Візит Путіна до Китаю відбувся одразу після поїздки Дональда Трампа до Пекіна. За кілька днів Сі Цзіньпін прийняв двох лідерів, від яких залежить конфігурація глобальної безпеки: президента США, з яким Китай конкурує, і очільника Росії, на якого спирається у протистоянні із Заходом.
Для Путіна ця зустріч була спробою показати, що Москва не ізольована і має опору в Пекіні. Для Сі – нагода підтвердити, що саме Китай лишається майданчиком, де говорять і Вашингтон, і Москва. Але симетрія тут радше протокольна: США для Китаю – конкурент і найбільший зовнішній виклик, тоді як Росія дедалі більше стає молодшим партнером, постачальником сировини і політичним союзником без рівної ваги.
Проблема для Кремля в тому, що за демонстративною близькістю з Китаєм стоїть залежність. Росії потрібні китайський ринок, технології, гроші й дипломатичне прикриття. Пекін дає Москві рівно стільки підтримки, скільки відповідає його інтересам і не руйнує простір для торгу зі США.
Explainer пояснює, про що домовилися Путін і Сі, де у цих переговорах було українське питання, чому візит Трампа до Китаю важливий у контексті китайсько-американських взаємин, і що ця зустріч показала про реальний баланс сил між Москвою та Пекіном.
Сі між Трампом і Путіним: одна сцена, різні переговори
Путін прилетів до Пекіна 19 травня – за чотири дні після завершення візиту Дональда Трампа до Китаю. Для Кремля ця послідовність була важливою: у Москві прямо дали зрозуміти, що уважно стежили за переговорами Сі з президентом США. Речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що поїздка російського лідера дасть можливість обмінятися думками про контакти Китаю зі США.
Формально обидва візити були схожими. Почесна варта, оркестр, урочистий прийом, увага до символів і окремий час для розмов із Сі. Кореспондентка BBC з Китаю Лаура Бікер звернула увагу, що прийом Путіна майже дзеркально повторював зустріч Трампа: Пекін вибудував обидві події так, щоб показати Сі Цзіньпіна лідером, до якого приїздять головні гравці світової політики.
Але зміст цих зустрічей був різним. З Трампом Китай говорив про відносини зі США – конкуренцію, торгівлю, безпеку й конфлікти, де Вашингтон залишається ключовим учасником. З Путіним – про політичну координацію, енергетику, глобальне управління і спільну критику американського впливу.
Склад російської делегації показував, що Кремль їхав до Пекіна не лише по політичні заяви. Разом із Путіним прибули керівники великих російських компаній, зокрема «Газпрому», «Роснефти», «Новатэка», «Сберу» і ВТБ, а також п’ять віцепрем’єрів, вісім ключових міністрів і кілька губернаторів. Такий рівень представництва вказував на очікування ширших економічних домовленостей, передусім в енергетиці.
Що сталося під час зустрічі Путіна і Сі
Переговори Путіна і Сі Цзіньпіна 20 травня почалися у вузькому складі й тривали близько півтори години. Після цього сторони перейшли до розширеного формату за участі делегацій.
Офіційна риторика була очікуваною. Сі говорив про «нестабільну» міжнародну ситуацію, «односторонні дії» та «гегемонізм». Путін відповідав тезами про «всеосяжне партнерство» і відносини, які нібито пройшли «випробування на міцність». У практичному сенсі це була спроба закріпити політичний союз двох держав, які не хочуть глобального порядку, побудованого навколо США.
Після переговорів сторони підписали спільну заяву, яка стосувалася ядерної безпеки, Тайваню та критики американської політики. Окремо Москва і Пекін виступили проти плану Трампа щодо протиракетного щита «Золотий купол», назвавши його загрозою для стратегічної стабільності. Це була не двостороння економічна угода, а політичний сигнал Вашингтону: Росія і Китай готові координувати позиції там, де їх об’єднує опір американському впливу.
Економічна частина виглядала скромніше. У межах візиту сторони підписали близько двох десятків документів у сферах торгівлі, освіти, науки й технологій. Кремль перед поїздкою створював очікування значно ширшого пакета домовленостей, але жодної великої угоди, яка б змінила баланс у російсько-китайських відносинах, оголошено не було.
Найпоказовіша історія – газопровід «Сила Сибіру-2». Після скорочення експорту до Європи Росія намагається переорієнтувати постачання газу на азійський ринок. Кремль розраховує побудувати маршрут, яким до Китаю можна буде постачати до 50 млрд кубометрів газу на рік із родовищ на Ямалі. «Газпром» планував запустити «Силу Сибіру-2» до 2030 року.
