Європейський Союз погодив для України кредитне фінансування обсягом 90 млрд євро на 2026–2027 роки. 90 млрд для України — це позика, яку ЄС планує залучити на фінансових ринках під гарантії бюджету Союзу й спрямувати на підтримку української держави в умовах війни.

Рішення ухвалили після тривалих переговорів між країнами-членами. Воно стало компромісом між кількома підходами до фінансування України: прямим бюджетним кредитуванням і ідеєю використати заморожені російські суверенні активи. Остання опція не отримала консенсусу, тож ЄС обрав більш обережний, але юридично безпечніший механізм.

Для України це рішення важливе з кількох причин. Воно частково закриває фінансові потреби на середньостроковий період і створює прогнозованість для бюджету, економіки та переговорів з іншими міжнародними донорами. Водночас формат кредиту та політичні умови, за яких його погодили, залишають низку запитань і обмежень.

Explainer пояснює, що означає це рішення для України, які наслідки воно має для економіки й політики та який сигнал надсилає Росії.

Кредит на 90 млрд євро для України: що вирішив ЄС

Важливо одразу уточнити, що 90 млрд євро для України — це не гранти і не прямі виплати від окремих країн. Це кредит, який ЄС залучатиме сам, діючи від імені всього Союзу та під гарантії спільного бюджету.

Механізм передбачає, що Європейська комісія виходитиме на фінансові ринки та залучатиме кошти під гарантії бюджету ЄС. Для кредиторів це означає, що надійність позики оцінюватиметься через спроможність спільного бюджету Євросоюзу виконувати зобов’язання. Водночас у тексті рішення не розписано детальний фінансовий механізм гарантій – він має бути оформлений у подальших юридичних документах.

Ключова особливість цього рішення – умова погашення кредиту, прив’язана до репарацій. Лідери ЄС зафіксували, що Україна погашатиме кредит лише після отримання воєнних репарацій. При цьому документ не визначає ані строків, ані практичного механізму такого відшкодування, залишаючи ці питання для подальших рішень.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військова допомога Україні: чи здатна Європа замінити США

Окремо зазначено, що заморожені російські суверенні активи залишаються знерухомленими. ЄС не погодився на їх негайне використання для фінансування України. Водночас підкреслюється, що ці активи залишатимуться замороженими, доки Росія не виплатить воєнні репарації, і лише за цієї умови вони потенційно можуть бути використані для погашення кредиту.

Ще один важливий елемент – внутрішньополітичний компроміс усередині ЄС, який дозволив ухвалити рішення без блокування. У публічних поясненнях зазначається, що деякі держави, зокрема Угорщина, Словаччина та Чехія, погодилися на схему за умови відсутності для них фінансового впливу. Водночас Угорщина та Словаччина не долучилися до частини рішення щодо деталей, але це не зупинило підготовку інструменту фінансування.

Таким чином, Євросоюз обрав інструмент, який поєднує запозичення на ринках, юридичну обережність щодо російських активів і політичний компроміс. Це рішення не розв’язує питання відповідальності Росії остаточно, але створює фінансову рамку підтримки України на 2026–2027 роки.

Що це означає для України: фінансова передбачуваність у воєнний час

Для України рішення ЄС насамперед означає закріплення середньострокового фінансового горизонту. Йдеться не про разове вливання коштів, а про рамку підтримки на два роки, яка дозволяє уряду планувати бюджетні рішення поза режимом постійної невизначеності.

Українська держава в умовах повномасштабної війни функціонує за моделлю, в якій внутрішні доходи переважно спрямовуються на оборону, тоді як значна частина соціальних і гуманітарних видатків покривається за рахунок зовнішньої допомоги. У цьому контексті погоджений кредит зменшує ризик різкого розриву між доходами й витратами у 2026–2027 роках.

Важливим є і сигнал для інших міжнародних партнерів. Наявність підтвердженої підтримки з боку ЄС полегшує переговори з міжнародними фінансовими інституціями та окремими донорами, для яких стабільність фінансування з боку ключового партнера є базовою умовою подальшої співпраці.

Окремо варто відзначити вплив на поточну макроекономічну стабільність. Сам факт погодженого фінансування знижує тиск на бюджетні рішення вже сьогодні: уряд отримує можливість ухвалювати їх у більш прогнозованому середовищі, без необхідності постійного пошуку екстрених ресурсів.

