Після виходу екранізації Крістофера Нолана інтерес до поеми Гомера знову зріс. Та навіщо читати «Одіссею» сьогодні, коли її сюжет давно став частиною літератури, кіно й масової культури?
Майже тритисячолітня поема досі говорить про близькі сучасному читачеві речі: тривалу розлуку, тугу за домом і страх повернутися туди, де все стало іншим. Її головний герой також далекий від звичного образу бездоганного героя: розум і витривалість поєднуються в ньому із пихою, жорстокістю та вмінням маніпулювати людьми.
Для українського читача історія Одіссея сьогодні звучить особливо гостро. Війна розділила родини, змусила мільйони людей залишити свої міста й змінила саме уявлення про дім.
Explainer розповідає, чому варто прочитати «Одіссею» та що потрібно знати перед знайомством із поемою Гомера.
Чому пригоди Одіссея — лише частина історії
Найвідоміші сцени «Одіссеї» легко уявити як окремі пригодницькі історії. Одіссей перехитрює циклопа, слухає спів сирен, спускається у світ мертвих і проходить між Сциллою та Харібдою. Саме з цих епізодів зазвичай починається знайомство з Гомером — і часто ними ж закінчується.
Та найцікавіше відбувається із самим Одіссеєм. Він розумний, переконливий і напрочуд винахідливий. А ще достатньо самовпевнений, щоб, урятувавшись від однієї небезпеки, одразу створити наступну.
Суперечливість героя особливо виразно проявляється у зустрічі з циклопом Поліфемом. Завдяки хитрості Одіссей рятує себе та частину товаришів: називається Ніким, осліплює циклопа й організовує втечу. Та вже з корабля починає глузувати з переможеного ворога. Попри прохання супутників зупинитися, він називає справжнє ім’я. Йому замало перемогти — потрібно, щоб Поліфем знав, хто саме його здолав.
Циклоп просить свого батька Посейдона покарати кривдника. Через хвилину Одіссеєвого марнославства небезпека знову нависає над усією командою, хоча рішення назватися він ухвалює сам. Розум допомагає Одіссеєві врятувати людей, а пиха знову ставить їх під удар.
Більшість пригод читач знає зі слів самого Одіссея. Після кораблетрощі він опиняється у феаків і розповідає їм про роки мандрів. Герой обирає епізоди, розставляє акценти й пояснює власні рішення. Гомер не дає підстав вважати цю розповідь вигадкою, але нагадує: перед нами людина, яка майстерно керує враженням про себе.
Одіссей перемагає завдяки вмінню приховувати наміри, переконувати людей і добирати потрібні слова. Цей талант рятує його не рідше за зброю. Він же допомагає героєві вирішувати, яким його побачать інші.
Тому справжнім випробуванням стає не чергова зустріч із чудовиськом, а повернення до людей, які знали Одіссея раніше. Після двадцяти років відсутності він має знову стати чоловіком Пенелопи, батьком Телемаха і господарем Ітаки. Тут самої хитрості вже може виявитися замало.
Одіссей — герой, якого не обов’язково виправдовувати
Одіссей — не моральний взірець. Він розумний, витривалий і винахідливий, але також пихатий, жорстокий і звик вирішувати долю інших. Щоб зрозуміти поему, читачеві не потрібно виправдовувати кожен його вчинок.
Невдовзі після відплиття з Трої Одіссей та його воїни нападають на місто кіконів. Вони грабують його, забирають майно, а жінок ділять як воєнну здобич. Для світу, зображеного в поемі, така поведінка переможців не була винятковою. Історичний контекст допомагає її зрозуміти, але не зобов’язує сучасного читача вважати прийнятною.
Ще складніший вибір постає перед Одіссеєм між Сциллою та Харібдою. Цирцея попереджає його: Харібда може поглинути весь корабель, тоді як шестиголова Сцилла забере шістьох моряків. Безпечного шляху вона не пропонує.
Одіссей спрямовує корабель ближче до Сцилли, ризикуючи шістьма життями заради порятунку решти команди. Супутникам про чудовисько він не розповідає, побоюючись, що від страху вони перестануть веслувати. Про небезпеку моряки дізнаються лише тоді, коли врятувати захоплених товаришів уже неможливо.
