Історія США як незалежної держави почалася у 1776 році з 13 британських колоній на Атлантичному узбережжі Північної Америки. На захід від Аппалачів простягалися величезні території, які контролювали Іспанія та корінні народи Північної Америки.
За наступні 250 років територія Сполучених Штатів збільшилася приблизно у вісім разів – з близько 2,3 млн до майже 9,8 млн км². Країна купувала території, приєднувала нові землі, укладала міжнародні договори, брала участь у війнах і поступово розширилася до Тихого океану, а згодом вийшла за межі континентальної частини Північної Америки.
Кожна зміна кордонів була наслідком політичних рішень, дипломатичних домовленостей або воєн. Водночас вона впливала на економіку, політичний устрій, баланс між штатами, відносини з іншими державами та корінними народами.
Explainer показує, як протягом 250 років змінювалися кордони США, чому країна розширювала свої території та як кожен етап цього процесу вплинув на її історію.
До США: кому належала Північна Америка у 1776 році
У 1776 році Сполучених Штатів ще не існувало. Північна Америка була поділена між європейськими державами та землями, на яких жили корінні народи.
Велика Британія контролювала 13 колоній уздовж Атлантичного узбережжя, а також територію сучасної Канади. Іспанська імперія володіла Флоридою, Луїзіаною на захід від річки Міссісіпі та великими територіями на півдні й заході континенту, зокрема землями сучасних Техасу, Нью-Мексико, Аризони та Каліфорнії.
Значна частина континенту залишалася під контролем корінних народів Північної Америки. Європейські держави претендували на багато з цих земель, однак їхній фактичний контроль був обмеженим або взагалі був відсутній.
Саме ця карта показує Північну Америку напередодні народження Сполучених Штатів. Незабаром 13 британських колоній проголосять незалежність і започаткують формування нової держави.
Як 13 колоній стали Сполученими Штатами
4 липня 1776 року представники 13 британських колоній ухвалили Декларацію незалежності й проголосили створення Сполучених Штатів Америки. Документ обґрунтовував розрив із Великою Британією та проголошував право колоній на незалежність.
Попри проголошення незалежності, США ще не були міжнародно визнаною державою. Війна з Великою Британією тривала, а майбутні кордони країни залишалися невизначеними.
13 колоній утворили союз, у якому кожна зберігала власний уряд і законодавство. Згодом цей союз перетворився на федерацію зі спільними органами влади.
Перші міжнародно визнані кордони США (1783)
Війна за незалежність завершилася у 1783 році підписанням Паризького мирного договору між США та Великою Британією. Лондон визнав незалежність нової держави та її кордони.
За договором західний кордон США проходив річкою Міссісіпі, північний — приблизно вздовж сучасного кордону з Канадою, а південний — по межі з іспанською Флоридою. Територія нової держави виявилася значно більшою, ніж землі, безпосередньо заселені колоністами.
Паризький договір уперше закріпив міжнародно визнані кордони США. Відтоді країна отримала можливість організовувати нові території, приймати до Союзу нові штати й поступово розширюватися на захід.
Перша федеральна територія: як США почали розширюватися
Після Війни за незалежність Сполучені Штати отримали величезні малозаселені території між Аппалачами та річкою Міссісіпі. Частину цих земель окремі штати вважали своєю, але згодом передали їх федеральному уряду.
У 1787 році Конгрес ухвалив Північно-Західний ордонанс (Northwest Ordinance), який визначив порядок управління Північно-Західною територією. Документ став основою американської системи територіального розвитку.
Ордонанс передбачав, що нові землі спочатку отримують статус федеральної території, а після зростання населення можуть звернутися до Конгресу із проханням про вступ до Союзу як штат. На відміну від європейських колоній, нові штати отримували такі самі права, як і ті, що вже входили до складу США.
Саме ця система дозволила країні поступово перейти від 13 штатів до 50, не змінюючи принципів державного устрою. Більшість штатів, які приєдналися до США після 1787 року, пройшли саме цей шлях.
Луїзіанська купівля: угода, що майже подвоїла територію США
У 1803 році Сполучені Штати придбали у Франції територію Луїзіани площею близько 2,1 млн км². За неї американський уряд заплатив 15 млн доларів.
На той час президентом США був Томас Джефферсон. Франція під керівництвом Наполеона Бонапарта відмовилася від планів відновити колоніальну імперію в Північній Америці через війну в Європі та наслідки Гаїтянської революції. Продаж Луїзіани дозволив Парижу отримати кошти для фінансування воєн.
Луїзіанська купівля майже подвоїла територію США. До придбаної території входили землі, з яких згодом повністю або частково утворилися 15 сучасних штатів, зокрема Луїзіана, Міссурі, Айова, Небраска, Канзас, Північна й Південна Дакота.
