Нафтогазова промисловість і надалі залишається основою енергетики більшості країн світу. Нафта й природний газ потрібні для транспорту, важкої та легкої промисловості, виробництва електроенергії та нафтохімії, тож зміни на цих ринках швидко впливають на вартість пального, роботу підприємств і добробут домогосподарств. Попри зростання ролі відновлюваних джерел, залежність від вуглеводнів у багатьох економік залишається значною.
Розуміння того, як працює весь цей процес, важливе для оцінки глобальних енергетичних тенденцій. Це також дає базу для аналізу економік, що залежать від нафти й газу, – зокрема російської, про яку йтиметься в наступних матеріалах циклу.
Explainer пояснює, як працює нафтогазова промисловість (від видобутку до переробки) і яку роль вона відіграє у глобальних економічних процесах.
Як утворюються нафта і природний газ
Нафта й природний газ мають спільне походження: вони утворилися з органічних решток морських мікроорганізмів і рослин, що мільйони років накопичувалися на дні давніх водойм. Згодом ці шари перекривалися осадами, ущільнювалися й опинялися в умовах високого тиску та температури, де органічна речовина поступово перетворювалася на вуглеводні — основу майбутніх нафтових і газових покладів.
Відмінність між нафтою та природним газом виникає на етапі термічного перетворення. Нафта формується за помірних температур, тоді як газ потребує вищого нагріву, коли довгі молекули вуглеводнів розпадаються на легкі газові фракції. Через це газові поклади часто розташовані глибше, хоча обидва ресурси можуть бути частинами одного родовища.
Коли вуглеводні вже сформувалися, вони починають рухатися крізь пористі породи вгору. Якщо на шляху трапляється шар щільної непроникної породи, нафта й газ зупиняються й накопичуються під ним. Така структура й називається пасткою: природним «накриттям», яке не дозволяє вуглеводням піднятися далі. У межах однієї пастки газ зазвичай накопичується у верхній частині, нафта — нижче, а під ними може залягати вода.
Нерівномірність розподілу пасток у світі — наслідок давньої геологічної історії: не всюди існували умови для накопичення органіки, утворення пористих колекторів і над ними — щільних шарів, здатних утримати вуглеводні. Саме тому великі родовища зосереджені лише у певних регіонах.
Як влаштована нафтогазова індустрія: upstream, midstream і downstream
Нафтогазова індустрія працює як довгий виробничий ланцюг. Щоб нафта чи газ потрапили до споживача, вони проходять три основні етапи: видобуток, транспортування та зберігання, а також переробку й збут. Такий поділ допомагає зрозуміти, хто саме виконує яку роль на ринку та від чого залежить ціна кінцевого продукту.
Upstream: пошук і видобуток
Сегмент розвідки та видобутку охоплює всі роботи, пов’язані з пошуком родовищ і вилученням сировини з надр. Це геологічні дослідження, сейсмічні вимірювання, буріння, тестування свердловин і сам видобуток.
Цей сегмент найризикованіший і найдорожчий: компанії вкладають кошти ще до того, як отримують підтверджені запаси. Частина свердловин виявляється «сухою», а пошук нових родовищ потребує складних технологій і великих інвестицій. Саме тут формується основна пропозиція нафти та газу.
Midstream: транспортування і зберігання
Сегмент транспортування та зберігання відповідає за переміщення видобутої сировини з родовищ до переробних потужностей. До нього належать трубопроводи, нафтотермінали, морські танкери, сховища та інша логістична інфраструктура.
Сегмент сильно регулюється, адже транспортування вуглеводнів пов’язане з екологічними та технічними ризиками. Утім, сегмент транспортування традиційно вважають менш мінливим: його доходи залежать не від ціни на нафту, а від обсягів перевезень.
Downstream: переробка та збут
Сегмент переробки та збуту охоплює нафтопереробні заводи й мережі продажу. На цьому етапі сировину очищують і розділяють на кінцеві продукти — бензин, дизель, авіапальне, мазут, скраплені гази та нафтохімічну сировину. Сюди ж належить і реалізація пального: від оптових постачальників до автозаправних станцій.
Це найбільш помітна для споживача частина ринку. Хоча саме тут формується кінцева ціна, її значна частина залежить від того, що відбувається на етапах розвідки, видобутку та транспортування.
Інтегровані компанії
Частина найбільших світових гравців працює одночасно у всіх трьох сегментах. Такі компанії називають інтегрованими. Вони поєднують видобуток, транспортування та переробку, отримуючи стабільніші доходи й кращий контроль над ризиками ринку.
