Із початку повномасштабного вторгнення тема російсько-української війни не сходила зі шпальт та екранів світових медіа. Чимало експертів вказують на безпрецедентний інтерес до нашої держави після 24 лютого, якого не було ні під час Помаранчевої революції, ні під час Євромайдану.
Але віднедавна в медіапросторі з’явилася теза, що світ починає втомлюватися від війни в Україні. Про цю небезпеку заявив й екс-прем’єр міністр Великобританії Борис Джонсон. Columbia Journalism Review також пише про «втому від співчуття» – так деякі оглядачі назвали послаблення міжнародної уваги до війни. Це явище вони вважають поширеним, адже ЗМІ можуть готувати репортажі для своєї авдиторії, але вони не здатні змусити її перейматися темами цих матеріалів.
Увага до війни в Україні знижується і в онлайні. Згідно з дослідженням компанії з відстеження взаємодії з соціальними мережами NewsWhip, порівняно з першим тижнем війни кількість лайків, коментарів, поширень цієї теми у соціальних мережах зменшилася у 22 рази: зі 109 мільйонів до 4,8. Ця тенденція відображена й в обсязі висвітлення онлайн-ЗМІ, який невпинно скорочувався – з 520 тисяч статей за перший тиждень до 70 тисяч станом на червень.
Водночас радниця з питань комунікацій керівника Офісу Президента України Дарія Зарівна вважає наратив «Захід втомився від України» частиною російської пропагандистської стратегії. Тож вживання терміна «Ukraine fatigue», на її думку, може означати підігрування російській пропаганді.
Explainer розпитав медіаекпертів та психологиню про те, що таке інформаційна втома і чим вона небезпечна, чи спостерігають вони її в українському та міжнародному просторі, чому важливо активно комунікувати і поширювати позитивні для українців меседжі та як повернути увагу світу до того, що відбувається в нашій державі.
Звідки береться інформаційна втома?
Психологиня та медіаменеджерка Ольга Гришин-Грищук переконана, що інформаційна втома виникає, як і будь-яка інша, коли в людей завершується певний ресурс.
«Від початку нового етапу війни ми знаходимося в стані сильної концентрації, – говорить експертка, – й організм не може бути в ньому постійно. Це якщо уявити, що ми затиснемо кулак і будемо тримати його в такому положенні годину (а тут – 4 місяці). У результаті відчуємо біль від того, як затерпає рука. Вона буде сигналізувати тілу, що треба зробити наступну дію. Так само ми за власним бажанням акцентуємо увагу на певній інформації й організм втомлюється».
Природа медіа завжди полягала в тому, що ЗМІ вибудовують такі новинні цикли, де все має змінюватися дуже швидко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Битва за громадську думку: як Україна воює з Росією на інформаційному фронті
Директор Могилянської школи журналістики, співзасновник та головний редактор веб-сайту StopFake.org Євген Федченко зазначає, що це було особливо підсилено телевізійною культурою, де людині дають 15 секунд на те, щоб висловитися з певної теми. Водночас таких спікерів багато і споживач бачить швидку зміну думок і облич.
«Враховуючи те, що такий формат ставав все більше актуальним, – міркує експерт, – це поступово «вимивало» можливість розказувати глибинно й довго про певні проблеми».
Звичайно, в таких умовах людині стає все важче концентруватися й часто її природною реакцією є відторгнення інформаційних подразників.
Із початком повномасштабного вторгнення різко зросло споживання новинного контенту. Люди хотіли розуміти, що відбувається і чого чекати в майбутньому.
Міжнародна некомерційна організація IREX презентувала дослідження, згідно якого в Україні споживання новин збільшилося саме в телеграм-каналах (21%) та Youtube (5%). За допомогою цих майданчиків активно комунікує влада, ЗМІ, волонтери.
Невдовзі інтерес до вторгнення росії в Україну почав спадати. Про це йдеться в дослідженні щодо споживання новин у 46 країнах світу від Reuters Institute for the Study of Journalism. Найбільшим він все ж залишається у Польщі, Німеччині, Великій Британії та США.
З цього приводу директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації», членкиня Комісії з журналістської етики Діана Дуцик зазначає:
«Наша психіка так влаштована, що не може довго і в таких масштабах споживати тривожний контент, тому, зрозуміло, що люди з часом просто зменшують його кількість».
Медіаекспертка додає, що негативна інформація в ЗМІ впливає на емоційний стан людини, тож певною мірою ця втома пояснювана, якщо говорити про українську авдиторію.
«І хоча психологи радять дозувати інформацію, – говорить Діана Дуцик, – і не сидіти 24/7 в новинах, люди все одно продовжують стежити – навіть ті, які раніше були далекі від цього. Адже треба розуміти, що відбувається в країні, передусім з міркувань безпеки».
Якщо говорити про зовнішню авдиторію, то тут ситуація складніша. Медіаекспертка додає, що регулярно стежить за німецькою пресою.
