Після найбільшої політичної кризи з часів падіння комунізму, Румунія знову повертається до виборчих дільниць: 4 травня у країні знову відбудуться президентські вибори. Якщо жоден із кандидатів не здобуде абсолютної більшості, за два тижні відбудеться другий тур. У листопаді 2024-го країна вже обирала президента, але результати голосування були анульовані через масштабне втручання, маніпуляції й підозри в роботі проросійських мереж. Вибори в Румунії стали більше ніж просто змаганням між кандидатами: вони перетворилися на референдум про довіру до системи, майбутнє зовнішньої політики й місце країни в Європі

Explainer розповідає все, що важливо знати про вибори в Румунії, кандидатів та їхні шанси на перемогу – а також про те, як ці вибори можуть вплинути на Україну.

Повторне голосування після втручання: що сталося?

У листопаді 2024-го несподівану перемогу в першому турі здобув Келін Джорджеску – незалежний кандидат із маргінальними проросійськими поглядами. За лічені дні до голосування його рейтинг несподівано підскочив з менш як 5% до 23%, випередивши проєвропейських фаворитів.

Пізніше розвідка оприлюднила дані про масове втручання у хід виборів: десятки тисяч кібератак на виборчу систему, тисячі “зомбі”-акаунтів у TikTok, які просували кандидата, і зв’язки його команди з неофашистськими угрупованнями. Сам Джорджеску зухвало заявляв, що не витратив ні цента на кампанію.

За кілька тижнів результати виборів анулювали, а кандидата звинуватили у фальсифікації звітності, використанні цифрових маніпуляцій і навіть співпраці з організованими злочинними групами.

У березні йому остаточно заборонили балотуватись.

Але порожнє місце довго не лишається порожнім. Цього разу фаворитом став інший ультраправий політик – Джордже Сіміон, 38-річний лідер “Альянсу за об’єднання румунів” (AUR). Партія починалась як антивакцинаторський рух у часи пандемії, а зараз має другу за чисельністю фракцію в парламенті.

Сіміон обіцяє “реванш” – повернення до традиційних цінностей, вихід із залежності від Брюсселя, припинення військової допомоги Україні.

Йому заборонено в’їжджати до України та Молдови через радикальні заяви – зокрема заклики до “відновлення кордонів 1939 року”.

Попри це, в публічній риториці він начебто відходить від відверто проросійських заяв – натомість апелює до гасел “національного суверенітету” в стилі MAGA.

Чому ультраправі приваблюють виборців?

Вибух популярності ультраправих у Румунії не стався на порожньому місці. За останні п’ять років життя для багатьох стало складнішим: продукти подорожчали майже в півтора рази, середній дохід – у три рази нижчий, ніж у країнах ЄС, а третина населення живе на межі бідності або соціальної ізоляції. Приблизно кожен п’ятий румун працездатного віку шукає кращої долі за кордоном.

На такому тлі гасла “геть еліти”, “ми самі собі господарі”, “свої проти чужих” звучать як прості відповіді на складні питання. Вони апелюють до втоми, до гніву, до образи на систему, яка роками обіцяла більше, ніж давала.

Політолог Валентин Наумеску називає це явище “електролітом розчарування, бунту й гніву” – і саме цю енергію нині підживлює праворадикальна риторика.

Кандидати в президенти Румунії – короткий профіль

Джордже Сіміон, 38 років (AUR) – фаворит ультраправих

Партія: Альянс за об’єднання румунів (AUR)

Рейтинг: 33,1%

Погляди: євроскептик, ультраправий, популіст. Проти військової допомоги Україні. Виступає за “Румунію для румунів”, проти прав ЛГБТ, за заборону спецкурсів про Голокост у школах.

Факти: йому заборонено в’їзд в Україну та Молдову через заяви про “повернення кордонів 1939 року”. Вважає AUR природним союзником американських республіканців.

Крін Антонеску, 65 років – досвід і центризм

Підтримка: Соціал-демократи + Націонал-ліберальна партія (дві партії влади)

Рейтинг: 21%

Погляди: центрист, підтримує ЄС і НАТО, обіцяє зберегти прозахідний курс, виступає за збільшення оборонного бюджету та підтримку України.

Ставка: досвід, стабільність, поміркованість.

Нікушор Дан, 55 років – мер Бухареста, кандидат урбаністів

Статус: незалежний, підтримка реформістської USR

Рейтинг: 19,4%

Погляди: технократ, за цифрову трансформацію, прозорість, європейські цінності. Послідовно підтримує Україну.

Особливість: електорат зосереджений у великих містах – Бухаресті, Клужі, Тімішоарі.

Віктор Понта, 52 роки – колишній прем’єр, нині націоналіст

Статус. Прем’єр-міністр Румунії (2012-2015)

Рейтинг: 14,8%

Погляди: ультранаціоналіст, попри це декларує відданість ЄС і НАТО. Пішов у відставку після протестів 2015 року через трагедію в нічному клубі Colectiv.

Олена Ласконі, 53 роки – кандидатка з протестною історією

Статус: З 26 червня 2024 року голова Союзу порятунку Румунії (USR) від якого балотувалася на президентських виборах 2024 року (цього разу партія не підтримує її офіційно)

Рейтинг: 7,3%

Фокус: права жінок, інституційна реформа, екологія.

Рейтинг кандидатів представлений станом на 28.04. на інтерактивній платформі Hotnews.ro на основі зведених даних соціологічних опитувань.

Сценарії другого туру: хто проти кого – і з якими шансами?