Його рішення має свою логіку: ватажок відповідає за корабель і намагається врятувати якомога більше людей. Водночас він сам визначає ціну цього порятунку. Шестеро моряків не знають, що можуть стати жертвою заради решти. Одіссей рятує більшість, але позбавляє супутників права знати, що на них чекає.
Неоднозначним залишається і фінал поеми. Одіссей убиває женихів Пенелопи, які роками жили в його домі, розкрадали господарство й домагалися шлюбу з нею. У логіці твору ця розправа відновлює порушений порядок. Проте її жорстокість, зокрема наказ стратити служниць, звинувачених у зв’язках із женихами, може викликати неприйняття в сучасного читача.
Саме ця суперечливість робить Одіссея живим героєм. Він здатний урятувати багатьох, але водночас бере на себе право пожертвувати кількома. Його кмітливість сусідить із пихою, відповідальність ватажка — із владою над іншими, а прагнення повернутися додому — із готовністю вбивати. Одіссеєм можна захоплюватися, не вважаючи його доброю людиною.
Повернутися додому складніше, ніж здається
Мета Одіссея відома від початку: він прагне повернутися на Ітаку. У пізнішій культурі його мандрівка стала однією з головних моделей подорожі, під час якої людина долає перешкоди й намагається не втратити себе.
Дорогою Одіссей не раз опиняється там, де міг би залишитися назавжди. Йому пропонують спокій, насолоду і навіть безсмертя. Проте щоразу ціна однакова: відмова від дому, близьких і власного минулого.
Німфа Каліпсо утримує Одіссея на своєму острові сім років і обіцяє йому безсмертя. Здавалося б, це краще за небезпечну дорогу до невеликої кам’янистої Ітаки. Та герой продовжує тужити за домом і Пенелопою. Гомер показує його на березі: Одіссей дивиться на море й плаче, бо не може вирушити далі.
У країні лотофагів небезпека має інший вигляд. Той, хто скуштував лотос, забуває про повернення. Одіссей силоміць забирає своїх товаришів на корабель, адже разом із пам’яттю про дім вони втрачають і бажання до нього прямувати. У поемі пам’ять завдає болю, але водночас зберігає зв’язок людини із собою.
Сам Одіссей також не завжди впевнено рухається до мети. На острові Цирцеї він проводить рік і вирушає далі лише після того, як супутники нагадують йому про Ітаку. Його шлях додому не прямий: герой затримується, піддається спокусам і часом потребує допомоги, щоб знову згадати, куди прямує.
Ітака не обіцяє Одіссеєві безтурботного життя. Там на нього чекають родина, обов’язки правителя і наслідки двадцятирічної відсутності. Але лише вдома він може знову стати чоловіком Пенелопи, батьком Телемаха й царем Ітаки. Відмовляючись від безсмертя, Одіссей обирає власне смертне життя — разом із його пам’яттю, відповідальністю та минулим.
Як упізнати «Одіссею» в сучасних книжках і фільмах
«Одіссея» створила одну з найвпливовіших моделей подорожі у світовій культурі. Герой залишає знайомий світ, проходить через низку випробувань і повертається додому з досвідом, якого раніше не мав.
Така будова дає змогу постійно змінювати місце дії, вводити нових персонажів і ставити героя перед новим вибором. Опинившись далеко від дому, він втрачає звичну опору, а дорога поступово відкриває риси, які за інших обставин могли б залишитися непомітними. Тому зовнішня мандрівка часто стає розповіддю про внутрішні зміни людини.
Найвиразніше зв’язок із Гомером простежується в романі Джеймса Джойса «Улісс». Письменник переніс гомерівську подорож до Дубліна початку ХХ століття. Замість десятирічних поневірянь читач бачить один день із життя Леопольда Блума, а місце островів і чудовиськ посідають міські вулиці, розмови, спогади та буденні справи.
Джойс показав, що одіссеєю може стати навіть звичайний день. Значення має не пройдена відстань, а те, що дорога відкриває в людині.
