Павло Остріков, один із найпомітніших українських режисерів молодшого покоління, переносить знайомі мотиви своїх короткометражок – іронію, самотність і невміння зробити перший крок у стосунках – у масштаб повнометражного дебюту «Ти – космос».
Стрічка, виробництво якої тривало майже десять років, працює на межі жанрів, поєднуючи наукову фантастику з ліричною драмеді. У центрі – історія космічного далекобійника, який після зникнення Землі раптом опиняється перед вибором: прийняти самотність як неминучий фінал чи ризикнути всім заради кохання.
Режисер: Павло Остріков
Сценарій: Павло Остріков
Оператор: Микита Кузьменко
Композитор: Микита Моісеєв
У ролях: Володимир Кравчук, Леонід Попадько, Алексія Депікер, Дарія Плахтій
Країна: Україна
Студія: ForeFilms
Жанр: драма, фантастика, комедія
Тривалість: 1 година 42 хвилини
Вікове обмеження: 12+
Самотність і несподіваний зв’язок
«Ти – космос» фокусується на Андрієві, космічному далекобійнику, який роками літає за одним маршрутом: Земля – Каллісто і назад. Два роки туди, два роки назад. Його дні складаються з роботи, коротких розмов із бортовим комп’ютером і сірої рутини. І коли Земля вибухає, фільм не змінює інтонації — він і далі спостерігає за людиною, яка намагається зрозуміти, як жити в новій реальності, де він лишається останнім.
Усе змінюється, коли з Андрієм виходить на зв’язок Катрін — француженка, що застрягла на орбітальній станції поблизу Сатурна. Їхнє спілкування складається з коротких голосових повідомлень — простих і стриманих. Голос Катрін, озвучений Алексією Депікер, додає історії нової емоційної ноти: у її манері відчувається втома людини, яка довго живе в напрузі, але все ще здатна бути уважною до іншого. Завдяки цьому між героями поступово виникає переконливий зв’язок.
Це не «кохання на відстані», а радше взаємна потреба не зникнути в мовчанні космосу. Фільм точно показує, як навіть невелике відчуття близькості здатне змінити напрямок руху людини — і зробити цей рух значно усвідомленішим.
Режисура, операторська робота, музика
Павло Остріков обирає стриману режисуру, яка робить фільм камерним і сфокусованим на людині, а не на видовищних фантастичних ефектах. Більшість сцен побудовані на спостереженні: камера дозволяє Андрієві бути в кадрі без зайвих підсилень, і ця буденність поступово стає одним із головних драматургічних інструментів. Герой існує у своїй самотності переконливо й без акторського перебільшення.
Ретрофутуристичний дизайн корабля «Обрій» викликає відчутні асоціації з «Солярісом», класичним «Зоряним шляхом» і загалом з естетикою фантастики Лема й Азімова. Тумблери, кнопки, прості індикатори — усе виглядає функціонально й приземлено, ніби техніка, створена не для ефекту, а для щоденної роботи. Через це інтер’єри стають природним середовищем героя, а не стилізацією.
Оператор Микита Кузьменко часто використовує статичні крупні плани, що точно передають ритм буднів Андрія. У сценах відкритого простору камера переходить у широкі плани, де герой буквально губиться у масштабах космосу. Такий контраст працює тихо й органічно: він створює атмосферу, у якій кожен рух і кожна зміна інтонації сприймаються виразніше.
Музика Микити Моісеєва й добірки української естради з’являються там, де це справді потрібно. Вони задають контекст для Андрія — його походження, його смак, його спосіб триматися за щось знайоме серед космічної порожнечі.
Акторська гра
Володимир Кравчук буквально тримає на собі майже весь фільм. Більшу частину часу він єдина фізично присутня людина в кадрі, а його партнером стає голос бортового комп’ютера Максима, озвучений Леонідом Попадьком. Такий формат вимагає вміння тримати увагу глядача без звичного обміну поглядами чи пластики, і Кравчук із цим завданням справляється.
Його Андрій — не «останній герой», а людина, яка давно звикла до самотності. Він не перевантажує роль емоціями: мікрорухи, паузи й інтонації працюють краще за будь-які драматичні прийоми. Завдяки цьому глядач не відчуває награності, чим, на жаль, часто грішать українські стрічки.
Вживаючись у роль, Кравчук надихнувся влогами далекобійників. Їхній темп, спосіб говорити і звичка мислити «на ходу» допомогли йому сформувати внутрішню логіку героя, який більшу частину життя проводить у дорозі.
Максим у виконанні Попадька стає постійною присутністю поруч з Андрієм. Його суха, майже механічна манера спілкування не намагається бути кумедною, але часом природно викликає посмішку. Це створює відчуття трохи дивної, але гарної команди.
Фінальна сцена має свою історію. Спершу у фільм планували залучити французьку акторку, старшу за головного героя. Але після повномасштабного вторгнення зйомки довелося зупинити. Коли їх поновили, акторка відмовилася приїхати через ракетний обстріл Києва. Тоді команді вдалося запросити Дарію Плахтій, яка прилетіла в Україну буквально наступного дня. Її поява сформувала фінальний емоційний акцент фільму — мабуть, один із найкращих та найліричніших в українському кінематографі останніх десятиліть.
Чому цей фільм варто подивитися
«Ти – космос» — це історія про вибір, який людина робить тоді, коли здається, що вибирати вже пізно. Андрій опиняється в ситуації, де життя зводиться до кількох десятків квадратних метрів корабля і шістнадцяти місяців, що залишаються попереду. Але саме в цій межовій точці він робить те, на що ми рідко наважуємося в буденному житті: не замикається в собі, а рухається назустріч іншій людині.
Це й є головний екзистенційний вибір фільму — між самотністю, яка здається безпечнішою, і коханням, що завжди передбачає ризик. Стрічка дуже точно показує: сенс не виникає з великих подій, він народжується з відчуття, що поруч є хтось, заради кого можна зробити крок, навіть якщо немає жодної гарантії, що він буде правильним.
Фільм варто побачити ще й тому, що він дозволяє собі сміливість розповісти велику історію людських стосунків. Те, що виникає між Андрієм і Катрін, — не «романтика в космосі», а одна з найпрекрасніших історій кохання в українському кіно.
І, зрештою, у час війни, коли наше життя може обірватися будь-якої миті, «Ти – космос» нагадує: саме кохання надає життю сенс — навіть якщо цього життя лишилося на дванадцять хвилин запасу кисню в скафандрі.
Оцінка: 10/10.