Водночас американський уряд майже не знав, що саме придбав. Значна частина нової території залишалася малодослідженою, тому вже наступного року США відправили експедицію Льюїса і Кларка, яка мала дослідити нові землі.
Експедиція Льюїса і Кларка: що США дізналися про нові землі
У 1804 році президент Томас Джефферсон відправив експедицію під керівництвом Меріветера Льюїса та Вільяма Кларка, щоб дослідити територію, придбану у Франції.
Протягом двох років експедиція пройшла від Сент-Луїса до узбережжя Тихого океану, склавши карти річок, гірських хребтів і природних ресурсів. Її учасники описали сотні видів рослин і тварин, а також встановили контакти з багатьма корінними народами.
Важливу роль у подорожі відіграла Сакаґавея — жінка з народу шошонів, яка допомагала експедиції як перекладачка та провідниця.
Експедиція стала першим масштабним дослідженням нових територій США. Зібрані нею карти, описи природи й відомості про місцевість стали важливою основою для подальшого освоєння Заходу.
Як США отримали Флориду
До початку XIX століття Флорида залишалася володінням Іспанії. Водночас іспанська влада дедалі слабше контролювала територію, а прикордонні конфлікти ставали дедалі частішими.
У 1819 році США та Іспанія підписали договір Адамса – Оніса, за яким Іспанія передала Флориду Сполученим Штатам. Натомість США відмовилися від претензій на Техас і погодилися врегулювати фінансові вимоги своїх громадян до Іспанії.
Договір також визначив кордон між США та іспанськими володіннями в Північній Америці. У 1821 році Флорида офіційно перейшла під контроль США, а в 1845 році стала 27-м штатом.
Чому Техас майже десять років був окремою державою
На початку XIX століття Техас входив до складу Мексики, яка здобула незалежність від Іспанії у 1821 році. Щоб заселити малонаселені території, мексиканська влада дозволила переселення колоністів зі США.
Згодом американські поселенці стали більшістю серед нечисленного населення Техасу. Суперечки з мексиканською владою щодо централізації держави, імміграції та рабства призвели до Техаської революції.
У 1836 році Техас проголосив незалежність і став Республікою Техас. Хоча Мексика не визнала її незалежності, нову державу визнали США, Велика Британія, Франція та кілька інших країн.
Майже десять років Техас існував як окрема держава, перш ніж приєднатися до Сполучених Штатів.
Приєднання Техасу та шлях до війни з Мексикою
У 1845 році Республіка Техас увійшла до складу США як 28-й штат. Це рішення різко погіршило відносини з Мексикою, яка продовжувала вважати Техас своєю територією.
Додатковою причиною конфлікту стала суперечка щодо південного кордону Техасу. США вважали ним річку Ріо-Ґранде, а Мексика — річку Нуесес, розташовану північніше.
Територіальна суперечка стала одним із безпосередніх приводів Мексикансько-американської війни 1846–1848 років. Її результат докорінно змінив карту Північної Америки.
Як США без війни отримали Орегон
У першій половині XIX століття США та Велика Британія спільно контролювали Орегонську територію. До неї входили землі сучасних штатів Орегон, Вашингтон, Айдахо та частини Монтани й Вайомінгу.
Американські поселенці дедалі активніше переселялися на захід Орегонським шляхом, а в США набув популярності лозунг «54°40′ or Fight!», прихильники якого вимагали встановити кордон значно північніше.
Попри войовничу риторику, сторони домовилися дипломатичним шляхом. У 1846 році США та Велика Британія підписали Орегонський договір, який встановив кордон по 49-й паралелі. Відтоді ця лінія стала основою більшої частини сучасного кордону між США та Канадою.
Війна, після якої США змінили карту Північної Америки
У 1846 році між США та Мексикою почалася війна, головною причиною якої стали суперечки навколо Техасу та кордону між двома державами.
Бойові дії тривали майже два роки й завершилися перемогою США. Американські війська зайняли Мехіко, після чого сторони розпочали переговори про мир.
Мексикансько-американська війна стала одним із найважливіших етапів територіального розширення США. Після її завершення країна отримала величезні території на заході, а сучасний південно-західний кордон США набув майже остаточного вигляду.
Мексиканська цесія: територія, яка змінила США
За Гваделупе-Ідальгським договором, підписаним у 1848 році, Мексика передала США близько 1,36 млн км² території. Натомість Сполучені Штати виплатили 15 млн доларів і погодилися врегулювати фінансові вимоги своїх громадян до Мексики.
До складу Мексиканської цесії увійшли землі сучасних Каліфорнії, Невади, Юти, більшої частини Аризони й Нью-Мексико, а також частини Колорадо та Вайомінгу.