У ХХ столітті гомерівську модель почали використовувати у творах про вигнання, колоніалізм, війну та втрачений дім. У поемі «Омерос» Дерек Волкотт переніс античні мотиви на карибський острів Сент-Люсія. Його герої шукають своє місце у світі, сформованому рабством і колоніальним минулим.
Не менш помітним виявився вплив «Одіссеї» на кіно. Одне з найвідоміших переосмислень поеми — фільм братів Коенів «О, де ж ти, брате?» 2000 року. Його дія відбувається на американському Півдні за часів Великої депресії. Улісс Еверетт Макгілл та двоє його супутників утікають із каторги й вирушають у дорогу, де зустрічають сучасних відповідників сирен, циклопа та інших гомерівських образів.
Коени не переказують поему буквально. Вони перетворюють її на комедійне роуд-муві, поєднане з американським фольклором і музикою. Сам Еверетт нагадує Одіссея не лише ім’ям: він покладається на хитрість, багато говорить, обманює інших і прагне повернутися до родини.
До гомерівської моделі звертається і «Холодна гора» Ентоні Мінгелли, знята за романом Чарльза Фрейзера. Поранений солдат Інман залишає військо й намагається дістатися до коханої після Громадянської війни у США. Його шлях складається з небезпечних зустрічей і випробувань, тоді як Ада, подібно до Пенелопи, намагається зберегти дім. Фрейзер спирався на «Одіссею», не переносячи її сюжет дослівно.
«Одіссея» стала не готовим сюжетом для копіювання, а моделлю, яку можна наповнювати новим змістом. Вона може перетворитися на комедію, історичну драму або розповідь про наслідки війни. Незмінним залишається головне питання: що відкриває людині її дорога і якою вона дістанеться її кінця.
Чому в «Одіссеї» так важливо, як приймають чужинців
У світі «Одіссеї» ставлення до чужинця показує, якою людиною є господар дому. Мандрівник може з’явитися без попередження, не назвати свого імені й не пояснити, звідки прибув. Спочатку його належить нагодувати й дати йому відпочити, а вже потім розпитувати.
Такий звичай називали ксенією. Він пов’язував господаря і гостя взаємними обов’язками. Чужинець мав отримати захист, їжу та нічліг, але й сам мусив шанувати дім, до якого його прийняли. Покровителем мандрівників і гостинності вважали Зевса, тому кривда, завдана гостеві, порушувала не лише людські правила, а й установлений богами порядок.
Саме так Телемах приймає Афіну, яка з’являється в подобі Ментеса. Він не знає, хто перед ним, але одразу запрошує гостя до столу. Нестор і Менелай так само зустрічають Телемаха: влаштовують частування і лише після цього запитують, хто він і звідки прибув.
Від чужої гостинності залежить і порятунок Одіссея. Після кораблетрощі він опиняється на землі феаків, де Навсікая не відвертається від виснаженого незнайомця. Її батьки Алкіной та Арета приймають його у палаці, а згодом допомагають дістатися Ітаки. Спочатку вони бачать перед собою не уславленого героя, а чужинця, який потребує захисту.
Протилежністю цього світу стає циклоп Поліфем. Одіссей із супутниками без дозволу заходить до його печери й чекає на господаря, сподіваючись на частування та традиційний подарунок гостеві. Поліфем відкидає закони гостинності й заявляє, що не боїться Зевса. Чудовиськом його робить не лише зовнішність, а й повна зневага до правил, які відрізняють людський світ від дикості.
Однак гостинність у поемі передбачає відповідальність обох сторін. Женихи Пенелопи живуть у домі Одіссея як гості, але зловживають цим становищем. Вони роками споживають його запаси, нехтують волею господині та поводяться так, наче дім уже належить їм. Їхня провина полягає не лише в тому, що вони прийшли без запрошення, а й у перетворенні гостинності на привід привласнювати чуже.
У «Одіссеї» ставлення до беззахисного незнайомця стає перевіркою людяності. Водночас поема нагадує, що гість також має визнавати межі чужого дому. Тому ксенія випробовує і того, хто приймає мандрівника, і того, хто просить про прихисток.
