Про відставку генерального прокурора Руслана Кравченка стало відомо 7 вересня, після того як розслідування НАБУ і САП вийшло на посадовця ОГП Сергія Кропиву, який мав прямий доступ до генпрокурора та виконував його особисті доручення.Юридично Кравченко залишався на посаді ще тиждень, а 14 вересня повідомив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, звинуватив антикорупційні органи в атаці на себе та виїхав за кордон.
НАБУ заявило, що Кривонос підозри не отримував, а слова Кравченка про вилучення матеріалів інших кримінальних проваджень не відповідають дійсності. Час і послідовність дій генпрокурора дають підстави розглядати їх як тиск на органи, які викрили можливу корупцію серед його підлеглих.
Explainer пояснює, що НАБУ і САП викрили під час операції «Карфаген», як Кравченко був пов’язаний із головним фігурантом справи та чому конфлікт переріс у кризу державного управління.
Як розгорталася криза навколо Кравченка
4 вересня НАБУ і САП провели обшуки в Офісі генпрокурора та затримали Сергія Кропиву — посадовця ОГП, якого слідство вважає керівником злочинної організації. Під час розгляду запобіжного заходу 6 вересня прокурор САП оприлюднив записи, які свідчили про близькі робочі й особисті зв’язки Кропиви з Русланом Кравченком.
Кравченко заперечив причетність до ймовірної схеми, а 7 вересня після зустрічі з Володимиром Зеленським подав заяву про відставку. Він назвав своє рішення політичним. Однак сама заява не припинила його повноважень: для звільнення президент мав внести подання, а Верховна Рада — підтримати його щонайменше 226 голосами.
Подання надійшло до парламенту лише 14 вересня. За цей тиждень Кравченко залишався повноцінним керівником прокуратури. Вранці 14 вересня він заявив, що підписав підозру директору НАБУ Семену Кривоносу та ще одній людині, близькій до керівника САП Олександра Клименка. Генпрокурор також звинуватив антикорупційні органи у спробі отримати доступ до проваджень проти їхніх працівників.
НАБУ і САП заперечили ці твердження. Кривонос офіційно підозри не отримав, а жодних матеріалів сторонніх проваджень детективи, за заявою Бюро, не вилучали. Тому оголошена Кравченком підозра поки залишалася публічною заявою без завершеної процедури вручення.
Того ж дня Зеленський закликав депутатів невідкладно звільнити Кравченка. Правоохоронний комітет Ради підтримав подання президента, а голосування призначили на 15 вересня. Конфлікт загострився, коли Кравченко в останні дні перед очікуваним звільненням оголосив про процесуальні рішення щодо директора НАБУ та близької до керівника САП особи.
Що відомо про операцію «Карфаген»
За версією НАБУ і САП, Сергій Кропива створив та очолив злочинну організацію в середині 2025 року. У серпні того самого року він отримав керівну посаду в Офісі генпрокурора. До організації, за даними слідства, увійшли працівники прокуратури та наближені до Кропиви люди.
Слідство вважає, що угруповання брало гроші із шахрайських кол-центрів за можливість працювати без втручання правоохоронців. Кол-центри ошукували українців та іноземців, а їхні адреси перевіряли через внутрішні бази ОГП. Якщо власники не платили, проти них могли організовувати обшуки для тиску. Готівку забирали підлеглий Кропиви або його водій і передавали через обмінник у Києві. За даними слідства, лише один кол-центр міг щомісяця платити близько $7 тисяч.
Кропиву підозрюють у керівництві організацією та легалізації незаконних доходів. Ще чотири підозрювані, за матеріалами справи, перевозили гроші, перевіряли адреси кол-центрів, оформлювали майно на підставних власників і маскували походження коштів.
НАБУ повідомило, що понад 20 млн грн витратили на нерухомість, автомобілі та коштовності, активи вартістю понад 12 млн грн переоформили на інших людей, а ще понад 10 млн грн розмістили на рахунках близьких під виглядом доходів від підприємницької діяльності. Під час судового засідання прокурор САП заявив, що загалом Кропива міг легалізувати близько 89,9 млн грн, частину з них — ще під час роботи в Одеській ОВА.
