомогою спільноти й сторонніх організацій з перевірки фактів; максимально ускладнити людям, які публікують неправдиві новини, можливість купувати рекламу на платформі тощо. 

За словами консультанта із цифрових технологій Віталія Мороза, «компанія Meta реагує на публічний тиск і робить кроки, аби в Facebook було менше дезінформації, але це більше про штучні (неавтентичні) профілі, аніж про користувачів, що поширюють щось неправдиве. Зрештою, у випадку чутливих питань, як-от Covid-19, Facebook позначає недостовірні пости, однак не видаляє їх, адже не хоче бути арбітром щодо якості контенту». Тож безпечність користування платформами, на думку експерта, на 90% залежить від користувача й на 10% – від дизайну та технічних характеристик самої платформ. «Навіть у Viber у вас будуть мінімальні ризики, якщо ви спілкуєтеся в чаті шкільного класу вашої дитини з обговоренням «чи треба здавати гроші на свято вчителя». Якщо ж ви використовуєте соцмережі й месенджери, аби ділитися чутливою інформацією, – тут є загрози».

Основна проблема ще й у тому, що Facebook не має дієвих інструментів фільтрації контенту й перевірки його джерел. Як пише у книжці «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» Оксана Мороз: «кожен, хто навчився просувати свій контент, отримує аудиторію і каже їй все, що вважає за потрібне». Завдяки алгоритмам мережі користувач бачить тільки те, що може його потенційно зацікавити, й продовжує жити у своїй «інформаційній бульбашці». А саме там найшвидше поширюються фейки, для яких подібне замкнуте середовище є вкрай сприятливим. 

«Дізнайтеся, на кого з відомих акторів ви схожі»

Уявімо, що ви захотіли перевірити «Який ви фрукт?», «Хто ваш кращий друг», «Хто найчастіше відвідує Вашу сторінку?», «На кого з відомих акторів Ви схожі?». Ці, здавалося б, невинні тести мають на меті єдине – отримати доступ до ваших даних, які потім система використає у власних цілях. Щоправда, той же Facebook збирає про вас інформацію не лише в цей час. До потенційно небезпечних зараховуємо і дозволи застосунків на смартфоні, які ви даєте системі, історія місць перебування, легкі паролі на кшталт 12345, а також підозрілі інтернет-магазини, в яких ви здійснюєте покупки.

Про масштаби проблеми навряд чи замислюються прості користувачі. А варто було б. У 2018 році на весь світ прогримів скандал, пов’язаний із Facebook та витоком даних. Стосувався він компанії Cambridge Analytica, яка незаконно отримала доступ до приватної інформації 87 мільйонів користувачів Facebook. Це дозволило їй спрогнозувати дії виборців і вплинути на їхній вибір під час президентських виборів у США в 2016 році, на яких переміг Дональд Трамп. Через цей скандал засновник соцмережі Марк Цукерберг втратив понад 5 млрд доларів. 

Ще один витік даних відбувся і цього року. Його жертвами стали понад 533 млн людей. В мережу «злили» імена користувачів, дати народження, номери телефонів, електронну пошту тощо. Цікаво, що серед постраждалих був і сам Марк Цукерберг. 

Подібні витоки небезпечні передусім тим, що люди стають легкою здобиччю кіберзлочинців та недобросовісних рекламодавців, які відтепер отримують доступ до їхньої приватної інформації і зможуть використати її у своїх цілях. Зокрема, для вчинення різних шахрайський дій на кшталт збору коштів на лікування, прохання перекинути гроші на картку тощо. Крім того, «злив» бази мейлів може призвести до фінансових втрат. За допомогою електронної пошти реально отримати доступ до ваших банківських рахунків, а також соцмереж та інших застосунків. 

Тож перед тим, як захочете дізнатися, на кого з відомих голлівудських акторів ви схожі, добре подумайте, хто стоїть за подібними тестами. 

До чого призводять фейки у соцмережах?

Як зазначає консультант із цифрових технологій Віталій Мороз, месенджери не були створені, аби пропагувати мир і щастя на Землі. «Це майданчики, що об’єднують для взаємодії доволі різних людей та інституції, – говорить експерт, – а техкомпанії сповідують свої успішні бізнес-моделі. Поширення недостовірної інформації є одним з виявів функціонування техплатформ, й головна відповідальність, як на мене, лежить на користувачах».

Віталій Мороз переконаний, що всі, включно з людьми з низькими компетенціями (як-от з невмінням протистояти соціальному інжинірингу чи зі слабкими навичками критичного мислення), несуть відповідальність за своє перебування в мережі. «Підсилення власних упереджень, масова поведінка, розмиття категорій добра і зла, – додає експерт, – неконтрольоване споживання контенту – все це може призводити до негативних наслідків вже в офлайновому житті. У традиційних медіа є відповідальні за поширення неправди, в онлайні такої відповідальності, по суті, не існує».

І справді, фейки – це:

  • потужна зброя у боротьбі проти інших країн, засіб розпалювання міжетнічної, расової та інших форм ворожнечі;
  • зручний інструмент організації протестів;
  • можливість дискредитації окремих держав, політичних сил та конкретних людей, внаслідок чого руйнується їхня репутація. Особливо популярні фейки під час виборів. Соцмережі дають можливість легко «піднести» когось із кандидатів і так само швидко його «опустити». Це ж стосується і пересічних людей, мислення і поведінку яких змінює дезінформація. Згадаймо теорію змови Pizzagate, у результаті якої озброєний чоловік поїхав «рятувати» дітей від педофілів. Це стало одним із кейсів у документальному фільмі «Після правди: дезінформація і ціна фейкових новин»  (After Truth: Disinformation and the Cost of Fake News). 

Читайте книжки, а не сидіть у соцмережах

Соціальні мережі навряд чи формують здоровий інформаційний клімат. Але життя без них точно було б менш цікавим для багатьох жителів України, що проводять багато часу в інтернеті. «Якщо звичайний користувач на 1 годину перебування в соцмережах буде читати книжки впродовж 30 хвилини, – міркує консультант із цифрових технологій Віталій Мороз, – проблем з недостовірною інформацією у нього/неї буде набагато менше. Соцмережі варто використовувати переважно в ділових цілях, і для цього є тематична соцмережа LinkedIn».

Крім того, користувачам слід віддавати перевагу якісним ЗМІ, споживати лонгріди та аналітику, яка допомагає розібратися в тому, що відбувається, ставити побільше запитань, стежити за тональністю та емоціями повідомлення. Рівень медіаграмотності суспільства зросте в тому разі, якщо кожен частіше замислюватиметься про природу контенту, яким ділиться, а також підтримуватиме незалежні медіа. Саме вони формують здорове інформаційне поле і допомагають користувачеві розібратися, де правда, а де його хочуть обдурити.