Але очікуваного прориву знову не сталося. Китай не поспішає брати на себе зобов’язання на умовах Кремля, бо вже купує російський газ зі значними знижками. За даними Мінекономрозвитку РФ, до 2027 року газ для Китаю коштуватиме на 28% дешевше, ніж для споживачів у Європі та Туреччині.
Це добре показує реальний характер партнерства. Росія пропонує Китаю ресурси, політичну лояльність і антизахідну риторику. Китай бере те, що йому вигідно: дешеву сировину, доступ до російського ринку і союзника у конфліктах із Заходом. Але Пекін не поспішає рятувати російську економіку власним коштом і не дає Москві рівноправного статусу. У цій конструкції Росія дедалі більше виглядає не як другий полюс сили, а як молодший партнер і сировинний придаток Китаю.
Українське питання у спільній заяві
У спільній заяві після переговорів Путіна і Сі Україна з’явилася через формулу про «першопричини української кризи». За повідомленнями російських державних медіа, Москва і Пекін нібито заявили, що ці «першопричини» потрібно усунути.
Для Кремля це пропагандистська конструкція, а не нейтральна дипломатична мова. Росія використовує її, щоб відсунути на другий план сам факт вторгнення і перенести відповідальність за війну на Захід. У такій логіці напад на Україну подається не як рішення Москви, а як нібито вимушена реакція на дії США, НАТО чи Києва.
Путін також заявив, що Росія готова співпрацювати з партнерами в усьому світі, зокрема зі США. За даними ТАСС, у спільній заяві Москва «цінує об’єктивну та неупереджену позицію» Китаю щодо України.
Окремо Москва і Пекін засудили «віроломне завдання військових ударів по інших країнах», використання переговорів як прикриття для підготовки таких ударів, убивства представників керівництва суверенних держав і викрадення національних лідерів для суду. У цій частині заява виходила за межі українського питання і вписувалася в ширшу російсько-китайську критику дій Заходу.
У відкритій частині зустрічі Сі говорив про потребу просувати «більш справедливу систему глобального управління». Водночас у публічних заявах не було очевидного акценту на російському вторгненні в Україну, яке Китай досі не засудив. Для Києва це означає, що Пекін зберігає позицію дистанції від прямої участі у війні, але не створює політичного тиску на Москву.
Що кажуть експерти
Головний аналітик BBC Monitoring Віталій Шевченко називає Китай ключовим фактором для виживання режиму Путіна і продовження війни проти України. ЗЗа його оцінкою, без китайських грошей і технологій становище Кремля було б значно слабшим, а війна могла б завершитися раніше.
Шевченко пояснює це масштабом залежності Росії від Пекіна. Китай є найбільшим торговельним партнером РФ і купує майже половину її нафтового експорту. Ці доходи потрібні Кремлю для підтримки економіки й фінансування війни. Окремо він звертає увагу на китайські компоненти для російської зброї, зокрема безпілотників, якими Росія атакує Україну.
Керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко оцінює підсумки зустрічі як фіксацію нинішніх правил гри. За його словами, підписані документи закріпили статус-кво, а фінальний документ був декларативним. Вагомого прориву не сталося, зокрема немає домовленостей щодо «Сили Сибіру-2».
За оцінкою Денисенка, Китай не готовий вкладатися в Росію чи передавати їй технології на умовах Кремля. Пекін залишається для Москви «покупцем останньої надії». Водночас сам факт збереження нинішніх правил вигідний Путіну: постачання обладнання для російського військово-промислового комплексу можуть тривати, а отже Кремль не має підстав ставити війну на паузу.
Підприємець і викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар розглядає зустріч Путіна і Сі як прояв дедалі глибшої російської залежності від Китаю. На його думку, після початку повномасштабної війни Росія втратила значну частину міжнародного статусу, ключові ринки, фінансові резерви й доступ до технологій.
Пекар описує залежність Москви від Пекіна у кількох вимірах: економічному, фінансовому, технологічному і політичному. За його оцінкою, Китай не зацікавлений ані у швидкій перемозі Росії, ані в її різкому колапсі. Найвигідніший для Пекіна сценарій – затяжна війна, яка послаблює Росію і збільшує її залежність.
Експерт з питань Росії, політичний аналітик Ігар Тишкевич звертає увагу на зміст підписаних документів. За його оцінкою, кількість угод створює враження успішного візиту, але їхній зміст показує значно скромніший результат для Кремля.
Тишкевич зазначає, що пакет переважно складається з декларацій, меморандумів і угод про співпрацю. Серед конкретних домовленостей він виділяє будівництво другої лінії залізниці Маньчжурія – Забайкальськ із колією 1435 мм, що має полегшити постачання російських ресурсів до Китаю.
За його оцінкою, Пекін дав Путіну можливість показати візит як успішний, але не запропонував домовленостей, які свідчили б про новий рівень підтримки Росії.