Вищий антикорупційний суд узяв Кропиву під варту з можливістю внести 120 млн грн застави. Він заперечує провину, а оприлюднені записи називає вирваними з контексту. Вироків у справі поки немає.
Що пов’язувало Кравченка з Кропивою
Руслан Кравченко сам запросив Сергія Кропиву на роботу в Офіс генпрокурора. За його словами, до того вони не були знайомі: кандидатуру порадили під час пошуку людей для департаменту міжнародного співробітництва. Кропива пройшов спеціальну перевірку й у серпні 2025 року отримав керівну посаду.
Формально він був заступником начальника департаменту, але поводився як людина зі значно більшим впливом. На записах Кропива називав себе близьким до керівника, стверджував, що координує більшість напрямів роботи ОГП, і посилався на підтримку «шефа». Він також брав участь у зустрічах Кравченка з представниками ФБР щодо боротьби з кіберзлочинністю.
Їхні відносини виходили за межі службових обов’язків. За матеріалами, оголошеними в суді, Кропива керував ремонтом в орендованому Кравченком будинку в Козині, займався встановленням генератора, інвертора, сигналізації та побутової техніки. Він також допомагав купувати квитки для родини генпрокурора, бронював готель і ресторан під час поїздки Кравченка до Мадрида.
Кравченко визнав, що давав підлеглому особисті доручення. Він заявив, що сам оплачував усі витрати, а якщо Кропива терміново вносив гроші, то отримував їх назад. Слідство стверджувало, що частину ремонту оплачував Кропива, проте під час судового засідання доказів цього не навело.
Окремо Кропива намагався змінити внутрішній наказ ОГП, щоб отримати контроль над провадженнями щодо кол-центрів. На записах він говорив, що Кравченко підтримав цю ініціативу та тиснув на своїх заступників. Генпрокурор відповів, що пропозицію розглянули й відхилили.
Підозри Кравченку у справі «Карфаген» немає, тому його участь у схемі юридично не встановлена. Оприлюднені матеріали показують, що Кропива мав прямий доступ до генпрокурора, виконував його особисті доручення й міг прикриватися його іменем. Це ставить під сумнів спробу Кравченка представити справу як зловживання окремого підлеглого, про можливі протиправні зв’язки якого він, за власними словами, нічого не знав.
Що відповідає Кравченко і чого він не пояснив
Руслан Кравченко стверджує, що Сергій Кропива обманював його, прикривався його ім’ям і перебільшував власний вплив в Офісі генпрокурора. За словами Кравченка, він не знав про можливі зв’язки підлеглого із шахрайськими кол-центрами, а всі витрати родини оплачував із задекларованих доходів.
Після обшуків генпрокурор відсторонив Кропиву, почав процедуру його звільнення та оголосив перевірку працівників, яких той привів до ОГП. Ці рішення з’явилися вже після втручання НАБУ і САП. До операції «Карфаген» Офіс генпрокурора публічно не повідомляв про викриття ймовірної схеми, яка, за версією слідства, діяла близько року.
Кравченко також не пояснив, чому посадовець середньої керівної ланки отримав прямий доступ до генпрокурора, виконував його приватні доручення та міг представлятися людиною з повноваженнями заступника. Залишається відкритим і питання, як Кропива пройшов перевірки перед призначенням та зберіг посаду, поки походження пов’язаних із ним активів, за версією слідства, викликає питання.
Публічні матеріали поки не доводять, що Кравченко знав про ймовірну злочинну схему або отримував від неї гроші. Однак відповідальність генпрокурора охоплює кадрові рішення, внутрішній контроль і неформальні порядки, які дозволили його підлеглому накопичити такий вплив. Заява про те, що керівника просто ввели в оману, цієї відповідальності не знімає.
У чому Кравченко звинуватив директора НАБУ
Кравченко заявив, що Семен Кривонос підробив документи та оформив фіктивне батьківство, щоб уникнути покарання у справі про підкуп виборців. Події, на які посилається генпрокурор, сталися у 2008–2009 роках.
У 2009 році Голосіївський районний суд Києва визнав Кривоноса винним у підкупі виборців на користь Блоку Юлії Тимошенко. Від покарання його звільнили за амністією, оскільки на його утриманні перебувала малолітня дитина.
