Стратегія США та Ірану у війні. Коротко:
- США намагаються швидко знищити ядерну та ракетну інфраструктуру Ірану і послабити центр влади.
- Іран робить ставку на затягування війни, розширення географії ударів і виснаження противника.
- Подальший розвиток залежить від того, чи зможе Вашингтон досягти військових цілей без наземної операції, а Тегеран — зберегти ресурси для тривалого протистояння.
28 лютого США та Ізраїль лютого завдали нової хвилі ударів по Ірану — по ядерних об’єктах, ракетних базах і керівництву країни. Серед загиблих — аятола Алі Хаменеї. За офіційною версією, розвіддані надало ЦРУ, атаку здійснив Ізраїль.
Детальніше про війну США з Іраном та Ізраїлем, її причини та можливі сценарії розвитку — у матеріалі Explainer.
Це вже друга масштабна спроба зруйнувати ядерну інфраструктуру: після ударів влітку 2025 року частина об’єктів зберегла функціональність або була відновлена.
Нинішня ескалація сталася після переговорів у Женеві: США вимагали повної відмови від збагачення урану, Іран — повернення до формату угоди 2015 року. Після повідомлень про можливий компроміс було санкціоновано нові удари.
Explainer пояснює, які цілі переслідують США та Іран, у чому логіка їхніх стратегій і які обмеження вони мають.
Чого насправді хочуть США в цій війні?
Коли Сполучені Штати розпочали воєнну кампанію проти Ірану, чіткої формули її кінцевої мети не прозвучало. У різні моменти Дональд Трамп і його союзники говорили про превентивну самооборону, необхідність зупинити відновлення ядерної програми, захист американських військових у регіоні, а також про можливість зміни режиму.
Пояснення змінювалися залежно від контексту. На слуханнях у Конгресі держсекретар Марко Рубіо визнав, що Вашингтон знав про намір Ізраїлю діяти і очікував відповіді по американських об’єктах. Демократи вказували, що мова йшла про загрозу Ізраїлю, а не про “неминучу” атаку на США. Сам Трамп публічно стверджував, що “можливо, змусив Ізраїль діяти”, одночасно наголошуючи, що переговори з Іраном ще можливі.
Попри риторику, у стратегії США можна виокремити три ключові цілі: ядерна програма, ракетний арсенал і політична вертикаль влади.
Ядерна інфраструктура
Влітку 2025 року Ізраїль і США вже намагалися знищити іранську ядерну інфраструктуру. Попри заяви про повне руйнування програми, частина її елементів збереглася або була відновлена.
На той момент Іран накопичив близько 400 кілограмів урану, збагаченого до 60% U-235, та продовжував роботу центрифуг. Готувався запуск виробництва металевих компонентів із збагаченого урану — технологічного етапу, необхідного для створення боєзаряду. Тегеран офіційно заперечував намір створити ядерну зброю, однак програма залишалася важелем політичного тиску.
У червні 2025 року частину об’єктів було знищено, але ключові елементи інфраструктури залишилися. Невизначеною залишалася доля запасів збагаченого урану: за однією з версій, вони могли зберігатися на підземному об’єкті в Ісфахані. Підземний комплекс у Натанзі не зазнав пошкоджень. Іран заявляв, що там вироблятимуть центрифуги, однак експерти не виключали використання для збагачення. Не до кінця зрозумілою залишалася й ситуація навколо об’єкта у Фордо, де після ударів тривали відновлювальні роботи.
Ця невизначеність стала тлом для переговорів. Після кампанії 2025 року Дональд Трамп використовував загрозу нових ударів як інструмент тиску. Узимку 2026-го сторони провели кілька раундів переговорів у Женеві за посередництва Оману.
США вимагали повної відмови від збагачення урану і передачі запасів третій країні в обмін на постачання низькозбагаченого палива. Іран наполягав на поверненні до моделі угоди 2015 року — контроль МАГАТЕ в обмін на зняття санкцій. Саме цю угоду Трамп скасував у 2018 році.
Після початку нової хвилі ударів Трамп спершу заявив про можливість переговорів із новим керівництвом Ірану, але вже 3 березня назвав їх «запізнілими» і поставив під сумнів доцільність діалогу.
