Феміністичний рух сьогодні – це неоднорідне середовище, адже ідею прав жінок відстоюють не лише самі жінки, а також чоловіки, представники та представниці ЛГБТ-спільноти тощо. Відповідно, трансгендерні люди, тобто ті, чия гендерна ідентичність відрізняється від статі, яка була прописана їм від народження, також можуть бути феміністками та профеміністами. Ми вирішили поспілкуватися з транс*персонами, аби дізнатися, які ідеї фемінізму вони відстоюють.
Explainer пояснює, з якими упередженнями стикаються транс*люди всередині феміністичної спільноти та як зруйнувати ці стереотипи.
Трансгендерний та феміністичний рухи – чи є якісь суперечності?
Трансфемінізм – це напрям фемінізму, який, зокрема, займається захистом транс*людей. Вперше цей термін було вжито в 1997 році Патріком Каліфіа в одному з друкованих американських медіа. Проте як явище він виник значно раніше – наприкінці 70-х років у США, у відповідь на трансфобні погляди радикальних феміністок, які критично ставилися до транс*персон, вважаючи їх агентами патріархату, які прагнули проникнути до фемінізму та зруйнувати його. Сучасний трансфемінізм охоплює ідеї третьої хвилі фемінізму – самоідентифікацію та різноманітність.
Інна Ірискіна, координаторка трансгендерного напряму ГО «Інсайт», феміністка та експертка з питань трансгендерності, розглядаючи питання суперечності трансгендерного та феміністичного рухів, визначає три категорії аргументів трансексклюзивних феміністкок, тобто тих, які виключають транс*жінок чи взагалі транс*людей з феміністичного порядку денного: сутнісні, безпекові та ідеологічні.
Сутнісні аргументи полягають у тому, що транс*жінки, які зробили трансгендерний перехід, все одно не є «справжніми» жінками, а залишаються чоловіками. З біологічної точки зору ця позиція пояснюється чоловічим набором хромосом, а також відсутністю у транс*жінок менструації, неможливістю запліднення та народження дітей.
Безпекові аргументи стосуються доступу транс*жінок до жіночого простору, наприклад, у роздягальнях, туалетах, притулках та на заходах, розрахованих на жінок.
Ідеологічні аргументи ґрунтуються на переконаннях, що трансгендерність та сам трансгендерний рух суперечать ідеям фемінізму та закріплюють гендерні стереотипи.
Однак, на думку Інни Ірискіної, за такими аргументами стоять спрощені та власне стереотипні уявлення про саму трансгендерну спільноту, яка насправді є дуже різноманітною. Також подекуди вони будуються на викривленій картині дійсності, в якій випадки насильства з боку транслюдей у гендерованих просторах, які насправді є дуже рідкісними, подаються як системне явище.
«У буденному житті в мене не так багато простору для підтримки фемінізму, здебільшого все на побутовому рівні: головні мої випробувані – одногрупниці та близьке оточення, з ними можна і подискутувати, і переконати їх у чомусь. Зазвичай кличу їх на акції, показую буклети. Я навчаюся за спеціальністю “Психологія”, тому ґрунт для порозуміння є, бо наше середовище є досить сприйнятливим до таких ідей. Іноді бувають і суперечки, як без цього. Люблю показувати колонки Емми Антонюк для “Гендер в деталях”, як на мене, вони – чи не найбільш вдалий інструмент для донесення ідей фемінізму», – ділиться Ян Гордієнко, профемініст і транс*хлопець із Запоріжжя.
У випадках трансфобії, як зазначає Ян, важко вивести універсальний алгоритм дій. Якщо є мотивація і сили, він радить подискутувати та спробувати донести до опонентів/ок свою думку. Проте ніколи не соромно дистанціюватися, уникати суперечок та створювати навколо себе комфортне середовище.
«Але якщо справа доходить до цькування, потрібно вміти себе захистити. У громадської організації “Інсайт” є інструкція “Гід з онлайн безпеки” про те, як блокувати та скаржитись на відповідні акаунти. Важливо не боятись отримувати юридичну та психологічну допомогу або надавати ситуації розголосу. Питання фемінізму стосуються всіх жінок, а питання підтримки фемінізму стосуються всіх людей», – додає він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Просто та доступно: як правильно та коректно розповідати про ЛГБТ+
Ян переконаний, що найкращим способом знайти істину є Сократівський метод. Якщо вам докоряють тим, що фемінізм вас не стосується, варто дізнатися чому. Іноді люди переконані в якихось речах, навіть не розуміючи, чому вони в них переконані.
