Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у листі до європейських лідерів запропонував надати Україні асоційоване членство в ЄС. Це має бути проміжний статус у структурах Євросоюзу на шляху до повноправного вступу.
Пропозиція Мерца повертає ЄС до питання, яке вже кілька місяців лишається без простої відповіді: як пришвидшити інтеграцію України, не змінюючи правил вступу. Запропонований формат передбачає участь Києва в окремих інституціях Євросоюзу, поступове наближення до бюджету ЄС, безпекові гарантії та ширший набір прав, ніж має звичайна країна-кандидат.
Для України головна дилема в іншому: чи стане асоційоване членство етапом на шляху до повноправного вступу, чи закріпить новий проміжний статус без чіткої кінцевої точки.
Explainer пояснює, що таке асоційоване членство в ЄС, що саме пропонує Фрідріх Мерц і навколо чого тепер дискутують Україна та Євросоюз.
Що запропонував Мерц
Мерц пропонує надати Україні асоційоване членство в ЄС – проміжний статус між нинішнім становищем країни-кандидата і повноправним членством у Євросоюзі.
Його логіка спирається на дві обставини. Україна не може роками чекати лише на політичні обіцянки, тоді як ЄС не готовий відмовлятися від стандартної процедури вступу. Тому канцлер пропонує формат, який частково відкрив би для Києва європейські інституції ще до завершення переговорів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що таке Європейський Союз і як він функціонує
У листі Мерц називає розширення ЄС «геополітичною необхідністю». Це задає політичну рамку його пропозиції: канцлер говорить не тільки про технічне наближення України до Євросоюзу, а й про відповідь на війну, російський тиск і втому від повільного процесу розширення.
Україна в цій схемі має окреме місце. Мерц наголошує, що вона перебуває у стані війни і водночас уже досягла прогресу в переговорах про вступ. Через це, на його думку, Київ має отримати більше прав і обов’язків, ніж зазвичай має країна-кандидат.
Йдеться про кілька елементів:
- участь України у зустрічах Ради ЄС і Європейської ради;
- участь у роботі Єврокомісії та Європарламенту без права голосу;
- поступову інтеграцію до бюджету ЄС;
- поширення на Україну статті 42.7 Договору про ЄС про взаємну допомогу й оборону;
- особливу участь у Суді ЄС через посаду Assistant Rapporteur.
Найчутливіша частина пропозиції – політична участь без повного членства. У першому описі ініціативи з’явилася теза про можливе право голосу України на зустрічах Ради ЄС і Європейської ради. Згодом це уточнили: за даними «Європейської правди», оригінал документа не передбачає права голосу для України на цих зустрічах.
Мерц також пропонує запобіжник. Якщо Україна відступатиме від євроінтеграційного курсу або її політика розходитиметься з фундаментальними цінностями ЄС, частину прав у межах проміжного статусу можна буде скоротити.
Для Молдови та країн Західних Балкан канцлер пропонує іншу траєкторію – окремі плани прискореної інтеграції. Українська модель, у викладі Мерца, не є універсальним шаблоном для всіх кандидатів. Вона прив’язана до війни, безпекового контексту і потреби показати, що вступ України до ЄС не зупинився на рівні декларацій.
Як відреагували в ЄС
Єврокомісія відреагувала обережно. Її речник підтвердив, що ЄС «дійсно отримав лист від канцлера Мерца», і привітав сам факт дискусії між державами-членами.
У Брюсселі не стали підтримувати або відкидати пропозицію напряму. Там закликали продовжити розмову на рівні Європейської ради – тобто в колі лідерів країн ЄС. Це важлива деталь: питання проміжного статусу для України не може бути лише технічною пропозицією Єврокомісії. Воно потребує політичної згоди держав-членів.
Речник Єврокомісії пов’язав лист Мерца із ширшою дискусією про розширення. За його словами, вступ України до ЄС фундаментально пов’язаний із безпекою самого Союзу. Водночас він наголосив, що будь-які нові рішення мають спиратися на принцип заслуг. Тобто Україна може отримати нові формати інтеграції, але не в обхід вимог до реформ і не за рахунок інших країн-кандидатів.
Першим різко заперечив Роберт Фіцо. У четвер, 21 травня, прем’єр-міністр Словаччини заявив, що не читав листа Мерца, але не вірить у достатню підтримку такої ідеї серед членів ЄС.
«Або ми когось приймаємо до ЄС, або ні. Сьогодні в Європейському Союзі немає атмосфери для таких кроків», – сказав Фіцо.
Його позиція зводиться до класичної логіки розширення: країна-кандидат має виконати умови, а вступ залишається довгостроковим процесом. Фіцо також заявив, що зараз до ЄС швидше мають приєднатися Чорногорія, Албанія та Сербія.
