15 липня Україна відзначає День Української Державності. Його запровадили у 2021 році, щоб підкреслити тяглість українського державотворення. Дату обрали на день пам’яті князя Володимира Великого та День Хрещення Русі–України. У сучасній українській історіографії Русь розглядають як початок української державної традиції, а хрещення 988 року – як одну з подій, що визначила її подальший політичний і культурний розвиток та інтеграцію до європейського християнського світу.
Після початку повномасштабної війни це свято набуло додаткового змісту. Росія намагається знищити не лише українську державність, а й її історичні підвалини. Кремль послідовно заперечує окрему українську традицію державотворення, представляючи Русь винятково як частину російської історії. На цьому ґрунтуються міфи про «один народ», «штучність» України та «спільну історичну долю», якими російська влада обґрунтовує свою агресію.
Explainer розповідає, що таке державність, чому її історія не починається з 1991 року, як Русь пов’язана з українською державною традицією і чому боротьба за цю спадщину стала одним із вимірів російсько-української війни.
Що таке державність і чим вона відрізняється від держави
Поняття «держава» і «державність» часто використовують як синоніми, хоча вони означають різні речі.
Держава – це політична організація з визначеною територією, органами влади, законами та міжнародно визнаним суверенітетом. Вона може виникати, змінювати форму правління, втрачати незалежність і відновлювати її.
Державність – поняття значно ширше. Воно охоплює історичну традицію державотворення, політичні та правові інститути, культуру управління, державні символи, правові традиції, колективну пам’ять і здатність суспільства створювати, зберігати та відновлювати власну державу. Тому державність може зберігатися навіть тоді, коли незалежної держави тимчасово немає.
Правознавці визначають державність як історично сформовану здатність нації створювати, відтворювати й захищати власну систему влади, політичну суб’єктність та інститути. Саме ця здатність забезпечує безперервність державної традиції навіть у періоди втрати незалежності.
Українська історія добре ілюструє різницю між державою і державністю. Протягом століть українські землі перебували у складі різних держав, однак традиція власного державотворення не зникла. Вона продовжувалася через правові норми, політичні інститути, козацьке самоврядування, національний рух XIX століття, Українську революцію 1917–1921 років і зрештою привела до відновлення незалежності у 1991 році. Саме тому українську державність розглядають як безперервну історичну традицію, а не як явище, що виникло лише після розпаду Радянського Союзу.
Таке розуміння лежить і в основі Дня Української Державності. Свято покликане підкреслити тисячолітню тяглість українського державотворення – від Русі до сучасної незалежної України. Воно нагадує, що сучасна українська держава є результатом тривалого історичного розвитку, а не лише наслідком подій кінця XX століття.
Чому витоки української державності пов’язують із Руссю
Витоки українського державотворення сучасна українська історіографія пов’язує з Руссю. Наприкінці IX століття навколо Києва сформувалася держава, яка стала одним із найвпливовіших політичних центрів Східної Європи. Її правителі підтримували дипломатичні, торговельні й династичні зв’язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, державами Скандинавії, Священною Римською імперією та Французьким королівством. У цей період розвивалися політичні інститути, право й культура, що заклали основу подальшого розвитку українських земель.
Особливе місце в цій історії посідає князь Володимир Великий. Його правління пов’язують із розширенням і зміцненням Русі, а також із рішенням, яке визначило її цивілізаційний розвиток на століття вперед. У 988 році Володимир запровадив християнство як державну релігію. Хрещення Русі інтегрувало її до європейського християнського світу, сприяло розвитку освіти, писемності, права, храмового будівництва та міжнародних зв’язків. З цієї причини День Української Державності відзначають у День Хрещення Русі–України.
Від Русі походить низка державницьких символів і традицій, які Україна зберегла донині. Йдеться, зокрема, про Київ як політичний центр, князівський тризуб, що став Малим Державним Гербом України, а також правову й політичну традицію, яка не зникла після занепаду Русі, а продовжилася в наступних українських державних утвореннях.
День Української Державності пов’язаний не з окремою історичною подією, а з тяглістю українського державотворення. Руське королівство, козацька держава, Українська Народна Республіка й сучасна незалежна Україна розглядаються як різні етапи розвитку цієї державницької традиції, а не як ізольовані сторінки історії.