Опитування наразі дають перевагу чотирьом кандидатам, які потенційно можуть вийти у другий тур 18 травня: Джордже Сіміону, Кріну Антонеску, Нікушору Дану та Віктору Понті. Усі четверо по-різному потрапляють до топ-2 у різних дослідженнях. Олена Ласконі відстає з великим відривом і, найімовірніше, залишиться поза фіналом.

Сіміон vs Дан: нове проти нового (54 / 46)

Це протистояння – найімовірніше й водночас найбільш показове. Сіміон зібрав навколо себе націоналістичний електорат, включно з виборцями Джорджеску з минулих перегонів. Його рейтинг у 29–30% відповідає сукупній підтримці правих популістів у листопаді. Він активно працює з діаспорою, зокрема з молодими румунами за кордоном, яких приваблює його антисистемна риторика.

Дан – незалежний кандидат, мер Бухареста й вихідець з реформістського USR – опирається на міське освічене населення. Його база – Бухарест і великі міста, але за межами урбаністичних центрів його знають менше.

За результатами опитування Curs, у дуелі Сіміон проти Дан перемагає перший з рахунком 54% проти 46%.

Сіміон vs Антонеску: народ проти еліти? (48 / 52)

Антонеску – кандидат правлячої коаліції, якого підтримують як лівоцентристи, так і правоцентристи, включно з Демократичним союзом угорців Румунії. Його ставка – на стабільність, досвід і інституційність.

Сіміон, навпаки, будує кампанію на критиці системи. Саме тому в голосуванні за кордоном Антонеску програє: румунська діаспора часто голосує проти чинної влади. У листопаді вона масово підтримала Джорджеску – і тепер, імовірно, стане резервом для AUR.

Опитування Curs показує рівновагу: Антонеску має символічну перевагу 52% проти 48%, але розрив у межах похибки.

Антонеску vs Дан: боротьба за одного виборця (52 / 48)

Обидва – умовні центристи. Обидва – прозахідні, проєвропейські, обережні в риториці. Їхня проблема – електоральне перекриття. Дан сильний у великих містах, Антонеску – у системному електораті правлячих партій. Жоден не має очевидної переваги серед націоналістичних виборців.

Опитування Curs знову дає Антонеску 52%, а Дану – 48%. Але обидва навряд чи вийдуть до другого туру разом – шанс на такий сценарій наразі низький.

Дан vs Понта: місто проти села (50 / 50)

Понта має ширшу регіональну присутність і сильні позиції серед старших та консервативних виборців. Дан – технократ із фокусом на інновації та прозорість.

У парі Дан–Понта останній може виграти за рахунок більшої впізнаваності в менших населених пунктах. Але сам факт такого фіналу наразі малоймовірний.

І наостанок.. Сіміон vs Понта: страшний фінал для лібералів

Цей сценарій – найгірший для демократів і Брюсселя. Понта – колишній прем’єр, який пішов у відставку після пожежі в клубі Colectiv і масових протестів. Зараз його кампанія – про національну гордість, суверенітет і скасування преференцій для українського експорту. Його риторика часто резонує з прокремлівськими меседжами.

Понта апелює до старших виборців і малих міст, подібно до Сіміона. Обидва намагаються перехопити голоси Джорджеску. Якщо саме вони зійдуться у другому турі, це стане моментом для глибокого переосмислення політичного ландшафту країни.

До чого тут США і Трамп?

Реакція Сполучених Штатів на політичну кризу в Румунії виявилася несподівано неоднозначною. Якщо адміністрація Байдена воліє зберігати дистанцію та підтримувати демократичні інституції без персоналізованих заяв, то команда Дональда Трампа і його політичні союзники фактично легітимізували наративи ультраправих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політика образи, культ лідера, гнів як програма: що таке трампізм

У лютому віцепрезидент США Джей Ді Венс, виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, відкрито розкритикував анулювання листопадового голосування в Румунії. Його виступ, у якому він звинуватив владу країни у «ігноруванні електорату» і закликав не маргіналізувати ультраправі сили, миттєво підхопили як у Бухаресті, так і в Москві.

Цитати Венса поширилися в офіційному дописі посольства США в Румунії на Facebook, де він наголошував: «Демократія ґрунтується на священному принципі, що голос народу має значення». Це прозвучало майже як заява на підтримку табору Сіміона – і саме так її інтерпретували у штабі AUR, представивши це як доказ зовнішньої підтримки своєї правоти.

Таким чином, у політичній оптиці румунських виборів США виявилися не просто глядачем, а ще одним фактором впливу – і це вплив, який, нехай і ненавмисно, зіграв на руку радикалам.

Що ці вибори означають для України?

Для України вибори в Румунії — це не просто внутрішня справа сусідньої держави. Вони напряму впливають на безпекове середовище в регіоні, вектор зовнішньої політики Бухареста, а також на те, якою буде коаліція західних союзників у підтримці Києва.

Румунія вже стала ключовим логістичним маршрутом для постачання зброї, майданчиком гуманітарної допомоги й транзитом для українського експорту.

Якщо переможе хтось із проєвропейських кандидатів (Антонеску чи Дан), українсько-румунські відносини залишаться стабільними. Але перемога Сіміона означатиме ризики: від погіршення двосторонніх контактів до підриву спільної позиції в ЄС і НАТО щодо війни.

Саме тому ці вибори — не лише про Румунію. Вони — про лінію фронту демократії в Європі. І про те, чи залишиться Україна частиною спільної проєвропейської політики у регіоні.