За версією Кравченка, Кривонос домовився з матір’ю хлопчика і через спільну заяву до РАЦСу записав себе батьком дитини. Генпрокурор назвав це фіктивним усиновленням, хоча в оприлюднених ним матеріалах ідеться про визнання батьківства. Кравченко також стверджує, що свідоцтво про народження, яке надали суду, було підроблене. Офіційного рішення суду, яке встановлювало б підроблення документа або фіктивність батьківства, немає.
Провадження щодо Кривоноса зареєстрували 25 квітня 2025 року. Підозру Кравченко підписав 14 вересня 2026-го — після обшуків НАБУ в Офісі генпрокурора і за день до запланованого голосування Ради за його звільнення. Він заявив, що раніше президент і керівники антикорупційних органів стримували його від цього рішення та пропонували гарантії недоторканності. Жодних доказів цих домовленостей Кравченко не навів. НАБУ і САП заперечили, що пропонували або вимагали недоторканності для своїх працівників чи інших осіб.
Станом на 14 вересня Кривоносу офіційно не вручили повідомлення про підозру. НАБУ і САП назвали заяву Кравченка публічною, а не процесуальною.
І хоча звинувачення проти директора НАБУ потребують незалежної перевірки, однак провадження існувало майже півтора року, а про підозру Кравченко оголосив лише після операції «Карфаген» — за день до запланованого голосування за його звільнення. Така послідовність дій виглядає досить підозрілою і дає підстави розглядати його дії як відповідь на розслідування НАБУ і САП в Офісі генпрокурора.
У чому політичний вимір кризи
Політична відповідальність за призначення Кравченка лежить на президентові та Верховній Раді. У червні 2025 року Володимир Зеленський вніс його кандидатуру, парламент дав згоду 273 голосами, після чого президент призначив Кравченка генпрокурором. Відкритого конкурсу не проводили.
Уже за місяць Кравченко підтримав закон, який позбавляв НАБУ і САП ключових гарантій процесуальної незалежності. Після «картонкових протестів» і різкої реакції міжнародних партнерів парламент відновив ці гарантії.
Після операції «Карфаген» Кравченко перейшов до відкритого конфлікту з антикорупційними органами. Провадження щодо директора НАБУ Семена Кривоноса існувало з квітня 2025 року, але про підписання підозри генпрокурор оголосив після викриття можливої злочинної організації в ОГП і подання заяви про власну відставку. Такий вибір моменту дає підстави розглядати його дії як тиск у відповідь на розслідування.
Між заявою Кравченка про відставку та внесенням президентського подання до парламенту минув тиждень. Увесь цей час він зберігав повноваження генпрокурора. За даними джерел Суспільного, Кравченко також оформив собі п’ятиденне відрядження до Парижа. Лише 14 вересня Зеленський передав подання до Ради й закликав депутатів невідкладно підтримати звільнення.
Якщо Кравченко діяв самостійно, президентська вертикаль втратила контроль над власним призначенцем. Якщо його кроки погоджували з політичним керівництвом, прокуратуру могли використати для тиску на незалежні антикорупційні органи. Обидва сценарії свідчать про кризу управління в системі, яка наділила генпрокурора широкими повноваженнями, але не забезпечила належних запобіжників.
Скандал знову порушив питання про порядок призначення генпрокурора. 14 вересня речник Єврокомісії Ґійом Мерсьє нагадав, що Україна має реформувати ОГП і запровадити конкурс на посаду його керівника. Єврокомісія також закликає зробити відбір прозорим, заснованим на професійних якостях і менш залежним від політичного впливу.
У червні 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15343, який передбачає конкурсний відбір і перевірку доброчесності кандидатів. Остаточне рішення, як і передбачає Конституція, залишатиметься за президентом і парламентом.
Звільнення Кравченка завершить цю кадрову історію, але не усуне її системної причини. Поки генпрокурора призначатимуть без відкритого конкурсу та незалежної перевірки, ця посада залишатиметься вразливою до політичного впливу.
Можливі порушення з боку керівників НАБУ і САП також мають отримати належну правову оцінку. Однак оприлюднення давнього провадження одразу після «Карфагена» дає підстави розглядати дії Кравченка як відповідь на розслідування в ОГП. Захист незалежності НАБУ і САП у цій ситуації став перевіркою здатності держави розслідувати корупцію у власній владній системі.