Як читати «Одіссею» та який український переклад обрати
«Одіссею» не варто читати як сучасний пригодницький роман із послідовним сюжетом. Поема постала з усної епічної традиції та була розрахована передусім на виконання перед слухачами. Розповідь починається майже наприкінці мандрівки, а про більшість своїх пригод Одіссей згодом розповідає сам.
Поема складається із 24 пісень, які можна умовно поділити на кілька частин:
- Пісні 1–4 зосереджені на Телемахові. Він вирушає на пошуки відомостей про батька й поступово вчиться захищати свій дім.
- Пісні 5–8 повертають розповідь до Одіссея. Він залишає острів Каліпсо, переживає кораблетрощу й потрапляє до феаків.
- Пісні 9–12 містять найвідоміші пригоди: зустрічі з лотофагами, циклопом Поліфемом, Цирцеєю та сиренами, прохід між Сциллою і Харібдою та спуск до царства мертвих.
- Пісні 13–20 розповідають про повернення на Ітаку. Одіссей приховує свою особу, з’ясовує, що відбувається в його домі, й готується до сутички із женихами.
- Пісні 21–24 присвячені змаганню з луком, розправі над женихами, впізнаванню Одіссея Пенелопою та припиненню ворожнечі на Ітаці.
Така карта допомагає не загубитися в сюжеті й пояснює, чому знайомі за переказами циклоп, сирени та Цирцея з’являються далеко не на початку. Повільніші перші пісні — не зайва передмова, а окрема історія дорослішання Телемаха і підготовка до повернення його батька.
Перед читанням корисно пригадати головні події Троянської війни. Давня аудиторія вже знала, чому греки воювали під Троєю, хто повернувся додому, а хто загинув. Поема не переказує всю передісторію, бо розраховує на слухача, знайомого з героями та міфами. Водночас заздалегідь вивчати всю античну міфологію не потрібно: незнайомі імена й згадки можна перевіряти в коментарях у міру читання.
Повтори, постійні епітети й подібно побудовані сцени також не є недоліком тексту. Формули на зразок «хитромудрий Одіссей» допомагали виконавцеві дотримуватися гекзаметра, а слухачам — упізнавати персонажів і стежити за довгою розповіддю. З усною природою епосу пов’язані й докладні описи бенкетів, прибуття гостей, жертвопринесень та інших повторюваних дій.
Поему легше читати окремими піснями й стежити не за кожним ім’ям, а за кількома наскрізними темами. Передусім це гостинність, справедливість, пам’ять, повернення додому та відновлення людиною свого місця після тривалої відсутності. Варто також помічати, хто саме розповідає історію і наскільки йому можна довіряти: значну частину власних пригод Одіссей переказує сам, уже розуміючи, яке враження хоче справити на слухачів.
Для першого повного прочитання найзручнішим вибором залишається переклад Бориса Тена. Він відтворює поему гекзаметром і дає відчути не лише сюжет, а й ритм античного епосу. Через віршовану форму та незвичний порядок слів текст іноді потребує повільного читання, але це найпоширеніший повний український переклад поеми.
Історично важливим є переклад Петра Ніщинського, який підписувався псевдонімом Петро Байда. Це перший повний український переклад «Одіссеї», виконаний гекзаметром. Першу половину поеми надрукували у Львові 1889 року, другу — 1892-го. Сьогодні цей переклад цікавий передусім як пам’ятка української мови й перекладацтва кінця XIX століття. Для першого знайомства його лексика та правопис можуть виявитися складнішими за версію Бориса Тена.
Скорочені перекази допомагають відновити послідовність пригод, але не замінюють самої поеми. У них часто зникають подорож Телемаха, сцени гостинності, розповіді другорядних героїв і поступове повернення Одіссеєм свого місця в родині та на Ітаці.
Для українського читача під час війни особливо гостро звучить тема дому. У поемі це не лише місце на карті, а й люди, пам’ять та відчуття належності. Повернутися означає не просто подолати відстань, а спробувати знову знайти своє місце серед тих, хто за час твоєї відсутності також змінився.
Кожне покоління знаходить в «Одіссеї» власний шлях додому, бо по-своєму відповідає на головне питання поеми: чи можна повернутися до колишнього життя — і що робити, якщо його більше не існує.