Водночас формат допомоги не змінює базову модель українських фінансів воєнного часу. Держава залишається залежною від зовнішнього фінансування, а питання довгострокової фінансової стійкості напряму пов’язане з тривалістю війни та обсягом міжнародної підтримки.

Економічні наслідки та обмеження кредитної моделі

Фінансування, погоджене Європейським Союзом, має форму кредиту, і це визначає його економічну логіку. Навіть за умови відтермінованого погашення ці кошти формально входять до структури державного боргу, що впливає на довгострокові боргові показники України.

Водночас специфіка цього механізму полягає в тому, що обслуговування кредиту не є нагальним зобов’язанням. Прив’язка погашення до майбутніх репарацій означає, що в коротко- та середньостроковій перспективі ці кошти не створюють прямого фіскального тиску на бюджет. Для економіки це є стабілізуючим фактором у період війни.

Разом із тим така конструкція залишає відкритим питання правової та фінансової визначеності в довшій перспективі. Механізм репарацій не деталізований, а отже немає чітких орієнтирів щодо строків і можливих обсягів їх отримання. Фактично це означає, що кредит спирається на політичне зобов’язання, а не на завершену юридичну схему.

Ще один аспект – умови використання коштів. Оскільки гарантією виступає бюджет ЄС, фінансування супроводжується підвищеною увагою до прозорості витрат, інституційної спроможності та виконання реформ. Для України це не нові вимоги, однак у міру зростання обсягів підтримки їхня роль стає відчутнішою.

Нарешті, кредитна модель означає, що ЄС обрав шлях мінімізації власних фінансових і правових ризиків. Це дозволило ухвалити рішення швидше, але водночас відклало вирішення принципового питання – прямого покладання фінансової відповідальності за війну на державу-агресора. Для української економіки така конструкція створює стабільність у короткій перспективі, але не знімає стратегічних викликів на майбутнє.

Політичний вимір: компроміс замість радикальних кроків

Рішення про кредит у 90 млрд євро стало результатом складного внутрішнього балансу в Європейському Союзі. Його погодження вимагало збереження єдності між країнами з різними підходами до фінансування України та різним рівнем готовності брати на себе політичні й юридичні ризики.

Ключовим елементом компромісу стала відмова від негайного використання заморожених російських суверенних активів. Частина держав-членів наполягала, що такий крок створює серйозні правові ризики й може мати наслідки для фінансової стабільності ЄС. У підсумку Союз обрав інструмент, який не виходить за межі чинних правових рамок.

Окреме значення має те, що в рішенні були враховані позиції країн, які не хотіли брати на себе додаткові фінансові зобов’язання. Формулювання про те, що гарантії за кредитом не впливають на їхні національні бюджети, дозволило уникнути блокування рішення та зберегти формальну згоду всіх членів ЄС.

У ширшому політичному сенсі це демонструє підхід Євросоюзу до підтримки України: пріоритет надається сталості, а не швидким, але потенційно конфліктним рішенням. ЄС підтвердив готовність фінансувати Україну в довшій перспективі, водночас чітко окресливши межі того, на що він готовий піти вже зараз.

Як це оцінюють експерти?

Українські економісти й аналітики загалом сходяться на тому, що рішення ЄС про кредит у 90 млрд євро підвищує фінансову стабільність, але не знімає всіх структурних проблем фінансування війни.

Гліб Вишлінський: ці 90 млрд відкривають фінансування на кілька років уперед

Директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський зазначає, що погоджені 90 млрд євро – це кошти, які раніше планувалися на 2026–2027 роки в межах репараційного підходу. Різниця полягає в механізмі: замість прямого використання заморожених російських активів ЄС обрав кредитну модель, яка дозволила швидше досягти політичного компромісу.

Ключовим моментом Вишлінський називає те, що цей кредит не створює для України класичного боргового навантаження. За закладеною логікою, повертати його потрібно лише у разі отримання репарацій від Росії. Саме це, за його словами, є принципово важливим у співпраці з Міжнародним валютним фондом, який оцінює не номінальні суми допомоги, а її реальний вплив на боргову стійкість країни.

Він також звертає увагу на ширший фінансовий горизонт підтримки. Окрім 90 млрд євро на 2026–2027 роки, у проєкті бюджету ЄС на 2028–2034 роки зарезервовано ще 100 млрд євро на допомогу Україні. За нинішніх обсягів витрат це означає, що фінансування базових функцій держави може бути забезпечене на кілька років уперед. У такій конфігурації, за його оцінкою, питання фінансової витривалості дедалі більше зміщується з Києва на Москву.

