6 вересня 2025 року BBC Україна опублікувало інтерв’ю з Ланою Зеркаль – юристкою-міжнародницею, колишньою заступницею міністра закордонних справ і однією з ключових переговорниць України з Росією та ЄС. Вона поділилася своїм баченням мирних переговорів, політики Дональда Трампа, ролі міжнародного права й майбутнього України.

Explainer переказує головне з інтерв’ю.

Хто така Лана Зеркаль

Зеркаль представляла Україну в міжнародних судах проти Росії від 2014 року. У МЗС відповідала за євроінтеграцію, позови проти РФ та газові переговори з Москвою і Брюсселем. У 2019-му відмовилася від посади в Офісі президента Володимира Зеленського. Пізніше працювала радницею керівництва “Нафтогазу”, Міненерго та “Укренерго”.

Нині входить до координаційної ради неурядової організації Ukraine Facility Platform і називає себе “граючим тренером” у сфері співпраці з ЄС.

Трамп, Путін і “ілюзія миру”

Зеркаль радить не сприймати заяви Дональда Трампа буквально, але серйозно ставитися до його політики. Він прагне дружби з Путіним, проте обмежений суспільною думкою в США: 85% американців вважають Росію ворогом.

Для Трампа дипломатія – це особисті стосунки. Він вірив, що достатньо “подивитися Путіну в очі” й швидко домовитися. Такий підхід провалився: Зеркаль вважає, що його головна мотивація – прагнення отримати Нобелівську премію миру. Путін має іншу ціль – відновлення імперії, а Україна – збереження суверенітету.

Зустріч на Алясці в серпні 2025 року легалізувала статус Путіна на міжнародній арені. Його приймали у США на червоній доріжці як рівного серед рівних. Натомість Трамп отримав те, що хотів особисто – компліменти й запевнення у власній значущості.

Зеркаль додає, що світогляд Трампа сформувався ще у 1970-х, за часів президента Ніксона, коли Україна не існувала як суб’єкт міжнародної політики. Це пояснює його уявлення про “поділ світу” й особливу роль Росії. Він розглядає мир як угоду девелопера, тоді як Путін – як шанс відновити імперію.

Радянська спадщина російської дипломатії

За словами Зеркаль, російська дипломатія успадкувала радянські принципи: постійний тиск, вимагання більшого, ніж можливо, відмова від поступок. Це поєднання маніпуляцій, психологічного виснаження й гри на слабкостях.

На переговорах Кремль застосовує цілий арсенал прийомів: якщо не діють лестощі – будуть погрози, якщо не працюють погрози – приниження, а далі виснаження. “Ти завжди спілкуєшся з ворогом і маєш бути до цього готовий”, – каже Зеркаль.

Вона навела приклад: її колега-юристка чудово готувала документи, але не витримала стресу на переговорах у Мінську – тремтіла, не могла знайти потрібний документ. Це показало, що для дипломатії недостатньо професійних знань, потрібна ще й емоційна витримка.

Прикладом системності Кремля стала зустріч у Мінську 2015 року. Путін привіз понад 100 учасників, які змінювали одне одного протягом більш ніж 20 годин дискусій, тоді як українська делегація була невеликою. Росіяни підходять до переговорів як до війни: мають окремих фахівців із текстів, де навіть одне слово може змінити сенс угоди, і спостерігачів, які фіксують реакції опонентів.

Мирні угоди: не “Друга світова”

Зеркаль застерігає від ілюзії швидкого миру. Більшість війн закінчуються не капітуляцією агресора, а складними й довгими домовленостями. Приклади – Корейська війна, де мирний договір досі не підписаний, чи численні угоди на Близькому Сході, які зривалися через тижні.

Для України постає питання, який сценарій суспільство готове прийняти:

  • ізраїльський – постійна готовність до оборони;
  • “фінський” – часткові поступки в обмін на гарантії безпеки;
  • повна перемога – повернення до кордонів 1991 року й можлива трансформація Росії.

Водночас дипломатка наголошує: перемога вже відбулася. Україна встояла як незалежна країна й зберегла право самостійно визначати своє майбутнє – саме цього хотів позбавити її Путін.

Чому зустріч Зеленського і Путіна малоймовірна

Зеркаль сумнівається, що така зустріч можлива найближчим часом. Для Путіна вона означала б визнання легітимності Зеленського, тоді як російська пропаганда наполягає на протилежному.

Вона підкреслює: ключові параметри припинення війни визначаються ще до таких самітів. Тому навіть якщо зустріч відбудеться, вона не принесе реального результату. Досвід доводить: переговори Путіна з Макроном, Меркель, Байденом чи Трампом не дали нічого їхнім країнам. “Зустрічі з Путіним нікому з політиків нічого не принесли, крім проблем”, – каже Зеркаль.

Путін у Гаазі?

Формально механізми міжнародного правосуддя існують, але їхня ефективність обмежена. Путіна можна звинуватити у воєнних злочинах, однак Росія блокує рішення в Раді безпеки ООН. “Це знущання зі світу”, – каже Зеркаль.

Вона визнає: за нинішнього президента США шансів мало, але будь-яка українська влада змушена буде добиватися трибуналу – цього вимагає суспільство. Надія також на американське суспільство, яке може підтримати міжнародне правосуддя навіть тоді, коли політики не готові.

НАТО, ЄС і нова архітектура безпеки

Попри неоднозначність політики Трампа, саме зараз НАТО координує військову допомогу Україні. За Байдена цього не було, бо він боявся звинувачень у “прямій війні з Росією”.

ЄС збільшує оборонні витрати й усвідомлює: Україна – фактично єдина держава на континенті з реальною армією. Вона стала фронтиром європейської безпеки. Якщо Київ упаде, Європа отримає не лише мільйони біженців, а й ворога на власних кордонах.

Від Explainer: Чому це інтерв’ю важливе

Лана Зеркаль має великий досвід у міжнародних судах і переговорах із Росією та ЄС. Її оцінки дають можливість побачити закулісні механізми дипломатії: як діє російська переговорна машина, які мотиви визначають політику Трампа, як змінюється роль НАТО та ЄС.

Це інтерв’ю важливе тим, що пропонує тверезу оцінку політичних процесів і допомагає зрозуміти, які виклики та можливості стоять перед Україною у найближчі роки.