Напередодні 8 березня майже в кожному місті України з’являються «привітальні» білборди з відповідними написами: «Бажаємо справжнього жіночого щастя!», «Дякуємо найголовнішим жінкам – матерям», «Любі жінки, ви – краса України» та подібними «компліментами», які зовсім не відповідають справжньому сенсу свята.
Explainer пояснює, які цінності будуть відстоювати активістки та активісти на маршах 8 березня і звідки взагалі взялася традиція святкування Міжнародного жіночого дня.
Про сенси та ідеї Маршу жінок* 2021
Цьогоріч організатор(к)и Маршу жінок* наголошують: у пандемії жіноче обличчя. Такий висновок зумовлено тим, що карантинні обмеження, які діють уже майже рік, негативно вплинули на життя багатьох жінок.
Під час пандемії простежувалося стрімке зростання рівня домашнього насильства, на жінок було покладено більший обсяг репродуктивної та доглядової праці, а під найбільшим ударом опинилися працівниці сфери соціальних та освітніх послуг.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Домашнє насильство: що треба знати та як протидіяти
І це – лише невелика частина того, що довелося пережити жінкам під час локдауну. Серед інших проблем – безробіття або вимушений перехід на дистанційну роботу та повне забезпечення родини, активне поширення радикального та ультраправого насильства (неодноразово від представників подібних організацій лунали тези про те, що місце жінок на кухні, а сидіти вдома та доглядати дітей – їхній основний обов’язок).
Тож у загальних вимогах учасників та учасниць цього заходу є таке:
- Ратифікація Стамбульської конвенції.
- Припинення урізання соціальних гарантій для тих, хто втратив роботу.
- Створення безпечних умов праці для жінок, які зайняті у сферах із високим ризиком зараження коронавірусом.
- Забезпечення доступу до всіх медичних та профілактичних послуг.
- Відкриття державних шелтерів у різних регіонах України для жінок, які зазнають домашнього насильства.
- Справедливе розслідування випадків насильства з боку ультраправих організацій.
На Марші буде багато представників/ць різноманітних організацій, і вони також висувають свої пропозиції. Пропонуємо ознайомитися з деякими з них.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Текст, після якого ви перестанете боятися слова «гендер»
«Жінки. Мир. Безпека». Жінки беруть активну участь у розбудові миру та безпеки в громадах, а працівниці гуманітарної допомоги першими реагують на кризи, тому висувають такі вимоги:
- Рівноцінна участь і вплив жінок на прийняття рішень у сферах безпеки та розбудови миру.
- Питання безпеки має бути розширене до поняття «людської безпеки».
- Підтримка жінок-миробудівниць та жінок, які долучаються до роботи у сфері безпеки.
- Визнання рівними перед законом громадян, незалежно від території їхнього проживання.
Центр прав людини ZMINA засуджує цькування, сексизм і переслідування, яких зазнають активістки, правозахисниці тощо, та вимагає безпеки та правосуддя. Виступає проти домашнього насильства щодо жінок та дітей, дискримінації матерів, які працюють і мають маленьких дітей.
Також ZMINA висловлює підтримку жінкам, які змушені були поступитися роботою та професійними амбіціями заради догляду за дітьми.
«Ми переконані, що кожна жінка має право вибору бути саме там, де вона хоче бути. Ідучи на Марш жінок*, ми прагнемо разом з усіма будувати безпечну Україну – вільну від насильства, інклюзивну, відкриту до різноманіття», – зауважили вони.
Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund підтримує Марш жінок* та вимагає, щоб органи влади, міжнародні партнери з розвитку та бізнесу, плануючи свої наступні кроки, зверталися до Стратегії реагування жіночих громадських організацій та жіночого руху на COVID-19 і його наслідки, зокрема:
- Забезпечили рівне представлення жінок і чоловіків у всіх секторах суспільства і на всіх рівнях доступу до ухвалення рішень, зокрема до прийняття рішень щодо COVID-19 і стратегій подолання наслідків кризи.
- Включили експертів/ок із гендерних питань до органів влади та самоврядування.
- Надали ресурси організаціям громадянського суспільства для розроблення і впровадження довгострокових рішень з подолання наслідків пандемії, а не лише гуманітарну допомогу й ресурси швидкого реагування.
- Усвідомили, що соціально-економічний розвиток без жінок неможливий: замість того, щоб використовувати свій потужний потенціал, застосовувати нові навички для розвитку, жінки змушені протистояти обставинам.
Трансгендерна спільнота зазначає: «Ми – трансгендерні жінки, вибираємо жіночу гендерну експресію, а натомість отримуємо сексизм, дискримінацію, об’єктивацію, цькування та заперечення нашого існування».
Зважаючи на це, вимагають:
- Спрощення процедури юридичного визнання гендеру.
- Ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами – Стамбульської конвенції.
- Включення ознаки гендерної ідентичности до загального антидискримінаційного законодавства.
- Належного розслідування та запобігання злочинам на ґрунті ненависті до трансгендерних людей.
- Захисту наших сімейних та репродуктивних прав.
- Впровадження просвітницьких заходів з питань трансгендерності.
- Консультування з вразливими групами під час впровадження державою обмежувальних заходів, таких як протиепідемічні.
U-Cycle, експертна громадська організація, що просуває велосипед як безпечний та зручний вид транспорту для всіх; згадує також таку проблему, як інфраструктурна дискримінація, яка виявляється у тому, що серед усіх, хто користується велосипедом, відсоток велосипедисток коливається в межах 10-15% у будні дні, і ця цифра не зростає.
Їдучи на Марш на велосипедах, U-Cycle наголошує на таких потребах:
- Створення безпечної велосипедної інфраструктури з урахуванням нових стандартів.
- Жорсткішого контролю за швидкісним режимом авто на дорогах.
- Оновлення чинних правил дорожнього руху.
- Запровадження навчання з безпеки руху для дітей у школах.
- Збільшення кількості жінок у транспортному секторі, які приймають рішення та формують політику щодо майбутнього українських міст.
«Легалайф-Украина», самоорганізація секс-працівників/ць України, закликає відмовитися від звичних гендерних стереотипів і застарілих конструкцій суспільного укладу. «Ми, секс-працівники/ці, заявляємо, що ми є. Ми вимагаємо визнання за секс-працівниками/цями прав на самовизначення і вибір професії. Секс-працівники/ці здатні нести відповідальність за свій вибір і свої життя», – кажуть вони.
Самоорганізація підтримує права ЛГБТ+ і бореться за ліквідацію всіх форм насильства та утисків, таких як сексизм, гомофобія і трансфобія, расизм щодо секс-працівників/ць. Також «Легалайф Україна» стверджує, що секс-робота не є формою сексуального насильства, і розділяє поняття секс-робота та трафікінг.
Крім того, виступає проти жінконенависництва як реакції на дії та вибір жінок у всіх сферах життя, чи то макіяж, аборт або продаж сексу. Закликає до рівноправного, толерантного та гуманного ставлення. Представники/ці самоорганізації зазначають:
«Ми дотримуємося гасла: “Все, що стосується нас, повинно відбуватися за нашої участі!”, і ми не потребуємо нав’язливої допомоги “рятувальників”, для яких ми та наші проблеми – лише інструмент для піару та спекуляцій. У цей день ми заявляємо про своє право на самовизначення і свободу розпоряджатися своїм тілом».
Також до Маршу жінок* 2021 долучаться такі організації, як Amnesty International Ukraine, Teenergizer, Благодійна організація «Позитивні жінки», проєкт «Жінки – це 50% успіху України», Всеукраїнська жіноча єврейська організація Проєкт Кешер в Україні, Громадська організація «Клуб Еней», Громадська організація «Інсайт», Catcalls of Ukraine, Всеукраїнська благодійна організація «Конвіктус Україна» та інші.
А навіщо виходять незалежні активіст(к)и?
Враховуючи той факт, що 8 березня феміністичні події відбуватимуться у Львові, Полтаві, Краматорську, Івано-Франківську, Луцьку, Ужгороді, Запоріжжі, Харкові, Одесі, Херсоні та Хмельницькому, ми запитали в учасників та учасниць таких заходів про цінності, які особисто вони прагнуть відстоювати.
Йду на Марш у Харкові за захист жінок від домашнього насильства, який під час пандемії виріс у рази. За безпечні нічні прогулянки та подорожі автостопом. І проти всіх фраз “ну ти же дєвочка”.
Ольга Воробйова, філологиня, активістка
Виходжу на акцію в Запоріжжі “Дивись, куди тиснеш”, бо безпека кожного та кожної – це велика цінність і потреба, на яку влада міста, на жаль, не звертає уваги. Йду, аби підтримати створення шелтеру для жінок, що постраждали від домашнього насильства. Це було б найкращим подарунком на 8 березня!
Микита Чакалов, перекладач
Останнім часом я працюю у сфері традиційної музики й багато думала про український контекст традицій і фемінізм. Іду в Києві за те, щоб усі мали можливість самовизначення й створення нових / адаптації давніх традицій – родинних, із виховання дітей, свят тощо – із врахуванням своїх поглядів і цінностей прав людини.
Катерина Капра, проєктна менеджерка
Йду у Харкові на Марш Жіночої Солідарності 2021. Свою участь в акції я присвячу пам‘яті Ольги Гливи, 26-річної лікарки-анестезіологині, яка загинула внаслідок пожежі, рятуючи ціною власного життя своїх пацієнток та пацієнтів у реанімації ковідного відділення Запорізької інфекційної лікарні.