Після підписання договору США вперше простягнулися від Атлантичного до Тихого океану. Водночас постало нове політичне питання: чи дозволяти рабство на нових територіях. Суперечки навколо цього питання стали однією з головних причин Громадянської війни.
Купівля Гадсдена: остання велика зміна континентального кордону
У 1853 році США придбали в Мексики ділянку землі площею близько 77 тис. км². Угода отримала назву Купівля Гадсдена на честь американського дипломата Джеймса Гадсдена.
Основною метою придбання було будівництво південної трансконтинентальної залізниці. До нової території увійшли землі, які сьогодні є частиною південної Аризони та Нью-Мексико.
Купівля Гадсдена стала останнім великим територіальним придбанням США в межах континентальної частини країни. Після цієї угоди сучасний південний кордон континентальної частини США набув майже остаточного вигляду.
Чому кожен новий штат ставав політичною проблемою
До середини XIX століття територіальне розширення США загострило головну політичну суперечку країни — чи дозволяти рабство на нових територіях і в майбутніх штатах.
У Конгресі існував крихкий баланс між вільними та рабовласницькими штатами. Від нього залежали ухвалення законів і політичний вплив Півночі та Півдня. Тому вступ кожного нового штату до Союзу міг змінити співвідношення сил.
Чим більше розширювалися Сполучені Штати, тим гострішим ставало це протистояння. Суперечки навколо нових територій зрештою переросли в політичну кризу, яка стала одним із чинників Громадянської війни.
Міссурійський компроміс: як США намагалися зберегти баланс
У 1820 році Конгрес ухвалив Міссурійський компроміс, який мав зберегти рівновагу між вільними та рабовласницькими штатами.
Міссурі прийняли до Союзу як рабовласницький штат, а Мен — як вільний. Крім того, Конгрес заборонив рабство на більшості території Луїзіанської купівлі на північ від паралелі 36°30′, за винятком самого Міссурі.
Компроміс не розв’язав проблему, але на кілька десятиліть відклав відкритий конфлікт між Північчю та Півднем.
Компроміс 1850 року: нові території — нові суперечки
Після завершення Мексикансько-американської війни США отримали величезні нові території. Одразу постало питання, чи буде на них дозволене рабство.
Компроміс 1850 року передбачав вступ Каліфорнії до Союзу як вільного штату. На територіях Юти та Нью-Мексико питання рабства мали вирішувати самі жителі. Водночас Конгрес ухвалив новий Закон про втікачів-рабів, який зобов’язував повертати втікачів навіть із вільних штатів.
Компроміс лише тимчасово послабив політичну напругу. Суперечки навколо рабства на нових територіях тривали й надалі.
«Кривавий Канзас»: коли боротьба за території переросла в насильство
У 1854 році Конгрес ухвалив Закон Канзасу – Небраски, який дозволив жителям нових територій самостійно вирішувати, чи дозволяти рабство.
Після цього до Канзасу почали прибувати як прихильники, так і противники рабства, намагаючись вплинути на майбутній статус території. Політичне протистояння швидко переросло в збройні сутички.
Через ці події Канзас отримав назву «Кривавий Канзас» (Bleeding Kansas). Насильство показало, що політичні компроміси вже не можуть розв’язати конфлікт між прихильниками та противниками рабства.
Чому Росія продала Аляску Сполученим Штатам
У 1867 році США придбали Аляску у Російської імперії за 7,2 млн доларів. На той час багато американців вважали угоду невигідною й називали її «безглуздям Сьюарда» (Seward’s Folly) — на честь державного секретаря Вільяма Сьюарда, який домігся її укладення.
Після Кримської війни Російська імперія побоювалася, що не зможе захистити віддалену колонію в разі нового конфлікту з Великою Британією. Продаж Аляски давав змогу уникнути можливих втрат і водночас зміцнити відносини зі Сполученими Штатами.
Згодом на Алясці відкрили великі поклади золота, нафти й природного газу. Сьогодні це найбільший за площею штат США та один із ключових регіонів країни в Арктиці.
Освоєння Заходу: як США заселили нові території
Після Громадянської війни територія США продовжувала змінюватися не через нові придбання, а через освоєння Заходу.
Закон про гомстеди (Homestead Act) 1862 року дозволяв переселенцям безкоштовно або за символічну плату отримати земельні ділянки за умови їхнього обробітку. Водночас країна активно будувала трансконтинентальні залізниці, які з’єднали східні та західні штати.
Для корінних народів цей процес означав втрату земель, примусове переселення до резервацій і збройні конфлікти з федеральною владою. До кінця XIX століття США завершили освоєння більшої частини Заходу, а федеральний уряд закріпив контроль над цими територіями.