Ракетні бази
У перші дні нової фази бойових дій серед ключових цілей були ракетні бази, мобільні пускові установки та підприємства з виробництва ракет. Мета — зменшити спроможність Ірану завдавати масованих ударів по Ізраїлю, американських об’єктах і союзниках у регіоні.
Особливу увагу приділяли південним районам країни, звідки ураження досягають держав Перської затоки. Водночас повне знищення розгалуженої ракетної інфраструктури без наземної операції вважається малоймовірним. Реалістичнішим завданням є тимчасове обмеження ударного потенціалу — з розрахунком на подальшу, більш тривалу кампанію.
Удар по політичному центру
Перший масований удар супроводжувався ліквідацією аятоли Алі Хаменеї. За офіційною інформацією, розвіддані про його нараду надало ЦРУ, а операцію здійснив Ізраїль. У повідомленнях джерел зазначалося, що цей епізод розглядався як можливість одночасно вразити значну частину політичного керівництва та запустити подальшу фазу операції.
Наступною ціллю стала Асамблея експертів — орган із 88 членів, відповідальний за обрання верховного лідера. За наявною інформацією, удар було завдано під час засідання, на якому мали розглядати кандидатуру наступника Хаменеї.
Будівля в Кумі зазнала значних пошкоджень. Дані про кількість членів Асамблеї, які перебували всередині на момент атаки, залишалися непідтвердженими. Удар по цьому органу мав не лише тактичне, а й політичне значення — він був спрямований на механізм передачі влади.
Фактор курдів
Курдський вимір у цій війні перестає бути абстрактною гіпотезою і набуває конкретних ознак.
Як повідомляє The Wall Street Journal із посиланням на американських посадовців, Дональд Трамп висловив готовність підтримати збройні угруповання в Ірані. У Вашингтоні обговорюють можливість консолідації розрізнених опозиційних фракцій у структуру, яка могла б діяти за підтримки США.
У цьому контексті Трамп провів телефонні переговори з лідерами іракських курдів Масудом Барзані та Бафелем Талабані. За даними видання, курдські сили зосереджені поблизу ірано-іракського кордону, а в регіоні створено коаліцію політичних сил іранського Курдистану, яка заявляє про готовність до активних дій.
Формат можливої підтримки поки не визначений. Серед варіантів, які обговорюються, – постачання озброєння, навчання або передача розвідувальних даних у реальному часі. Остаточного рішення, за інформацією співрозмовників видання, немає.
Такий сценарій має очевидні обмеження. Курдське питання є чутливим для Туреччини – члена НАТО, яка розглядає частину курдських формувань як загрозу своїй безпеці. Крім того, іранська опозиція не є монолітною: між курдськими структурами та прихильниками інших політичних альтернатив існують розбіжності.
Чи можуть США змінити режим в Ірані?
Попри масштаб заявлених цілей, ймовірність зміни режиму виглядає низькою. Історія повітряних кампаній не дає прикладів, коли одні лише авіаудари призводили до падіння авторитарної влади без наземної операції або внутрішнього розколу еліт.
Іранська політична система спирається на розгалужений бюрократичний апарат і силові структури. Ознак того, що ключові силові групи готові відмовитися від підтримки режиму, наразі немає.
Більш імовірний сценарій — обмежений результат: часткове досягнення військових цілей із подальшим переходом до переговорів або одностороннім згортанням операції.
Менш імовірний, але ризикований варіант — різка ескалація після удару по американських об’єктах із великими втратами. У такому випадку конфлікт може вийти за рамки початкових планів.
У підсумку подальший хід подій залежить не лише від інтенсивності ударів, а й від того, чи готовий Вашингтон окреслити межу, на якій зупиниться.
На що робить ставку Іран?
Якщо американська стратегія побудована на швидкому ослабленні інфраструктури, то Іран діє інакше. Його відповідь не виглядає як спроба здобути миттєву перевагу. Це радше розрахунок на тривалість.
З перших днів конфлікту Тегеран відповів розосередженими ударами по цілях у різних країнах Близького Сходу. Під обстріли потрапили не лише ізраїльські об’єкти, а й країни, де розміщені американські військові. Географія стала частиною стратегії.
Виснаження замість прориву
Іран не має переваги в повітрі і не може конкурувати зі США в масштабі високоточної авіації. Тому він робить ставку на регулярність ракетних і дронових ударів.