Дмитро Калінін, ЛГБТ+-активіст
Цінність – видимість жінок. Руйнувати стереотип, що в нас рівні можливості з чоловіками. Взагалі за будь-якої нагоди об‘єдную жінок, аби відчувати жіночу підтримку та силу. І хочу, щоб суспільство було толерантне до материнства і мало нульову толерантність до насильства.
Ната Шульман, копірайтерка, інструкторка антистресових програм
Планую піти на марш у Львові. За рівні права та можливості для всіх людей, незважаючи на їхню стать чи/або гендерну ідентичність. За ратифікацію Стамбульської конвенції. За прийняття та реалізацію стретегії щодо рівності та протидії дискримінації у всіх сферах життя. За протидію сексизму та гомофобії на законодавчому рівні. Список можна доповнювати ще багато чим.
Олег Максим’як, журналіст
Як з’явилося це свято?
Однією з передумов виникнення свята 8 березня є «Марш порожніх каструль» (1857 р.), в якому взяли участь нью-йоркські робітниці текстильної промисловості. Тоді жінки, які працювали на фабриках, протестували проти поганих умов праці та низьких зарплат. Під час маршу вони били в ці самі каструлі, вимагаючи надати їм 10-годинний робочий день замість 16-годинного, рівну з чоловіками зарплатню та виборче право.
Жінки, які окремо боролися за виборчі права, об’єдналися в суфражистський рух. Він був поширений наприкінці XIX – початку XX ст. в Америці та Великій Британії. Суфражистки влаштовували різні акції громадянського протесту без застосування насильницьких методів, хоча іноді ці акції межували з хуліганством.
Британська політична діячка Еммелін Панкгерст заснувала у 1903 році Жіночий соціально-політичний союз, девіз якого звучав як «Не словом, а ділом».
Опозиція створювала карикатурні плакати про суфражистський рух, на яких висміювала те, що жінки відмовляються від своїх так званих традиційних обов’язків, які добре сформульовані німецькою: «Kinder, Küche, Kirche» («Діти, кухня, церква»), і займаються політикою, де їм нібито не місце. Однак, попри це, суфражистки досягли свого, і вже з 1893 року жінки почали отримувати виборче право в ряді країн.
У 1908 році нью-йоркська соціал-демократична жіноча організація закликала жінок брати участь у мітингу, присвяченому боротьбі за рівноправність. До цього мітингу, який проходив 28 лютого, приєдналися понад 15 тисяч жінок – у тому числі вони хотіли виборчого права.
Потім, з 1909 року, за постановою Соціалістичної партії США, в останню неділю лютого відзначали Національний жіночий день. Так було до 1913 року.
У 1910 році в рамках Восьмого конгресу Другого Інтернаціоналу в Копенгагені відбулася Друга Міжнародна жіноча конференція, де з американськими делегатками зустрілася Клара Цеткін і звернула увагу на «Марш порожніх каструль», який відбувся у 1857 році.
Вона намагалася привернути увагу суспільства до різноманітних жіночих проблем, закликаючи жінок виходити на мітинги й демонстрації, відкрито заявляти про свої права. Кларою Цеткін було прийнято рішення про введення Міжнародного жіночого дня – 8 березня, який спочатку мав назву Міжнародний день єдності всіх представниць жіночої статі, присвячений боротьбі за рівність і свої права. Це рішення підтримала Роза Люксембург.
Німеччина, Австрія, Швейцарія і Данія вперше відзначили свято 19 березня 1911 року, а Радянський Союз зробив його державним у 1917 році. Дату 8 березня було ухвалено на міжнародному рівні в 1921 році.
У 1977 році ООН проголосила 8 березня Міжнародним днем боротьби за права жінок – щорічним святом, коли світ повинен відзначати, визнавати та пам’ятати жінок і їхні досягнення в суспільстві.
Щороку – нова тема. Приміром, 2020-й: рівний світ – це світ можливостей; 2019-й: #Баланс для кращого; заклик до дій для досягнення гендерного балансу в усьому світі; 2018: #PressforProgress; 2017: «Жінки у мінливому світі праці: планета 50 на 50 до 2030 року».
А як відзначають 8 березня за кордоном?
Міжнародний жіночий день є офіційним святом щонайменше у 20 країнах, зокрема, в Афганістані, Лаосі, В’єтнамі та на Кубі. У багатьох із них існує традиція, згідно з якою чоловіки вшановують своїх матерів, дружин, подруг і колег квітами та невеликими сюрпризами. В інших країнах це свято дуже схоже на День матері, коли діти дарують подарунки своїм мамам і бабусям.