Як працює видобуток нафти й природного газу?
Видобуток починається з визначення того, чи є в надрах скупчення вуглеводнів, придатних для промислової розробки. Після геологічних досліджень і сейсмічних вимірювань компанії отримують уявлення про будову порід та можливі зони накопичення нафти й газу. Сейсмічне дослідження дає змогу «прочитати» глибокі структури: хвилі, що проходять крізь породи, відбиваються залежно від їхніх властивостей, і це допомагає локалізувати потенційні поклади.
Ключовим завданням на цьому етапі є пошук герметичних геологічних структур, де вуглеводні могли зосередитися під шаром непроникної породи. Саме такі структури утримують нафту й газ у надрах і роблять їх доступними для видобутку.
Якщо ділянка виглядає перспективною, бурять розвідувальну свердловину. Під час буріння відбирають зразки порід, щоб з’ясувати їхню проникність, насичення та наявність достатніх обсягів сировини. Свердловину укріплюють сталевими трубами й цементують, аби контролювати доступ до горизонту та запобігти змішуванню пластових рідин. Якщо запаси підтверджуються, проєкт переходить у фазу розробки; якщо ні — свердловину закривають.
Після підтвердження запасів на ділянці будують видобувну інфраструктуру. Вертикальне буріння лишається основним способом доступу до пласта. У складніших умовах застосовують горизонтальні свердловини, які дають змогу охопити більшу частину продуктивного горизонту. У щільних породах, де природна проникність низька, використовують гідророзрив пласта: у породу закачують рідину під тиском, створюючи додаткові канали для руху нафти й газу.
Під час видобутку сировину стабілізують і готують до транспортування. Нафта накопичується у резервуарах на родовищі й подається до трубопроводів. Природний газ зазвичай проходить первинну очистку на місці — з нього видаляють воду та домішки, що можуть ускладнювати транспортування й зберігання.
Коли видобуток падає й подальша розробка стає економічно недоцільною, свердловину виводять з експлуатації. Її герметизують, демонтують обладнання й проводять рекультивацію території, щоб мінімізувати ризики витоків та вплив на довкілля.
Транспортування і зберігання: як нафта й газ рухаються від родовища до переробки
Після видобутку нафта й природний газ проходять довгий шлях до переробних потужностей: транспортування, перевалку й зберігання. На відміну від видобутку, де ризики пов’язані з геологією, транспортування працює стабільніше: обсяги перевезень передбачувані, а доходи менш чутливі до цінових коливань.
Основою інфраструктури є трубопроводи, що з’єднують родовища з нафтопереробними та газопереробними заводами й експортними терміналами. Трубопровідні системи розгалужені та жорстко регулюються через вимоги безпеки й екологічні ризики. Це найдешевший спосіб транспортувати великі обсяги сировини на далекі відстані.
Поряд із трубопроводами важливу роль відіграють морські танкери. Вони перевозять нафту й скраплені гази між континентами, забезпечуючи доступ експортерів до глобальних ринків. У портах працюють спеціалізовані термінали, де сировину перевантажують, змішують або тимчасово зберігають — окрема інфраструктура зі своїми стандартами безпеки.
Зберігання — ще одна важлива частина інфраструктури транспортування. Нафта накопичується у великих наземних резервуарах або підземних сховищах. Природний газ закачують у підземні порожнини — соляні каверни чи виснажені родовища. Такі запаси потрібні для вирівнювання сезонних коливань споживання й забезпечення безперервної роботи переробних підприємств.
Інфраструктура транспортування безпосередньо залежить від видобутку: коли обсяги зменшуються, через систему проходить менше сировини. Водночас саме транспортування й зберігання підтримують стабільність ринку: без них неможливо забезпечити безперервні поставки, а будь-які перебої — від аварій на трубопроводах до штормів у портах — одразу впливають на ціни.
Переробка нафти й газу: що відбувається на нафтопереробних заводах
Після транспортування нафта й природний газ надходять на підприємства, де їх перетворюють на готові продукти. Саме на етапі переробки з’являються бензин, дизель, авіапальне, мазут, скраплені гази, мастила та нафтохімічна сировина.
Робота нафтопереробного заводу починається з очищення нафти від води й домішок. Далі її нагрівають і подають у колону, де сировина розділяється на фракції за температурою кипіння: легкі компоненти підіймаються у верхні секції, важчі залишаються внизу. Це атмосферна та вакуумна дистиляція — базовий процес отримання газових сумішей, бензинових компонентів, дизельних та інших фракцій.
