Те, що спершу здавалося черговим тарифним конфліктом між двома економічними гігантами, переросло в масштабне протистояння зі світовими наслідками. США і Китай більше не просто обмінюються митами — ставки зросли до рекордного рівня, а риторика дедалі більше нагадує передвоєнну. На кону — не лише торгівля, а й контроль над технологіями та майбутнім глобального порядку.

Explainer пояснює, як ми опинилися в цій точці — і чому це важливо для всього світу.

Що сталося?

Торговельна війна між США та Китаєм офіційно вийшла за межі просто митної політики. Після низки попереджень і загроз, Вашингтон підняв мита на китайські товари до рекордного рівня — 104%. Це стало кульмінацією кількох хвиль тарифних підвищень: спочатку адміністрація Трампа запровадила мита на рівні 34%, згодом додала ще 20%, а нещодавно – остаточні 50%, що й вивело сумарну ставку на історичний максимум.

Пекін відповів симетрично, але в своєму стилі: Китай оголосив про підвищення мит на американський імпорт до 84%. Ці заходи набувають чинності з 10 квітня. Це вже не просто економічний сигнал — це політичне послання. Разом із новими тарифами Пекін додав до списку експортного контролю 12 американських компаній, а ще 6 — вніс до переліку «ненадійних» організацій. Фактично це означає: доступ до китайського ринку, технологій і співпраці для цих фірм суттєво обмежується або зовсім зникає.

І це лише частина ширшої економічної бурі, яка охопила одразу кілька континентів. Ще 2 квітня Трамп оголосив про запровадження «взаємних мит» для понад 180 країн і територій. Винятками стали лише держави, які вже перебувають під американськими санкціями — Росія, КНДР, Куба й Білорусь. З 5 квітня запрацювали перші 10% тарифи, а з 9 квітня — підвищені, на рівні 20% і вище. Під обмеження потрапили ЄС, Китай і навіть Україна, для якої мито склало 10%.

На фінансових ринках це викликало справжній шторм. Індекс S&P 500 (фондовий індекс, у кошик якого включено 500 акціонерних компаній США, що мають найбільшу капіталізацію – прим.ред.) за кілька днів втратив понад $5 трлн капіталізації. Інвестори нервують, економісти говорять про можливу рецесію, а Китай прямо заявляє: буде “боротись до кінця”. Із кожним новим кроком дві найбільші економіки світу не просто торгуються — вони готуються до тривалої економічної війни.

Інфляція в США та фіскальний маневр Китаю

Для США наслідки очевидні — зростання цін на китайські товари посилить інфляційний тиск, що ускладнить місію Федерального резерву щодо стримування зростання цін. Дональд Трамп, демонструючи рішучість, дав зрозуміти, що готовий терпіти економічні втрати заради стратегічних цілей. «Іноді потрібно приймати ліки, щоб щось виправити», — заявив він у неділю.

У Китаї ж уряд демонструє впевненість у своїх можливостях протистояти зовнішнім викликам. Прем’єр Лі Цян підкреслив у розмові з Урсулою фон дер Ляєн, що Пекін має «широкі політичні інструменти», щоб «повністю компенсувати» будь-які зовнішні потрясіння. Він також висловив оптимізм щодо економічного зростання — хоч і не згадав прямо про заплановане зростання ВВП на 5%.

Стратегії протидії: мита, юань і державні стимули

Пекін не поспішає на поступки — на відміну від Трампа, Сі Цзіньпін не має виборчого тиску і може дозволити собі стратегічну гнучкість: девальвувати юань чи вмикати фіскальні стимули. У відповідь на ймовірне зростання мит китайські акції цього тижня втрималися краще за решту світу, а державні облігації навіть зросли — інвестори очікують, що влада втрутиться, щоб підтримати економіку.

Та як довго ще можна грати у митні війни? За даними економістів Goldman Sachs, Трамп майже вичерпав потенціал тарифного тиску. «Мито в 2000% навряд чи матиме більший вплив на торгівлю, ніж тариф у 1000%», — йдеться у дослідженні. Згідно з розрахунками банку, 36% американського імпорту з Китаю мають обмежені можливості для заміщення. У Китаї ж лише 10% імпорту зі США настільки критично залежать від американських постачальників.

Американська залежність від китайських товарів: вразливість, яку важко проігнорувати

Китай — головний постачальник критичних металів, таких як мідь, літій, германій і галій, що мають вирішальне значення для оборонної та високотехнологічної промисловості. Вже зараз Пекін обмежив експорт германію та галію, які використовуються у виробництві тепловізорів і радарів. Зі свого боку США можуть посилити технологічну блокаду Китаю, ускладнивши доступ до передових мікрочіпів, необхідних для розвитку штучного інтелекту — сфери, де Китай поки не може самостійно забезпечити власні потреби.