Чому Росія намагається привласнити спадщину Русі
Історія Русі давно вийшла за межі академічних дискусій. Для сучасної Росії вона стала частиною державної ідеології та одним із головних аргументів, якими Кремль намагається обґрунтувати свої претензії на Україну.
Російська пропаганда десятиліттями просуває тезу про росіян, українців і білорусів як про «один народ», що нібито походить від єдиної давньоруської спільноти. З цієї концепції випливає інша – про Росію як головну й фактично єдину спадкоємицю Русі. Саме ця інтерпретація лежить в основі заяв про «історичну єдність» українців і росіян та використовується для заперечення окремої української державної традиції.
Історик Сергій Громенко називає це спробою привласнити історію Русі, щоб відродити імперську концепцію «збирання руських земель». Він нагадує, що політичним центром Русі був Київ, тоді як Москва виникла значно пізніше. У «Повісті минулих літ» навіть князів із північно-східних земель закликали «піти в Руську землю, до Києва», що, на його думку, свідчить про особливий статус Києва як політичного центру Русі.
Громенко також звертає увагу, що історична спадкоємність визначається не лише назвою держави чи правлячою династією. Не менш важливими є політична традиція, культура, мова та церковна історія. На підставі цих аргументів історик доходить висновку, що саме Україна є головною спадкоємицею Русі.
На думку американського історика Тімоті Снайдера, історичні міфи стали одним із ключових інструментів сучасної російської політики. У збірці «Українська історія, російська політика, європейське майбутнє» він показує, як російська влада використовує викривлені історичні наративи, щоб заперечити окремішність української політичної нації й представити сучасну Україну як випадкове або тимчасове утворення. У такій логіці суперечка про минуле перетворюється на інструмент сучасної політики.
Одним із символів цієї політики став пам’ятник князю Володимиру, відкритий біля Кремля у 2016 році. Його встановили попри те, що князь Володимир правив у Києві за кілька століть до появи Москви. Сам по собі монумент не визначає історичної спадкоємності, однак демонструє прагнення сучасної російської держави інтегрувати історію Русі у власний державний наратив.
Саме тому боротьба за спадщину Русі має не лише історичне значення. Вона безпосередньо пов’язана з нинішньою війною, адже, заперечуючи окрему українську історію, Росія водночас ставить під сумнів право України на власну державність. Через це російсько-українська війна точиться не лише за території чи політичний контроль, а й за право України бути суб’єктом власної історії.
Чому День Української Державності важливий сьогодні
Повномасштабна війна показала, що державність – це не лише юридичне поняття чи сукупність державних інститутів. Вона означає здатність народу зберегти власну державу, історичну пам’ять, політичну традицію та право самостійно визначати своє майбутнє. Саме тому російсько-українську війну часто називають екзистенційною – такою, у якій під загрозою опиняється саме існування держави й народу.
Якщо привласнення спадщини Русі стало одним із елементів російської історичної політики, то повномасштабне вторгнення перетворило цю політику на спробу зруйнувати самі основи української державності. Під ударом опинилися не лише міста чи державні інститути. Росія системно атакує українську культурну спадщину, музеї, бібліотеки, архіви й пам’ятки історії, запроваджує власні освітні програми на окупованих територіях, переслідує українську мову та намагається знищити державні символи. Усе це є частиною політики, спрямованої на підрив української культурної ідентичності, історичної пам’яті та політичної суб’єктності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Культурне мародерство: як і чому росіяни крадуть українські пісні
У цьому контексті День Української Державності нагадує, що історія сучасної України не починається з 1991 року. Він поєднує різні етапи українського державотворення – від Русі до незалежної держави – в єдину історичну традицію.
Українську державність формували різні покоління. Її творили князі Русі, правителі Королівства Русі, козацька старшина, діячі Української революції 1917–1921 років, учасники визвольного руху XX століття, дисиденти, учасники Революції Гідності та українські військові, які сьогодні захищають незалежність країни. Попри різні історичні епохи, їх об’єднувало прагнення зберегти право України на власну державу.
У час повномасштабної війни це свято набуває нового виміру. Воно поєднує історичну спадщину із сучасною боротьбою за незалежність і нагадує, що захист державності відбувається не лише на полі бою. Він охоплює також збереження історичної пам’яті, політичної традиції, культури та права українців самостійно визначати майбутнє своєї держави.