Отримані фракції потребують додаткової обробки. Частину піддають крекінгу — розщепленню важких молекул на легші, що дозволяє збільшити вихід бензину й дизелю. Інші проходять очищення для видалення сірки та домішок, щоб відповідати екологічним вимогам і стандартам якості пального.
Технологічний рівень заводу визначає глибину переробки — частку нафти, яка стає цінними продуктами. Підприємства з розвинутими крекінговими потужностями виробляють більше світлих нафтопродуктів, тоді як менш технологічні — більшу частку мазуту та важких залишків.
Окремий блок процесів стосується природного газу. Частину газу очищують і подають у мережу, іншу — зріджують або розділяють на компоненти (етан, пропан, бутан), які використовують як паливо або сировину для нафтохімії.
Після переробки продукція надходить у систему збуту: частину продають через оптові компанії, частину — через мережі автозаправних станцій. Тут формується кінцева ціна для споживача, але її значною мірою визначають процеси на етапах видобутку й транспортування.
Хто найбільше у світі видобуває нафту та газ
Глобальний ринок нафти й газу зосереджений у кількох ключових країнах, які визначають обсяги пропозиції та впливають на цінову динаміку. Лідерство формувалося десятиліттями й залежало від геології, інвестицій та технологічного розвитку.
У видобутку нафти вже кілька років лідирують Сполучені Штати, Саудівська Аравія та Росія. США вийшли на перше місце завдяки розвитку горизонтального буріння і технологій гідророзриву пласта, що зробило доступними великі сланцеві ресурси. Саудівська Аравія має одні з найбільших підтверджених запасів і здатність оперативно регулювати видобуток. Росія утримує позиції завдяки великим покладам у Західному Сибіру та розвиненій інфраструктурі, сформованій ще в радянський період.
У видобутку природного газу картина схожа, але з іншим розподілом лідерів. Найбільшими виробниками є США, Росія, Іран, Китай і Канада. США мають розгалужену мережу родовищ і потужну газотранспортну систему. Росія володіє значними запасами й традиційно орієнтувалася на експорт трубопровідного газу. Іран і Катар поділяють одне з найбільших у світі родовищ — Південний Парс/Норт-Філд, а Китай і Канада нарощують видобуток завдяки розвитку нетрадиційних ресурсів.
Світовий ринок також формують великі інтегровані компанії, що працюють одночасно у видобутку, транспортуванні, переробці та збуті. Їхня диверсифікована структура забезпечує ширшу ресурсну базу й більшу стійкість до ринкових коливань. Але їхні можливості значною мірою залежать від країн, у яких вони працюють: доступу до родовищ і політики держав щодо енергетичного сектору.
У підсумку саме кілька великих виробників задають тон на глобальному ринку. Їхні рішення та інвестиції впливають не лише на ціну нафти й газу, а й на економічну стабільність імпортозалежних країн.
ОПЕК і її роль у світовому ринку нафти
Організація країн–експортерів нафти (ОПЕК) об’єднує держави, що контролюють значну частину світових запасів і експорту. Її створили для координації видобутку й регулювання пропозиції на глобальному ринку. Попри різні національні інтереси, спільні рішення дозволяють членам впливати на баланс попиту та пропозиції.
Головний інструмент ОПЕК — квоти. Країни узгоджують обсяги видобутку, щоб уникати надлишкової пропозиції та різких цінових коливань. У періоди високого попиту картель може збільшувати видобуток, а в періоди надлишку — скорочувати. Ефективність домовленостей залежить від того, наскільки учасники дотримуються узгоджених меж.
З часом до механізму ОПЕК долучилися й держави, що не є членами організації. Найбільшим із цих виробників є Росія, яка разом з іншими країнами утворила формат ОПЕК+. У цьому об’єднанні учасники узгоджують рівень видобутку, щоб зменшувати різкі коливання пропозиції на ринку.
Можливості впливу ОПЕК і ОПЕК+ не є абсолютними. Зростання видобутку в інших регіонах — зокрема у США, де активно розвиваються нетрадиційні ресурси — частково обмежує здатність об’єднання контролювати ринок. Водночас для більшості країн–експортерів різко скорочувати видобуток складно, адже їхні бюджети значною мірою залежать від експортних надходжень. Це ускладнює узгодження спільних рішень.
Попри ці обмеження, ОПЕК залишається важливим гравцем. Її рішення щодо видобутку формують загальні очікування на ринку: інвестори та імпортери враховують можливі зміни пропозиції, а країни, залежні від імпорту, уважно стежать за переговорами. Тому навіть окремі заяви представників ОПЕК можуть відчутно впливати на цінову динаміку.