«Після повномасштабного вторгнення, – міркує Діана Дуцик, – висвітлення України було безпрецедентним за всі роки. Можу сказати по одній газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung. Протягом першого місяця, може навіть трохи більше, вони приділяли близько 10 сторінок темі України. Це при тому, що щоденні газети в Німеччині мають по 50-60 сторінок». Зрозуміло, що на такому рівні увага не могла зберігатися весь час. «Ці країни мають свої внутрішні проблеми, – додає експертка, – і хоч вони пов’язані з Україною, але все одно люди їх більше розглядають з точки зору власних інтересів. Так, пересічний громадянин Чехії або Німеччини думає, чи матиме завтра можливість купити хліб у магазині й чи буде в нього тепло. Це два ключові питання, що турбують іноземців і, звичайно, впливають на інформаційне поле».
Також медіа та авдиторія звертають увагу й на інші речі, які відбуваються в світі.
«Хоча поки що я не зафіксувала, що якась велика подія витіснила Україну з фокусу світових ЗМІ», – додає медіаекспертка.
Чим небезпечна втома від повідомлень про війну?
Директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко зазначає, що сьогодні в Україні багато джерел інформації та працює значна кількість міжнародних кореспондентів. Це мало б створювати передумови, щоб українська тематика не зникала з радару ЗМІ.
«Але на практиці – абсолютно протилежна тенденція, – міркує експерт. – Дуже добре, що вона і так довго протрималася. Якби розташування України було іншим, то тема б зійшла нанівець набагато раніше, як, наприклад, Сирія або конфлікт в Ємені. Хто знає, що там зараз відбувається? Ніхто. Ми про це не чуємо».
Звертає увагу Євген Федченко й на особливості роботи журналістів у таких реаліях. Фактично 4 місяці вони мають шукати все нові теми, щоб розповідати про війну.
«Звичайно, були маркери, навколо яких вибудовувалися історії, – додає експерт, – Буча, Маріуполь, на початку війни був величезний сплеск. Але зараз бачимо, як все це зникає. Маріуполя в інформаційному просторі майже немає. Про Бучу згадують, коли лідера якоїсь з країн везуть туди. Й це правильно, бо тоді тема з'являється в медіа бодай на один день хоча би для тієї країни, яку він представляє».
Директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик розповідає, що кілька тижнів тому була в Німеччині на DW Global Media Forum, куди з’їхалися журналісти з усього світу. Зрозуміло, що війна в Україні згадувалась весь час. Американський історик та письменник Тімоті Снайдер навіть мав свій виступ на цю тему.
«В процесі форуму, – говорить експертка, – деякі журналісти з інших країн, де також йдуть війни, були певною мірою ображені, що увага до України є, а до їхніх країн нема. Так, був журналіст із Афганістану, який висловив таку репліку: «Ми співчуваємо Україні, але в нас також велика трагедія і ви всі про це забули». В цей момент я подумала, що не маємо право допустити, щоби так сталося з нами».
Також важливо не забувати і про політичні наслідки.
«Бажання допомагати не є альтруїстичним, – вважає Євген Федченко. – Воно викликане певними впливами, які виникають в суспільстві на адресу тих, хто приймає політичні рішення. Якщо медіа про щось пишуть, тоді авдиторії про це думають. Останні є виборцями тих, хто приймає рішення. Тому тріада медіа – авдиторії – policy makers важлива. Якщо звідси вирвати хоча б одну ланку, тоді в тих, хто приймає політичні рішення, немає стимулу дбати про Україну».
Тож українці повинні постійно давати їм причини, чому це вигідно. Наприклад: «тому що це найважливіша війна, яка зараз відбувається після ІІ світової»; «ми боремося за всіх вас і тому ви теж маєте щось робити» та ін. Те саме стосується фінансової та волонтерської допомоги, яка також зменшується.
З психологічної точки зору найнебезпечніше для українців зараз – перевтомитися. Такої думки дотримується психологиня та медіаменеджерка Ольга Гришин-Грищук.
«Уявімо собі військового, який слідкує за ворогом, – говорить експертка. – Якщо він не буде спати кілька днів поспіль, то просто вимкнеться, бо така фізіологія організму. Те саме стосується волонтерів, активістів і тих, хто в тилу. Якщо ми перевтомимося, то існує ризик втратити контроль над тим, що з нами відбувається. Тоді ми не зможемо ні працювати, ні допомогати, ні взагалі жити в нинішніх реаліях».
Звичайно, сьогодні багато хто хоче допомогти. Але психологиня переконана, що до свого метального здоров’я та фізичного стану потрібно бути дуже уважним.
«Візьмімо ситуацію бою, – міркує Ольга Гришин-Грищук, – як тільки людина втрачає пильність, відразу різко може наступити певна небезпека. Якщо волонтер 4 місяці без перерви, то потім може наступити повне виснаження. Для відновлення цієї людини потрібно буде задіяти, по-перше, додаткові ресурси, а по-друге, вона потребуватиме відновлення у більш тривалий проміжок часу».
Як повернути увагу ЗМІ та людей до теми війни?
За словами директора Могилянської школи журналістики Євгена Федченка, війна вже стала буденністю, тож журналістам слід знаходити нові інформаційні приводи, щоб про неї розповідати.