Така реакція окреслює політичні межі ініціативи Мерца. Для Берліна «асоційоване членство» може бути способом пришвидшити інтеграцію України без формального обходу процедури вступу. Для частини держав-членів це виглядатиме інакше – як створення нового проміжного статусу всередині ЄС.
Саме прецедент може стати головним предметом спротиву. Якщо Україна отримає особливий формат участі, інші країни-кандидати також зможуть вимагати окремих умов або прискорених моделей інтеграції.
Чому в ЄС знову говорять про проміжне членство
Ідея Мерца не виникла в порожньому місці. Вона продовжує дискусію, яка триває в ЄС після того, як стало зрозуміло: швидкий вступ України за скороченою процедурою не має достатньої підтримки серед держав-членів.
Київ наполягав на політичному прискоренні. У ЄС відповідали, що розширення не може відбутися за штучним календарем. Голова Європейської ради Антоніу Кошта прямо говорив, що вступ є тривалим і складним процесом, для якого не можна встановлювати терміни на кілька місяців або років. Мерц сформулював це ще жорсткіше: негайний вступ України до ЄС неможливий.
На цьому тлі в Брюсселі почали шукати проміжні моделі. У лютому 2026 року обговорювали ідею «вступу авансом» або «зворотного розширення». Її суть полягала в тому, що країна-кандидат спершу отримує частину переваг членства, а вже потім поступово добирає права, обов’язки і виконує всі формальні критерії.
Для України така модель могла б мати політичний сенс. Вона давала б відчутний рух уперед і зменшувала ризик розчарування в євроінтеграції, якщо стандартний процес затягнеться на роки. Але для частини європейських столиць ця логіка виглядала небезпечною. Вони побоювалися, що країни-члени з частковими правами створять нову внутрішню ієрархію в ЄС, а сам Союз отримає кандидатів, які вже користуються частиною переваг, але ще не виконали всі вимоги.
Через це ідея асоційованого членства стала м’якшим варіантом тієї самої дискусії. Вона не обіцяє Україні повного входження до ЄС до завершення переговорів, але пропонує дати Києву політичну присутність у європейських структурах, частину практичних переваг і безпекову рамку.
Для ЄС це спроба втримати баланс. З одного боку, Союз не хоче втратити довіру України, яка після початку повномасштабної війни зробила вступ до ЄС частиною своєї політичної стратегії. З іншого – Брюссель не готовий відкривати двері настільки швидко, щоб поставити під сумнів власні правила розширення.
Саме тому головна суперечка точиться не навколо самої підтримки України. Вона стосується форми цієї підтримки. ЄС має вирішити, чи може проміжний статус бути інструментом прискорення, не перетворившись на окрему довгу чергу перед повноправним членством.
Чому Києву не варто відкидати ідею асоційованого членства одразу
Лана Зеркаль, надзвичайний і повноважний посол України, заступниця міністра закордонних справ у 2014–2019 роках і членкиня координаційної ради Ukraine Facility Platform, пропонує не відкидати пропозицію Мерца з порога.
Вона визнає, що на перший погляд ініціатива може сприйматися як чергова спроба залишити Україну в «передпокої Євросоюзу» на невизначений час. Але радить уважніше подивитися на деталі, бо нинішній варіант, за її оцінкою, виглядає кращим за попередню франко-німецьку пропозицію асоційованого членства.
Головна причина появи такого формату, за Зеркаль, випливає з аргументації Мерца: вступ до ЄС є затяжним процесом і залежить від політичних нюансів ратифікації в окремих державах-членах. У цій ситуації, пише вона, відкладати рух далі небезпечно, бо подальше гальмування україно-європейських відносин працюватиме на Росію.
У запропонованому форматі Зеркаль виділяє кілька практичних пунктів. Україна могла б отримати повноправну участь у внутрішньому ринку ЄС, тобто торгувати без тарифів і квот. Також ідеться про опосередковану участь у внутрішній політиці блоку, поступову інтеграцію до бюджету ЄС і безпекові гарантії через статтю 42.7 Договору про ЄС про взаємну допомогу й оборону.
Водночас її оцінка не знімає головної умови. Зеркаль пише, що в пропозиції Мерца наразі бракує ключового кроку – підписання договору про вступ до ЄС. Саме на час очікування його ратифікації, за її логікою, міг би діяти формат асоційованого членства.
Без цього проміжний статус залишатиметься політичною конструкцією без достатньо чіткої прив’язки до повноправного членства. Для Києва головне питання – не лише погодитися або відкинути ідею Мерца, а домогтися, щоб такий формат не замінив вступ, а працював як етап до нього.