Від чого залежать ціни на нафту й природний газ
Ціни на нафту та газ формуються під впливом кількох груп чинників, що діють одночасно. У короткостроковій перспективі ринок швидко реагує на події, тоді як у довгостроковій визначальними стають інвестиції, технології та структурні зміни попиту. Особливість цих ринків у тому, що пропозиція змінюється повільно, тоді як попит може коливатися значно швидше — через погоду, економічні цикли чи геополітичні події.
Базовим чинником лишається співвідношення попиту й пропозиції. Коли світова економіка зростає, збільшується потреба у транспорті, промисловості та енергетиці — відповідно зростає й попит на нафту та газ. Під час рецесій споживання падає, і ціни рухаються вниз.
На пропозицію впливають рішення великих виробників, зокрема країн, які координують видобуток у різних форматах співпраці. Зміни їхнього виробництва — від збільшення до скорочення — помітно впливають на ринковий баланс. Водночас країни нерідко реагують із затримкою, адже швидке коригування видобутку технічно складне.
Суттєвим чинником є й геополітика. Війни, ескалації, санкції проти енергетичного сектору чи експортні обмеження здатні миттєво змінити очікування ринку. Навіть ризик перебоїв постачання, без фактичного скорочення обсягів, часто призводить до стрибка цін — трейдери закладають у котирування підвищену невизначеність.
Нафта й газ є частиною глобальної інфраструктури, тож аварії та форс-мажори також впливають на ринок. Пошкодження трубопроводів, проблеми на транспортних маршрутах, шторми в районах видобутку чи перебої у роботі нафтопереробних заводів можуть тимчасово вивести з ринку значні обсяги сировини або продуктів, створюючи дефіцит.
Сезонні та погодні чинники теж мають значення. Попит на газ різко зростає взимку, коли країни Північної півкулі споживають більше енергії для опалення. На нафтовому ринку температурні аномалії чи урагани здатні зупиняти видобуток або порушувати логістику — це швидко позначається на котируваннях.
Фінансові ринки також впливають на ціни. Значна частка торгівлі відбувається через ф’ючерси — контракти, у яких враховуються не лише поточні умови, а й очікування щодо майбутнього попиту, пропозиції чи геополітичних ризиків. Тому ринок може реагувати навіть на прогнози або публічні заяви, не пов’язані з негайними змінами поставок.
Як нафта й газ впливають на світову економіку
Нафта й природний газ залишаються ключовими ресурсами світової економіки, а зміни на цих ринках швидко впливають на загальний економічний фон. Понад половину світового споживання нафти забезпечує транспорт — від автомобільних перевезень до авіації та судноплавства. Газ є основою виробництва електроенергії, опалення й багатьох промислових процесів. Тому цінові коливання одразу відображаються на витратах бізнесу та домогосподарств.
Високі ціни на нафту підвищують транспортні й логістичні витрати, що може підштовхувати інфляцію. Газовий ринок впливає на собівартість електроенергії та промислового виробництва, особливо у хімічній галузі, металургії та виробництві добрив. У країнах із великою часткою газу в енергобалансі навіть незначні стрибки цін можуть позначатися на промисловому випуску.
Для деяких держав нафтогазові доходи є ключовим джерелом поповнення бюджету. Тому зміни цін напряму впливають на їхню фінансову стабільність і можливості державних витрат. Низькі ціни обмежують інвестиції у видобуток і ставлять під тиск бюджетні програми, тоді як високі забезпечують надлишкові доходи, які часто спрямовують до суверенних фондів чи на інфраструктурні проєкти.
Нафта й газ формують і геополітичні залежності. Імпортери прагнуть диверсифікувати постачання, щоб зменшити ризики, а експортери використовують енергоресурси як інструмент зовнішньої політики. Цю взаємозалежність підтримує глобальна інфраструктура — трубопроводи, танкерний флот і термінали для скрапленого газу.
Світовий енергетичний перехід поступово змінює структуру попиту. Частка відновлюваних джерел зростає, однак нафта й газ залишаються важливими для промисловості, транспорту та хімічного виробництва. Це означає, що їхній вплив на глобальну економіку збережеться ще тривалий час, навіть якщо їхня частка в енергобалансі поступово зменшуватиметься.
***
У наступних матеріалах ми розглянемо, яке місце нафта й газ займають у російській економіці, як влаштовані її нафтопереробні заводи та чому удари по цьому сектору можуть мати відчутні економічні наслідки для країни-агресора.