Донині в Міжнародний жіночий день Європу, як і раніше, розбурхують демонстрації із закликами рівноправності між чоловіками і жінками в оплаті праці, вимогами зруйнувати перешкоди, які впливають на становище жінок у суспільстві (в деяких країнах їх називають «скляною стелею»), закликами до боротьби із сексуальними домаганнями та сексизмом.
Громадські та сімейні проблеми й сьогодні змушують жінок виходити на вулиці європейських столиць для захисту своїх прав. Проте сьогодні, у часи пандемії коронавірусу, більшість європейських акцій було скасовано. А як було роками раніше?
Щодо, наприклад, Сполучених Штатів Америки, то Міжнародний жіночий день не визнано офіційним святом, хоча така пропозиція лунала. Проте це не зупиняє шквал яскравих святкувань у США: по всій країні проходять численні політичні мітинги, бізнес-конференції, урядові та корпоративні заходи, які присвячені цьому особливому дню та покликані об’єднувати жінок різного походження та культури.
Після приголомшливого успіху першого загального жіночого страйку в Іспанії у 2019 році (в якому взяли участь майже 6 мільйонів осіб), феміністичні організації щороку закликають до 24-годинного загального страйку 8 березня. Найбільші іспанські профспілки підтримують ідею страйку, вимагаючи припинення роботи щонайменше на дві години протягом робочої зміни.
У 2020 році демонстрації та акції відбувалися у великих іспанських містах. Серед вимог, оголошених у маніфесті, – боротьба «проти патріархального правосуддя» – заклик, пов’язаний із судовими процесами за участю постраждалих від статевого насильства.
В Італії вже кілька років поспіль онлайн-платформа «Non una di meno» («Ні на одну не менше») оголошує загальний феміністичний страйк. Ця ж організація до карантину проводила демонстрації у великих італійських містах.
У 2018 році на вуличних акціях лунали заклики проти пропозиції влади щодо правової реформи, в рамках якої, незалежно від стосунків між подружжям, в момент розлучення оплата аліментів перестане бути обов’язковою відповідальністю чоловіків. Причому, якщо дружина вирішить залишитися у подружньому будинку, то їй доведеться платити щомісячну орендну плату своєму колишньому чоловікові.
Критики переконані, що цей закон став би «кроком на 50 років назад» у правах жінок: він фактично змушує жінок з низькими доходами не подавати заяву на розлучення, оскільки в разі припинення шлюбу у них не було б можливості повернути гроші своїм чоловікам.
У Німеччині товариство Frauenkampftag («День боротьби жінок») провело акцію протесту на Александерплац за підтримки кількох жіночих організацій і німецької лівої партії Die Linke.
Кілька років тому Берлін, який входить до складу ФРН, оголосив 8 березня офіційним святом. По всій країні в цей день відбуваються політичні та культурні заходи.
У Франції ряд феміністичних союзів та інших організацій (як, наприклад, профспілка CGT) закликали до страйкування. Ідея акції, відомої як «8 березня, пополудні 3:40, початок відліку», виникла як вимога раціональної оплати праці, тому що соціологи дійшли висновку, що «3:40 пополудні – це час, після якого жінки працюють безоплатно».
Між тим президент Еммануель Макрон вперше вручив Премію Французької Республіки ім. Сімони Вейл з нагоди 8 березня. Лавреаткою у 2019 році стала правозахисниця з Камеруну Аісса Нгатансу, яка засновувала у себе на батьківщині Асоціацію з боротьби з насильством щодо жінок.
У 2019 році в Будапешті (Угорщина) о 17:00 відбувся марш під бій барабанів на захист гендерної рівності, поваги до жінок і феміністичного руху, проти сексизму, знущань і насильства щодо жінок. Як заявляють організатори маршу, «попри те, що ми живемо в епоху капіталізму, жінки не є товаром».
В інших містах Угорщини святкування Міжнародного жіночого дня зведено до мінімуму. В угорській колективній свідомості цей день досі вважається «радянським святом» і асоціюється з поствійськовим домінуванням СРСР на території колишнього соцтабору.
Тож це не про квіти та «справжнє жіноче щастя»?
Міжнародний жіночий день присвячено святкуванню досягнень жінок у соціальній, економічній, культурній та політичній сферах. У цей день також звертають увагу на гендерний паритет і права жінок.
Гендерний паритет – це статистичний показник, який порівнює жінок і чоловіків за рівнем доходу, освітою та тривалістю роботи, а також за іншими параметрами. Цей соціологічний показник допомагає дослідникам зрозуміти, як суспільство прогресує або регресує в певних галузях. Це також важливий інструмент для політиків/нь, які прагнуть до гендерної рівності.
Звичайно, всесвітнє святкування Міжнародного жіночого дня – це час для роздумів про те, як далеко просунулися жінки, час для поширення ідей того, до чого ще потрібно прагнути, і дій, спрямованих на подальше усунення перешкод.