«Такими запитаннями можна допомогти опоненту/ці самій зрозуміти, в чому хибність цих аргументів. Проте якщо опонент/ка не йде на діалог, не потрібно витрачати свої сили, або вступати в конфлікт, краще використати ці енергію та час на щось приємне, або корисне, або приємно-корисне», – підсумував Ян Гордієнко.
Чого прагнуть трансгендерні феміністки та профеміністи?
Цьогоріч на всеукраїнському Марші жінок*, який проходив у Києві, трансгендерна спільнота висувала вимоги, які безпосередньо стосуються як транс*жінок, так і транс*чоловіків. Серед них були такі:
- спрощення процедури юридичного визнання гендеру;
- ратифікації Стамбульської конвенції;
- включення ознаки гендерної ідентичності до загального антидискримінаційного законодавства;
- належного розслідування та запобігання злочинам на ґрунті ненависті до трансгендерних людей;
- захисту сімейних та репродуктивних прав транс*людей;
- упровадження просвітницьких заходів з питань трансгендерності;
- консультування з вразливими групами під час впровадження державою обмежувальних заходів, як-от протиепідемічні.
«Раніше я активно виступала як феміністка, але зараз роблю це обережніше, тому що поняття фемінізму якось змінилося, і зараз у багатьох цей термін асоціюється з чимось поганим, фріковим, навіть екстремістським. Але для мене фемінізм – це не про непоголені пахви, матріархат чи пригнічення чоловіків. Це про проблеми жінок у соціальному житті, на роботі, у шоу-бізнесі, та загалом про рівноправ’я», – вважає Вікторія Орхідеє, транс*активістка з Києва, членкиня наглядової ради ГО «Когорта».
Наразі Вікторія відстоює ідеї фемінізму здебільшого у колективі чи під час командної роботи. Якщо там стикається з гендерними стереотипами – нагадує про те, який сьогодні рік та розповідає про важливість рівних прав.
«З трансфобією з боку трансексклюзивних радикальних феміністок я зустрічалася не раз. Я намагаюся уникати конфлікту, зводячи все до гумору, жартів та гарного настрою. Цим я даю зрозуміти, що не важливо, яка у мене “назва” і наскільки вона відповідає їхній ідеології, слід просто прийняти та хоч трохи поважати моє право на самовизначення та діяти всім разом для зберігання та відстоювання прав як цисгендерних, так і трансгендерних жінок», – заохочує Вікторія.
Одна з найбільш масштабних ЛГБТ-організацій США Human Rights Campaign, метою якої є правозахист лесбійок, геїв, бісексуальних та трансгендених людей тощо, пропонує таку п’ятірку аргументів щодо того, чому фемінізм має бути транс*інклюзивним, тобто, доступним для транс*людей.
- Транс*жінки – це жінки. Без «але», «хоча», «проте» та іншого.
- Трансфобія – образлива та шкідлива. Заборона транс*людям користуватися вбиральнями своєї статі – це трансфобія. Законодавчі проєкти, які забороняють транс*персонам брати участь у спортивних змаганнях з суперниками/цями своєї статі – це трансфобія. І взагалі, будь-який примус доводити свою жіночність та гендерну ідентичність – це теж трансфобія.
- Бути транс*інклюзивним – означає бути інтерсекціональним. Термін «інтерсекціональність» понад 30 років тому запропонувала професорка юриспруденції Кімберлі Вільямс Креншоу. Її концепція полягає в тому, що різні форми дискримінації та нерівності не існують окремо, а перетинаються і утворюють єдине ціле. Наприклад, афроамериканську 60-річну жінку можуть дискримінувати через вік, стать, колір шкіри, національність, мову та релігію одночасно. Подібна ситуація і з транс*жінками.
- Транс*жінки – це феміністичні лідерки. Вони були та є активними учасницями руху за соціальну справедливість та рівність прав.
- Важливо звертати увагу на найбільш вразливі групи населення. За 2020 рік Human Rights Campaign зафіксувала 44 випадки цькування транс*людей та небінарних персон зі смертельними наслідками.