«Відбудова країни – це якраз те, куди цю тему можна повернути, – вважає експерт. – Людям не цікаво те, що було 8 років тому, їм важливо, що станеться в найближчому майбутньому. Авдиторія хоче надії та потребує бачити позитивні для себе меседжі. Якщо не ми будемо ці наративи поширювати, то це робитимуть за нас росіяни».
На думку експерта, вони ставитимуть під сумніви українську ідентичність, говоритимуть, що ми несемо відповідальність за продуктову кризу й те, що ця війна не закінчується, хоча Путін нібито щодня таке пропонує. І якщо в Європі в таке мало хто віритиме, то є країни на кшталт Індії або Туреччини, позиції яких щодо війни в Україні доволі неоднозначні.
«Росіяни, як правило, працюють з уже готовими відчуттями, – додає Євген Федченко, – і просто роблять їх більшими та ефективнішими. І їм це буде вдаватися, бо втома є. Не лише інформаційна, але і від невизначеності, через постійне російське залякування третьою світовою війною і ядерними ударами» тощо.
Експерт наголошує на важливості синергії між журналістами, ньюзмейкерами і міжнародним співтовариством.
«Потрібно, щоб Україна говорила одним голосом, – додає він, – та не посилала в світ меседжі, що протирічать один одному. Наші стейкхолдери мають бути солідарними. Тому що, коли суперечки виходять назовні, то виглядає, ніби тут відбувається якийсь внутрішній конфлікт і немає консенсусу всередині. Тож чому нас треба в такому разі підтримувати?». Яскравим прикладом є нещодавня ситуація з роздмухуванням інформації щодо заборони пересування територією України військовозобов’язаних чоловіків. Це свідчення того, як можна штучно створити комунікативну кризу, яка тільки нашкодить міжнародному іміджу України. «Дуже багато людей не знають, – говорить експерт, – що в нас насправді відбувається. Вони знають новини про те, що відбувається. В цьому є велика відмінність, адже відбуватися може все що завгодно, а найважливішим є, як і що ти про це розказуєш».
Директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик вказує на важливу роль українських посольств у інших країнах, діаспор та біженців.
«Вони мають підтримувати інтерес до України, – зазначає експертка, – бо від цього залежить політична підтримка, ті рішення, які приймають представники влади в інших країнах. Так працює демократичний світ: якщо є громадська думка, яка тисне на світ, то уряд змушений на це реагувати. Тому для нас дуже важливо тримати цю увагу. Від цього залежить, як довго світ буде нас підтримувати».
Щодо пошуку нових тем для висвітлення в ЗМІ, то тут медіа варто зосередитися не так на сенсаційних новинах, як історіях людей, які пережили травматичний досвід, але все ж знайшли в собі сили стати на ноги (наприклад, про воїнів, які врятувалися з полону, або українців, які продовжують вести бізнес під час війни). Також слід давати більше контенту про перемогу, відбудову України, фінансову та військову підтримку інших держав.
Варто пропонувати теми й міжнародним ЗМІ. Якщо у вас є знайомі або інші можливості донести українські історії до іноземних журналістів – це буде ще одним кроком у підтримку уваги до України. На цю тему для журналістів будуть цікаві й 12 практичних рекомендацій від «Детектора медіа».
Психологиня Ольга Гришин-Грищук радить завжди ставити собі питання про мету публікації. Не просто написати матеріал, а подумати про конкретне завдання – наприклад, збір коштів чи якусь іншу допомогу, яка потрібна.
«Про це і треба казати, – додає вона, – а не просто розвивати в людях почуття вини чи сорому через те, що вони не допомагають. Якщо людина перевтомлена, в стані шоку чи стресу, то такі звинувачення можуть тільки загнати в ще гірший стан. Краще згадати конкретно про ініціативи, збори, які зараз діють, волонтерські штаби та ін. На психологічний стан добре впливає можливість увімкнутися в якусь допомогу, що знімає тривогу. В такий спосіб ми малюємо людині дорожню карту, а не просто кажемо: «йди і допомагай», адже тоді неясно, що мається на меті».
Росіяни тримають нас у постійному страсі того, що щось станеться. І це руйнівно впливає на психіку. Щоб нормально функціонувати, людині потрібен серотонін, який важче отримати в стані психологічного терору.
«Коли ми будемо самі себе заганяти, – переконана Ольга Гришин-Грищук, – то працюватимемо на користь ворога, адже він і так робить все, щоб ми не відпочивали, були в емоційній напрузі. Якщо ми робимо з собою чи своїми співвітчизниками те саме, то допомагаємо ворогу».
Психологиня радить робити все для свого відновлення і не дорікати українцям за те, що вони відпочивають чи їздять у відпустки.
«Треба бути толерантними один до одного, – запевняє експертка, – і розуміти, що ми зараз переживаємо якусь втрату – принаймні колишнього життя, а також горе від звірств, які вчиняє ворог. Росія робить все, щоб нас вибивати з колії, а ми маємо робити все, щоб підтримувати один одного».