Віктор Шлінчак: це не перемога, а компроміс, який знімає ризик фінансової невизначеності

Голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак оцінює рішення ЄС як вимушений, але прагматичний компроміс. На його думку, кредит у 90 млрд євро не варто сприймати як політичну перемогу України, однак він дозволяє уникнути сценарію фінансової невизначеності після 2025 року.

Шлінчак підкреслює, що формат позики означає збереження залежності України від зовнішнього фінансування. Водночас він звертає увагу на якісну відмінність цієї залежності: йдеться не про ситуативні рішення окремих країн, а про інституційно закріплений механізм ЄС, який підвищує передбачуваність підтримки.

Окремо експерт наголошує, що рішення не розв’язує питання відповідальності Росії за війну. Відмова від негайного використання заморожених активів означає, що тема репарацій фактично відкладена. Для України це дає виграш у часі та фінансову стабільність, але не остаточну відповідь на питання, хто і в який спосіб компенсуватиме завдані збитки.

Сергій Фурса: головна цінність рішення – зняти сценарій фінансового зламу

Фінансовий експерт Сергій Фурса звертає увагу, що значення рішення ЄС полягає не лише в обсязі коштів, а в його стабілізаційному ефекті. За його оцінкою, домовленість про фінансування на кілька років уперед знижує ризик різкого фінансового провалу, на який могла розраховувати Росія.

Він зазначає, що сама наявність погодженого механізму фінансування послаблює аргументи про нібито неминучу фінансову неспроможність України. Водночас Фурса підкреслює обережність підходу ЄС: попри жорстку політичну риторику, Союз поки не готовий до радикальних кроків щодо заморожених активів і діє в межах політично безпечних інструментів.

Ярослав Железняк: бюджетні гарантії ЄС означають жорсткіший контроль

Член парламентського комітету з питань фінансів Ярослав Железняк акцентує на інституційному вимірі рішення. За його словами, коли гарантією за кредитом виступає бюджет ЄС, це означає посилену увагу до прозорості витрат, виконання зобов’язань і реформ.

Він підкреслює, що для України такі вимоги не є новими, однак зі зростанням обсягів фінансування контроль з боку партнерів стає більш системним і формалізованим, що впливатиме і на бюджетний процес, і на внутрішні політичні дискусії.

Юрій Д’яченко: цих коштів достатньо, щоб зняти гострі ризики, але не закрити всі потреби

Доктор економічних наук Юрій Д’яченко оцінює погоджене фінансування з позиції реальних бюджетних потреб України. За його словами, 90 млрд євро не покривають усіх витрат на 2026–2027 роки, однак дозволяють усунути найбільш небезпечні сценарії, зокрема ризик різкого дефіциту бюджету.

Він наголошує, що ці кошти слід розглядати як елемент ширшої фінансової конструкції, а не як універсальне рішення. Україна й надалі потребуватиме поєднання міжнародних кредитів, грантів, доходів від заморожених активів і внутрішніх ресурсів.

Окремо Д’яченко звертає увагу на стратегічне значення збереження російських активів. За тривалої війни їхнє дострокове використання могло б вичерпати цей ресурс ще до її завершення, позбавивши Україну важливої фінансової основи для повоєнного відновлення.

Що це означає?

Рішення Європейського Союзу про кредит у 90 млрд євро означає, що Україна отримує фінансову передбачуваність на середньостроковий період. Воно не знімає залежності від зовнішньої допомоги й не закриває всі бюджетні потреби, але зменшує ризик різкого фінансового розриву у 2026–2027 роках і дає можливість планувати витрати в умовах війни.

Водночас формат допомоги демонструє межі готовності ЄС до радикальніших кроків. Союз підтвердив політичну підтримку України, але обрав обережний механізм, який відкладає питання прямої фінансової відповідальності Росії.

У підсумку йдеться не про перелом, а про фіксацію курсу: ЄС бере на себе зобов’язання підтримувати Україну фінансово, водночас зберігаючи власні юридичні та політичні запобіжники. Для України це означає виграний час, зниження фінансових ризиків і необхідність шукати довгострокові рішення паралельно з війною.