Дорога сліз: як США виселяли корінні народи
У 1830 році Конгрес ухвалив Закон про переселення індіанців (Indian Removal Act), який дозволив федеральній владі примусово переселяти корінні народи на захід від Міссісіпі.
Найвідомішим епізодом стала Дорога сліз 1838–1839 років, коли тисячі представників народу черокі були змушені залишити свої землі на південному сході США. Під час переходу загинули тисячі людей.
Примусове переселення стало одним із ключових наслідків територіального розширення США для корінних народів.
Як зникли землі корінних народів
У другій половині XIX століття федеральний уряд поступово обмежував території, на яких могли жити корінні народи.
Після воєн на Великих рівнинах більшість племен переселили до резервацій. Їхні традиційні землі відкривали для переселенців, залізниць і видобутку корисних копалин.
До кінця XIX століття більшість корінних народів уже проживала в резерваціях, а територіальне розширення США фактично завершилося.
Як Гаваї стали частиною США
До кінця XIX століття Гаваї були незалежним королівством. Американські підприємці поступово посилювали свій економічний вплив на островах, насамперед завдяки вирощуванню цукрової тростини.
У 1893 році група американських і європейських поселенців за підтримки військових США усунула від влади королеву Ліліуокалані. Через п’ять років, у 1898 році, Сполучені Штати офіційно анексували Гаваї.
Розташування архіпелагу в центрі Тихого океану зробило його важливим стратегічним пунктом для США. Згодом Гаваї стали однією з ключових баз американського флоту в Тихому океані.
Іспано-американська війна: США виходять за межі континенту
Іспано-американська війна 1898 року тривала лише кілька місяців, але стала поворотним моментом у зовнішній політиці США.
За Паризьким договором 1898 року Іспанія передала Сполученим Штатам Пуерто-Рико, Гуам і Філіппіни, а Куба формально здобула незалежність, хоча ще тривалий час перебувала під значним американським впливом.
Це була перша велика територіальна експансія США за межі материкової Північної Америки. Відтоді країна стала не лише континентальною, а й тихоокеанською державою з територіями та військовою присутністю далеко за межами основної частини країни.
Як Аляска й Гаваї стали штатами
Після приєднання до США Аляска та Гаваї протягом десятиліть залишалися територіями. Лише у 1959 році Конгрес ухвалив рішення про їхній вступ до Союзу.
3 січня 1959 року Аляска стала 49-м штатом США, а 21 серпня того ж року 50-м штатом стали Гаваї.
Відтоді кількість штатів не змінювалася. Попри періодичні дискусії щодо можливого надання статусу штату Пуерто-Рико чи округу Колумбія, США вже понад 65 років залишаються державою з 50 штатами.
США сьогодні: результат 250 років територіального розширення
Сьогодні Сполучені Штати складаються з 50 штатів, федерального округу Колумбія та кількох територій, які не мають статусу штатів.
48 штатів розташовані в континентальній частині Північної Америки. Аляска відокремлена від них територією Канади, а Гаваї лежать у центральній частині Тихого океану.
Площа США становить близько 9,8 млн км², що робить країну однією з найбільших у світі. За 250 років країна пройшла шлях від 13 штатів на Атлантичному узбережжі до держави, що простягається від Атлантичного до Тихого океану та має території за межами материкової Північної Америки.
Території США, які не стали штатами
Крім 50 штатів, США мають п’ять постійно заселених територій: Пуерто-Рико, Гуам, Американське Самоа, Північні Маріанські острови та Віргінські острови США.
Їхній політичний статус відрізняється від статусу штатів. Жителі більшості цих територій є громадянами США, однак вони не мають повноцінного представництва в Конгресі, а участь у федеральних виборах має свої обмеження.
Найбільші дискусії точаться навколо Пуерто-Рико, де неодноразово проводили референдуми щодо можливого набуття статусу штату. Остаточне рішення про прийняття нового штату ухвалює Конгрес США.
Чи можуть США знову змінити свою карту?
Формально територіальний розвиток США не завершився. Найчастіше можливе розширення пов’язують не з приєднанням нових земель, а зі зміною статусу вже існуючих американських територій.
Найбільше дискусій точиться навколо Пуерто-Рико. На острові неодноразово проводили референдуми щодо можливого набуття статусу штату, однак остаточне рішення про прийняття нового штату ухвалює Конгрес США, і досі такого рішення не ухвалено.
Останніми роками тема територіального розширення знову з’явилася і в політичних заявах. Під час другого президентства Дональд Трамп неодноразово заявляв про зацікавленість у встановленні контролю США над Гренландією, називаючи острів важливим для національної безпеки. Водночас Данія та влада Гренландії відкинули можливість продажу острова, тому ці заяви не призвели до зміни кордонів.
