25 червня 2025 року президент Володимир Зеленський та генсек Ради Європи Ален Берсе підписали угоду про створення Спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії проти України. Це стало кульмінацією місяців дипломатичних зусиль і підтримки з боку європейських партнерів. Днем раніше, 24 червня, Комітет міністрів Ради Європи дав “зелене світло” створенню цього органу, а також спецтрибунал для РФ офіційно отримав власний статут і чітко визначені повноваження.

Президент Зеленський назвав цю подію «дійсно важливим кроком», що має стати сигналом: воєнні злочинці не залишаться безкарними.

Explainer пояснює: чому цей трибунал унікальний, які положення його статуту визначають відповідальність російського керівництва, і як він може змінити правила міжнародної справедливості — у нашому розборі далі.

Що таке Спеціальний трибунал і чому він потрібен

Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України — це міжнародний судовий орган, створений для розслідування й притягнення до відповідальності вищого політичного та військового керівництва держави-агресора. Його ключова мета — встановити індивідуальну відповідальність за ухвалення рішення про напад на Україну та дати юридичну оцінку самому факту агресії.

Чому виникла потреба у новому трибуналі?

Міжнародний кримінальний суд (МКС) не має достатньої юрисдикції для притягнення до відповідальності керівництва Росії саме за злочин агресії, оскільки Росія не є стороною Римського статуту, а юрисдикція МКС щодо злочину агресії суттєво обмежена. Тому Україна та її міжнародні партнери ініціювали створення окремого органу – із повноваженнями, яких немає у жодного з існуючих трибуналів.

Юридичні підстави Трибуналу

Трибунал створено на підставі мандату Ради Європи, відповідно до підписаної міжнародної угоди.

Статут трибуналу чітко визначає його незалежний міжнародний статус — це не “змішаний” чи національний суд, а повноцінний міжнародний орган, який керується виключно нормами міжнародного права.

Чому це важливо?

Створення спецтрибуналу має на меті не лише притягнути до відповідальності конкретних осіб, а й закріпити в міжнародному праві прецедент: агресія не залишиться безкарною, навіть якщо йдеться про керівників великих держав. Це також відповідь на давній виклик: уникнення імунітетів для посадових осіб і “подвійних стандартів” у питаннях воєнної відповідальності.

Кого і як зможе судити трибунал: структура відповідальності

Хто може стати обвинуваченим?

Згідно зі статутом трибуналу, суб’єктами злочину агресії можуть бути лише особи, які реально контролюють або керують політичною чи військовою діяльністю держави. Це — найвище політичне й військове керівництво: глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ.

Саме ці посадовці можуть нести індивідуальну кримінальну відповідальність, якщо вони планували, підбурювали, наказували чи здійснювали злочин агресії.

Принцип персональної відповідальності — без імунітетів

Важливо: статут не передбачає жодних персональних імунітетів навіть для чинних керівників держави-агресора. Це означає, що на відміну від багатьох інших міжнародних судів, трибунал не визнає “недоторканність” президентів чи прем’єр-міністрів на підставі їхньої посади.

Водночас є важлива деталь: обвинувальний акт проти чинного президента, глави уряду чи міністра закордонних справ не може бути затверджений суддею до того моменту, поки ця особа не втратить свою посаду.

Фактично, це дозволяє забезпечити юридичну підставу для майбутнього переслідування, навіть якщо особа поки залишається при владі.

Заочне засудження — новий підхід

Статут допускає можливість заочного судового розгляду (in absentia) — якщо обвинувачений не з’явиться до трибуналу, процес може відбутися без його присутності.

У такому разі, якщо підсудний відмовиться від захисника або не зможе його призначити, трибунал призначає адвоката самостійно. При цьому засуджена заочно особа зберігає право на повторний розгляд справи, якщо з’явиться особисто у майбутньому.

Правове визначення злочину агресії

Поняття “злочин агресії” у статуті трибуналу базується на статті 8 bis Римського статуту МКС та доповнюється критеріями з резолюції 3314 Генеральної Асамблеї ООН. Це чітка кваліфікація, яка дозволяє розглядати як індивідуальні рішення (наприклад, планування чи наказ), так і колективні дії найвищого керівництва.

Як працюватиме Спеціальний трибунал: процедура, особливості, співпраця з МКС

Повноцінний міжнародний орган

Спецтрибунал має статус незалежного міжнародного суду, який діє на основі норм міжнародного права та рішення Ради Європи. Його не можна прирівнювати до “змішаних” чи “гібридних” судів: це повноцінний орган, що працює від імені світової спільноти.

Відкритість до заочних процесів

Особливість трибуналу — можливість повноцінного розгляду справ in absentia, тобто за відсутності обвинуваченого.

Це новий підхід для міжнародної юстиції: якщо обвинувачений не з’являється, суд може відбутися без нього. За відсутності адвоката для підсудного захист призначає сам трибунал, щоби гарантувати дотримання прав.

Якщо людину засудять заочно, вона матиме право на повторний розгляд справи, якщо згодом особисто постане перед судом.