Як реагувати на трансфобію та захиститися від неї?
«У повсякденні я рідко стикаюся з необхідністю саме відстоювати фемінізм, тому що більша частина мого оточення цілком поділяє мої погляди. Однак, завжди на часі такі цілі фемінізму як протидія домашньому та гендерно-обумовленому насильству, а також спростування стигми (негативної асоціації людини з чим-небудь ганебним; кліше) та стереотипів», – каже Ян Губський, транс*активіст, координатор ініціативи «Trans*Generation» у Запоріжжі.
Ян, як профемініст, регулярно бере участь у Маршах жінок*. Як він сам зазначає, на активностях стикатися з трансфобією йому не доводилося, тому що здебільшого організаторки – його хороші знайомі. Але в інтернеті – бувало.
«Іноді мене звинувачували у зраді феміністок, а ще в тому, що я несправжня транс*людина. Але зараз такого значно менше. Можливо, це тому, що я сам втратив інтерес до участі в суперечках у коментарях на Фейсбуці, і наразі читаю тільки адекватний контент. Раніше я намагався щось комусь пояснювати, але згодом зрозумів, що це забирає надзвичайно багато ресурсів, а результат – мінімальний. З людьми, які ставляться радикально вороже – не бачу сенсу розмовляти», – запевняє активіст.
Зрештою, він радить не витрачали час та нерви на агресивний хейт, а просвітлювати, переконувати в чомусь тільки тих, хто є більш нейтральним, або має сумніви. Зазвичай такі люди просто мають мало інформації щодо трансгендерності, зокрема, в контексті фемінізму. А щоб мати актуальні інструменти та якісні аргументи, Ян радить постійно вивчати матеріали по темі.
Разом з психологинею Веронікою Стефановою ми спробували розібратися, як психологічно захиститися від трансфобних нападів, що йдуть, здавалося б, від однодумців, феміністок та профеміністів, які теж відстоюють права жінок. Зокрема, ці поради стосуються й активістів та активісток.
Перш за все, фахівчиня радить пам’ятати, що цінності одні, але рівень обізнаності може бути різним. Людина феміністичних поглядів – це не завжди людина позбавлена стереотипів або людина, яка має достатній просвітницький рівень щодо розуміння трангендерності.
«Потрібно звертати увагу на свій емоційний ресурс – чи достатньо його наразі для того, щоб розпочинати процес контактування з буллерами у мережах, або наразі важливіше поберегти свої сили. Активізм – це довготривала річ і потребує ретельного ставлення до ментального стану», – зазначає Вероніка.
Наступний аспект психологічного самозахисту – це вміння звертатися до близьких людей по підтримку. За словами психологині, людина, яка зазнає цькувань, відчуває багато тиску й трансляції месседжу «ти не окей», «ти не нормальний/а» тощо. На противагу цьому, добре знаходитись у безпечному підтримуючому оточенні, де є відчуття «я окей» та прийняття.
«Також важливим є формування опори. Для цього потрібно відповісти собі на наступні запитання. До кого я можу звернутись? Як себе підтримати? Як себе захистити (юридично, емоційно)? У кого запитати поради? Та знайти відповіді на них. Це допоможе відновити відчуття контролю ситуації та знизить тривожність», – каже психологиня.
За потреби Вероніка рекомендує звертатися до спеціалістів/ок – психологів/инь, психотерапевтів/ок тощо, адже прояви трансфобії можуть бути доволі травматичним або виснажливим досвідом. Психологічні консультації можуть допомогти пережити та пропрацювати це.
Насамкінець експертка зазначає: цисгендерні люди (тобто такі, чия гендерна ідентичність збігається зі статтю, прописаній від народження) можуть стикатися з хибними стереотипами та упередженнями щодо транс*персон, а також додумувати те, про що не мають інформації. Відповідно, чим вищим буде просвітницький рівень, тим менше буде міфів та упереджень щодо трансгендерних людей.
Матеріал написано в рамках Проєкту «Пункт 7» / Point 7 (офіційна назва «Сприяння соціальній згуртованості в Україні»), реалізується у партнерстві ABA ROLI Ukraine, Восток SOS та Центр Громадянських Свобод.