Кожен запуск змушує США і союзників витрачати дорогі перехоплювачі систем протиповітряної оборони. Такий підхід не гарантує прориву, але створює постійний тиск. Якщо кампанія затягується, витрати зростають для всіх сторін.
Водночас ця модель залежить від ресурсів самого Ірану. Підземні ракетні бази й виробничі об’єкти перебувають під ударами. Основний ризик для Тегерана – виснаження власних запасів раніше, ніж у противника виникнуть серйозні проблеми з перехопленням.
Чи може війна вийти за межі Ірану та Ізраїлю?
Другий елемент – розширення географії. Удари по країнах Перської затоки створюють ризики для енергетичної інфраструктури й логістики. Навіть обмежені інциденти в цьому регіоні впливають на ринки.
Графіка: Lou Robinson / CNN.
Це підвищує політичну й економічну ціну війни для союзників США. Чим ширше конфлікт виходить за межі двостороннього протистояння, тим складніше Вашингтону утримувати підтримку без застережень.
Іран також оголосив обмеження судноплавства в районі Ормузької протоки – ключового маршруту світових поставок нафти. Навіть часткові перебої в цьому районі мають глобальний ефект.
Внутрішня стабільність як стратегічний ресурс
Попри удари по керівництву, іранська система не продемонструвала ознак швидкого розпаду. Управління зберігається. Силові структури залишаються функціональними.
Це важливо для стратегії виснаження: вона можлива лише за умови внутрішньої стабільності. Якщо режим зберігає контроль, він може дозволити собі затяжне протистояння.
Горизонт іранської стратегії
Для Тегерана “перемога” не обов’язково означає військову перевагу. Достатньо зберегти політичну систему, витримати удари і змусити США зупинитися без досягнення максималістських цілей.
У цьому сенсі стратегія Ірану не спрямована на швидкий перелом. Вона спрямована на те, щоб зробити війну довшою і дорожчою, ніж Вашингтон розраховував.
Від чого залежить розвиток війни США та Ірану?
Американська стратегія ґрунтується на швидкому послабленні ключових елементів іранської системи — ядерної інфраструктури, ракетних баз і центрів ухвалення рішень. Розрахунок полягає в тому, щоб зменшити можливості Тегерана настільки, аби змусити його до поступок або оголосити про досягнення цілей без переходу до наземної операції.
Час у цій логіці має політичне значення. Запланована зустріч Дональда Трампа із Сі Цзіньпіном і наближення виборів у США створюють додатковий тиск: затяжна кампанія без чіткого результату послаблює переговорні позиції Вашингтона і стає фактором внутрішньої політики.
Іран діє в іншій часовій моделі. Його стратегія не передбачає швидкого перелому, а спирається на затягування конфлікту, розширення географії ударів і підвищення вартості війни для США та їхніх союзників.
Вашингтон намагається обмежити можливості Тегерана негайно. Тегеран прагне витримати тиск і перевести протистояння у тривалу фазу.
Обидві стратегії мають обмеження. США не контролюють територію Ірану і без наземної операції не гарантують повного демонтажу підземної інфраструктури. Іран, своєю чергою, змушений підтримувати інтенсивність ударів під постійними атаками по власних об’єктах.
Подальша траєкторія війни визначатиметься не лише військовими ресурсами, а й політичним часом кожної зі сторін.
Часті запитання
Чи має Іран ядерну зброю?
Ні. За відкритими даними, Іран накопичив високозбагачений уран, але офіційно не оголошував про створення боєзаряду.
Чи можуть США повністю знищити ядерну програму Ірану?
Без наземної операції це малоймовірно через розгалужену мережу підземних об’єктів.
Чи перекрив Іран Ормузьку протоку?
Іран фактично заблокував судноплавство через протоку, що суттєво обмежило рух танкерів і військових кораблів. Це створює ризики для глобальних поставок нафти і підвищує ймовірність подальшої ескалації.
Чи можливе пряме вторгнення США?
Ознак підготовки масштабної наземної операції наразі немає, однак розширення військової присутності в регіоні не виключене.
Чи вплине війна на ціни на нафту?
Блокування Ормузької протоки безпосередньо впливає на світові енергетичні ринки та провокує різкі коливання цін.