Навіть коли мова йде про звичайні побутові речі, США залишаються глибоко залежними від китайського імпорту — хоч це й не завжди відображено в публічному дискурсі. Наприклад, понад 90% складних парасольок, термосів, світлодіодних ламп, дерев’яних вішалок і навіть штучних квітів, що імпортуються в США, виготовляються саме в Китаї. Такі нішеві товари не завжди на виду, але саме вони формують критичну масу споживчих товарів на американському ринку. Їхня заміна в разі ескалації тарифів або розриву торгівлі — завдання майже неможливе у короткостроковій перспективі.

І це лише верхівка айсберга. За даними Комісії з міжнародної торгівлі США за 2024 рік, Китай був джерелом понад 70% імпортованих смартфонів — і левова частка з них припадала на iPhone, вироблені на китайських заводах для Apple. У грошовому еквіваленті це $41 мільярд — найбільша категорія імпорту США з Китаю. Це робить навіть такі гіганти, як Apple, надзвичайно вразливими до збоїв у китайському ланцюжку постачання.  І це вже має наслідки: акції Apple впали на 23% після нових тарифних загроз.

 Торгівля між США і Китаєм у цифрах

Обсяг двосторонньої торгівлі між США і Китаєм у 2024 році сягнув $585 мільярдів. І хоча загальний масштаб співпраці вражає, структура цієї торгівлі є дуже нерівною. США імпортували з Китаю товарів на $440 мільярдів, тоді як Китай отримав з Америки лише $145 мільярдів. Це означає торговельний дефіцит у $295 мільярдів — приблизно 1% американського ВВП. Попри гучні заяви Дональда Трампа про «тривалий дефіцит у трильйон доларів», реальні цифри все ж менші, хоча й залишаються проблемними.

Торговельний тиск США щодо Китаю істотно посилився за останні роки. Ще під час першого терміну Трамп запровадив серію мит, які зберіг і навіть розширив Джо Байден. Як результат, частка китайських товарів у загальному американському імпорті впала з 21% у 2016 році до 13% у 2024-му. Проте ця статистика може бути оманливою: аналітики відзначають, що значна частина китайського експорту просто змінила маршрут і надходить у США через країни Південно-Східної Азії.

Глобальні наслідки: чому торгова війна США і Китаю зачіпає всіх

Хоч конфлікт між США та Китаєм здебільшого сприймається як двостороннє протистояння, його хвилі неминуче докотяться до решти світу. У 2024 році на ці дві країни припадає близько 43% світового ВВП. І якщо торговельне напруження переросте у масштабну війну тарифів і обмежень, це може істотно сповільнити глобальну економіку або навіть підштовхнути її до рецесії.

Удар по економічному зростанню зачепить і інвестиційні потоки — адже бізнес зазвичай уникає ризику в періоди невизначеності. Але не менш важливим є й побічний ефект, який часто залишається поза фокусом — надлишок виробництва.

Китай — найбільший виробник у світі, і його промисловість виробляє значно більше, ніж країна може спожити всередині. У 2024 році його експортний профіцит становить майже $1 трильйон. Водночас ця продукція часто має штучно занижену ціну — завдяки внутрішнім субсидіям, дешевим державним позикам і політичній підтримці для ключових компаній. Якщо товари, які раніше йшли на ринок США, раптово залишаться без покупця, Китай цілком може перенаправити цей надлишок до інших країн.

Чим усе може закінчитися?

Відповісти однозначно важко. Попередній раунд торговельної ескалації між США та Китаєм у 2018 році завершився так званою «першою фазою» угоди. Але навіть після її підписання тарифні ставки залишилися значно вищими, ніж до початку конфлікту — тож замість миру маємо тимчасове перемир’я.

Інші країни можуть розраховувати на кращу долю: наприклад, Трамп нещодавно заявив, що Японія надсилає делегацію для перемовин — і, можливо, отримає більш вигідні торговельні умови. Але з Китаєм ситуація набагато складніша — не лише через економіку, а й через глибші, культурні фактори.

«Проблема — у культурному розриві переговорних стратегій», — пояснює Лінн Сонг, головна економістка Великого Китаю в ING Bank. Для Пекіна поступка зовнішньому тиску — це не просто невигідна угода. Це потенційне приниження. Історична пам’ять про «Століття принижень» — період, коли Китай був об’єктом імперського тиску з боку Заходу, — залишається глибоко вкоріненою. Як каже Сонг: «У Китаї велике значення надається рівноправному діалогу. Тому агресія не викликає капітуляції — вона провокує спротив».

Це означає, що обидві сторони — і Вашингтон, і Пекін — усе ще впевнені у власній перевазі. І поки жодна не готова до реальних поступок. А отже, конфлікт може затягнутися надовго. У найгіршому сценарії — з наслідками не лише для світової торгівлі, а й для ширшої геополітичної стабільності.