Взаємодія з Міжнародним кримінальним судом (МКС)

Трибунал не конкурує з МКС, а доповнює його: МКС не може судити керівництво Росії за злочин агресії через відсутність юрисдикції, а трибунал цю прогалину закриває.

Водночас, якщо підозрюваного видадуть МКС (наприклад, за іншими злочинами), розгляд у спецтрибуналі може бути призупинено до завершення процедури в Гаазі.

Офіційне юридичне встановлення істини

Створення трибуналу дозволяє офіційно, на міжнародному рівні, визначити факт агресії з боку Росії (або будь-якої іншої держави, якщо ситуація повториться в майбутньому).

Обвинувальні акти трибуналу стануть юридичною підставою для історичної та політичної відповідальності: буде офіційно зафіксовано, хто ухвалив рішення про агресію, коли це сталося і якими діями це супроводжувалось.

Без прямих імунітетів, але з процедурною обережністю

Навіть чинні керівники держави-агресора можуть отримати обвинувальні акти. Проте винесення вироку можливе лише після того, як ці особи залишать свої посади.

Це дозволяє гарантувати баланс між принципом невідворотності покарання і нормами міжнародного права, що захищають “голів держав” під час перебування при владі.

Ризики, виклики та критика Спеціального трибуналу

Запуск Спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії — це не лише перемога міжнародної справедливості, а й складний політичний і юридичний експеримент, який супроводжується низкою ризиків і скептичних оцінок.

Перш за все, ключовим викликом залишається питання легітимності та сприйняття самого суду. Не всі держави — а особливо ті, що не входять до Ради Європи чи перебувають у союзницьких стосунках із Росією — визнають рішення трибуналу чи навіть сам факт його створення.

В умовах політично поляризованого світу це створює ризик того, що вердикти суду можуть розглядатись як політичний інструмент Заходу, а не як справжній акт міжнародної юстиції.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яким буде трибунал для Путіна та його генералів — пояснює правозахисниця

Ще одна серйозна проблема — це механізм заочного судочинства. Хоча статут трибуналу і передбачає можливість засудження обвинувачених без їхньої фізичної присутності, сам підхід до “вироків in absentia” завжди викликає запитання.

У міжнародній практиці існує побоювання, що такі процеси можуть перетворитись на символічні акти, які не матимуть практичного результату — особливо якщо засуджені залишаються при владі або захищені державою, що відмовляється їх видавати.

Це підживлює критику щодо того, що трибунал не зможе виконувати власні вироки, а реальний вплив його рішень стане помітним лише у віддаленій перспективі.

Окремо стоїть питання прецедентності цього суду: чи стане він винятком “під одну ситуацію”, чи дійсно задасть новий стандарт для всієї міжнародної спільноти.

Якщо інституція так і залишиться унікальною, ризикує виникнути враження, що механізми справедливості працюють лише тоді, коли це вигідно потужним геополітичним гравцям, а не на постійній основі.

Та попри всі ці виклики, сам факт запуску трибуналу вже змінив дискурс — і у міжнародному праві, і у глобальній політиці. Україна та її партнери фактично тестують межі сучасної юстиції, а від того, як саме буде реалізовано цей механізм, залежить і довіра до нього, і його майбутнє.

Історичне значення: нова сторінка для України і світу

Створення Спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії — це не просто ще один міжнародний юридичний механізм, а справді історичний крок, який уже сьогодні змінює уявлення про справедливість на глобальному рівні.

До цього моменту навіть найгучніші міжнародні суди — як-от Гаазький трибунал чи Міжнародний кримінальний суд — часто не мали реальних важелів, щоби притягти до відповідальності лідерів держав, які стоять за найбільшими злочинами. Імунітети, політична інертність, брак політичної волі — усе це робило високопосадовців майже недоторканними.

Україна, об’єднавши довкола себе європейську та міжнародну спільноту, фактично змінила правила гри. Спеціальний трибунал не тільки дає шанс юридично визнати агресію Росії — він закладає прецедент для майбутнього: вперше у новітній історії стає можливим офіційне звинувачення і засудження чинного чи колишнього керівництва великої держави за ключовий злочин у міжнародних відносинах.

Це сигнал для інших держав: злочин агресії не залишиться безкарним, незалежно від рангу чи статусу тих, хто його скоїв.

Водночас для України це не лише юридичний або політичний тріумф, а й елемент історичної справедливості. Офіційне міжнародне визнання злочину агресії, зафіксоване обвинувальними актами трибуналу, стане частиною колективної пам’яті й дасть чітку відповідь на питання — хто, коли і яким чином розв’язав цю війну.

Це надзвичайно важливо і для майбутнього відновлення справедливості, і для зміцнення міжнародної довіри до України.

Врешті, якщо досвід цього трибуналу стане успішним, він може відкрити шлях до універсалізації цієї моделі для всього світу. Механізм, який сьогодні застосовують до злочину агресії проти України, може стати основою для розгляду подібних злочинів у майбутньому, незалежно від географії й політичного контексту.

Таким чином, Україна не лише захищає себе, а й змінює архітектуру міжнародної відповідальності.